2020-04-20
128
Наукові підходи до управління туристичним регіоном спираються на ключеві поняття наук, які досліджують територію і простір. У даному випадку регіон розглядається як структурна складова усього територіально-галузевого господарського комплексу території. У такому сенсі регіон є не тільки підсистемою соціально-економічного комплексу, а й відносно самостійною його частиною з завершеним циклом відтворення, особливими формами прояву стадій його розвитку та специфічними властивостями протікання соціальних, економічних та інших процесів.
Основним є поняття територія - обмежена частина твердої поверхні Землі, яка характеризується певною площею, географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, з повітряним простором над нею та розташованими під нею надрами. Доповнюючими, у даному випадку, є поняття акваторія - обмежена частина водної поверхні Землі та аероторія - частина повітряної оболонки Землі, співвіднесена з певною територією або акваторією. Синергетичний ефект взаємодії та взаємозв’язаного функціонування території, акваторії та аероторії відбиває поняття геоторія [2].
Неоднорідність території за різними ознаками зумовлює необхідність членування її на частини - регіони. Регіон - це конкретна територія, яка відрізняється від інших територій за рядом ознак і характеризується певною цілісністю, взаємозв’язаністю складових елементів. Слово «регіон» (від лат regio) означає країну, край, область. Синонімічно до поняття «регіон» використовується термін «район». Хоча обидва терміни відображають практично одне й те саме поняття, більш універсальним є термін «район», а термін «регіон» частіше використовується для позначення найбільш великих геополітичних, економічніко- і фізико-географічних територіальних таксонів.
Регіони виділяються відповідно до певних цілей та завдань, найголовнішими з яких є управління розвитком регіону. Регіони можуть бути будь-якого розміру - від міста (або району у великому місті) до величезних регіонів всередині континенту. Для позначення територіального масштабу регіону можуть застосовуватися такі терміни як «локальне регіональне утворення», «мікрорегіон», «мезорегіон», «макрорегіон» тощо. У разі виділення всередині країни з метою управління розвитком, регіон є основною складовою частиною державного територіального устрою, яка визначена єдиною політикою державного регіоналізму та має організаційну відокремленість, цілісність, економічну й географічну самодостатність, право місцевого самоврядування, систему державних органів, які є елементами (підсистеми) державної структури влади й управління країною. Так, у цьому випадку під регіоном може розумітися найбільша адміністративно-територіальна одиниця субнаціонального рівня, яка має виборну владу, юридичну незалежність та власний бюджет. В умовах України - це рівень областей та АР Крим. Безвідносно до цілей територіального управління регіон може означати частину країни, що історично склалася та характеризується специфічними природнокліматичними умовами та відносно стійкими економічними й соціально-демографічними особливостями, певною спрямованістю розвитку продуктивних сил. Основними критеріями виокремлення регіону вважаються спільність господарських і регіональних завдань, техніко-економічні особливості розвитку промисловості та сільського господарства, наявність суб’єктів господарювання, об’єднаних регіональними, економічними, політичними, соціальними, культурно-етнічними інтересами [7].
Суттєвою характеристикою є географічна конкретність регіону - властивість регіону як складової системи управління, обумовлена тим, що шляхи його розвитку тісно пов’язані з географічними особливостями, усвідомлення яких необхідне для пошуку управлінських рішень.
Для визначення поняття «туристичний регіон» доцільно розглянути ряд теоретичних положень, які відображають сутність рекреації і туризму, характеризують туристично-рекреаційні регіони конкретними просторовими ознаками. Найбільш загальним поняттям у цьому сенсі є «туристичний простір».
Туристичний простір можна розглядати з географічної та економічної точки зору. Однак, беручи до уваги виключно важливе господарське значення туризму, поняття «туристичний простір» варто визначати з позицій регіональної економіки, ґрунтуючись на понятті економічний простір.
Економічний простір - це «насичена» територія, яка містить велику кількість об’єктів і зв’язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, господарсько освоєні та рекреаційні ділянки, транспортні й інженерні мережі, інфраструктуру тощо. Якість економічного простору визначається рядом факторів:
· густота (чисельність населення, обсяг валового регіонального продукту, природні ресурси, основний капітал на одинцю простору);
· розміщення (показники рівномірності, диференціації, концентрації, розподілу населення й економічної діяльності, у тому числі наявність господарські освоєних і не освоєних територій);
· зв’язаність (інтенсивність економічних зв’язків між частинами та елементами простору, умови мобільності товарів, послуг, капіталу, людей, інформації, які визначаються розвитком транспортних і комунікаційних мереж).
