Міра впливу на здоров'я кожної людини зазначених чинників

ВСТУП

 

Сьогодні очевидною є залежність ефективності використання та самовикористання творчого потенціалу підростаючого покоління від його рівня здоров'я, від способу життя. Як здоров’я населення віддзеркалює минулий і сьогоденний добробут країни, так можна сказати, що й перспектива суспільного розвитку знаходиться в прямій залежності від здоров'я молоді.

Аналіз даних Міністерства охорони здоров’я України дозволив виявити, що сьогодні у більше, ніж 50% школярів спостерігаються функціональні відхилення в діяльності різних систем організму; дані інституту педіатрії, акушерства і гінекології засвідчують, що лише 7-10% немовлят народжуються здоровими; а Міністерство освіти і науки України виявило різні порушення статури дітей шкільного віку приблизно у 60% дітей, відхилення від норми у серцево-судинній системі - у 30-40%, неврози - у 30%. Результати вибіркових досліджень того ж міністерства показали, що 36% учнів загальноосвітніх шкіл України мають низький рівень фізичного здоров'я, 34% - нижче за середній, 23% - середній і лише 7% - вище за середній, а 1% - високий.

Особливо ці процеси простежуються у підлітковому віці, оскільки, як свого часу наголошував В.А. Сухомлинський, підлітковий вік - це друге народження особистості, адже "перший раз народжується жива істота, другий раз - громадянин, активна, мисляча, діюча особистість, яка бачить не тільки оточуючий світ, але й саму себе" [31, 286]. І в цьому процесі усвідомлення та дотримання принципів здорового способу життя є одним із чинників, які впливають на становлення особистості в соціумі.

Формування здорового способу життя може проявлятися у сприйнятті ідеалу і норм здорового, багатогранного та щасливого життя кожного та усвідомлення незаперечності шкоди наркотичного, токсичного, алкогольного, нікотинового отруєння організму, психіки тощо.

Сьогодні на здоров’я підлітків більш помітно впливають чинники, дія яких раніше була значно меншою. Більшість із чинників ризику починають інтенсивно діяти саме у молодому віці. Урбанізація, автоматизація виробництва, зниження фізичного і підвищення нервово-психологічного навантаження, інформаційні перевантаження - всі ці складові нашої доби, звичайно, різною мірою, але відбиваються на здоров’ї молодих людей.

На жаль, особистісна роль молодих людей у підтримці та зміцненні свого здоров`я практично зведена до мінімуму. Поступово формується зовсім необґрунтована впевненість у тому, що здоров’я гарантоване само по собі молодим віком, що будь-які навантаження, грубі порушення харчування, режиму праці, відпочинку, стрес, гіподинамія, інші фактори ризику спроможний самостійно подолати молодий організм.

Тому досить гостро постає нагальна необхідність прийняття конкретних, практичних рішень і дій, що змінили б ситуацію на краще і дали б можливість управляти здоров’ям підлітків та молоді. Першочерговим за значущістю, на нашу думку, і одним з ефективних шляхів покращання стану здоров’я молоді є створення умов для формування її здорового способу життя. Проте тут недостатньо використовувати як пропагандистсько-просвітницькі заходи, так і економічні важелі впливу.

Постала потреба у розробці системи науково-обгрунтованих чинників, які випливають з основних форм життєдіяльності молоді, причому диференційованої системи стосовно різних вікових та соціальних груп молоді. В кінцевому результаті така система має виходити на створення комплексу вікових нормативів, які орієнтують молодь на здоровий спосіб життя.

Пропаганда здорового способу життя на науковому й практичному рівнях, що ведеться сьогодні, в основному не сприймається молоддю. Можна говорити про певний вакуум, який необхідно заповнити соціально і особистістно значущими орієнтирами. Одним із таких орієнтирів є організація засад здорового способу життя соціальними педагогами на різних рівнях професійної діяльності.

За даними Комплексної медичної програми "Здоров`я" на 2008-2010 роки можна сказати, що модель здоров’я людини обумовлюється на 50-60% умовами та способом життя, на 20% - спадковістю, на 20% - станом навколишнього середовища і на 10% - станом медичної науки та практики охорони здоров’я. Хоча ми можемо стверджувати, що соціальна особистість молодої людини, а отже, і її спосіб життя та здоров’я залежать також і від наявності чи відсутності впевненості в хороших перспективах на майбутнє, наявності почуттів свободи, радості, гідності, приниження, страху, тривоги, соціального комфорту чи дискомфорту.

Отже, здоров’я, з одного боку - ідеальний стан організму, якого особистість мала б прагнути досягти з перших днів свого свідомого життя, а, з іншого - це одна з найважливіших характеристик, яка відображає якості життя, ресурс, що свідчить про можливість особистості впоратися з повсякденними труднощами життя, задовольнити свої потреби задля досягнення фізичного, психічного і соціального благополуччя.

Питання здоров'я та здорового способу життя, розвитку та становленню особистості дитини і підлітка розглядаються багатьма дослідниками: виховна робота в школі засобами фізичної культури (А.Д. Дубогай, С.О. Свириденко, Г.І. Власюк, А.Л. Турчак); психологічні, моральні особливості виховання особистості (Бех І.Д., Н.Ю.Максимова, С.К. Масгутова, І.В. Нікітіна, Р.Ф. Пасічняк, І.М. Романишин); формування ціннісних орієнтацій підлітків (С.В. Лапаєнко, О.Ф. Турянська); становлення соціальної активності підлітків (К.М. Власова, О.И. Карпухін, О.А. Кузьменко).

Особливу увагу привертає наукове дослідження Сущенко Л.П., в якому здоровий спосіб життя розглядається з філософської точки погляду як "об’єкт соціального пізнання”. В іншій науковій роботі цього ж автора - "Соціальні технології культивування здорового способу життя людини" [33] - розкрито загальні підходи до соціальних технологій щодо здорового способу життя; визначено головні напрями оптимізації способу життя та деякі напрями соціальної дії; проведено аналіз сучасних оздоровчих систем та програм.

Науковцем Лапаєнко С.В. [16] було розроблено критерії та показники рівня сформованості ціннісних орієнтацій старших підлітків на здоровий спосіб життя, а саме: когнітивний (розуміння важливості особистого способу життя в збереженні здоров'я, знання основних засад здорового способу життя), емоційно-мотиваційний (здатність орієнтуватися на загальнолюдські цінності, самооцінка та оцінка поведінки інших стосовно здоров'я), поведінково-діяльнісний (уміння та навички щодо здорового способу життя, запобігання шкідливим звичкам).

Питанням системи роботи педагогічного колективу школи по формуванню в учнів поняття здорового способу життя присвячено наукове дослідження Г.П.Голобородько [3], в якому автор наголосила на врахуванні поступовості формування понять здорового способу життя від загальних характеристик через деталізацію ознак до знаходження місця в системі інших понять і наукового світогляду в цілому, доцільність комплексного, інтегративного підходів шкільної освіти до цього питання.

Напрями формування здорового способу життя молодших школярів у позаурочний час визначила педагог-науковець С.О.Свириденко: прищеплення учням валеологічних знань, формування умінь і навичок здорового способу життя в процесі виховної діяльності, організація взаємодії вчителів, батьків і громадськості в оздоровчо-пропагандистській роботі [28].

Як бачимо, що на сьогодні питання здорового способу життя хвилюють багатьох учених у різних аспектах, проте на нашу думку, що ці праці не дають повного уявлення про конкретні соціальні дії щодо формування здорового способу життя, зокрема, у підлітків як найбільш складної категорії молодого покоління.

