Суть та показники економічного добробуту

Зміст

 

Вступ

1. Суть та показники економічного добробуту

2. Аналіз фінансових показників суспільного добробуту в Україні

3. Шляхи покращення економічного добробуту в Україні

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Чистий економічний добробут - показник величини скоригованого валового національного продукту (ВНП), що отримується за допомогою вирахування з нього вартісної оцінки негативних факторів випуску та обліку недекларованих і неринкових доходів.

Актуальність теми полягає у тому, що економічний добробут є основним показником економічного і соціального розвитку суспільства. Розуміння і аналіз економічного добробуту є досить важливим і актуальним.

Метою даної роботи є характеристика і аналіз комплексу понять, а саме основних макроекономічних показників, які використовуються при розрахунку чистого економічного добробуту та в системі національних рахунків (СНР). Вони були створені з метою виміру сукупного виробництва в ринковій економіці. Це необхідно для того, щоб показати, що суспільне рахівництво виконує для економіки ті ж функції, що й бухгалтерський облік для окремого підприємства або суб’єкта, тобто є основною частиною функції управління економікою в цілому.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, що впливають та визначають чистий економічний добробут.

Об’єктом курсової роботи показники чистого економічного добробуту.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

сформулювати знання та зрозуміти суть і показники економічного добробуту;

вивчення закономірностей та принципів макроекономічного аналізу показників економічного добробуту ринкового суспільства;

зробити аналіз фінансових показників суспільного добробуту в Україні;

запропонувати шляхи покращення економічного добробуту в Україні.

При написанні курсової роботи були використанні такі методи дослідження як порівняння, розрахунок, узагальнення та індукція.

Структура курсової роботи:

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

У першому розділі розглядаються суть та показники економічного добробуту.

У другому розділі проводиться аналіз фінансових показників суспільного добробуту в Україні

У третьому розділі пропонуються шляхи покращення економічного добробуту в Україні.

 

Суть та показники економічного добробуту

 

Будь-якому суспільству притаманна властивість зростати матеріально та духовно. Економічне зростання - це поступове зростання економіки в довгостроковому періоді. Рівень реального валового внутрішнього продукту служить критерієм економічного добробуту суспільства, а зміна валового внутрішнього продукту - показником економічного зростання. Одна з головних цілей макроекономіки - досягти економічного зростання. Основним у теорії економічного зростання є питання, яким чином можна збільшити обсяг валового внутрішнього продукту в довгостроковому періоді, тобто в умовах повної зайнятості.

Економічне зростання вимірюється двома взаємопов'язаними способами:

) зростанням реального валового внутрішнього продукту за певний період часу;

) зростанням обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення за певний період часу. Як правило, певний період дорівнює одному року. [7, c.43-48]

Використання того чи іншого означення залежить від проблем, які розглядаються. Наприклад, якщо розглядаються проблеми бюджету країни, то доцільно використовувати перше означення. Якщо вирішуються проблеми добробуту, то перевага віддається другому означенню.

Економічне зростання вимірюється такими показниками: коефіцієнт, темп та темп приросту зростання ВВП.

Коефіцієнт зростання ВВП - це відношення показника розрахункового періоду до показника базисного періоду.

Коефіцієнт зростання ВВП на душу населення - це відношення обсягу ВВП на душу населення розрахункового періоду до відповідного показника базисного періоду.

Темп зростання (ВВП або ВВП на душу населення) - коефіцієнт зростання, помножений на 100 %. [13. c.23]

На практиці використовуються складніші способи обчислення економічного зростання. Наприклад, підрахунок темпів зростання методом найменших квадратів і методом експоненційного згладжування.

Існують два типи економічного зростання:

) екстенсивний, коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів. До нього належать збільшення чисельності зайнятих та фізичного обсягу капіталу;

) інтенсивний, коли зростає ефективність використання ресурсів шляхом вдосконалення техніки та технологій. До цього типу економічного зростання відносять: технологічний прогрес, рівень освіти та професійної перепідготовки кадрів, економія за рахунок зростання масштабу виробництва, поліпшення розподілу ресурсів, законодавчі, інституційні та інші чинники.

