Наявність певних зовнішніх умов

Системне функціонування проекту.

Обмеженість у часі.

Обмеженість ресурсів.

Кількісне вимірювання.

Неповторність.

Наявність певних зовнішніх умов.

Рис. 1.1. Основні ознаки інвестиційного проекту

 

Системне функціонування проекту означає, що елементи проекту взаємопов’язані. Однак склад проекту не завжди залишається незмінним: реалізація проекту завжди пов’язана зі змінами у системі і є цілеспрямованим її перетворенням з існуючого стану на бажаний, який визначається метою проекту.

Обмеженість у часі означає, що будь-який прект має термін початку і термін завершення.

Обмеженість ресурсів означає, що будь-який проект має свій обсяг матеріальних, людських та фінансових ресурсів, які використовуються за встановленим і лімітованим бюджетом.

Кількісне вимірювання –це визначення конкретних кількісних витрат і прибутків від проекту, оскільки аналітик дає оцінку проекту, спираючись на цифри.

Неповторність означає, що проект повинен відрізнятися від іншого (або від програми чи плану) рівнем інновацій, комплексності та структурованості.

Наявність певних зовнішніх умов. Проект існує в певному зовнішньому середовищі, елементи якого впливають на проект. Тому треба аналізувати проект з урахуванням умов середовища, в якому він здійснюється. Життєздатність проекту значною мірою залежить від точного опису оточення проекту з позиції його взаємодії з середовищем. Оточення проекту –це чинники впливу на його підготовку і реалізацію.

Зовнішні чинники поділяються на політичні, економічні, суспільні, правові, науково-технічні, культурні та природні.

До внутрішніх чинників належать чинники, пов’язані з організацією проекту. Організація проекту є розподілом прав, відповідальності та обов’язків між учасниками проекту.

Серед головних учасників проекту виділяють ініціаторів, замовників, інвесторів, керуючих та контракторів проекту.

Ініціатор проекту – сторона, яка є автором ідеї проекту, його попереднього обґрунтування та пропозицій щодо здійснення проекту. Ним може бути будь-який учасник проекту, але ділова ініціатива щодо здійснення проекту може виходити від замовника проекту.

Замовник проекту –головна сторона, яка зацікавлена у здійсненні проекту та досягненні його мети і буде користуватися його результатами [21]. Замовник висуває основні вимоги до проекту, його масштабу, здійснює фінансування за власні кошти інвесторів, укладає угоди щодо забезпечення його реалізації, керує процесом взаємодії між всіма учасниками проекту.

Інвестор(и) – сторона(и), що вкладає інвестиції в проект і зацікавлена у максимізації вигод від своїх вкладень [21]. Якщо інвестор і замовник не одна і та сама особа, то інвесторами частіше всього виступають банки, інвестиційні компанії та інші організації. Інвестори вступають у ділові відносини із замовником, контролюють виконання контрактів і здійснюють розрахунки з іншими сторонами під час виконання проекту.

Керуючий проектом –юридична або фізична особа, якій замовник та інвестор делегують повноваження щодо управління проектом: планування, контроль та координація дій учасників проекту. Склад функцій і повноважень керуючого проектом визначається контрактом із замовником. Керуючий для виконання своїх функцій утворює команду проекту у складі виконавців, які реалізують ці функції.

Контрактор проекту(генеральний контрактор) –сторона чи учасник проекту, що за угодою із замовником бере на себе відповідальність за виконання певних робіт, пов’язаних з проектом. До функцій генерального контрактора алежать укладання контракту із замовником або інвестором, добір та укладання угод із субконтракторами, забезпечення координації їх робіт та прийняття виконаного обсягу, оплата праці співвиконавців. Контрактором може виступати керівник проекту чи інші активні учасники проекту.

До учасників проекту відносять також субконтракторів, постачальників, органи влади, споживачів продукції проекту тощо.

