2020-04-20
620
Сьогодні в період трансформаційних змін соціальної та економічної системи України та багатьох країн світу однією з найважливіших проблем суспільства є не лише збереження, а й примноження людського потенціалу країни. Це завдання може бути реалізовано лише за умови забезпечення стійкого та динамічного людського розвитку, що має відбуватись на якісно новій основі і який потребує адекватного та соціально гарантованого економічного забезпечення.
Актуальним в теоретичному та практичному плані є поглиблене розуміння тих тенденцій, закономірностей і факторів, що визначають стан, рівень та перспективу якісної динаміки людського розвитку населення України в складних сучасних умовах, а також наукове обґрунтування шляхів та ефективних механізмів забезпечення цього процесу.
Кінцевою метою економічного розвитку будь-якої країни та світу в цілому має бути створення умов для всебічного розвитку людини, покращення її добробуту, забезпечення її довгого та здорового життя. Саме за рівнем розвитку людського потенціалу можна судити про рівень соціально-економічного розвитку країни в цілому.
Саме через це за рішенням Генеральної Асамблеї ООН в 1965 році була створена Програма Розвитку ООН (ПРООН). [16] Це впливова міжнародна організація, що має численний апарат фахівців. Її штаб-квартира розташована у Нью-Йорку. У більш ніж 100 країнах вона має свої постійні представництва. Діяльність ПРООН у цей час ведеться майже у всіх країнах, що розвиваються.
Концепція людського розвитку розглядає розвиток людини як основну мету і критерій суспільного прогресу. Головні цілі людського розвитку мають три напрямки розвитку: по-перше, тривалість життя людини, підтримуючи задовільний стан здоров’я, по-друге, одержання освіти, яка відповідає сучасним вимогам, по-третє - доступ до засобів, що забезпечують гідний рівень життя.
Найважливішим показником є щорічний індекс людського розвитку (ІЛР) у різних країнах світу.
ПРООН ґрунтується на мінімальному наборі показників, за якими можна зібрати достовірні порівняльні дані в усіх країнах світу. Кожен з показників покликаний кількісно виразити один з ключових напрямів (вимірів) людського розвитку. Ці показники періодично переглядаються, вдосконалюються і т. ін., проте ключові виміри людського розвитку залишаються незмінними відтоді, як Мегнад Десаі та Амартья Сен винайшли індекс розвитку людського потенціалу (індекс людського розвитку - ІЛР), а ПРООН включила його у свою доповідь 1990 року.
Це саме ті три виміри, які відображають ключові можливості у забезпеченні всього процесу людського розвитку: прожити довге й здорове життя (вимір - довголіття); набути, розширювати й оновлювати знання (вимір освіченість); мати доступ до засобів існування, що забезпечують гідний рівень життя (вимір - матеріальний рівень життя).
Вимір довголіття відображає можливість людей прожити тривале й здорове життя. Виміром довголіття обрано показник середньої очікуваної тривалості життя при народженні. Це один з найпоширеніших показників міжнародної статистики. Він розраховується майже для всіх країн за зіставною методикою і виражається, як правило, в роках. Середня очікувана тривалість життя при народженні характеризує середній показник тривалості життя стосовно новонароджених у даному році, якщо б їм довелося прожити все життя в умовах даної інтенсивності смертності.
Показник освіченості також важливий не лише сам по собі. Цей вимір людського розвитку відображає можливості людей набувати знання і здібності для повноправної та багатогранної участі в житті сучасного суспільства та значимого особистого внеску в це життя. Особливістю цього показника є те, що він складається з двох компонентів: досягнутого рівня грамотності дорослого населення та сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку. При побудові цього показника виходять з того, що грамотність є необхідною передумовою здобуття освіти, першим кроком навчання, і тому міра грамотності (частка грамотних у загальній чисельності населення, старшого за 15 років) має бути важливішим серед показників даного виміру людського розвитку.
