Зарубіжний досвід обчислення універсальних акцизів та можливості його використання в Україні

Податок з обороту (універсальний акциз) - один із наймолодших у фінансовій історії. Декілька десятиліть його віку - мить у тисячолітній історії оподаткування. Податок на суму товарного обороту був уперше прийнятий німецьким рейхстагом у 1916 році за проектом Мюллер-Фульда. Уже тоді побачили в ньому прототип доходно-прибуткового оподаткування, але поставленого в залежність не від величини доходу платника, а від обсягу його споживання. Оскільки податок з обороту здатний уловлювати кон'юнктурний приріст вартості, точніше цінності оподатковуваних товарів і послуг, це зближує його з оподаткуванням прибутків і спадщини.

У своєму первозданному вигляді податок з обороту був задуманий, як податок на всякий оборот товарів (продаж, поставок) за цінністю обороту незалежно від того, оплачується товар безпосередньо готівкою, в кредит чи збувається за якійсь еквівалент[26].

Що сьогодні являє собою нащадок первісного податку з обороту - податок на додану вартість. Якими є природа цього податку, проблеми функціонування, його призначення й організація?

Податок на додану вартість (ПДВ) обкладає споживання товарів і послуг. Податок на споживання стягується у двох формах:

специфічних та універсальних акцизів;

Найкрупнішими специфічними акцизами, якими оподатковуються окремі види товарів масового споживання є акцизи на:

спиртні напої;

бензин та інші види палива;

тютюн і тютюнові вироби;

З розвитком виробництва товарів довгострокового користування розширюється й сфера підакцизних товарів: телевізори, мотоцикли, автомобілі, холодильники та інше. Розширення асортименту споживчої продукції обмежувало розвиток акцизів у специфічній формі. Введення нових акцизів на кожний товар (або товарну групу) та послугу збільшувало витрати на збір податків. Динамічні зрушення у споживанні почали вимагати відповідних змін і в законодавстві про оподаткування. Ось чому розширюється сфера застосування універсального акцизу, яким оподатковується валовий оборот торговельного або промислового підприємства. Оподатковуються всі товари, що надходять у продаж.

Універсальний акциз автоматично враховує всі зміни в товарному асортименті й стягується у трьох формах:

.Податку з обороту в однорівневій формі;

.Податку з обороту в багаторівневій формі;

.Податку на додану вартість;

У першій формі він виступає як податок з продажу (США, Швеція до 1969 року, Норвегія до 1970 року) чи податок із купівель (Великобританія до 1973 року, Данія до 1967 року, Португалія до 1986 року) або як податок на виробників обробної промисловості (Франція, Греція, Фінляндія, Туреччина до податкової реформи відповідно 1968, 1987, 1964 та 1988 роки). Податок з обороту в однорівневій формі справляють на одному ступені руху товару[24].

Друга форма складніша, бо при її застосуванні обкладається валовий оборот на всіх ступенях руху товару, що викликає кумулятивний ефект. До оподатковуваного обороту потрапляють суми податків, сплачені при купівлі товарів виробничого призначення та послуг. Таким чином, податок утримується не тільки з обороту товарів і послуг, а й з податків уже раніше сплачених за рахунками - фактурами. Перевагу здобувають фірми, у витратах виробництва яких переважають сировина і напівфабрикати, послуги власного виробництва. Ця форма штучно збільшує оподатковуваний оборот.

Третя форма - ПДВ - введена в більшості країн Західної Європи. Вона зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо оподаткування всіх ступенів руху товару, але в той же час ліквідує його головний недолік - каскадний ефект. У 1954 році француз М.Лоре описав схему дії податку, здатного замінити податок з обороту. Цей податок вперше було апробовано в Республіці Кот-д'ївуар у 1960 році - у Данії та частково в Бразилії, у 1968 - у ФРН і Франції. В 70-80 роках ПДВ дістав широке розповсюдження. На даний момент він є важливою складовою частиною податкових систем більш ніж у 40 країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах.

Широке застосування ПДВ зумовлене численними його перевагами, серед яких найголовнішими є те, що оподаткуванню підлягає переважно дохід, який спрямовується на споживання; інша його частина значною мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано стимулює процес інвестування. Широка база оподаткування ПДВ сприяє вагомому зростанню доходів держави від податків на споживання. Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни. Оподаткування власне доданої вартості, сплата податку пропорційно новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва чи просування товарів наближають ПДВ до прямих податків із точки зору прогресивності оподаткування.

Встановлення нульових ставок на експортні товари створює позитивні передумови для збільшення його обсягу та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку[18].

Об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість створена на даному конкретному ступені руху товару.

Визначення доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, які дана господарська структура заплатила при купівлі товарів виробничого призначення, робіт, послуг. Саме це призводить до ліквідації кумулятивного ефекту.