Результатом будь-якого інвестиційного проекту є одержання прибутку(доходу) чи зростання вкладеного капіталу. Інакше кажучи, усі учасники проекту повинні бути зацікавлені в його організації та ефективному завершенні. Саме таким чином реалізуються індивідуальні інтереси учасників інвестиційної діяльності:

- інвестори повертають вкладені капітали та одержують передбачені дивіденди;

- замовники одержують реалізований інвестиційний проект та доходи від його використання;

- керівник проекту та його команда одержують плату за контрактом, додаткову винагороду за результатами роботи та формування прибутку, а також підвищення професійного рейтингу;

- органи влади одержують податки з усіх учасників, а отже, задоволення громадських, соціальних та екологічних потреб і вимог у довіреній їм сфері;

- споживачі мають необхідні їм товари, продукти, послуги, плата за які відшкодовує витрати на здійснення інвестиційної діяльності та формує прибуток;

- інші зацікавлені сторони отримують задоволення своїх інтересів [17].

Для досягнення найбільшого ефекту від здійснення інвестування необхідно зважити на такі внутрішні та зовнішні фактори, які притаманні нашій економіці:

- нестабільність;

- дефіцит та обмеженість коштів і ресурсів;

- поява та посилення конкуренції;

- соціальні проблеми та вимоги;

- екологічні зміни та вимоги;

- проблеми споживчого ринку;

- зростаючі вимоги до якості робіт [24].

Якщо ж ці зміни не аналізуються та не враховуються при управлінні інвестиційною діяльністю, це може призвести до негативних результатів, а саме:

- зниження доходів і прибутків учасників;

- перевищення встановлених за контрактом вартостей, тривалості та строків завершення інвестиційного проекту;

- підвищення встановлених лімітів та спожиті трудові та матеріально-технічні ресурси;

- збільшення штрафів за порушення зобов’язань;

- запізнення з введенням нових технологій, відставання з впровадженням і практичним використанням результатів наукових досягнень і дослідно-конструкторських розробок;

- відставання появи нової продукції на споживчому ринку;

- непродуманості прийнятих рішень;

- низької ефективності інвестицій та збільшення строків окупності проектів [28].

Оскільки існують фінансові і реальні інвестиції, то, відповідно, і проекти можуть розрізнятися залежно від засобів(коштів) інвестування.

Фінансові проекти передбачають одержання прибутків від вкладень капіталу в інвестиційні(фондові) інструменти – акції, облігації, паї, внески тощо.

З боку інвестора як власника активів проекти можуть бути споживчі, паперові та підприємницькі (за об’єктами інвестицій).

Споживчі – це плани вкладення заощаджень(нагромаджень) у предмети особистого або сімейного довгострокового використання – житло, засоби транспорту та ін. Ці вкладення безпосередньо не пов’язані з одержанням прибутку, проте в окремих випадках вони можуть використовуватись для цих цілей або брати участь в інвестиційному проекті як гарантія, застава або як засіб захисту від інфляції в періоди спаду інвестиційної активності.

Паперові проекти – це плани придбання активів у вигляді цінних паперів, як майнових, так і боргових(кредитних), які будуть не тільки приносити інвестору прибуток(дохід), але й гарантувати йому певний рівень безпеки вкладених коштів.

Підприємницькі проекти –це плани вкладення капіталу в будь-який вид підприємницької(виробничої або комерційної) діяльності.

За напрямами інвестування розрізняють, у першу чергу: інвестиції прямі, тобто безпосередньо спрямовані на створення виробничих потужностей, і портфельні, тобто зумовлені сукупністю паперових представників(документів), що віддзеркалюють, як правило, права власності на активи, або прибуток, який вони приносять.

Інноваційні проекти – це вкладення капіталів у наукомісткі, високотехнологічні виробництва, які одночасно є високоризиковими і потребують захисту з боку держави. За допомогою ризикового капіталу можуть створюватися мегаполіси, вільні економічні зони, де на пільгових умовах капітали спрямовуються в новітні високі технології, тобто інновації.