Показник матеріального рівня життя має відображати можливості доступу людей до матеріальних ресурсів, необхідних для гідного існування, включаючи ведення здорового способу життя, забезпечення територіальної та соціальної мобільності, обмін інформацією й участь у житті суспільства. Цей вимір, безумовно, є найскладнішим для оцінки та трактування людського розвитку. Програма розвитку ООН наголошує, що матеріальний стандарт життя (або персональне багатство) лише відкривають для людини можливості, однак не визначають використання цих можливостей. Тобто це засіб, що розширює можливості вибору, але не сам вибір. Матеріальний рівень життя у розрахунку ІЛР характеризується скоригованим реальним (розрахованим за паритетом купівельної спроможності національної валюти) валовим внутрішнім продуктом (ВВП) на душу населення.
Для принаймні часткового згладжування суперечностей ВВП на душу населення як показника людського розвитку використовуються певні методичні прийоми. По-перше, ВВП на душу населення перераховується в міжнародну валюту (на практиці - долар США) не за офіційним обмінним курсом, а за паритетом купівельної спроможності, який визначається кількістю одиниць національної валюти, необхідною для придбання певного «кошика» товарів і послуг, аналогічного тому, який можна купити на 1 долар у США. По-друге, для врахування спадної корисності доходу, що зростає, використовується процедура нормування ВВП за десятковим логарифмом. У такому розрахунку будь-який приріст доходу дисконтується, однак має певну цінність, а зменшення граничної корисності відображається специфікою самої логарифмічної функції.
Отже, для кількісного представлення трьох базових вимірів людського розвитку використовуються такі індикатори: середня очікувана тривалість життя при народженні (показник довголіття); частка грамотних серед населення 15 років і старшого та сукупна частка учнів серед населення відповідного віку (показники освіченості); скоригований реальний ВВП на душу населення (показник матеріального добробуту). Перераховані індикатори вимірюються різними одиницями вимірювання, змінюються вони нерівномірно та нерідко різноспрямовано. Тому для побудови загального індексу людського розвитку (ІЛР) потрібне агрегування цих індикаторів, тобто зведення їх воєдино.
(11)
Де: 
- індекс тривалості життя;
- індекс рівня освіченості;
- індекс скоригованого реального ВВП на душу населення. [16]
У загальному вигляді індекс людського розвитку (Human development index - HDI) розраховується за формулою простої середньої арифметичної індексу тривалості життя, індексу рівня освіченості та індексу скоригованого реального ВВП на душу населення:
Індекс тривалості життя (life) обчислюється за формулою:
(12)
Де: Хi - очікувана тривалість життя при народженні населення і-тої території;
Хmax - максимальне значення показника (прийняте на рівні 85 років);
Хmin - мінімальне значення показника (прийняте на рівні 25 років).
Індекс рівня освіченості (o) обчислюється за формулою:
(13)
Де: Iadult - індекс грамотності дорослого населення;
Ichild - індекс сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку.
Індекс скоригованого реального ВВП (Iinc) на душу населення обчислюється за формулою:
(14)
Де: Хi - скоригований реальний ВВП у розрахунку на рік (за паритетом купівельної спроможності) на душу населення і-тої території;
Хmax - максимальне значення показника (прийняте на рівні 40 000 доларів на рік);
Хmin - мінімальне значення показника (прийняте на рівні 100 доларів на рік). [16]
Тож показник ІЛР для кожної країни свідчить про те, скільки ще належить зробити цій країні для досягнення певних цілей - середньої тривалості життя (85 років), повної грамотності населення та суцільного охоплення навчанням молоді і рівня середньорічних доходів на душу населення у розмірі 40 000 доларів за паритетом купівельної спроможності національної валюти. Ці цілі тим ближчі, чим ближчим є значення ІЛР до одиниці. Система числових показників вимірювання рівня людського розвитку, яка використовується ПРООН для більшості країн, далека від досконалості, у зв’язку з чим вона не лише постійно вдосконалюється, а й постійно підлягає критиці. Проте вона чітко обґрунтована теоретично та обумовлена наявністю статистичних даних, порівнянних для практично всіх країн світу.