Як підкреслює Л.П.Сущенко, шкільна педагогіка, поза всякими сумнівами, має величезне значення для прищеплення цінностей здорового способу життя особистості, що перебуває у процесі становлення, але до неї не зводиться вся багатоманітність виховних засобів, що є в арсеналі соціальної педагогіки. За своєю суттю саме соціально-педагогічна складова соціальної технології є головною ланкою [33]. Це дозволяє сказати, що діяльність соціальних педагогів посідає своє, окреме місце в системі формування здорового способу життя підлітків.

Висловлене вище дозволило нам сформулювати тему дипломної роботи: "Здоровий спосіб життя як соціально-педагогічна умова становлення особистості у підлітковому віці".

Об’єкт дослідження - формування здорового способу життя людини у різних сферах її життєдіяльності.

Предмет дослідження - формування здорового способу життя як одна із соціально-педагогічних умов становлення особистості у підлітковому віці.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність виявлення особливостей процесу формування здорового способу життя як передумови соціального становлення особистості підлітка

Відповідно до мети були поставлені такі завдання дослідження:

обґрунтувати і виявити особливості процесу формування здорового способу життя як передумови соціального становлення особистості;

обгрунтувати соціально-педагогічні механізми впливу на формування навичок здорового способу життя;

визначити оптимальні шляхи впровадження соціальних проектів щодо здорового способу життя.

Методологічною та теоретичною основою дослідження є теорія цілісного соціально-педагогічного підходу до становлення особистості (І.С. Кон, Л.І. Міщик, Х. Ремшмидт), теорія та практика виховання, навчання дітей та підлітків відповідно засад здорового способу життя (Т.Є Бойченко, Г.І. Власюк, А.П. Голобородько, С.О. Свириденко); методи формування ціннісних орієнтацій у підлітковому віці (С.В. Лапаєнко, Ж.О. Омельченко); визначення психолого-педагогічних особливостей розвитку і формування особистості підліткового віку (І.Д. Бех, О.Д. Дубогай, Л.С. Виготський, А.С. Макаренко, Н.Ю. Максимова, В.О. Сухомлинський), наукові роботи з питань філософського походження формування свідомості здорового способу життя (Л.П. Сущенко, І.А. Федь), соціально-медичних аспектів процесу формування здорового способу життя (М.М. Амосов, І.І. Брехман, Ю.П. Лисицин, В.А. Ліщук, З.А. Шкірняк-Нижник); положення основних державних документів, що стосуються формування здорового способу життя молодого покоління України тощо.

Виходячи з мети і поставлених завдань дослідження, використано комплекс методів:

теоретичні методи - аналіз, порівняння, узагальнення педагогічних, психологічних, медичних, соціологічних основ досліджуваної теми; аналіз документів, які регламентують процес формування здорового способу життя; навчально-методичної літератури щодо професійної орієнтації в оздоровчому процесі підлітків;

емпіричні методи - вивчення соціально-педагогічного досвіду, роботи фокус-групи, інтерв’ю, анкетування, статистичні методи обробки матеріалів.

Практичне значення дослідження полягає в обгрунтуванні загальної моделі соціально-педагогічної діяльності соціального педагога з формування здорового способу життя підлітків.

База дослідження: Гелетинецька ЗОШ I-III ступеня.

Апробація дослідження: про результати дослідження доповідали на засіданні кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки та отримали позитивні відгуки.

Структура роботи. Дипломна робота складається з вступу, двох розділів із висновками по кожному з них, загальних висновків, списку використаних літературних джерел і додатків.

соціальний педагог підліток життя

РОЗДІЛ 1. Здоровий спосіб життя як соціально-педагогічний феномен

 

Науково-теоретичні засади формування здорового способу життя

 

Сучасні соціальні негаразди, економічна криза в державі в останні 10 20 років негативно позначились на здоров’ї української нації взагалі, а найбільшого занепокоєння викликає стан фізичного, соціального та емоційного самопочуття дітей та молоді - майбутнього покоління. Тому зрозуміло, наскільки важливо, починаючи з молодого віку, виховувати активне ставлення до особистого здоров’я, розуміння того, що здоров’я найбільша цінність, яка дарована людині природою.

Наука свідчить, що здоров’я людини є складним феноменом глобального значення, який може розглядатися як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об’єкт споживання, внесення капіталу, як індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем, яке, в свою чергу, постійно змінюється.

У загальносвітовий науковий оббіг увійшло нове поняття - health promotion, що дослівно можна перекласти як “просування здоров’я”. Але в українській мові таке словосполучення не відповідає змісту. Професійні перекладачі пропонували раніше і досі вживають досить різноманітні варіанти в якості лексичного аналога такі, як “пропаганда здоров’я”, “пропагування здоров’я”, “пропаганда здорового способу життя” тощо. Проте, на нашу думку, з огляду на суперечливе сприйняття, яке існує в вітчизняному суспільстві до слова “пропаганда”, найбільш удалим перекладом можна вважати вислів “формування здорового способу життя”. Та й сьогодні уже мало пропагувати, необхідно діяти.

Україна ніколи не була осторонь нового погляду на здоров’я населення. Соціальна політика щодо формування засад здорового способу життя реалізовувалась в Україні ще за радянських часів. Останні два десятки років були вкрай важкими для нашої держави. Реформування соціальної політики торкнулося і формування засад здорового способу життя.

Поняття "здоров'я людини" вміщує результат чисельних зусиль щодо його розробки з боку представників різних наукових галузей. Сучасні уявлення вже не розглядають здоров’я як суто медичну проблему. Більше того, комплекс суто медичних питань складає лише малу частину феномена здоров’я. Так, узагальнені підсумки досліджень залежності здоров’я людини від різних чинників переконують, що стан системи охорони здоров’я обумовлює в середньому лише близько 10% всього комплексу впливів. Решта 90% припадає на екологію (близько 20%), спадковість (близько 20%) і найбільше - на умови і спосіб життя (близько 50%). Тобто, суто медичний аспект не є головним серед різноманітності впливів на здоров’я людини, а отже, медичне визначення здоров’я як відсутність хвороби не відповідає життєвим реаліям.

Огляд наукових джерел показав, що існує досить чимало визначень поняття здоров'я. Зокрема, питання поняття здоров'я у своїх працях розкривали сучасності вчені Г.Л. Апанасенко, Т.Є. Бойченко, І.І. Брехман, Б.І. Бутенко, Д.Д. Венедиктов, С.І. Горчак, Б.М. Ільїн, Д.А. Ізуткін, Є.М. Кудрявцева, В.О. Ліщук, Ю.П. Лисицин, О.В. Мосткова, В.П. Петленко, Л.А. Попова, В.М. Сидоров, Л.П. Сущенко, С.А. Чикін, Г.Г. Царегородцев, А.В. Царенко та ін.

Ще древні філософи та лікарі намагалися вивчати здоров'я не тільки через природу людини, а й через її діяльність, спосіб життя та мислення. "Яка діяльність людини, така вона сама, її природа",- говорив Гіпократ. В його трактаті "Про здоровий спосіб життя" [20] дане поняття розглядається як певна гармонія, якої слід прагнути шляхом дотримання цілого ряду профілактичних заходів. Римський філософ Цицерон Марк Тулій вважав, що "їжа і догляд за тілом повинні бути спрямовані на збереження здоров'я і сил, а не насолоди" [20, 173]. Демокріт описує духовне здоров'я людини, що становить, на його думку, "благий стан духу" [20]. Про взаємозв'язок фізичного і духовного здоров'я висловлює думку Платон [20], підкреслюючи, що хороший душевний стан своїми добрими якостями зумовлює найкращий стан тіла.