У економічному просторі фіксується велика різноманітність форм організації господарства і розселення: промислові й транспортні вузли; територіально-виробничі комплекси; типи міст (моно-, багатофункціональні тощо) і міських систем (агломерації, мегаполіси); типи сільських поселень.
Туристичний простір - це економічний простір, який характеризується великою кількістю об’єктів і суб’єктів діяльності, які спеціалізуються на туризмі і рекреації. Туристичний простір охоплює три основні елементи: територію формування попиту споживачів туристсько-рекреаційних послуг; територію пропозиції послуг («туристична дестинація», «туристичниий регіон», «туристична місцевість») й територію, яка виконує зв’язуючі функції між ними [1].
У географічній науці використовується ряд визначень регіону (району), які мають спільні риси. До таких рис відносять: цілісність та унікальність території; генетична єдність; взаємозв’язок і взаємна обумовленість компонентів, які його утворюють; наявність процесів функціонування і розвитку; домінування та значну стійкість внутрішніх зв’язків. Поняття саме по собі є досить абстрактним й передбачає, що його конкретизація відбувається при виділенні певних типів регіонів. У зв’язку з цим «регіон» - поняття типологічне. Відомий регіоналіст М. Колосовський визначив, що регіони виділяються у межах території у відповідності до певних цілей і завдань. Так, з урахуванням спеціалізації виділяють промислові, сільськогосподарські рекреаційно-туристичні регіони тощо.
Теоретико-методологічними інструментами дослідження регіонів є:
· Типологія - науковий метод, в основі якого лежить групування об'єктів за допомогою узагальненої моделі або типу. Використовується з метою порівняльного вивчення істотних ознак, зв'язків, функцій, відношень, рівнів організації об'єктів. Основні логічні форми, якими користується типологія - класифікація, систематика, таксономія.
· Класифікація поняття споріднене типології. Слово «classis» походить з латини і буквально перекладається «розряд, точніше «робити розряд». Слово «typos» походить з грецької і перекладається як зразок, модель для групи предметів. У географії поняття «тип», як правило, втілює у собі генералізовані риси сукупності територіальних об’єктів. Як відзначає Велика Радянська Енциклопедія (т. 25, с. 564) границі (відмінності) між класифікацією та типологією досить умовні й використання тієї чи іншої з них певною мірою залежить від історичних традицій (історичні форми класифікації). Е.Б. Алаєв у «Понятійно-термінологічному словнику» (1983) наводить відмінність між класифікацією та типологією:
· Під класифікацією розуміється групування об’єктів, які вивчаються, виходячи з кількісних ознак (наприклад, класифікація поселень за людністю);
· Під типологією - групування об’єктів за якісними ознаками (наприклад, функціональна типологія поселень).
Слід відзначити, що логічні основи і в першому (класифікація), і в другому (типологія) випадках однакові.
· Таксономія - теорія класифікації та систематизації складно організованих областей дійсності, які мають зазвичай ієрархічну побудову (органічний світ, об'єкти географії, геології, мовознавство, етнографія, тощо). При цьому таксон у регіональній економіці визначається як територіальна одиниця, що має чіткі специфічні кваліфікаційні, класифікаційні або типологічні ознаки й завдяки цьому має підстави для присвоєння їй таксономічної категорії. Таксони - групи дискретних просторових об’єктів, що пов’язані певним ступенем спільних властивостей та ознак. Представляють підпорядковані один одному ранги або порядки будь-яких географічних явищ, що систематизуються. Відрізняються один від одного різним ступенем внутрішньої однорідності, яка зростає від великих таксонів до дрібних [7].