Водночас для розрахунку показників людського розвитку в конкретній країні (наприклад, в Україні) можна і варто застосовувати ширшу національну статистичну базу, що дасть змогу розробити хоча і складніші, але виваженіші та інформативніші показники. За даними ПРООН Україна займає 76 позицію зі значенням 0,729. Україна входить до групи країн з середнім рівнем людського розвитку та різниця з високо розвиненими країнами невелика. З метою оптимальної адаптації глобальних ідей людського розвитку до конкретних умов України вітчизняні вчені під керівництвом члена-кореспондента АН України Е. Лібанової та професора О. Власюка розробили національні методики вимірювання людського розвитку для регіонів України. Ці методики враховують набагато більше основних аспектів людського розвитку: демографічний розвиток; розвиток ринку праці; матеріальний добробут населення; умови проживання населення; рівень освіти населення; стан та охорону здоров’я; соціальне середовище; екологічну ситуацію; фінансування людського розвитку. Для розрахунку значення кожного з названих аспектів використовуються цілі групи детальніших показників.
Водночас ІЛР не враховує багато параметрів, що забезпечують можливості вибору, і є цінними для людей. У зв’язку з цим триває постійна робота з удосконалення методики його розрахунку та доповнення його іншими синтетичними показниками. Проте жодні зміни у методиці розрахунку ІЛР не можуть зменшити його значення як принципово нового інструмента вивчення суспільного прогресу. Разом з тим методика розрахунку ІЛР має бути розширена та вдосконалена для використання всередині країни.
Після того, як значення ІЛР розраховані, здійснюється ранжирування країн за цим показником. Після цього країни розбиваються на три групи:
· країни з високим рівнем людського розвитку - для яких ІЛР ≥ 0,8;
· країни з середнім рівнем людського розвитку - для яких 0,5 ≤ ІЛР < 0,8;
· країни з низьким рівнем людського розвитку - для яких ІЛР < 0,5.
Для більш глибокого та ґрунтовного аналізу людського розвитку крім ІЛР використовують додаткові показники, а саме:
v індекс бідності населення для країн, що розвиваються (ІБН-1);
v індекс бідності населення для країн-членів ОЕСР, країн Західної та Східної Європи, а також СНД (ІБН-2);
v індекс розвитку з урахуванням гендерного фактора (ІРГФ);
v показник розширення можливостей жінок (ПРМЖ).
Одночасне використання при аналізі ІЛР та ІБН дають змогу зробити висновки про ступінь однорідності різних шарів населення за рівнем людського розвитку. Низьке значення ІБН поряд з високим значення ІЛР свідчить не лише про високий рівень людського розвитку, а ще й про те, що він характерний для значної частини населення цієї країни. В цілому можна говорити про існування залежності: чим вище рівень розвитку людського потенціалу, тим нижчим є рівень бідності. Виключенням із цього правила стають країни із значним розшаруванням на багатих і бідних. Для таких країн відносно високі значення ІЛР виникають поряд з порівняно значним рівнем бідності населення.
Якщо паралельний аналіз ІЛР та ІБН дозволяє оцінити рівність можливостей розвитку багатих і бідних в країні, то одночасний аналіз ІЛР та індексу розвитку з урахуванням гендерного фактора (ІРГФ) дозволяє оцінити рівність можливостей розвитку чоловіків і жінок. Такій самій меті слугує і показник розширення можливостей жінок (ПРМЖ).
Чим вищим є значення ІРГФ, тим більш рівними є можливості жінок та чоловіків у розвитку своїх здібностей. В той же час високі значення ПРМЖ свідчать про те, що жінки мають можливість не лише розвивати свої здібності, а реалізувати їх на практиці, відіграючи рівну з чоловіками роль в соціально-економічному розвитку суспільства.
Починаючи з 1995 року, Програма розвитку ООН в Україні за допомогою регулярних національних звітів щодо людського розвитку постійно прагнула привернути увагу політиків і громадськості до викликів, перед якими стоїть держави у сфері соціального і економічного розвитку. [19] Національні звіти пропонували погляд у довгостроковій перспективі, аналіз ситуації в країні та стратегій посилення людського розвитку. Україна добилася прогресу у сфері збільшення доходів населення, в освіті та охороні здоров`я. Певний успіх досягнуто в галузі гендерної політики. Водночас, подальший прогрес у забезпеченні гендерної рівності частково залежить від збільшення кількості жінок на керівних посадах. В галузі охорони здоров`я серйозним недоліком з погляду виконання завдань залишається швидке збільшення кількості випадків ВІЛ-інфекції, зростання смертності в результаті СНІДу і розповсюдження туберкульозу.
