Поняття та правові основи господарської діяльності у Збройних Силах України

КУРСОВА РОБОТА

Господарська діяльність у Збройних Силах України: поняття, правові основи, порядок та особливості здійснення

 

Вступ

 

Україна, як і будь-яка суверенна держава, має свій суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, які необхідно захищати. І згідно з Основним Законом така функція, оборона держави загалом, крім того, що є справою всього українського народу, покладається також на Збройні Сили України.

Із невпинним розвитком суспільства в Україні відбуваються постійні зміни тих чи інших сфер життя, державної діяльності, що супроводжується проведенням різних реформ.

У процесі реформування Збройних Сил України, зокрема, актуальними стають питання, пов'язані з визначенням правових засад господарської діяльності у Збройних Силах України, провадження військовими частинами такої діяльності.

Об’єктом даного дослідження є саме ті питання, що пов’язані з господарської діяльністю в Збройних Силах України, визначенням її поняття, організацією цієї діяльності, особливостей здійснення та нормативним закріпленням цих питань.

Актуальність дослідження господарської діяльності в Збройних Силах України пояснюється тим, що ця господарська діяльність безпосередньо пов’язана з таким явищем, як матеріальне забезпечення Збройних Сил України, яке є однією з головних складових умов, необхідних для їх повноцінного функціонування.

Тому правове регулювання, що стосується господарської діяльності в Збройних Силах України, повинно бути повноцінним, продуманим, досконалим та взаємоузгодженим у системі актів, за допомогою яких воно здійснюється. Мається на увазі, що поняття, мета, суб’єкти, організаційні засади господарської діяльності в Збройних Силах України, повноваження державних органів та посадових осіб з цього питання мають бути чітко визначеними та пов’язаними, поєднуватися між собою у злагоджену регулюючу систему.

У юридичній літературі питання та проблеми щодо господарської діяльності у Збройних Силах України досліджуються рідко. На жаль, більше публікацій з даної проблематики можна знайти у наукових виданнях Російської Федерації. І це, навіть, при тому, що законодавство України у вказаній сфері значно випереджає законодавство Росії. Серед науковців найбільшу увагу зазначеній темі приділяли: П.М. Кондик, В.І. Овсянник, С.В. Терешкович, О.Р Зельдіна, В.В. Лаптев та інші.

Основними задачами дослідження є аналіз теоретичних аспектів та нормативної бази з метою визначення поняття господарської діяльності в Збройних Силах України, її правових основ, порядку та особливостей здійснення, визначення господарсько-правового статусу військової частини як суб’єкта господарської діяльності.

Робота складається зі вступної частини, трьох розділів, двох підрозділів, заключної частини та списку використаної літератури.

 

Поняття та правові основи господарської діяльності у Збройних Силах України

збройний господарський військовий частина

Закон України «Про Збройні Сили України» прямо передбачає, Збройні Сили можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом.

При визначенні поняття господарської діяльності в Збройних Силах України, враховуючи складність, обумовлену його структурою, було б доцільно спочатку звернутися до більш ширшого поняття, а саме поняття господарської діяльності як такої.

Основним нормативно-правовим актом, що закріплює основи господарської діяльності є Господарський кодекс України, в якому і визначається поняття цієї діяльності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 вказаного кодексу, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Визначення поняття «господарська діяльність» має ключове значення для всього масиву господарського законодавства. Більше того, воно використовується і в інших галузях законодавства. Ця обставина вимагає максимально чіткого підходу до формулювання цього поняття. Проте чинне господарське законодавство до останнього часу містило декілька визначень поняття господарської діяльності Однак за своїм змістом ці визначення суттєво різнилися, що негативно позначалося на розв'язанні конкретних господарських питань.

Так, у ст. 1 Закону від 22 травня 1997 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» було визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації даної діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Наведене визначення доповнюється і, навіть, розширюється поняттям, визначеним у ст. 1 Закону від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», згідно з якою господарська діяльність - будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару, і поширюється на всіх її суб'єктів.

Зрозуміло, що Господарський кодекс України після вступу в силу 2004 року закріпив базове на сьогоднішній день визначення поняття господарської діяльності.

Звужуючи поняття господарської діяльності, слід наголосити на тому, що у ч. 2. ст. 3 Господарського кодексу України визначено її поділ, а саме господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями, але господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Як бачимо, головним критерієм поділу господарської діяльності на види є мета (одержання прибутку або без його одержання). Кодекс містить окремі положення про «неприбуткову» або «некомерційну (неприбуткову)» діяльність. Йдеться, наприклад, про діяльність благодійних та військових організацій. У цих організаціях така діяльність має підпорядкований, допоміжний характер.

Переходячи безпосередньо до поняття господарської діяльності у Збройних Силах України, варто звернутися до ст. 414 Господарського кодексу України, де наголошується на тому, що у Збройних Силах України може здійснюватися лише некомерційна (неприбуткова) господарська діяльність, яка відповідно до статті 52 вказаного кодексу є самостійною систематичною господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямованою на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

І в цій же 414 статті визначено поняття господарської діяльності у Збройних Силах України, яке трактується як специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності, що передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) у межах і в порядку, визначених законом.

