Сенсації в історичній лінгвістиці

На этих дощечках были греко-готские и санскритские буквы...

Ю. Миролюбов

Сенсація перша: Велесова книга — правослов'янське Буття. Розшифровані тексти Велесової книги несподівано розкрили багатющу історію наших пращурів від початку І тисячоліття до н. е. по VIII століття н. е. з напруженим інтелектуальним та духовним життям праслов'янських народів, їх воєнними подвигами, їх героями і богами, згодом "перелицьованими і перенесеними в інші землі. Тут зауважимо інше: перед враженими істориками та лінгвістами постала слов'янська абетка І тисячоліття до н. е., причому в такому вигляді і словесному звучанні, що й нині — через 3 тисячі років — ці письмена без особливих зусиль можна читати і розуміти (треба тільки знати українську мову).

І можна зрозуміти ейфорію вітчизняних коментаторів Велесової книги, що побачили це на власні очі: "Хай знає мій народ, що задовго до хрещення Київської України-Русі, ще до винаходу рівноапостольними Кирилом та Мефодієм слов'янської абетки (власне, письма, запозиченого з праукраїнської культури-цивілізації) стародавні українці уже тривалий час володіли власною абеткою, та ще й не одною, оскільки лише Трипільська культура відома двома звуко-буквеними письменами, а це ж за 5000 років до н. е., задовго до славнозвісних древніх цивілізацій зі своїми малюнковими, клинописними, ієрогліфічними пам'ятками писемної культури".

І ще: "...палеографічне прочитання тексту свідчить про те, що:

— абетка праукраїнського літопису є усталеною, стародавньою, яка своїм графічним зображенням більшості літер "перейшла" у слов'янську азбуку Кирила та Meфодія, започаткувала її і дала життя писемності багатьох слов'янських народів;

— рівень культури староруської писемності настільки високий, а буквений склад — надзвичайно наближений до живої мови, що інші письмена залишилися позаду на багато століть, а то и тисячоліть" [Федоренко Д. Спочатку був Дажбог... — Кривий Ріг, 1994. — С 5].

Отже, в останні 2—3 десятиріччя виявлено алфавіт (письмо), який існував у Понті (на землі Праукраїни) ще до того, як греки одержали свою азбуку від фінікійців. І він був не гірший від будь-якого з відомих на початку І тисячоліття до н. е. Це перше. Друге: понтійський алфавіт дуже схожий на нібито запозичену нами в болгарів кирилицю. Точніше, кирилиця схожа на нього. І третє: він дуже схожий на найперших з відомих у світі алфавітів — хананейський (2000 р. до н. е.). Підозріло схожий... Запам'ятаймо це, читачу, і підемо далі.

Сенсація друга: гети — руські. Греки називали їх етрусками й тірренами, римлянами-тарсенами, самі себе вони іменували расенами й русами. Крім шедеврів мистецтва (живопису, скульптури), чудових зразків гончарного ремесла, житлового і палацового будівництва, вони залишили численні написи і розгорнуті тексти. Фахівцям було ясно, що етруський алфавіт (дуже схожий на фінікійський) ліг в основу латинського письма. Те ж стосується і римських" цифр. А от прочитати і зрозуміти етруські тексти ніяк не щастило протягом багатьох десятиліть: "Загадкові етруски!'', "Ні на що не схожа мова!" — такими вигуками рясніють трактати західних учених. На Заході виникла ціла наука — етрусколотія, яка виявилася, проте, повернутою... не в той бік (далі ми пояснимо, що мається на увазі)."

І раптом... Ці написи і тексти, над якими десятиліттями марно "чаклували" фахівці Західної Європи, виявилися такими, що легко читаються і розуміються знавцями старослов'янської (особливо давньоукраїнської) мови — мови Київської Русі. Поважні лінгвісти зіставляли етруські слова з французькими, німецькими, але не могли додуматися до смислових аналогій цих слів з... українськими. Наприклад, читали по-етруськи: "сну", "ути", "ру", "сопіл", живас", патакс", "багети", "нуна" тощо. І сушили голову, що за мова? Чи не марсіанська, бува? А це ж майже наші сучасні слова — сон, "їсти", "рука", "сопілка", "життя", "птах, "неня"... І згадали, що знаменитий Страбон писав, що етруски принесли зі Сходу мелодійну мову і "любов до музики, танців і веселощів", тобто наші звичаї, у тому числі збережену і досі пристрасть до бучних свят. А етруські мечі, щити, шоломи й лати — це із Трої.

Словесні етрусько-українські аналогії можна продовжувати майже до безконечності: "кувана" — кута мідь, капек" — капище, "поя" — поїлка, "торна" — торована дорога, "пилу" — поле, "ени" — вони...

Ось як виглядають (у нашій транскрипції) заключні рядки головного етруського напису на золотій пластинці з Пирги: "Авил ени ака пулу мква ". Переклад: "Роки — вони як поле макове".

І все це не могли прочитати західні аси лінгвістики,.. А можливо, не хотіли?

Я схильний вважати, що не хотіли. Прорив в етрускології відбувся зовсім недавно, оскільки не хотілося "освіченій" Західній Європі підняти завісу над "Світом Припонтиди". Адже стає зрозумілим: ніби гілки могутнього дерева, стародавні й сучасні мови Європи сходяться до спільних коренів, до єдиного витоку: нашої Аратти, лінгвістичного "казана" яфетичного світу. Це особливо ясно стало після третьої сенсації.

Третя сенсація: у 1995 році вже згадуваний лінгвіст-шумеролог А. Кифішин відкрив протошумерські письмена на півдні України (в районі Мелітополя), датовані трьома тисячоліттями раніше, ніж глиняні таблички Дворіччя, які досі вважалися першими пам'ятками писемності. Газети з цього приводу писали: "Це перевертає уявлення про стародавню культуру. Досі вважалося, що історія почалася у "благодатному півмісяці" (в районах нинішніх Сирії та Лівану). Тепер з'ясовується, що шумерські перекази сформувалися не в колі землеробських районів Межиріччя, а пов'язані з...Кам'яною Могилою, що біля Мелітополя". Далі йдеться про те, що в археології здійснив колосальний прорив не історик, а лінгвіст. ""... І жителям Росії, і жителям України, — продовжує газета, — буде приємно усвідомити, що на їхній землі відкриваються вогнища світової цивілізації. Фраза із старого анекдоту "Росія — батьківщина слонів" стає ледь не пророчою" [Независимая газета. — 1996. — 14 мая].

Причому тут Росія — важко сказати, адже відкриття пов'язане з півднем України. Від Мелітополя до Росії далі, ніж до Туреччини. Але факт справді сенсаційний, і передусім в галузі історичної лінгвістики. Він свідчить: існувало протослов'янське, або, якщо хочете, протоукраїнське, коріння писемності, яке стосується усього післяпотопного світу.