Невтішні прогнози експертів щодо місця України в Індексі розвитку людського потенціалу, на жаль, виправдалися. Хоча за період з 2001 року позиція України в індексі країн повільно підвищувалася (з 80 у 2001 та 78 у 2003 до 76 у 2011 рр. зі значенням 0,729. [13]
Найбільш відстає Україна від розвинутих країн за виробництвом валового внутрішнього продукту на душу населення. Саме показник ВВП на душу населення є дуже важливим у контексті інтеграції України до європейських структур.
Важливо зауважити, що фактично всі країни розміщуються в цьому списку у спадному порядку і найбільшу увагу привертає їхнє місце в індексі, а не його абсолютне значення, хоча різниця індексів країн, що стоять поряд у списку, може складати всього 3-5%, а отже і не може відображати реальну відмінність соціального становища в них. Задля вдосконалення індексу та підвищення його ефективності як індикатора соціальної ситуації в країні пропоную впровадити наступні зміни, зокрема перш за все, в індекс необхідно включити й інші складові, наприклад, показники зайнятості та безробіття, грошові вкладення у соціальні програми, участь у міжнародних соціальних проектах, кількість видатних науковців, кількість дітей у сім’ях та можливість надання їм гідної освіти, кількість неповнолітніх, що палять або вживають алкогольні напої тощо.
Крім того, я вважаю за доцільне визначати позицію країни за інтегрованим показником всіх рейтингів цієї країни у різних галузях, які наводяться у щорічних звітах «Про розвиток людського потенціалу». Їх представлено у вигляді таблиць, де країни згруповано за величезною кількістю критеріїв: розвитком технологій, фінансів, екологічним становищем тощо.
Отже, індекс людського розвитку можна було б вдосконалити та зробити більш надійним індикатором ефективності соціальної політики країни шляхом внесення до нього деяких поправок.
Розділ 3. Шляхи вдосконалення макроекономічного рахівництва
Система національних рахунків є адекватним ринковій економіці обліком, який закінчується на макрорівні системою макроекономічних показників, побудованих у вигляді певного набору рахунків та балансових таблиць, що характеризують результати економічної діяльності, структуру економіки та найважливіші співвідношення і зв’язки у народному господарстві. Національні рахунки України відображають перехідний стан її економіки і в той же час знаходяться на стадії формування та реформування. Не випадковим тому є те, що СНР України має деякі упущення, які заважають виявити увесь спектр методів обчислення ВВП, ВНД, ВНП, обсягів заощадження та споживання, а також інших важливих показників розвитку економіки.
Проведені дослідження показали, що динаміка економічних процесів, які спостерігалися в Україні у 1991-2011 рр., є однією з найбільш складних і суперечливих у порівнянні з усіма іншими країнами, які перебувають у перехідному періоді. У цей період в економіці України відбулася деформація найважливіших глибинних, базисних пропорцій відтворення ВВП і ВНД, що визначають основні фактори економічної активності. [8, с 53] Насамперед була суттєво порушена вся система мотивації праці та інвестування продуктивного капіталу. В Україні прибуток не конвертується ні у нагромадження, ні у споживання. Тому макроекономічне регулювання прибутку є першою і досі нерозв’язаною проблемою. [9, с 78]
Другим нерозв’язаним блоком проблем функціонування економіки в цей період було зростаюче скорочення обсягів виробництва, розлад усталених господарських зв’язків, зменшення бюджетної підтримки окремих галузей важкої промисловості та сільського господарства, слабка конкурентоспроможність продукції на світових ринках. Внаслідок структурної перебудови економіки сталося переобтяження державних підприємств надлишковою робочою силою і витратами на її утримання. Крім того, в перші роки реформування економіки України відчувалась втрата контролю з боку держави за величиною фонду заробітної плати. В умовах структури виробництва, деформованої у бік випуску продукції виробничого призначення, відбулося прискорене накопичення у населення надмірної грошової маси та ін.