Аксіологічний аспект, тобто соціальна значущість здоров'я зародилася в античний період, в саме в цей період з'явилися традиції ведення здорового способу життя, суспільство почало турбуватися про стан здоров'я нації, а наявність доброго здоров'я було основним критерієм для забезпечення інтелектуального розвитку підростаючого покоління.

Існує багато різних підходів, поглядів на здоров'я та здоровий спосіб життя. В.Даль у тлумачному словнику дає таке визначення: "Здоров'я - це стан тваринного тіла, коли всі життєві відправи в порядку, відсутність недуги, хвороби” [5, 35]. Б.М.Ільїн пропонує таке: "здоров'я людини - це функціональний стан організму, що забезпечує тривалість життя, фізичну й розумову працездатність, самопочуття і функцію відтворення здорових нащадків" [9,18]. Медики бачать у цьому понятті іншу суть. Так, Ю.П.Лисицин наголошує, що здоров'я людини - це “гармонійне поєднання біологічних та соціальних якостей, що обумовлені породженими та набутими біологічними та соціальними діями, а хвороба - порушення цієї гармонії, цього єднання"[18, 4].

Основне значення дефініції у тому, що розглядати здоров'я людини потрібно не тільки з біологічної, фізіологічної точки зору, а й у тому, що необхідно брати до уваги його соціальну сутність. Не можна визначити поняття здоров'я, не беручи до уваги особливості середовища та діяльності людини, його соціальне значення.

Таку думку має науковець Є.М.Кудрявцева, яка формулює це таким чином: "здоров'я індивіда може бути визначене як стан організму людини, який забезпечує повноцінне й ефективне виконання нею соціальних функцій.

Людські потреби можуть бути реалізовані лише за наявності відповідних особистісних станів людини і здатності задовольнити їх за певних умов. Усі потреби повинні бути розумними, необхідними як за своїм змістом, так і за способами задоволення, людина повинна бути здатною задовольняти свої потреби та мати умови для їх здійснення.

Особливу увагу привертає відоме визначення поняття здоров'я в Статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): "Здоров'я - це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів" [7, 49]. Із даного визначення, яке також не можна вважати довершеним, можна зробити висновок, що здоров'я людини необхідно розглядати як соціальну проблему, а в основі її вирішення повинен бути підхід, який передбачає усвідомлення того, яким чином можливе забезпечення всебічного розвитку особистості. Звичайно, проблема всебічного розвитку людини, становлення соціальної особистості не зводиться виключно до здоров'я людини. Тому, можна говорити про підвищення значущості та відповідальності соціальних наук у розробці проблеми здоров'я, і в першу чергу соціології, психології, права, соціальної педагогіки тощо.

У новій концепції здоров'я робоча група ВООЗ пропонує таке визначення цього поняття: "Здоров'я - це ступінь здатності індивіда чи групи, з одного боку, реалізувати свої прагнення і задовольняти потреби, а з другого змінювати середовище чи кооперуватися з ним. Тому здоров'я розглядається як ресурс, а не мета життя" [7, 23].

На сьогодні провідні вчені Г.Л. Апанасенко, Д.Д. Венедиктов, Д.А. Ізуткін, Ю.П. Лисицин, М. Лалонд, В.М. Пономаренко, Л. Піндер, Л.П. Сущенко наголошують на цілісний погляд на здоров’я, яке інтегрує чотири його складові: фізичну, психічну, духовну, соціальну.

Показниками фізичного здоров’я є індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, досконале (за нормою) фізіологічне функціонування організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівень фізичного розвитку органів і систем організму.

Показники психічного здоров’я - індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з цілей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, уявлень, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язане з особливостями мислення, характеру, здібностей людини.

Показниками духовного здоров’я є духовний світ особистості, сприйняття духовної культури людства, освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду - все це обумовлює стан духовного здоров’я індивіда.

Соціальне здоров’я пов’язане з економічними чинниками, стосунками індивіда з структурними одиницями соціуму (сім’єю, організаціями), з якими створюються соціальні зв’язки: праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування тощо. В загальному вигляді соціальне здоров’я детерміноване характером і рівнем розвитку, які притаманні головним сферам суспільного життя в певному середовищі - економічній, політичній, соціальній, духовній. Ці складові тісно взаємопов’язані, вони в сукупності визначають стан здоров’я людини. В реальному житті майже завжди спостерігається інтегрований вплив цих складових.

Водночас представляє інтерес визначення здоров'я, яке сформулював Д.Д. Венедиктов, оскільки він розглядає здоров'я як системне поняття, яке носить інтегрований характер.

Тому здоров'я людини визначається ним як "динамічна рівновага організму з навколишнім середовищем, коли всі закладені в біологічній та соціальній сутності людини фізичні, духовні та інші здібності виявляються найбільш повно і гармонійно, всі життєво важливі підсистеми людського організму функціонують з максимально можливою інтенсивністю, а загальне поєднання підтримується на рівні, оптимальному для збереження цілісності організму, його працездатності, а також швидкої адаптації до природного й соціального середовища, що безперервно змінюється” [3, 137]. Виходячи із суті нашого дослідження, нам імпонує визначення здоров'я у словнику-довіднику для соціальних працівників та соціальних педагогів: "здоров'я - це стан організму, що характеризується його рівновагою з оточуючим середовищем та відсутністю яких-небудь хворобливих змін".

Сучасні теорія і практика формування здорового способу життя, прийняті в країнах-лідерах, що ініціюють піднесення проблематики здоров’я на загально планетарний рівень [23, 186], розрізнюють шість рівнів здоров`я світової спільноти (рис. 1.1.), структурованих за кількісною ознакою - від окремого індивіда до людства в цілому.

 

Індивід

І рівень

Група індивідів

ІІ рівень

Організація

ІІІ рівень

Громада

ІV рівень

Країна

V рівень

Світ

VІ рівень

Рис. 1.1 Структуровані рівні здоров’я світової спільноти

 

Перший рівень - індивідуальний, тобто здоров’я окремої людини. Другий рівень визначається як рівень здоров’я певної групи людей. Мається на увазі найближче, відносно постійне оточення людини - її сім’я, родичі, друзі, знайомі, з якими вона повсякденно спілкується. Це коло спілкування, де людина майже щоденно перебуває, постійно на нього впливає своєю поведінкою, способом життя у позитивному плані. І навпаки, своєю поведінкою, спілкуванням, ставленням до життєвих норм, правил, дане оточення впливає на людину у зворотному напрямі. Саме тут, у найближчому оточенні передовсім відбувається позитивний і негативний вплив на здоров’я. Сума впливів окремими особистостями з найближчого оточення людини значною мірою формує спосіб її життя, створює певне психічне середовище, певною мірою диктує духовні цінності, рівень соціальної відповідальності. У свою чергу, людина як член даної спільноти має можливість позитивно або негативно впливати на конкретну групу людей у такий спосіб: особистим прикладом, наданням інформації чи ставленням до дій і процесів, що відбуваються в її оточенні.

Третій рівень - рівень організації. Зважаючи на те, що переважна більшість людей взаємодіє з різними організаціями суспільства (сфери виробництва, послуг, науки, культури, релігії, правові і соціальні інституції тощо) і тим самим впливає на здоров’я працівників (як і в зворотному напрямі організація впливає на здоров’я окремої людини), цей рівень структурований окремо.