За мотивацією, тобто з точки зору прибутковості проектів, їх можна ранжувати від таких, де інвестиції не дадуть прибутків(вимушені проекти), до таких, де очікують надприбутки.

За рівнем ризику проекти також можуть бути ранжовані від поза ризикових (придбання державних цінних паперів) до авантюрних.

Нарешті, проекти можна класифікувати за рівнем технологічної готовності і формами відтворення. Так, зародкові та попередні проекти належать до передінвестиційних досліджень і не потребують глибоких обґрунтувань, інші потребують всебічних техніко-економічних обґрунтувань.

 

1.3. Методи оцінки інвестиційних рішень

 

Однією зі складних, але важливих форм інвестицій у виробничі фонди виступає реальний інвестиційний проект, який у вузькому розумінні являє собою системно обмежений та завершений комплекс заходів, робіт, документів, фінансовим результатом якого виступає прибуток (дохід), а матеріально-речовим результатом – нові або реконструйовані основні фонди (комплекси об'єктів).

Реальні інвестиційні проекти поділяють на тактичні та стратегічні. Тактичні проекти частіше всього пов'язані зі зміною обсягів продукції, що випускається, модернізацією обладнання, підвищенням якості продукції. Стратегічні передбачають зміну форми власності або кардинальну зміну характеру виробництва.

На практиці найчастіше зустрічаються такі типові проекти:

- заміна застарілого обладнання з метою процесу продовження існуючого бізнесу в незмінних масштабах. Такі проекти не потребують тривалих і складних процедур обґрунтування і прийняття рішень. Багато альтернатив може виникнути у випадку, коли існує декілька типів подібного обладнання і необхідно обґрунтувати переваги одного з них;

- заміна обладнання з метою зниження поточних виробничих витрат. Мета подібних проектів – використання більш морально досконалого обладнання замість працюючого, що призводить до збільшення прибутку. Такі проекти передбачають детальний аналіз вигідності кожного окремого проекту для того, щоб переконатися, що більш досконале у технічному плані обладнання вигідне і з фінансової точки зору;

- збільшення випуску продукції і/або розширення ринку послуг. Цей тип проектів потребує детального аналізу його комерційної здійсненності з чітким обґрунтуванням розширення ринкової ніші, а також фінансової ефективності проекту. Таким чином з'ясовується чи збільшиться прибуток від збільшення обсягу реалізації;

- розширення підприємства з метою випуску нових продуктів. Такі проекти пов'язані з новими стратегічними рішеннями, що можуть зачіпати зміну сутності бізнесу. Помилки призводять до важких наслідків для підприємства, тому проекти такого типу потребують ґрунтовного аналізу;

- проекти з екологічним навантаженням. Екологічний аналіз є необхідним елементом інвестиційного проектування. При прийнятті рішення про реалізацію проекту підприємство повинне вирішити дилему: придбати дешевше обладнання і збільшити поточні витрати або використовувати більш дороге обладнання і збільшити капітальні витрати;

- інші типи проектів, значення яких у прийнятті рішень менш важливе. Такі проекти стосуються частіше всього будівництва нового офісу, придбання нового автомобіля тощо [24].

Розробка та реалізація нового реального інвестиційного проекту проходить тривалий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об'єкта. Цей період, як правило, називають життєвим циклом проекту.

Життєвий цикл проекту – концепція, що розглядає проект як послідовність фаз, подій та етапів, кожна з яких має свою назву та часові межі.

Життєвий цикл є базовим, вихідним поняттям для дослідження проблеми реалізації проекту, фінансування робіт, прийняття рішень про доцільність капітальних вкладень та деталізації проекту.