Усю цю макроекономічну ситуацію повинна реально відображати СНР. Проте незавершеність розробки методології побудови національних рахунків, відсутність належної інформаційної бази з боку підприємств, установ та організацій на рівні подання звітності (бухгалтерського обліку) ще більше загострюють проблему об’єктивності даних щодо найважливіших показників розвитку економіки.
При побудові національних рахунків України виникають різнобічні проблеми. З одного боку, це проблеми методологічного характеру (відсутність методології побудови фінансового рахунку, рахунків зовнішньоекономічних зв’язків, недосконалість застосованої методології), а з іншого - проблеми організаційного характеру (запровадження СНР починалося з макрорівня, тоді як мікрорівень довгий час залишався недоторканим, тому що бухгалтерська звітність, яка існувала на підприємствах, не відповідала вимогам СНР). [11, с 251] Ці та інші проблеми спричиняють інші недоліки при побудові національних рахунків України.
Найчастіше як приклад такої невідповідності, як правило, вважали невелику у порівнянні з розвинутими країнами долю оплати праці у складі ВВП з точки зору складу доходів. В США у 1993 р. оплата праці найманих працівників складала 60% ВВП, у Франції - 53%, Німеччині - 54%. В Україні в той час вона становила 38,5% ВВП. [17] Така низька частка оплати праці у цілому відповідала невисокій частці витрат на кінцеве споживання домашніх господарств. У 1993 р. домашні господарства в Україні витратили на кінцеве споживання 44% ВВП, у США - 69%, у Франції - 61%, у Німеччині - 56%. Проте у 1999 р. доля оплати праці у складі ВВП в Україні становила 46,2%, а частка у ВВП витрат на кінцеве споживання домашніх господарств складала 57,4%. Це викликає певне непорозуміння [8, c. 10; 6 с. 42-43].
Важливим аспектом аналізу показників доходів та заощаджень є класифікація цих показників за типами та категоріями домашніх господарств. СНР рекомендує здійснювати обчислення доходів для таких типів домашніх господарств:
. Домашні господарства осіб, що працюють за наймом;
. Домашні господарства підприємців;
. Домашні господарства самозайнятих осіб (особи вільних професій, дрібні фермери тощо);
. Домашні господарства осіб, які живуть на трансферти (пенсіонери, студенти, інваліди та ін.);
. Домашні господарства осіб, які живуть на доходи від власності (відсотки, дивіденди).
Ця важлива класифікація поки ще не знайшла застосування в економічній практиці. Звісно, для її впровадження в регулярну практику потрібний значний час і розв’язання складних проблем, пов’язаних, насамперед, із забезпеченням розрахунків надійною інформацією.
У процесі впровадження СНР в економічну практику з’явилася проблема визначення параметрів тіньової економіки, яка на сьогодні є надзвичайно актуальною. Це пояснюється тим, що у ході проведення реформ і впровадження ринкових відносин масштаби тіньової економіки різко зростають. Питання тіньової економіки для України є досить проблемним, адже аналізуючи статистичні дані Україна посідає одне з перших місць у світі за масштабами тіньової економіки. Існує дуже багато показників, за допомогою яких можна визначити розмір тіньового сектора економіки, зокрема споживання електроенергії, кількість грошової маси в обігу, рівень злочинності та ін.. Пов’язано це із недосконалістю правової бази регулювання економіки, розширенням приватного сектору, який нерідко намагається ухилитися від сплати податків, відсутністю належного контролю за його діяльністю з боку держави, необхідністю використання населенням додаткових джерел для підтримки рівня життя та недосконалим обліком. За оцінками різних експертів, тіньовий економічний оборот складає близько 53% ВВП.[20]
Проблема прихованої оплати праці або неврахованих доходів пов’язується не тільки з тіньовою економікою, але й із визначенням і обчисленням так званих змішаних доходів, тобто доходів некорпорованих індивідуальних підприємців. Змішані доходи одночасно є і прибутком, і оплатою праці, та вони можуть бути використані як для особистого споживання і нагромадження, так і для виробничих цілей.
Окрім наведених шляхів покращення макроекономічного рахівництва існують щей нові, так звані альтернативні макроекономічні показники, які використовуються для характеристики певної країни. До них відносять індекс економічної свободи(ІЕС) та рівень глобалізації.