Четвертий рівень здоров’я - здоров’я громади. У даному контексті поняття громади визначається переважно за територіальною ознакою - село, селище, район, мікрорайон, містечко, місто, тобто той найближчий соціум, де людина перебуває тривалий час свого життя. Громада також може створюватися за етнічними або професійними ознаками, політичними чи релігійними переконаннями тощо. Кожній громаді притаманні свої особливості у ставленні до культурних цінностей, звичок, традицій, спілкування, побуту, праці, відпочинку і, природно, ці особливості впливають на стан здоров’я людей.

Наступний, п’ятий рівень - рівень певної країни, як влада ставиться до громадського здоров'я своєї країни, чи відповідає чинне законодавство світовим поглядам з питань здоров'я. І останній, шостий - рівень всього світу, на якому позначаються проблеми всього людства у планетарному масштабі.

Таке структурування рівнів здоров’я дозволяє мати уявлення світової спільноти щодо зв’язку індивідуального і громадського здоров’я, яке визначає наскрізну залежність і взаємодетермінованість усіх рівнів. Така залежність і взаємообумовленість рівнів здоров’я визначає позицію, яка проголошується країнами світової цивілізації:

1 кожна людина особисто відповідальна за здоров’я всього людства;

2 усе людство відповідальне за здоров’я кожної людини [23].

Спосіб життя взагалі - це біосоціальна категорія, яка інтегрує уявлення про певний тип життєдіяльності людини та характеризується його трудовою діяльністю, побутом, формою задоволення матеріальних і духовних потреб, правилами індивідуальної та громадської поведінки [28]. При цьому спосіб життя людини включає три категорії:

А. рівень життя - це, в першу чергу, економічна категорія, яка відображає міру задоволення матеріальних, духовних та культурних потреб людини;

Б. якість життя - міра комфорту при задоволенні людських потреб (передусім соціальна категорія);

В. стиль життя характеризує особливості поведінки у житті людини, тобто певний стандарт, під який підстроюється психологія та психофізіологія особистості (соціально-психологічна категорія).

Спосіб життя як філософське поняття це "типові для даних соціальних стосунків форми повсякденного життя та діяльності людей, котрі мають своє практичне втілення у нормах спілкування, поведінці і складі мислення". Говорячи про спосіб життя, слід пам’ятати, що хоча він значною мірою обумовлений соціально-економічними умовами, в той же час багато в чому залежить від мотивів діяльності конкретної людини, від особливостей її психіки, стану здоров’я та функціональних можливостей організму. Цим, зокрема, поясняється реальне розмаїття варіантів способу життя різних людей.

Що ж стосується взаємозв’язку між способом життя та здоров’ям, то він найбільш повно виражається в понятті здоровий спосіб життя. Це поняття об’єднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, громадських та побутових функцій в оптимальних для здоров’я умовах і відображає орієнтованість діяльності особистості у напрямі формування, збереження та зміцнення як індивідуального, так і громадського (суспільного) здоров’я.

Якщо спробувати оцінити роль кожної з категорій способу життя у формуванні індивідуального здоров’я, то можна відзначити, що перші дві еквіпотенційні, тобто носять суспільний характер. Звідси зрозуміло, що здоров’я людини буде в першу чергу залежати від стилю життя, який переважно носить індивідуальний характер та визначається історичними, національними традиціями (менталітет) та особистісними нахилами (спосіб) людини [185].

Вчені А.Д.Степанов, Д.А.Ізуткін [10] дають формулювання, в якому досить чітко виявлена активна роль здорового способу життя у зміцненні здоров'я: "здоровий спосіб життя - це типові та істотні для даної суспільно економічної формації форми життєдіяльності людей, які зміцнюють адаптивні можливості організму людини, сприяють повноцінному виконанню нею соціальних функцій і досягнення активного довголіття". Ю.П. Лисицин вважає, що "здоровий спосіб життя - це все, що в діяльності людей має відношення до збереження та зміцнення здоров'я, все, що через діяльність по оздоровленню умов життя - праці, відпочинку, побуту - сприяє виконанню людиною її людських функцій" [18, 119].

Узагальнюючи міркування провідних учених щодо визначення поняття "здоровий спосіб життя", “здоров’я”, можна сказати, що здоровий спосіб життя - це все в людській діяльності, що має відношення до збереження і зміцнення здоров’я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій завдяки організації діяльності щодо оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту. Складові здорового способу життя включають елементи, які стосуються всіх аспектів здоров’я - фізичного, психічного, соціального і духовного. Найважливіші з цих елементів - це:

1) усвідомлення цінності здоров’я (домінуючий у світогляді людини духовний пріоритет і відповідна психічна установка);

2) відсутність шкідливих звичок, (тютюнової, алкогольної, наркотичної залежності, безладних, небезпечних статевих стосунків тощо);

)   доступ до раціонального харчування (в тому числі якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок);

)   умови побуту (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності);

)   умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й у психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку);

)   рухова активність (використання засобів фізичної культури і спорту, різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення після фізичних і психічних навантажень) [36].

Деякі вчені робили спробу розробити комплексний підхід до формування здорового способу життя. "Відкрита концепція здоров'я" - так назвали свій підхід науковці Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова Академії наук України Ю.Г.Антомонов, В.М.Белов, Т.М.Гонтар, В.І.Гриценко, Л.М.Козак, А.О.Комендантов, А.Б.Котова, О.Г.Пустовойт. На їхню думку, щоб підвищити рівень здоров'я населення і кожної окремої людини, формування гармонійно розвиненої особистості, необхідно розпочати довгу, але стратегічно важливу для майбутнього роботу по формуванню здорового способу життя населення. Концепція здоров'я, яку вони пропонують, є ескізною розробкою цієї проблеми. Створюючи концепцію здоров'я, необхідно: сформувати та обґрунтувати структуру здоров'я людини; сформулювати визначення та поняття, які складають здоров'я; розробити відкритий перелік завдань, пов'язаних з проблемою здоров'я; створити методи кількісної міри - індекси здоров'я для різних ієрархічних рівнів структури здоров'я (фізичного, психічного, соціального).

На соціально-філософський рівень щодо здорового способу життя у своїх дослідженнях вийшла український вчений Л.П.Сущенко [33, 169]. Вона використовує поняття "соціальні технології культивування здорового способу життя". За своєю природою соціальна технологія є системою настанов, що обумовлюють стан світогляду певної людини, та випливаючий з цього світогляду алгоритм конкретних дій. Вона підкреслює, що алгоритм соціальних технологій є формою, а оздоровчі системи і програми - змістом процесу культивування здорового способу життя людини. Алгоритм містить три основні елементи: соціальну діагностику, соціальне проектування, соціальну оптимізацію. Соціальні технології повинні мати системний, цілеспрямований, усвідомлений і доцільний вигляд. Вони є продуктом свідомої діяльності фахівців - валеологів, педагогів, соціологів, медиків.

Зарубіжними вченими (М.Гудстат, М.Лалонд, Л.Піндер, І.Рутман) формування здорового способу життя розглядається як самостійна наукова дисципліна, котрій притаманні всі відповідні компоненти. Взагалі світовою спільнотою "формування здорового способу життя" визначається як процес запровадження зусиль для сприяння поліпшенню здоров’я і благополуччя взагалі, зокрема ефективних програм, послуг, політики, які можуть підтримати та поліпшити існуючі рівні здоров’я, дати людям змогу посилити контроль над власним здоров’ям і покращити його.

