Держава й право як підстава й знаряддя свободи. Демократія, тоталітаризм, охлократія

Перші кроки до некласичної філософії історії зробили німецькі мислителі К. Маркс та Ф. Енгельс у створеній ними теорії суспільно - економічних формацій. Вперше поняття "суспільна формація" вжив К. Маркс у своїй праці "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта". Є підстави гадати, що це поняття К. Маркс запозичив з геології та гегелівської "Філософії природи". За Марксом, поняття "суспільно-економічна формація" означає певне утворення, конкретне суспільство з властивим йому способом виробництва, продуктивними силами й виробничими відносинами, базисом й надбудовою. У своїй фундаментальній праці

"Капітал" К. Маркс охарактеризував буржуазне суспільство як живу суспільно-економічну формацію. У передмові "До критики політичної економіки" термін "суспільно - економічна формація" використовується К. Марксом у найширшому значенні як економічна структура суспільства. Він зазначав, що у загальних рисах азіатський, античний, феодальний і сучасний буржуазний способи виробництва можна означити як прогресивні епохи економічної суспільної формації.

Ширше поняття формації тлумачиться К. Марксом у начерках листа до Віри Засулич. Тут накреслено поділ соціуму на три великі формації - первинну (докласове суспільство), вторинну (класове суспільство) і третинну (безкласове суспільство).

Термін "формація" є досить вдалим, він охоплює декілька зрізів людського суспільства - стан, структуру системи відносин, розвиток. Тим самим К. Маркс значною мірою відходить від лінійної парадигми класичного філософського історичного мислення і уникає однобічностей прогресистського, регресистського та циклічного напрямів класичної філософії історії.

Таким чином, вчення про суспільно-економічну формацію дає можливість розглядати історичне буття як таке, що характеризується повторюваністю, але не зводиться до неї. Воно розглядається як єдність повторюваності і неповторності. Втім, незважаючи на це, формаційний підхід певною мірою схилявся до євроцентризму. Створений в основному на вивченні західноєвропейської історії, цей підхід призводив до неадекватного зображення реальної логіки історії. Сучасна історія свідчить, що більшість народів світу живе і розвивається не за тими законами, які вказувало їм вчення про формації.