Досить цікавим для нашого законодавства і позитивним фактом з точки зору узгодженості правових норм є те, що у ст. 1 профільного Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» визначення поняття такої діяльності є ідентичним визначенню, викладеному у Господарському кодексу. Лише є одна відмінність, яка фактично не міняє змісту визначення, - відображення у понятті, вказаному у Законі, що межі та порядок здійснення вказаних дій передбачаються саме Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

Можна зробити висновок, що специфіка господарської діяльності в Збройних силах України визначається такими моментами:

по-перше, - це неприбуткова діяльність;

по-друге, дана діяльність здійснюється з метою господарського забезпечення повсякденної життєдіяльності військових частин, установ і організацій, а також для підтримки на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності;

по-третє, для здійснення Збройними силами господарської діяльності необхідна спеціальна реєстрація військової частини;

по-четверте, господарська діяльність у Збройних силах України може здійснюватися в таких формах: організація і функціонування підсобних господарств, виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг;

по-п'яте, рухоме і нерухоме військове майно може передаватися в оренду юридичним і фізичним особам без шкоди для бойової та мобілізаційної готовності. Передача військового майна в оренду здійснюється на конкурсній основі, що є обов'язковою умовою при оренді військового майна. При цьому законодавство забороняє передавати в оренду озброєння, боєприпаси, бойову і спеціальну техніку.

Говорячи власне про правові основи, то основні нормативно-правові акти фактично зазначалися вище, проте необхідно наголосити, що особливості здійснення господарської діяльності у Збройних Силах України визначаються ст. 414 Господарського кодексу України, Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та рядом інших нормативно-правових актів.

Зокрема, у ст. 1 вище зазначеного закону наголошується на тому, що господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, така діяльність не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності, а також не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.

Як зазначає Зельдіна О.Р., у законодавстві радянського часу мала місце значна специфіка в правовому режимі військового господарства і господарської діяльності Збройних сил. У військовому законодавстві виділявся розділ «Правові основи військового господарства». Низкою нормативних актів визначалась специфіка правового регулювання господарювання, що обумовлено особливостями положення і діяльності військ. Така обумовленість зберігається і в даний час та враховувати її необхідно не тільки в контексті комплексного військового законодавства, але й у контексті галузевого господарського законодавства.

Майно, що знаходиться в оперативному управлінні Збройних сил, складає значну частину державної власності. Спеціальний режим господарювання в Збройних силах - це насамперед установлені законодавством особливості володіння, користування і розпорядження цим майном, тобто значною частиною державної власності. Тому правовий режим цього майна та господарська діяльність, що здійснюється з його використанням, має недругорядне значення для економіки і, зокрема, для її державного сектора.

Господарське забезпечення Збройних сил України регулюється за допомогою встановлення обмежень при організації та здійсненні господарських операцій військовими частинами для підтримки їхньої життєдіяльності, бойової та мобілізаційної готовності, що дозволяє збалансувати публічні і приватні інтереси.

До інших нормативно-правових актів відносяться:

а) Закон України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року, у ст. 9 якого визначається, що економічну та господарську діяльність у Збройних Силах України регулює Кабінет Міністрів України, а ст. 14, окрім вище зазначеного, закріплює те, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування;

б) Закон України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 року, який визначає поняття та статус військового майна, що має безпосереднє відношення до господарської діяльності в Збройних Силах України. Так, відповідно до закону військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо;

в) Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року, ч. 3 ст. 1 якого закріплює наступне: відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України »;

г) Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року, який у ст. 100 серед повноважень помічника командира полку з правової роботи (юрисконсульта полку) передбачає здійснення правового забезпечення господарської діяльності полку, участь у підготовці, укладенні та здійсненні контролю за виконанням господарських договорів, організація претензійної роботи, підготовка позовів та скарг до суду.

ґ) Концепція економічної та господарської діяльності Збройних Сил України в сучасних умовах, затверджена Указом Президента України від 19 квітня 1997 року, яка має визначити основні напрями розроблення та реалізації комплексної системи цієї діяльності, ефективного використання наявних потенціалів (наукового, технічного, матеріально-виробничого, трудового), впровадження нових форм господарювання. При цьому Концепція ставить за мету забезпечити високу боєздатність Збройних Сил України, створити нормативно-правову базу їх економічної та господарської діяльності, впровадити жорсткий контроль за ресурсними потоками в оборонній сфері, запобігти зловживанням та іншим порушенням законодавства України;

д) Порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 2000 року, який визначає механізм реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах, а також виключення з відповідного реєстру таких військових частин у разі припинення ними в установленому порядку господарської діяльності;

е) Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2000 року, яким визначається містить широкий спектр видів господарської діяльності, що дозволяється провадити військовим частинам.

є) Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затверджене Наказом Міністерства оборони України від 16 липня 1997 року, яким визначаються:

основи організації та ведення військового (корабельного) господарства;

права та обов'язки посадових осіб військової частини (корабля) та з'єднання, пов'язані з веденням військового (корабельного) господарства;

порядок планування та здійснення контролю господарської діяльності;

порядок організації матеріально-технічного, аеродромно-технічного, ветеринарного, торговельно-побутового, квартирно-експлуатаційного, фінансового та іншого забезпечення;

порядок приймання і здачі посади та облікової документації особами, на яких покладено ведення військового (корабельного) господарства;

порядок створення військового господарства при формуванні та порядок ліквідації його при розформуванні військової частини (з'єднання);

порядок вирішення інших питань щодо організації та ведення військового (корабельного) господарства.

Таким чином, чинне законодавство досить повно та всебічно врегулювує питання щодо господарської діяльності у Збройних Силах України, визначаючи, зокрема, це поняття як специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності, що передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) у межах і в порядку, визначених законом.