У макроекономіці розрізняють три групи чинників економічного зростання.

. Чинники пропозиції - природні ресурси, людський капітал, праця, основний капітал, рівень технології.

. Чинники попиту - споживчі, інвестиційні та державні витрати, чистий обсяг експорту, рівень цін.

. Чинники розподілу - чинники, які забезпечують ефективне використання ресурсів.

Найбільше впливають на економічне зростання чинники пропозиції. [4, c.34-36]

Крім того, чинники економічного зростання поділяють на прямі та непрямі.

До прямих чинників економічного зростання відносяться: збільшення чисельності робочої сили, нагромадження фізичного капіталу, технологічний прогрес.

До непрямих чинників економічного зростання належать: податкова, цінова, зовнішньоекономічна політика держави.

Одним із найпростіших пояснень різниць рівнів життя у бідних та багатих країнах є різниця в продуктивності праці.

Продуктивність праці - це показник кількості товарів і послуг, що їх виробляють за 1 годину робочого часу.

Існує зв'язок між рівнем життя і продуктивністю праці.

Рівень продуктивності праці визначається такими чинниками:

) фізичний капітал;

) людський капітал;

) праця;

) технологічні знання;

) природні ресурси.

Фізичний капітал - устаткування, будівлі та споруди, які використовуються для виробництва товарів та послуг. Людський капітал - кваліфікація і знання людей, що їх здобувають працівники в процесі навчання і трудової діяльності. Підвищення затрат праці як чинника виробництва сприяє збільшенню випуску продукції. Зростання сукупного обсягу виробництва призводить до збільшення випуску продукції. Деяка частка збільшення сукупного обсягу виробництва в розвинутих країнах є результатом підвищення сукупних затрат некваліфікованої праці - зростання сумарної кількості відпрацьованих годин - порівняно з минулим століттям. Однак середня тривалість робочого тижня за останніх 100 років скоротилася. Тому збільшення випуску продукції на 1 людину при меншій кількості відпрацьованих годин свідчить про зростання випуску продукції за 1 годину роботи, тобто про збільшення продуктивності праці. Накопичення технологічних знань є провідним чинником економічного зростання. Природні ресурси - компоненти навколишнього середовища - земля, вода, запаси сировини і корисних копалин, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Різниця в запасах природних ресурсів впливає на рівень життя багатьох країн.

Земля є важливим чинником для бідних країн та країн, що розвиваються.

Основним джерелом економічного зростання та основою більшості моделей є виробнича функція, яка відображає взаємозв'язок між затратами чинників виробництва і обсягом продукції, що випускається. [8, c.56]

Технологічна залежність між структурою затрат ресурсів (чинників виробництва) - працею L та капіталом К - і максимально можливим випуском продукції Υ записується за допомогою такої виробничої функції:

= F (L,K),

 

де У - обсяг випуску, L - кількість праці, К - кількість фізичного капіталу, F-функція, яка визначає залежність обсягів випуску продукції від значень затрат чинників виробництва.

Виробнича функція показує, який максимальний обсяг випуску Υ може бути одержаний при кожному конкретному наборі (L,K) витрачених ресурсів і незмінній технології. Зміна технології зумовлює зміну функціональної залежності.

Залежно від кількості чинників виробнича функція визначається як одночинникова, двочинникова, багаточинникова.

Нині в розвинутих країнах провідну роль у поясненні економічного зростання відіграють інтенсивні чинники - технічний прогрес, організація та управління виробництвом, загальна і професійна освіта.

Одні з них стримують економічне зростання, інші, навпаки, можуть його прискорити.

До чинників, які негативно впливають на економічне зростання і, відповідно, стримують його, належать:

) злочини у господарській діяльності;

) недобросовісне ставлення до праці;

) страйки;

) великі капіталовкладення в охорону навколишнього середовища;

) несприятливі погодні умови (для сільського господарства), тобто все, що стримує продуктивність праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

Підвищення безпеки праці, екологічно чисте повітря та вода характеризують добробут нашого життя і можуть досягатися за рахунок уповільнення темпів зростання продуктивності праці. Водночас підвищення продуктивності праці може викликати збільшення витрат на охорону навколишнього середовища. Чим суттєвіше економічне зростання і вищий рівень життя, тим більше відходів поглинатиме довкілля. Тому економічне зростання необхідно цілеспрямовано стримувати. Усі ці проблеми постають тільки тому, що виробничий процес переробляє природні ресурси й не утилізує їх повністю. Тобто потрібно вирішувати проблему безвідходності виробництва.