Всесвітня Туристична Організація (ЮНВТО) виділяє шість туристичних макрорегіонів світу: Європа, Америка, Південно-Східна Азія та Океанія, Африка, Близький та Середній Схід, Південна Азія. Туристичні регіони світу відрізняються кількістю туристичних прибуттів, динамікою та тенденціями розвитку. Всередині макрорегіонів виділяють туристичні субрегіони - країни або групи країн. Наприклад, до складу європейського туристичного макрорегіону входять 5 субрегіонів: Північна Європа, Західна Європа, Південна Європа, Центрально-Східна Європа, Східне Середземномор’я. На наступному ієрархічному рівні туристичне районування виділяє туристичні райони. Ієрархічна структура туристичних території може бути доповнена туристичними зонами і субзонами [10].
Під туристичною зоною розуміють: 1) частину національної території, на якій є два або більше центрів з прийому туристів не менше ніж на 5 000 місць проживання; 2) територію з приоритетним розвитком туристичної інфраструктури; 3) територію, на якій зосереджені об’єкти показу, які приваблюють туристів, а також інші туристичні об’єкти (готелі, санаторії, пансіонати тощо).
Низовий рівень в таксономії туристичних територій займає туристичний центр. Під туристичним центром розуміють місто, природний об’єкт, ділянку місцевості, де на базі зосереджених туристичних ресурсів створено комплекс туристсько-екскурсійного обслуговування. Такий комплекс складається з об’єктів розміщення туристів, закладів харчування, торгових підприємств, спортивних споруд та інших підприємств сфери послуг.
Отже, регіон - це складна система, у якій усі елементи взаємопов’язані і впливають один на одного. Міра такого впливу залежить від потенціалу регіону - ресурсного, економічного, політичного тощо. Кожен регіон має свої особливості, які, в свою чергу, формують специфічні потреби, інтереси, цілі, моделі і стратегії регіонального розвитку. Туристичний регіон є частиною туристичного простору. А туристичний простір в широкому розумінні можна представити як сукупність регіонів:
· у яких формується попит на туристичні продукти;
· у яких задовольняється попит;
· які виконують роль зв’язуючої ланки між ними.
Кожен з таких регіонів має свої ролі та функції у єдиному процесі формування й задоволення попиту на туристсько-рекреаційні продукти та послуги. Ці території взаємопов’язані й утворюють своєрідну систему туристичного простору, де формуються і переміщуються туристичні потоки.
Для успішного становлення та розвитку туристичних регіонів необхідно враховувати нерівномірність розподілу туристичного потенціалупо території, а також різний рівень розвитку туристичної інфраструктури. Характерною рисою функціонування туристичних регіонів є сезонність, яка пояснюється нерівномірністю використання туристичних ресурсів регіону протягом року. Відповідно, туристична цінність регіону змінюється залежно від сезону. У даному випадку особливого значення набуває географічне положення регіону клімат, ландшафт тощо. Усе це підкреслює унікальність й нетиповість туристичних територій та суттєві відмінності між туристичною діяльністю й іншими галузями господарства [8].
«Туристичний регіон» - поняття конкретне, параметри регіону мають свою вимірність, однак навіть найточніші характеристики регіону (площа, клімат, ландшафт т ін.) не можуть дати про нього повне уявлення споживачеві, якщо не продемонструвати його відмінність від інших подібних регіонів. Адже саме на відмінних рисах, або так званих конкурентних перевагах, будується образ регіону, формується його споживча цінність.
У зв’язку з цим варто підкреслити різницю у підходах до характеристики туристичних регіонів. Традиційна характеристика регіону бере до уваги об'єктивні показники: площа, населення, розмір ВРП (валовий регіональний продукт), основні галузі регіонального господарства тощо. Стосовно туристичних регіонів в якості основного фактору виступає його туристична спеціалізація: пляжний туризм, паломницький, історико-культурний центр тощо.
Деякі автори вважають, що усі туристичні регіони узагальнено представляють два типи регіонів, які відрізняються логікою та просторово-часовими правилами функціонування: канікулярно-відпускні й святково-уікендові. Перші розвиваються дякуючи цінностям високої якості та спеціалізації, що склалася, а другі в якості найважливішої умови стійкого розвитку висувають високу доступність туристичних цінностей для споживачів з найближчих міських агломерацій.