Основним змістом соціальної діяльності щодо формування здорового способу життя є розробка і реалізація різноманітних проектів різного спрямування, рівня та обсягу, які спираються на певні передумови, мету, принципи, стратегії, механізми, обумовлені формуванням здорового способу життя як науковою дисципліною і мають на меті покращення здоров’я окремих осіб, груп людей, спільнот країн.

Формування здорового способу життя, на думку науковців Українського інституту соціальних досліджень [36, 186], визначається як процес застосування зусиль для сприяння поліпшенню здоров’я і благополуччя взагалі, зокрема ефективній соціальній політиці, розробці цільових програм, наданню відповідних послуг, які можуть підтримати та поліпшити наявні рівні здоров’я, дати людям змогу посилити контроль над власним здоров’ям і покращити його.

Для поліпшення здоров’я, індивідуального чи суспільного, необхідна також наявність певних передумов. Основними з таких передумов Всесвітня організація охорони здоров’я визначає такі [8].

Наявність миру, що розуміється не лише як відсутність війни з іншою державою або групою держав, але й як відсутність конфліктних стосунків у сім`ї, конфліктів з найближчим оточенням, на роботі, де працює людина, конфліктів усередині спільноти або між ними, які теж не сприяють здоров’ю.

Наявність даху над головою. Це визначення не звужується до поняття домівки. Оскільки це і певний рівень побутового комфорту, і майнові правові відносини, інші науково-технічні і соціальні чинники, що створюють відчуття впевненості в майбутньому щодо захисту власного майна від можливих негараздів природного або суспільного походження. Сюди можна віднести і рівень розвитку тих соціальних інституцій, дії яких забезпечують людині відчуття захищеності особистості та її майна - інституцій правопорядку, охорони здоров’я, аварій і надзвичайних ситуацій тощо.

Прояв соціальної справедливості, рівності, неупередженості. Наявність цих передумов здоров’я гарантує всім громадянам однакові можливості доступу до послуг соціальних інституцій, рівні громадянські, майнові, соціальні права, унеможливлює обмеження законних прав та інтересів людини з боку будь-яких силових або владних структур.

Наявність цих передумов, як і попередня група чинників, дає людині відчуття захищеності і впевненості в майбутньому, а також надає рівні (в межах законодавства) потенційні можливості щодо реалізації потреб і здібностей людини, набуття гідного соціального статусу незалежно від расових, національних, релігійних, майнових, статевих, вікових ознак.

Освіта. Поняття освіти в даному контексті слід розуміти не тільки як освіту валеологічну (про здоровий спосіб життя), а й як освіту загальну, оскільки без знання комплексу основних природничо - наукових, філософських, гуманітарних положень світової спадщини вивчення суто валеологічної дисципліни не може дати системного уявлення про проблему здоров’я взагалі.

Оптимальне харчування, яке є передумовою здоров’я, і яке потрібно розуміти не примітивно, як засіб ліквідації відчуття голоду або мінімальної підтримки життєдіяльності організму. Це поняття включає доступність споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, продуктів підвищеної біологічної цінності, фітопродуктів, спеціальних продуктів і харчових добавок, що сприятиме поліпшенню стану здоров’я і протидіятиме природному процесу старіння.

Поняття прибутку в переліку передумов здоров’я передбачає наявність фінансових можливостей для забезпечення не тільки мінімальних потреб існування людини або суспільства, але й для створення послуг і товарів, необхідних для здорового способу життя.

Стабільність екосистеми також є передумовою здоров’я. Мається на увазі не стабілізація шкідливих екоумов, а навпаки, дійовий вплив на всі ланки цієї системи з метою запобігання негативним змінам, що можуть погіршити умови існування.

Достатність сталих ресурсів включає і фінансові ресурси країни, спільноти і окремої людини, незадіяні ресурси засобів виробництва, матеріалів та інструментів, врешті-решт, інтелектуальні ресурси, потенціал громадських і приватних ініціатив. Чим більше ресурсів є в активі певної структури, тим більші потенційні можливості його спрямування на заходи щодо зміцнення здоров’я.

Метою формування здорового способу життя є сприяння досягненню в широкому розумінні благополуччя і здоров’я для всіх, на всіх рівнях, у всіх сферах, з усіма детермінантами (передумовами). На нашу думку формування здорового способу життя має соціокультурний характер і суть його полягає в тому, що завдяки пропаганді даної проблеми у суспільстві створюється краще усвідомлення живої і неживої природи, а це, відповідно, дозволяє краще розуміти походження коренів проблем здоров’я. В свою чергу, краще розуміння проблем здоров’я обумовлює більші можливості їх вирішення.

Отже, здоров'я та здоровий спосіб життя потребують на сучасному етапі розвитку суспільства особливого інтегрованого підходу. Вченими різних професійних напрямів давалися різні визначення та підходи до цих понять. Єднальною ідеєю для вчених є соціально-філософський підхід до проблем здоров'я, необхідність формування свідомості людей слідувати нормам здорового способу життя, розуміння інтеграції складових здоров'я людини: фізичної, психічної, духовної, соціальної. Проте шляхи реалізації пропонуються різні.

І медичний, і педагогічний, і соціальний аспекти діяльності повинні спрямовуватись на суспільний рівень, на політику здоров'я, всі ці ланцюжки, в свою чергу, мають також і зворотній зв'язок. На рис. 1.2. зображено взаємодію основних аспектів діяльності щодо формування здорового способу життя.

 

Формування здорового способу життя
Філософський аспект		Медичний аспект			Педагогічний аспект			Соціальний аспект
- світогляд - свідомість		- профілактика хвороб гігієна саналогія			- валеологія - шкільні науки			- соціально-педагогічне виховання - соціально-педагогічні умови
Суспільний аспект
- формування політики здоров'я

Рисунок 1.2 Взаємодія основних аспектів діяльності по формуванню здорового способу життя

 

Соціальні педагоги, виходячи із своїх професійних можливостей, мають змогу поєднувати соціальне виховання та надання соціальних можливостей для молодої людини. Можна сказати, що завдання по формуванню здорового способу життя у підлітковому віці є одним з головних у роботі соціальних педагогів, зважаючи на специфіку розвитку особистості у цьому віці, труднощів у їх соціальному становленні і водночас цей процес є засобом запобігання соціальним проблемам, пов'язаних з ризиками поведінки та здоров'я.

 

Соціально-педагогічні особливості становлення особистості у підлітковому віці

 

Кожна вікова група має свої, притаманні лише їй, специфічні особливості формування особистості. При цьому головним завданням соціального виховання, що забезпечує багатогранний розвиток, духовне та фізичне здоров'я особистості, є не пряма апеляція до свідомості з роз'ясненнями переваг "хорошого" порівняно з "поганим", не абстрактне прагнення до культури почуттів і багатства емоцій, а формування системи потреб: їх набору, ієрархії та норм задоволення [80]. Формування системи потреб має відбуватися у процесі становлення особистості та проявлятися у стилі життєдіяльності людини.

Особливий статус підліткового періоду в розвитку дитини відображено в його назвах: "перехідний", "переломний", "важкий", "критичний" (А.Д. Алферов, Н.Є. Бондар, Є.М. Власова, Г.А Жук, Д.В. Колесов, А.С. Макаренко, І.В. Нікітіна, В.О. Сухомлинський). У них зафіксована складність і важливість процесів розвитку, які відбуваються в цьому віці, пов'язаних з переходом від однієї "епохи" життя до іншої. Перехід від дитинства до дорослості містить основний зміст і специфічну відмінність усіх сторін розвитку у цей період - фізичної, моральної, розумової, соціальної. При цьому відбувається становлення якісно нових утворень, з'являються елементи дорослості в результаті перебудови організму, посилюється самосвідомість у стосунках з дорослими і товаришами, з'являються нові інтереси, активізується пізнавальна діяльность тощо. Це досить непрості перетворення, які можуть обумовлювати появу серйозних проблем у підлітків.