До прискорюючих, або позитивних, чинників економічного зростання належать:

) сприятливі запаси природних ресурсів;

) сприятливі кліматичні умови;

) сприятлива соціальна, культурна ситуація в суспільстві;

) стабільність політичної системи.

Основним показником економічного добробуту є валовий національний продукт (ВНП) - сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, що вироблені країною за один рік.

Показник ВНП використовується в багатьох цілях, але найважливішим є те, що він визначає результативність роботи всієї економіки. Різке зменшення вартості товарів і послуг, вироблених економікою, тобто різке зменшення обсягу ВНП спричиняє злидні, банкрутства, невдачі банків, хаос і політичне безладдя.

ВНП - це найобширніша міра сукупного обсягу національного виробництва товарів і послуг. Це сума ринкових вартостей споживання, валових інвестицій, урядових покупок товарів і послуг та чистого експорту.

Для достовірного розрахунку ВНП необхідно враховувати лише товари і послуги, що вироблені у цьому році, один раз а не більше. Під кінцевими товарами і послугами розуміють товари і послуги, що купуються для кінцевого використання, а ні для продажу ні для подальшої обробки чи переробки. Угоди, що включають проміжні продукти, відносяться до купівлі товарів та послуг для подальшої обробки, переробки чи перепродажу. Продаж проміжної продукції не враховується в ВНП, тому що їх вартість вже включена до вартості усіх кінцевих продуктів. Окремий облік проміжної продукції значив би подвійне лічіння і збільшену оцінку ВНП. При розрахунку ВНП необхідно уникнути подвійного рахунку, для цього потрібно стежити, щоб до нього включалися тільки додаткова вартість, створена кожною фірмою. Додаткова вартість є ринковою ціною обсягу продукції, що вироблена фірмою, за винятком вартості спожитої сировини і матеріалів, придбаних у постачальників. Саме тому ВНП є сумою додаткових вартостей, створених усіма фірмами в економіці.

Але треба зауважити, що існують деякі невиробничі операції, які слід виключити з річного обсягу ВНП, тобто з річного обсягу вироблення товарів та послуг. Такі операції існують двох основних видів: виключно фінансові операції, та операції з продажу потриманих товарів.

Саме до фінансових операцій відносять:

.   Державні трансфертні платежі, які включають до себе виплати за соціальним страхуванням, допомогу безробітним, пенсії та інші соціальні виплати. Основною відмінністю цих платежів є то, що їх одержувачі у відповідь на ці виплати не вносять ніякого внеску у створення поточного обсягу виробництва. Таким чином, включення цих платежів у ВНП сприяло би до завишення цього показника ВНП для поточного року.

2. Приватні трансферні платежі - наприклад, стипендії, субсидії, отримані студентами з дому, дари від родичів - не є результатом виробництва, а переданням коштів від однієї особи до іншої.

.   Операції з цінними паперами - купівля-продаж акцій, облігацій, також виключають з ВНП. Операції на ринку цінних паперів є, за суттю, обміном паперовими активами. Ці операції прямо не припускають збільшення поточного виробництва. Необхідно відмітити, що переливання коштів із рук, тих хто робить збереження, у руки тих, хто вкладає кошти у виробництво, може непрямо сприяти збільшенню обсягу виробництва. [4, c.21]

Продаж потриманихречей також відноситься до невиробничих операцій. Це відбувається тому, що такі продажі або не віддзеркалюють поточного періоду виробництва, або включають подвійний розрахунок. Включення до продажу товарів, придбаних декілька років потому до ВНП сприяло би перебільшенню обсягів виробництва у поточному році. Як що ж перепродається товар, що придбаний у цьому році і його вартість включно до ВНП, то це сприяло б подвійному розрахунку. Тобто вартість потриманих товарів вже була включена до ВНП тоді, коли вони були придбані по-перше та враховуватися двічі не повинна.