Такий підхід дозволяє більш глибоко дослідити спеціалізацію туристичних територій та досить обґрунтовано вважати, що усі території не залежно від того, якою кількістю природних туристичних ресурсів вони володіють, можуть мати туристичну цінність, яка виявляється в залежності від обраної туристичної спеціалізації. Так при канікулярно-відпускній спеціалізації будуть домінувати високий ступінь освоєності туристичного регіону та туристичні цінності високої якості, а при святково-уікендовій буде домінувати фактор близькості міст. Але і в першому, і в другому випадку регіоноутворюючим фактором виступають територіальні поєднання конкретних елементів (підсистем) рекреаційно-туристичної системи в комплексі з елементами оточуючого природного, соціально-економічного і культурного середовища, дякуючи чому дана території формує власну туристичну спеціалізацію. Туристична спеціалізація регіонів має виключно важливе значення для успішного регіонального розвитку, формування іміджу і брендінгу регіонів в процесі управління їх розвитком.
На сучасному етапі затверджується необхідність застосовувати комплексний і системний підхід до управління туристичними територіями як органічно цілісними туристсько-рекреаційними утвореннями елементів господарства, населення, природи, функціонуючих у певних просторово-часових параметрах. Саме тому нині поняття «комплексний туристичний регіон» і споріднені поняття, такі як «туристсько-рекреаційний комплекс», «санаторно-курортний комплекс», є ключовими для менеджменту туризму [5].
Методика дослідження
Методика дослідження - це система правил використання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження.
Проблематика регіонального розвитку туризму в Чеській Республіці досліджується з позиції системного підходу. Процеси чи явища, які відбуваються в туристичній індустрії, завжди системні. Специфіка системи не вичерпується особливостями складових елементів, а пов’язана, насамперед, з характером їх взаємодії між собою.
Дослідження проблематики регіонального розвитку туризму в Чеській Республіці включає три взаємопов’язані етапи. На кожному з етапів використовуються різні принципи та методи дослідження для досягнення поставлених завдань.
Підготовчий етап полягає у зборі інформації, опрацьовуванні потрібної літератури, статистичному узагальненні та зведенні інформації у таблиці. На даному етапі використовуватимуться такі методи, як літературний, метод систематизації інформації та метод періодизації [6].
На першому етапі слід дослідити фактори формування і регіонального розвитку туризму Чеської Республіки. Для цього необхідно вирішити такі завдання: з’ясувати політичні передумови розвитку туризму в країні, оцінити вплив соціально-економічних чинників на розвиток туризму, зокрема, дослідити галузеву структуру господарства, видову структуру експорту та імпорту, а також проаналізувати історико-культурну спадщину Чехії, визначити існуючий рівень розвитку соціальної інфраструктури країни.
Для цього слід використати метод аналізу. Цей метод дослідження включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи, таким чином краще буде дослідити фактори, що впливають на розвиток туризму Чехії. Використовуватиметься метод узагальнення, адже регіональний розвиток туризму є складовою частиною туристичної індустрії країни вцілому.
Також слід буде використати метод періодизації для кращого ознайомлення з основними періодами формування культурно-історичної спадщини країни. Статистичний метод, використовуватиметься для аналізу динаміки економічних показників країни.
Слід використати принцип виділення основних факторів, які визначають кінцевий результат. Із значної кількості факторів, які впливають на процеси в туристичній діяльності, було виділено головні, визначальні, які й стали предметом розгляду.
Другий етап полягатиме у дослідженні сучасного стану розвитку туризму Чеської Республіки на регіональному рівні. Завдання цього етапу полягає у досліжденні становлення та сучасного рівня розвитку туризму, його видової та регіональної структури.
Для цього використовуватимуться такі методи дослідження як, порівняльно-географічний метод та метод індексів. Також слід використати графічний метод, картографічний метод, зокрема способи картограми та картодіаграми.
За допомогою графічного методу секторної діаграми можна буде показати зображення структури туризму країни.
На третьому етапі досліджуватимуться проблеми і перспективи регіонального розвитку туризму Чеської Республіки. Для цього слід використати принцип єдності історичного та логічного. Він передбачає врахування історії розвитку об’єкта (процесу), його сучасного стану та перспектив подальшого розвитку. Та синтетичний метод дослідження. Синтетичний метод дослідження - спосіб проведення дослідження, узагальнюючи знання про особливості, властивості та взаємозв’язки елементів явища.
Отже, запропонована методика дає змогу цілісно розглянути рівень регіонального розвитку туризму в Чеській Республіці.