Характерологічні ознаки сучасного підлітка досить широко описують Л.С.Виготський, З.І.Белоусова, І.Д.Бех, Л.І. Божович, М.П.Задесенець, І.С. Кон, Ф. Райс, Х. Ремшмидт та інші.

Наприклад, культурно-історична концепція Л.С. Виготського наголошує, що проблема інтересів у підлітковому віці є "ключем до всієї проблеми розвитку підлітка". Протягом цього періоду відбуваються радикальні соматичні зміни, числені психологічні зрушення, зіткненння із суспільством та його соціальними інститутами, причому проходять ці процеси досить по-різному, залежно від соціокультурних умов, що притаманні певному суспільству.

Що ж таке підлітковий період? Американський психолог Філіп Райс дає таке визначення: "Підлітковий період - це певний відрізок життя між дитинством та зрілістю" [26, 127]. У даний час немає повної згоди з приводу цих термінів, оскільки для кожної особистості цей період проходить по-різному. Вчені дають свої тлумачення складових підліткового віку, зокрема: Г.А.Жук, В.І. Кожохар, И.Б.Слюсар визначають підлітковий вік (11 - 14 років), юнацький вік (15 - 18 років); А.Й.Капська - підлітковий вік - період розвитку дітей від 11 - 12 до 15 - 16 років; В.Г. Крисько - передпідлітковий період (8 - 11 років), підлітковий вік (11 - 14 років), юнацький вік (14- 18 років); М.П.Лукашевич - в еволюційній теорії соціалізації користувався терміном "підлітково-юнацький вік"; О.В.Мудрик - як етапи соціалізації молодший підлітковий вік (10 - 12 років), старший підлітковий (12 - 14 років), ранній юнацький (15 - 17 років), (юнацький (18 - 23 роки); Ф.Райс - ранній підлітковий вік (11 - 14 років), середній або старший підлітковий вік (15 - 19 років); українські психологи Г.С. Костюк, Д.Ф. Ніколенко - середній шкільний підлітковий вік (10 - 15 років), старший підлітковий вік (15 - 17 років) [ 37 ].

Українські педагоги З.І.Білоусова, В.Є. Бойко, Ю.А.Гапон, Л.І.Міщик вважають, що найбільш важливими ступенями соціального розвитку особистості дитини від її народження до зрілості є такі фази її становлення: на першій (від 0 до 10 років - власне дитинство - відбувається становлення особистості на рівні ще нерозвинутої самосвідомості; на другій (від 10 до 17 років) - фаза підліткового віку - відбувається активне формування самосвідомості, соціальної позиції, відповідальності суб'єкта.

Проаналізувавши наукові визначення підліткового віку, на нашу думку, з точки зору формування соціальної особистості, для підліткового віку найбільш окресленими є такі періоди: молодший підлітковий вік - 10 - 12 років; середній підлітковий вік - 13 - 15 років; старший підлітковий або ранній юнацький вік - 16 - 17 років.

На сьогодні прояв особливостей підліткового віку є серйозною соціально-педагогічною проблемою. На думку Д.В. Колесова, І.Ф. Мягкова, її перша об'єктивна основа - у значних розбіжностях між вимогами, котрі ставляться суспільством до підлітків і до дорослих, розбіжностях у їхніх обов'язках та правах. Життя дорослих людей складніше, ніж життя дітей. Підлітку доводиться за відносно короткий віковий період опановувати цю складну сферу. У цей же період проходить фізіологічна перебудова організму підлітків, в емоційному плані вони ще є досить невизначеними, неусталеними [9 ].

Такі зміни особливо помітні при проявах акселерації - неспівпадання прискореного фізичного та раннього статевого дозрівання і відставання рівня соціальної зрілості. Отже, другою об'єктивною причиною особливостей підліткового віку є виключно швидкий темп змін, що відбуваються у цей період, у фізичному і психічному стані підлітка, у характері реакцій на зовнішні дії тощо. Не можна не звернути увагу і на значення великих розбіжностей в індивідуальних темпах розвитку, різниця яких може становити 3 - 4 роки.

Третьою об'єктивною причиною прояву особливостей підліткового віку є накопичення до цього періоду дефектів виховання, при цьому діяльність підлітка сприймається дорослими зовсім по-іншому, ніж дитини. Це стосується, в першу чергу, порушення емоційної сфери. Дефекти емоційної сфери істотно впливають на людину, оскільки механізм емоцій потрібний для регуляції поведінки та діяльності, і чим краще цей механізм функціонує, тим стійкіша психічна діяльність молодої людини, тим її поведінка міцніше перебуває у гармонії з собою.

Іншим дефектом виховання є безвідповідальність, тобто нездатність або небажання підлітка передбачати або враховувати наслідки своїх вчинків. Ще одним важливим дефектом виховання, що чітко проявляється у підлітковому віці, є недостатня впевненість у собі, посилена тривожність. В основі їх наростання лежить, насамперед, звуженість соціальних зв'язків та недостатнє їх усвідомлення підлітками. Особливо впливає на посилення емоційного дискомфорту недостатнє відчуття особистої приналежності до суспільства, визначення усвідомлення свого місця у ньому.

Четверта причина прояву особливостей підліткового віку пов'язана з психологічними зрушеннями, які відбуваються у ході їхнього статевого дозрівання. Саме у підлітковому віці статева приналежність набуває реального соціального значення. У процесі статевого дозрівання змінюється самосприйняття підлітком безпосередньо самого себе через формування нового вигляду, з одного боку, а з іншого - усвідомлення оцінки оточуючих його людей.

І п’ятою причиною прояву особливостей підліткового віку є усвідомлення підлітками розбіжностей їх становища у сім'ї. В кожній сім'ї свій уклад, свій стиль життєдіяльності, свої ціннісні орієнтації, що проявляється у вимогах до підлітків, визначенні їхнього статусу, економічної і соціальної ролі.

Отже, можна сказати, що основна суперечність підліткового віку спостерігається між різко зростаючою потребою щодо самостійності та недостатніми можливостями її прояву. Місце, яке посідала дитина в мікросоціумі, у людських стосунках, починає усвідомлюватись нею як таке, що не відповідає її можливостям і запитам. Наростає відкрита суперечність між способом життя дитини та її можливостями. Тим самим здійснюється перехід до нової стадії розвитку її життєдіяльності.

З одного боку, спостерігаються негативні прояви, дисгармонія у будові особистості, зміна інтересів, протестуючий характер поведінки стосовно дорослих, а з іншого - прояв таких позитивних показників, як зростання самостійності, більш різноманітними та змістовними стають стосунки з ровесниками та дорослими, значно розширюється сфера діяльності тощо. Важливим при цьому є те, що даний період дозволяє молодій людині вийти на нову соціальну позицію, в якій формується її свідоме ставлення до себе як до члена суспільства [35]. Основним результатом формування особистості у підлітковому віці є закладання та формування базових моральних та соціальних установок дорослої особистості.