ВНП можна виміряти двома незалежними способами. ВНП можна виміряти або як потік товарів, тобто скільки споживач, як кінцевий користувач цієї продукції, сплатив за цю покупку, або як суму доходів, тобто ми можемо скласти усю заробітну платню, рентні платежі, відсоток та прибуток, створені в процесі виробництва. Цій підхід представляє собою техніку розрахунку доданої вартості. Обидва підходи представляють собою два різних погляди на один й той же процес. То що витрачено споживачем на придбання продукції, отримано у вигляді доходу тими, хто брав участь у його виробництві. Рівняння між витратами на виробництво і доходом, отриманим від нього, гарантовано, оскільки балансуючим елементом є доход у вигляді прибутку. Прибуток (збиток) являє собою доход, що залишається після відрахування витрат виробника на заробітну платню, рентні платежі і виплату відсотка. Якщо сума заробітної платні, рентних платежів і проценту, які зобов’язана виплатити фірма, менші за ринкову ціну продукції, то різниця між ринковою ціною та доходом буде відображувати прибуток фірми. Якщо сума заробітної платні, рентних платежів і проценту перевищує усталену ринкову ціну, то прибуток буде величиною від’ємною, тобто збитком.

За подібною схемою будується і обчислення усього обсягу виробництва в економіці. Існує два окремих підходи до вимірювання ВНП. Перший підхід означає погляд на ВНП, як на суму усіх витрат, необхідних для того, щоб викупити на ринку увесь обсяг виробництва. Це підхід до обчислення ВНП за виробництвом, або за витратами. Другий підхід передбачає погляд на ВНП з точки зору доходів, отриманих або створених у процесі виробництва ВНП. Це - підхід до обчислення ВНП за надходженнями, або за доходами. Більш глибокий аналіз цих двох підходів дає можливість розкрити сутність, до якої вини обидва зводяться: ВНП може бути обчислено або шляхом додавання усіх витрат на придбання усього обсягу виробленої у цьому році продукції, або додаванням усіх доходів, отриманих від виробництва усього обсягу товарів та послуг цього року. Обсяг витрат на придбання товарів цього року буде дорівнювати грошовому доходу, отриманому від виробництва продукції цього року. Таким чином, ці дві боки ВНП є двома боками однієї й тієї ж операції.

Те, що витрачено на виробництво продукту, є доходом тих, хто вклав свою працю і матеріальні ресурси у виробництво цього продукту.

Якщо ціна товарів зросте за період від одного року до наступного, то номінальний ВНП збільшиться, навіть якщо обсяг кінцевих товарів і послуг залишиться без змін. Зростання номінального ВНП може відбуватись за рахунок зростання цін, або збільшенню обсягів виробництва. Щоб відокремити впливи змін у цінах та обсягах продукції, слід розрізняти номінальний та реальний ВНП. Для визначення економічного добробуту зазвичай використовують самереальний ВНП, який вимірює ВНП з урахуванням зміни ціни грошей за визначений період часу. Для коригування цін використовують методи інфлярування або дефлярування. У першому випадку, при існуванні тенденції зростання цін у попередні чи наступні роки показники цих періодів збільшується (інфлюється) до рівня базового року. Це роблять для того, щоб показники номінального ВНП не занижували реальний обсяг виробництва тих років. У другому випадку, коли показники номінального ВНП завищують обсяг виробництва їх дефілюють, тобто зменшують.

Для обчислення реального ВНП, потрібно номінальний ВНП поділити на індекс цін, який відомий як дефлятор ВНП, що включає не тільки ціни споживчих товарів, а також й ціни інвестиційних товарів, товарів придбаних державою, товарів, що продаються та придбаються на світовому ринку. Таким чином дефлятор ВНП є інструментом коригування грошового обсягу ВНП.

Зростання реального ВНП означає збільшення фізичного обсягу продукції. [14, c.76-78]

Отже, основними показниками чистого економічного добробуту є інфляція, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт і валовий внутрішній продукт на душу населення. Їх зміни суттєво впливають добробут суспільства.