Він охоплює три фази [25]:

1) Передінвестиційне дослідження до остаточного прийняття рішення (передінвестиційна фаза). До цієї фази належать: визначення інвестиційних можливостей; аналіз альтернативних варіантів та остаточний вибір проекту; попереднє техніко-економічне обґрунтування; розробка техніко-економічного обґрунтування; дослідницьке забезпечення проекту.

2) Інвестиційна фаза: проведення узгоджень; укладання контрактів; розробка проектно-кошторисної документації; будівництво, реконструкція або переоснащення; забезпечення керівника проекту; витрати на авторський нагляд і контроль; підготовка експлуатаційних кадрів; пусконалагоджувальні роботи.

3) Експлуатаційна фаза: введення в експлуатацію; доведення до проектної потужності; витрати на підтримання діючих потужностей; витрати на оновлення основних фондів.

Будь-який інвестиційний проект має п'ять стадій життєвого циклу:

Перша стадія: передпроектні дослідження, проектування та освоєння інвестицій (народження проекту). Стадія характеризується великими витратами власних коштів, можливо залучених та одержаних у борг. На цій стадії проект підлягає різноманітним ризикам. Прибуток відсутній.

Друга стадія: початок експлуатації проекту. На цій стадії інвестор відчуває великі потреби у банківських позичках чи венчурному капіталі. Звичайно, він не сплачує дивідендів. Якщо прибуток присутній, він реінвестується. Починають діяти ризики, пов'язані з конкуренцією ринку.

Третя стадія: швидке зростання. Підприємство(компанія) починає диктувати власні ціни на продукцію, проте конкуренція зростає. Рівень продажу зростає і значно покриває витрати виробництва. Також характерним є високий рівень прибутку, але існує потреба у великих витратах на маркетинг. Існує також велика потреба в інвестиціях. Компанія може здійснювати додаткову емісію акцій, але сплачує невеликі дивіденди. Банк, якщо і надає позичку, то під високі відсотки.

Четверта стадія: стабільне функціонування підприємства. На цій стадії компанія відшкодовує власні борги. Високий рівень конкуренції не дозволяє диктувати ціни, але невисокі витрати дозволяють одержувати середні по галузі прибутки. Це вже добре відома компанія з доброю репутацією. Вона має великі можливості для одержання позичок та реалізації акцій. У неї добре диверсифікований великий інвестиційний портфель, сплачуються солідні дивіденди, проте немає потреби у великих інвестиціях. На цій стадії компанія повинна розробляти стратегію запобігання занепаду. Ці заходи, як правило, пов'язані зі значним підвищенням інвестиційної активності. Стратегія "другого народження" передбачає дуже різноманітні шляхи: купівля інших компаній галузі (вертикальне та горизонтальне злиття), купівля компаній інших галузей, інвестування нових проектів.

П'ята стадія життєвого циклу проекту (занепад або друге народження). На цій стадії продукція підприємства припиняє користуватися попитом. Дуже висока конкуренція. Банки не зацікавлені у співробітництві, але якщо і дають кредит, то під високі відсотки. Акції компанії перестають користуватися попитом. Через поступове зниження доходів треба зменшувати дивіденди. Якщо на попередній стадії не була вироблена стратегія відродження та не були здійснені солідні інвестиції, то компанію очікують занепад та банкрутство [25].

Ідея будь-якого вкладення капіталу повинна обґрунтовуватися розрахунками корінного завдання: якою мірою майбутні доходи покривають нинішні (поточні) витрати? На це питання мусить відповісти кожний інвестор від приватної особи до держави взагалі.

Світовий досвід нагромадив значну кількість методів та прийомів інвестиційного аналізу, які починають поширюватись і у нас.

Найвідоміші методи можна розподілити на три групи:

- Методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення грошових надходжень (позитивних потоків) з витратами (негативними потоками). Ці методи на сьогодні є традиційними.

- Методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю.

- Методи оцінки ефективності інвестицій, що ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.