На труднощах і проблемах, особливостях підліткового віку зупинялись зокрема і такі російські фахівці-практики по роботі з підлітками як Г.В.Латишев, М.В.Орлова, С.М.Яцишин, О.А.Титова, Д.Д.Рачнов [ 34 ]. Їхні висновки щодо підліткових проблем можна окреслити проявом певних вчинків, поведінки, рис характеру:

“Ідеалістичний бунт”. Підлітки намагаються позбавитися свого дитячого статусу, хочуть вважати себе рівним з дорослими, починають аналізувати реальну дійсність, яка оточує. Хоча здатність відрізнити бажане від реального у підлітків не завжди розвинута, вони хочуть бачити світ "ідеальним", дорослий світ часто здається їм несправедливим. Це провокує особисту внутрішню боротьбу (бунт).

"Лицемірство". У підлітків слова часто розходяться з ділом, тому їх часто звинувачують у лицемірстві. Здатність підлітків думати й аналізувати дійсність інколи наштовхує їх на думку, що їхній світ та світ дорослих протистоять один одному і тому досягти розуміння з дорослими взагалі неможливо. Підліткам іноді здається, що краще навчитися бути таким, яким тебе хочуть бачити інші, при цьому чинити так, як підказує особисте сприйняття світу та особисті бажання.

“Криза креативності”. Зниження креативності пов'язане з тим, що підлітки відчувають сильний тиск і з боку ровесників, і з боку суспільства, вони змушені пристосовуватися і об'єднуватися в групи, щоб протистояти цьому тиску. В результаті вони подавляють свою індивідуальність, а це призводить до зниження можливості особистісного розвитку.

“Егоцентризм”. У підлітковому віці з'являється посилена увага до самого себе, до своєї особистості та ідей. Вони постійно зайняті самоаналізом, починають вважати себе особливими, унікальними, невразливими, це стосується і здоров'я.

“Здатність приймати рішення”. Підліток намагається швидше попасти у світ дорослих і прагне всі рішення приймати самостійно. Теоретично він знає, з яких етапів складається процес прийняття відповідального рішення та володіє здатністю творчого вирішення проблем. Проте йому не завжди вдається використати ці знання у житті. Причиною може бути низька самооцінка, тиск ровесників, обмеження у правах зі сторони дорослих. Водночас це потребує від дорослих, щоб вони надавали підліткам можливість приймати рішення, навчити їх це робити. Але при цьому простежується одна особливість: залежно від ситуації підліток може маніпулювати дорослими, виходячи із особистої вигоди.

“Я-концепція”. У процесі накопичення підлітком життєвого досвіду його теорія самого себе (Я-концепція) стає більш конкретною та реальною. Підлітковий період не тільки період фізичного становлення, а й унікальний етап побудови життєздатної теорії самого себе. Я-концепція впливає на психічне здоров'я, міжособистісні стосунки та соціальну адаптацію, визначає форми поведінки. Допомогти у цей період підлітку знайти більш позитивний образ "Я" - непросте завдання.

“Підліткова субкультура”. Вважається, що підліткова субкультура підкреслює певну єдність груп ровесників та їх цінностей, яка може відрізнятися від цінностей дорослих. Цінності субкультури, де підлітка приймають таким, яким він є, дуже важливі для нього. Для захисту цих цінностей він готовий вступати у відкриту боротьбу з дорослими. Один із способів, за допомогою якого підлітки намагаються домогтися уваги ровесників, бути значущими у певній групі, - культивувати у собі якості, які викликають захоплення, заздрість інших, оволодіти такими соціальними навичками, які можуть гарантувати позитивне ставлення ровесників.

Процес формування особистості пов’язаний також з її потребами та їх задоволенням. Потреби підліткового віку мають свої особливі прояви: фізіологічні потреби (прагнення до фізичної та сексуальної активності, високого рівня свого фізичного розвитку); потреба у безпеці (насамперед, у групі ровесників); потреба у незалежності (проявляється у формі протидії, невизнання аввторитетів, суспільних норм); потреба у прив’язаності (любові); потреба в успіху (мотивація досягнень); потреба в самореалізації та розвитку особистого “Я”. Значення цих потреб та мотивів неоднакове у різні періоди підліткового віку [12, 58].

Український вчений-практик О.А.Кузьменко [14] зазначає, що поняття формування і становлення особистості розглядаються в основному як близькі за своїми цілями:

1 формування - процес спрямований на вироблення в кому-небудь певної якості, риси характеру, завершеності, визначеності;

2 становлення - процес закономірного переходу від одного ступеня розвитку до іншого, утворення чого-небудь у сукупності характерних ознак і форм у процесі розвитку.

Підлітковий вік - це період великих можливостей для формування здорового способу життя. Наукові підходи з даної проблеми базуються на свідченнях, що підлітковий вік важлива і багато в чому визначальна фаза життєвого циклу. До молодих людей такого вікового періоду слід ставитись як до особистостей, оскільки психосоціальні фактори мають таке ж значення для здоров'я підлітків, як і біомедичні. Іншими словами, здоров'я молодих нерозривно пов'язано з їхнім розвитком.

Як доводять науковці (В.С.Безрукова, С.Геник, Г.А.Жук, Д.В.Колесов, А.В.Мальований), саме в цей період спостерігається особливо інтенсивне функціональне становлення, протягом цього періоду відбувається значна перебудова в центральній нервовій системі, істотно змінюються нейрогармональні співвідношення, формуються нові корко-підкоркові зв`язки. Різко посилюється гормональна функція передньої долі гіпофізу, щитовидної, статевих залоз. Практично завершується морфологічне диференціювання кісткової тканини, процес окостеніння. Інтенсивно наростає м`язова маса і сила. Істотні зміни простежуються в серцево-судинній системі. Ці особливості підліткового віку значною мірою визначають специфіку реакції організму на умови трудової діяльності і адаптації до праці, появу і протікання хвороб при дії несприятливих для здоров`я факторів.

Визначити нормативи фізіологічних показників у молоді на порівняно довгий період дуже важко, оскільки на функціональний стан організму індивіда, популяції постійно впливає комплекс соціальних факторів: науково-технічний прогрес, зміни умов близького оточення, довкілля, виховання, медичного обслуговування й т.ін. Тому необхідно періодично (хоча б один раз на десять років) визначати нові нормативи, вносячи необхідні корективи щодо психофізичних показників, прийнятих на тому чи іншому етапі суспільного розвитку за норму.

За результатами дослідження [39] була виявлена самооцінка стану здоров'я молоді, яка характеризується нині таким рівнем: дуже добрий - 24%; задовільний - 47%.; поганий - 11%; дуже поганий -1%, (17% з тих, хто відповідав на питання - вагалися з визначенням). Відповіді на запитання "Який стан вашого здоров’я?", що отримані нами в ході соціологічних досліджень (жовтень 2007 р.) свідчать про те, що більшість опитаних вважають себе практично здоровими (68%), хоч разом з тим 15% указують на наявність у них хронічних серйозних захворювань.

Однією з причин цієї негативної тенденції є відсутність у підлітків з раннього дитинства морально психологічних установок на усвідомлення цінності здоров'я. З іншого боку, притаманний молоді від природи високий темп життя, оптимізм, відсутність життєвого досвіду тощо формують легковажне ставлення до свого здоров'я, до медоглядів, консультацій, своєчасного лікування. Медики стверджують, що близько 75% хвороб у дорослих є наслідком умов життя у дитячі та молоді роки.

Проте в даний час факт наявності чи відсутності хвороби загалом залишається одним із найістотніших критеріїв здоров’я. Для молодого покоління його оцінку важливо робити не лише за рівнем загальної захворюваності, але, що особливо важливо, за такими характерними для молодіжного середовища недугами, як СНІД, венеричні захворювання, наркоманія, а також алкоголізм, тютюнопаління тощо.