Поняття доданої вартості в теоретичному плані спирається на вчення про суб'єктивну вартість, яке не визначає різниці між матеріальними і нематеріальними благами, між продуктивною й непродуктивною працею, оперуючи загальними поняттями корисностей та споживчих вартостей. Тоді в статистичному підрахунку показник доданої вартості дуже простий і зручний - це різниця між вартістю реалізованої продукції й затратами на її виробництво й реалізацією, між виручкою та витратами в будь-якому виді діяльності. Додану вартість можна також інтерпретувати як створений дохід, або вартість чистої продукції. У цьому випадку додана вартість вираховується шляхом сумування їх складових елементів - заробітної плати, процента, прибутку (дивіденди плюс нерозподілений прибуток), ренти, тобто всіх платежів на сторону, крім платежів тим господарським суб'єктам, які самі є платниками ВАТ. Але тотожній результат простіше, звичайно, одержати шляхом віднімання закупок від продажів.

Саме четвертий метод, свого часу прийнятий країнами ЄС при запровадженні ВАТ, поширений у практиці оподаткування. Застосування цього методу не потребує визначення величини доданої вартості. Дана схема обчислення податку за розрахунками - фактурами вписується в теорію американського економіста В. Лєонт'єва "витрати - випуск". Цей метод має ряд переваг:

) з'являється можливість обчислювання податкових зобов'язань щотижня, щомісяця, щокварталу залежно від обсягу товарообороту, найповнішого охоплення всіх реалізованих товарів і застосування більш ніж однієї ставки;

) дає змогу застосовувати ставку при укладанні угоди, що створює юридичну й технічну зручність для податкових органів;

) дає змогу простежити рух товарів;

) забезпечується певна "нейтральність" податку відносно виробництва продукції;

) утворюється можливість збільшення об'єктів оподаткування за рахунок послуг, розвиток яких проходить швидко в найрізноманітніших формах;

) знижується можливість ухилення від сплати податку;

Простота, економічні та організаційно-технічні якості забезпечили ВАТ перевагу над усіма іншими типами оподаткування з обороту чи універсальних акцизів. На початок 1989 року ВАТ був запроваджений у 50 країнах світу, зовсім різних за рівнем соціально-економічного розвитку. Серед країн, що дотримуються цієї системи оподаткування, поряд із провідниками світової економіки (крім США) - Чилі (ВАТ запроваджено після воєнного перевороту Піночета), Гаїті, Сенегал, Гондурас. Від незручного податку з обороту традиційного типу з тисячами ставок, неефективного як з адміністративної так і з економічної точки зору, вже відмовились деякі колишні соціалістичні країни Східної Європи (Польща, Угорщина), модернізувавши і зміцнивши свої податкові системи за рахунок ВАТ. Частка ВАТ у загальних податкових надходженнях бюджетів уже перебуває у межах 10-25 %, а в Чилі сягає майже 40 %; щодо валового продукту - від 1 до 10 %[23].

Відмовилися або зіткнулись зі значними проблемами при запровадженні ВАТ (США, Канада, Австралія, Японія, Ісландія, Американці) поки що задоволені звичайною існуючою системою універсального акцизу за типом податку з продажів на штатному та місцевому рівнях. ВАТ ускладнив би фінансові стосунки штатів із федерацією. У США не пройшло декілька проектів запровадження ВАТ. Американська суспільна думка, від якої залежать політичні рішення, з різних причин досі настроєна проти. Ліберали протестують проти ВАТ як регресивного податку, консерватори вбачають у ньому індиферентну до людей і бізнесу "машину грошей". І ті, й інші побоюються інфляційних наслідків ВАТ.

Звичайно, фіскальні чиновники всіх рівнів не хочуть втрачати вже набутих традиційних навичок практичної роботи, а також очікують неминучих стартових труднощів адміністративного характеру при запровадженні ВАТ.

Емпірично розроблений ВАТ за словами американського професора К. Шоуна, колишнього члена фінансового комітету СС і президента Міжнародного інституту державних фінансів, став "найповнішою й, певно, остаточною формою історичної еволюції податків з обороту".

Він демонструє переваги більш успішного, ніж за допомогою інших податків, вирішення проблем галузевого й територіального розміщення фінансових ресурсів, подвійного оподаткування, зменшення кількості податкових пільг[10].

Загалом у світі сучасних державних фінансів ВАТ учинив справжній переворот в оподаткуванні, який можна порівняти за значенням із введенням свого часу податків доходно-прибуткової групи, що стало епохою в історії фінансів. У 60-70-ті роки очні називали ВАТ монстром, інші - панацеєю. Тепер, схоже, суспільне ставлення до ВАТ цілком узгоджується з відомим емпіричним правилом сприймання нововведень:

спочатку шок;

потім опір;

розуміння;

нарешті, згода;