Умови дійсності договорів. Дійсним вважається міжнародний договір, якщо він у цілому або в будь-якій частиніне суперечить основним принципам або імперативним нормам міжнародного права. Ця загальновизнана точка зору закріплена у Віденській конвенції 1969 р. У ст. 53 цієї Конвенції говориться: «Договір є нікчемним, якщо в момент укладення він суперечить імперативним нормам загального міжнародного права».
Тільки дійсні міжнародні договори можуть породжувати правомірні наслідки для сторін, і тільки за такими договорами сторони можуть набувати законні, а не уявні права і обов'язки, на досягнення яких була спрямована воля учасників договору.
Одним з найважливіших умов дійсності договору є дотримання встановлених правил при його заключеніі1. Укладати договір повинні належні суб'єкти, а переговори вести належним чином уповноважені представники, які повинні: не застосовувати силу і дотримуватися повної добровільність; не допускати обману в ході переговорів і не вчиняти дій, що викликають помилки в тексті договору; дотримуватися конституційну процедуру укладання договорів; не допускати підкупу представника держави або міжнародної організації. Дійсність договору або згоди держави на обов'язковість для неї договору може оскаржуватися тільки на основі загальновизнаних норм міжнародного права.
|
|
Договори, що не відповідають перерахованим вище умовам, є недійсними.
Умови і наслідки недійсності договорів. У ст. 45-53 Віденської конвенції 1969 вказано на конкретні обставини недійсності міжнародного договору. Міжнародний договір оголошується недійсним, якщо:
1) він укладений з явним порушенням внутрішніх конституційних норм, що стосуються компетенції та порядку укладання договору(Ст. 46);
2) згода на зобов'язання за договором дано за помилку, якщо помилка стосується факту або ситуації, що існували при укладанні договору і являли собою істотну основу для згоди на обов'язковість договору (ст. 48);