Теоретичні наукові викладки підтверджуються також і практикою життєдіяльності підлітків. Нами були оброблені окремі дані національного опитування дітей і молоді у віці 10-22 роки, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень у жовтні 2007 р.[39] (3255 респондентів віком 10-22) і виявлено, що сучасний спосіб життя підлітків і молоді України не сприяє збереженню і зміцненню їхнього здоров'я. Це підтверджують цифрові показники: регулярно займаються фізкультурою 26% підлітків і молоді, більше половини (57%) - нерегулярно, а 14% - не займаються фізкультурою взагалі.

Досить чималий відсоток підлітків і молоді (більше однієї третини) відчуває негаразди в різних аспектах психічного здоров’я, це насамперед, емоційна сфера та стосунки в системі ''особистість - оточення''. Кожна п’ята дитина віком 10-14 років не відчуває себе безпечно по дорозі до школи та додому, та безпосередньо в школі. Кожна двадцята дитина ніколи не відчуває себе у безпеці, тобто постійно перебуває в стані страху; 14% опитаних стикаються із жорстоким поводженням і насильством дуже часто, 18% - часто.

Що ж стосується здоров'я, то 17% опитаних вказали на наявність у них хронічних захворювань, у тому числі серед дітей 10-14 років 12% і 19% - серед молоді 15-22 років. Серед 14-16-річних респонденток 13% були один раз і більше вагітними. У молодіжному середовищі кількість тих, хто викурив сигарету хоча б один раз у житті, у півтора рази більша за тих, хто ніколи не курив - відповідно 60 і 40%. За результатами опитування у віці 10-22 роки лише 23% не вживали алкогольних напоїв.

Серед опитаних 10-22-річних підлітків, юнаків та дівчат частка тих, хто вживав протягом свого життя маріхуану (“драп”, “травичку”), гашиш становить 9%; серед 10-14-річних - 9%; 15-22-річних - 17%, тобто кожен шостий. Серед цільової вікової когорти 10-22-річних 2% практикували вживання означених речовин 40 разів та більше за своє життя.

Опитані певною мірою усвідомлюють шляхи поліпшення власного здоров’я, 39% із них вважають, що для цього їм необхідно покинути палити, 17% - покинути вживати алкогольні напої, 21% - пройти курс лікування. Водночас чималий відсоток (71% респондентів вважають, що для покращання стану здоров’я необхідно зайнятися фізкультурою і спортом, а кожний четвертий (27%) - дотримуватись дієти, тобто раціоналізувати своє харчування.

 

1.3 Фактори ризику, що характеризують здоровий спосіб життя становлення особистості у підлітковому віці

 

Вивчаючи спосіб життя підлітків і молоді, нами було визначено вісім факторів ризику, які простежуються у молодіжному середовищі і які характеризують спосіб життя чи здоров'я підлітків як ризикований. Дані національного опитування (жовтень 2007 р.) [39]дозволяють розглядати ці фактори ризику здоров'я молоді не тільки теоретично, а й підтвердити їхню значущість емпіричним шляхом. В аналіз включені перераховані нижче параметри.

Надмірна вага - перевищення нормативних показників ваги відповідно статі, росту та віку.

Наявність хронічних захворювань. Цей показник розраховувався за самовизначенням респондентів, тобто, чи вважають вони самі, що в них є хронічне захворювання.

Небезпечна сексуальна поведінка. Цей показник використовувався тільки для молоді віком старше 15 років, і визначався як факт наявності сексуальних контактів без використання контрацептивних засобів.

Знижена фізична активність розраховувалась як показник відсутності регулярних фізичних навантажень при наявності розумових навантажень (перегляду телепередач або роботи на комп'ютері тощо) більше 12 годин на тиждень.

Психологічний дискомфорт. У даному випадку за показник психологічного дискомфорту прийняті дані про постійні конфлікти з батьками, вчителями, друзями.

Паління. У дослідженні респондент вважається як такий, що палить, коли він випалює щоденно більше однієї сигарети.

Вживання алкогольних напоїв. До групи тих, хто вживає алкогольні напої, включені молоді люди, котрі вживають будь-який алкогольний напій (пиво, вино, міцні напої) більше 4-х разів на місяць, тобто щотижня.

Вживання наркотиків. Цю групу ризику становлять респонденти, які вживали наркотики більше 3 разів протягом життя (не враховувалися ті, хто мав тільки одну спробу вживання наркотиків).

На рис 1.3. зображені показники зміни різних факторів ризику за віковими категоріями молоді.

Рис. 1.3 Фактори ризику за віковими категоріями молоді

 

Як бачимо, активне зростання всіх шкідливих звичок приходиться саме на підлітковий вік. Слід зазначити, що фактори ризику окремого індивіда утворюються не лише за рахунок яких-небудь його індивідуальних якостей. Всі підлітки схильні до сприйняття як до позитивного, так і негативного впливу свого оточення. Наявність стимулюючих факторів появи ризиків здоров`я призводить до збільшення (вище за середній показник) прояву саме таких факторів ризику, як вживання алкоголю, наркотиків тощо. Водночас посилення захисних факторів проти ризиків здоров`я гальмують розвиток таких шкідливих звичок.

В останні роки проводиться активний пошук універсальної моделі соціальної роботи, спрямованої на профілактику ризиків здоров'я. Світова практика показала, що найбільш наближеною за своїми характеристиками та вимогами є модель факторів ризику та захисту.

В житті кожної людини присутні як фактори ризику, так і фактори захисту. Практика засвідчує, що соціальна робота повинна спрямовуватись (і цей процес здійснюється) на зниження активності факторів ризику і підвищення дієвості захисних факторів. Найбільш складним у ході розробки факторної моделі виявилося питання виокремлення та ранжування факторів. Традиційно фактори ризиків і захисту розподіляють та три групи: особистісні, сімейні, соціальні (друзі, найближче оточення; загально соціальні; шкільні).

Фактори ризику є і будуть завжди, доки існує суспільство. Однак на одних людей вони мають згубний вплив, інші вміють з ними справлятися. Тому в умовах сьогодення важливо, щоб молода людина виробила адаптивні реакції стосовно стресів, насамперед навчилася не допускати розвитку емоційних реакцій, неадекватних за значущістю тих ситуацій, тобто які їх обумовлюють, необхідно навчити керувати емоціями та розумно долати ці емоційні стреси [28].

У кожній із зазначених сфер життєдіяльності залежно від умов формуються як стимулюючі, так і захисні чинники. Слід зауважити, що всі означені чинники знаходяться в інтерактивних стосунках з індивідом. Точну природу зв`язків між наявністю факторів ризику для здоров’я в індивіда із стимулюючими та захисними факторами проти появи ризиків здоров’я у різних сферах життєдіяльності остаточно ще не визначено, проте теоретичні та емпіричні дані засвідчують, що сам факт наявності цих зв’язків простежується, що відображено на рисунку 1.4.

 

---

---

		Індивідуальні стимулюючі та захисні фактори появи ризиків здоров’я
Стимулюючі та захисні фактори появи ризиків здоров’я, що пов’язані із суспільством		Стимулюючі та захисні фактори появи ризиків здоров’я у сімейному оточенні		Стимулюючі та захисні фактори появи ризиків здоров’я у громаді			Стимулюючі та захисні фактори появи ризиків здоров’я, що пов’язані зі школою		Стимулюючі та захисні фактори появи ризиків здоров’я серед ровесників