Індекс економічної свободи (ІЕС) - агрегований показник, що включає десять факторів, які, в свою чергу, мають складну структуру і засвідчують рівень втручання уряду в економіку. Чим сильніший урядовий вплив на економіку, тим менший рівень економічної свободи, отже, чим вищий показник з будь-якого фактора, тим нижчий рівень свободи, і навпаки.
Фактори, що визначають ІЕС:
) торговельна політика;
) політика оподаткування;
6) втручання уряду в економіку;
4) грошова політика, де втручання уряду проявляється насамперед у середньому рівні інфляції за визначений період;
) потоки капіталів та іноземних інвестицій. Цей фактор вміщує у собі інформацію:
• про закон про іноземні інвестиції;
• наявність бар’єрів для іноземної власності в бізнесі;
• наявність бар’єрів для промислових компаній, відкритих для іноземних інвесторів;
• наявність перешкод (бар’єрів) для іноземних компаній;
• наявність чи відсутність дозволу на земельну власність для іноземців;
• наявність бар’єрів для повернення інвестицій іноземцями;
) банківська справа. Про рівень урядового впливу у цій сфері свідчать показники:
• наявності державної власності на банки та її частки;
• наявності бар’єрів для відкриття іноземними банками філіалів та дочірніх фірм;
• впливу уряду на розміщення кредитів;
• урядового регулювання у вигляді страхування депозитів;
• свободи у наданні всіх видів фінансових послуг (купівля і продаж нерухомості, безпеки, страхового захисту тощо);
) контроль за цінами та рівнем заробітної плати як фактор урядового впливу включає:
• закон про мінімальну заробітну плату;
• вільне ціноутворення у приватному порядку незалежно від впливу уряду;
• урядовий контроль та його межі;
• державні субсидії бізнесу які впливають на ціни;
) права власності визначають рівень економічної свободи за допомогою таких показників:
• комерційних законів, що визначають контракти;
• санкціонування іноземного арбітражу у спірних питаннях контрактів;
• експропріації приватної власності;
• корупції судової влади;
• зволікання у судових рішеннях;
• гарантованої та захищеної законом приватної власності;
) державне регулювання економіки включає:
• ліцензування необхідності управляти бізнесом;
• полегшення процедури отримання ліцензій для бізнесу;
• корупцію бюрократії;
• регулювання праці (встановлення тривалості робочого тижня, оплачувана відпустка, у зв’язку з доглядом за дитиною та ін.);
• захист споживача;
• регулювання стану здоров’я працівників;
• регулювання оподаткування у бізнесі;
) чорний ринок - фактор, який є свідченням непомірного впливу уряду на економіку, вміщує такі показники:
• контрабанда;
• крадіжка інтелектуальної власності;
• поставка сільськогосподарських продуктів;
• поставка промислових виробів;
• забезпечення транспортних перевезень;
• поставка робочої сили.
Кожний із 10 економічних факторів які включають близько 50 змінних, оцінюються в балах від 1 до 5. Потім визначається середньозважена оцінка в балах за десятьма факторами. Цей коефіцієнт і є кількісним показником рівня економічної свободи, яка, як і кожний з факторів, коливається в межах від 1 до 5 балів. Оцінка „1” - показник найбільшої в економіці. Оцінка „5” - сильний урядовий вплив і низький рівень економічної свободи.
За рівень економічної свободи всі країни поділяються на чотири групи:
• вільні: 1,99 і нижче;
• в основному вільні: 2,00 - 2,99;
• в основному не вільні 3,00 - 3,99;
• репресивні: 4,00 і вище.