За допомогою цих методів здійснюється інвестиційний аналіз проектів, тобто оцінюється і зіставляється інвестиційна привабливість (ефективність) напрямів інвестування, окремих програм (проектів) або об'єктів.

Розрізняють три види оцінки ефективності інвестицій: фінансову (комерційну), бюджетну та економічну.

Фінансова оцінка передбачає фінансові результати реалізації проекту для його безпосередніх учасників. Ця оцінка базується на очікуваній нормі дохідності, яка влаштовує всіх суб'єктів інвестування. При цьому інші наслідки впровадження проекту не враховуються.

Бюджетна оцінка ефективності віддзеркалює фінансові наслідки для різних рівнів бюджетів, тобто очікувані співвідношення видатків, податків та зборів. Показником бюджетної ефективності впровадження проекту є різниця між податками та видатками певного рівня бюджету, рівень яких залежить від впровадження конкретного проекту. Економічна ефективність інвестиційного проекту – це різниця між результатами і витратами за межами фінансової ефективності прямих учасників проекту.

Економічна оцінка характеризує ефективність проекту для народного господарства загалом або для галузі, групи підприємств, регіону тощо [17].

1.4. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних проектів

 

Розвиток підприємства в ринкових умовах неможливий без упровадження ефективних інвестиційних проектів. Мотивація появи проекту може бути викликана через ініціативу підприємств, інтереси кредиторів, незадовільний попит населення, надлишкові фінансові ресурси або як реакція на політичний тиск тощо.

Ефективність упровадження проекту значною мірою визначається проведеними передінвестиційними дослідженнями.

Передінвестиційна фаза може включати кілька паралельних видів діяльності та робіт, деякі з них можуть переходити в наступні фази.

До складу робочої передінвестиційної фази включені такі пункти:

- визначення інвестиційних можливостей (експертна оцінка всіх доступних даних і чинників);

- аналіз альтернативних варіантів та попередній вибір (формулювання проекту);

- попереднє техніко-економічне обґрунтування доцільності та здійснення проекту;

- розробка техніко-економічного обґрунтування;

- дослідження забезпечення проекту всіма видами ресурсів;

- підготовка оціночного висновку (рішення про фінансування проекту) [18].

Експертна оцінка проекту здійснюється з метою попереднього виявлення умов реалізації та визначення рентабельності проекту, ґрунтуючись на укрупнених оцінках. Оцінки витрат звичайно приймаються на підставі проектів-аналогів, інколи на підставі фактичних матеріалів. Це дослідження спрямоване на виявлення передумов, на вивчення можливостей реалізації конкретного проекту. Інколи це все розв'язується одночасно у межах єдиного комплексного дослідження.

При здійсненні експертної оцінки спочатку визначаються фактори, які можуть значною мірою вплинути на успішність виконання проекту. До таких факторів відносять:

- вихідна інформація та наявність альтернативних технічних рішень;

- попит на продукцію проекту (маркетингові дослідження);

- тривалість проекту, у т.ч. його інвестиційної бази;

- оцінка рівня базових, поточних і прогнозних цін на продукцію (послуги) проекту;

- перспективи експорту продукції проекту;

- інвестиційний клімат у районі реалізації проекту;

- співвідношення витрат і результатів проекту [24].

Потім ці фактори розміщують у порядку зменшення пріоритетності. Для цього визначаються фактори найбільшого впливу на хід реулізації проекту. Далі визначається найбільш істотний фактор із тих, що залишилися, і так далі. Одержана послідовність заноситься у таблицю.

Наступним етапом експертної оцінки є оцінка вагомості (рангу) для кожного з перерахованих факторів. Сума рангів усіх факторів повинна дорівнювати одиниці. Далі проект або проекти оцінюються за кожним із факторів оцінки, причому максимальний бал для кожного фактора за проектом дорівнює 100, а мінімальний – 0.