Рівень глобалізації - агрегований показник, який включає чотири параметри:
) рівень економічної інтеграції, який визначається обсягом зовнішньої торгівлі, іноземних інвестицій та „закордонних виплат”, включаючи і заробітну плату;
) персональні контакти:
• кількість міжнародних поїздок;
• кількість туристичних поїздок;
• кількість користувачів міжнародною поштою та інтенсивність обміну інформацією цим способом;
• міжнародні телефонні зв’язки (кількість користувачів та частота і тривалість контактів);
) технології:
• загальна кількість Інтернет серверів;
• кількість користувачів Інтернету;
) ступінь участі країн у міжнародних зв’язках та діяльність міжнародних організацій. Чим більше зазначені показники, тим вище рівень глобалізації, відповідно, рівень життя та залучення до світової інфраструктури - явище взаємопов’язані. У країнах з вищим рівнем глобалізації вищий рівень доходів на одну особу. Найбільш глобалізованими виявились Ірландія, Швейцарія та Сінгапур. США займають 12-ту позицію в рейтингу, а Франція - 13-ту. Україна займає 44 позицію з 60 країн-учасників. Але, як стверджують науковці, рівень глобалізації не слід ототожнювати з рівнем задоволення життям. [16]
Висновки
Важливим критерієм комфортності проживання в тій або іншій країні є рівень життя населення, який включає широке коло характеристик умов життя. Згідно з даними ООН основними з них є: санітарно-гігієнічні умови життя, споживання продовольчих товарів, житлові умови, освіта і культура, умови праці і зайнятість, доходи і витрати населення, вартість життя і споживчі ціни, транспортні засоби, організація відпочинку, соціальне забезпечення, свобода людини.
Характеризуючи добробут жителів України можна відмітити наступні: за усіма вищепереліченими показниками спостерігається негативні тенденції, що пов'язано в першу чергу з державної політикою, що проводяться в країні.
У СНР передбачена система показників яка характеризує різні, але взаємозв'язані, фази і аспекти процесу розподілу доходів. Характеристикою економічного добробуту є випуск продукції на душу населення. Проте, якщо як чисельник узяти валовий національний продукт, то не отримаємо повного уявлення про якість життя, про добробут в країні. Тому американські економісти У. Нордхаус і Дж. Тобін запропонували використовувати показник "чистий економічний добробут" (ЧЕД). Цей показник покликаний скоректувати те, що упущене у ВНП, і відобразити все, що сприяє збільшенню добробуту країни, зокрема, використання вільного часу для підвищення освіти, виховання та інше. Крім того, ВНП не враховує проблем, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища і функціонуванням тіньової економіки. Тому показник ЧЕД повинен відбити всі зміни, які відбулися в соціально-економічному житті суспільства в розглянутий період часу.
Доходи є кращим інструментом для виміру добробуту суспільства. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, насамперед за рахунок росту трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтримкою соціально незахищених груп населення вимагає державних гарантій забезпечення мінімуму споживання для всіх громадян. В економічно розвинутих країнах політика в області доходів населення є одним з найголовніших елементів управління економікою.
Чистий економічний добробут (ЧЕД) дає точну оцінку національного обсягу виробництва, і хоча ґрунтується на ВНП, має дві основні відмінності: включає багато компонентів ВНП, які не впливають на добробут індивіда; враховує деякі ключові статті споживання, що не враховуються ВНП.
Чистий економічний добробут - це скоригована міра національного обсягу виробництва, що враховує тільки споживання та інвестиції, які безпосередньо впливають на економічний добробут.
Усім країнам незалежно від типу економічної системи властива нерівність у розподілі доходів. Причинами цього є різні рівні заробітної плати і доходів загалом, які зумовлені різним рівнем освіти й професійної підготовки працівників, неоднаковими здібностями людей, неоднаковою схильністю до ризику тощо. Особливу роль у посиленні економічної нерівності людей належить майновим доходам - від землі, житла, капіталу, володіння акціями та іншими цінними паперами. Держава впливає на нерівність розподілу особистих доходів, знижуючи її через податкову систему й трансферні платежі.
Отже на підставі вищевикладеного можна зробити деякі висновки. Розглядаючи макроекономічні показники, необхідно виділити ті, які відбивають рівень добробуту нації:
1) Валовий внутрішній продукт (ВВП) - один з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва.;
2) Чистий економічний добробут - узагальнювальний макроекономічний показник, що характеризує якість і рівень життя населення в цілому;
) Національне багатство - сукупність матеріальних і нематеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх поколінь і залучених в процес відтворення природних ресурсів, які має в розпорядженні суспільство на певний момент часу. Це важливий макроекономічний показник, що характеризує економічну потужність країни.
населення показник добробут реальний