Експертну оцінку впливу кожного фактора одержують шляхом множення його ваги на оцінку цього фактора для кожного варіанта, а інтегральна експертна оцінка пріоритетності варіантів визначається як сума всіх оцінок.

Вивчення можливостей здійснення окремих проектів проводиться на підставі виявлення передумов інвестування та ретельного аналізу загальних умов інвестиційного проекту, а саме: попиту на конкретну продукцію на внутрішньому ринку та зовнішньому; наявності джерел сировини; характеру технологічних процесів; потреби у кваліфікованих кадрах; строків реалізації проекту; рівня витрат виробництва.

За результатами виявлення можливостей інвестування складається висновок, проте остаточне рішення щодо доцільносі інвестування у більшості випадків приймається лише після поглибленого техніко-економічного обгрунтування проекту.

На етапі попереднього техніко-економічного обгрунтування вивчаються різні економічні альтернативи: ринку та потужності підприємства; попиту та ринку; маркетингу та збуту; виробничої програми підприємства та матеріальних витрат; технологічної частини проекту та економічної частини проекту, включаючи розрахунки комерційної ефективності.

За результатами попереднього техніко-економічного дослідження робляться такі висновки:

- інвестування настільки ефективне, що остаточне рішення стосовно його доцільності може бути прийняте вже на цьому етапі;

- інформації достатньо для висновку про те, що проект не життєздатний;

- концепція реалізації проекту свідчить про необхідність проведення більш поглибленого аналізу та подальшої розробки техніко-економічного обґрунтування [28].

Дослідження може проводитись декілька разів, повторюватись з введенням додаткових змінних параметрів. Якщо отримані результати свідчать про недостатню ефективність проекту, здійснюється подальше коригування окремих параметрів, особливо у виробничій частині програми, вносяться зміни до проекту з метою підвищення його ефективності. Якщо при повторному аналізі проект залишається нерентабельним, робиться остаточний висновок щодо недоцільності його реалізації.

В остаточному висновку зазвичай висвітлюються такі параметри проекту:

- загальна характеристика підприємства, його активи та основний капітал, період освоєння інвестицій, міра економічної та юридичної самостійності, наявність філій, дочірніх фірм і підрозділів, номенклатура та асортимент продукції;

- виробнича потужність підприємства, характеристика технологічних процесів та обладнання;

- характеристика допоміжних та обслуговуючих виробництв, складського господарства, інженерних комунікацій;

- база сировини, постачальники основних та допоміжних матеріалів, форми матеріально-технічного забезпечення, що передбачаються;

- екологічна характеристика, дані про техніку безпеки;

- організація управління, кадровий склад підприємства, поточні витрати;

- фінансове забезпечення оцінки результатів діяльності, у тому числі зовнішньоекономічної, за минулий період (для проектів реконструкції та технічного переоснащення);

- економічна частина проекту;

- обсяг інвестицій за роками реалізації проекту та за джерелами фінансування;

- етапи реалізації проекту, прибуток, інвестори, які передбачаються, та учасники проекту;

- оцінка ринку збуту продукції, яка планується до випуску, її основні споживачі, конкуренти, ціновий прогноз;

- можливість фінансування проекту за рахунок випуску акцій;

- загальні висновки щодо переваг та недоліків проекту порівняно з аналогами вітчизняної та зарубіжної практики [19].

Для виконання передінвестиційних досліджень замовником проекту створюється група, що включає:

- спеціалістів з маркетингу, які опрацьовують ціноутворення продукції та обсягів продаж;

- виробничників, які оцінюють можливу вартість продукції і вимоги до сировини;

- фінансистів, які оцінюють витрати на проект і визначають джерела і розміри фінансування;

- юристів, які збирають інформацію щодо оточення проекту, законодавчих і нормативних актів, що мають відношення до конкретного проекту.

Протягом усього періоду роботи групи замовник проекту проводить обговорення розробки концепції проекту з членами групи, а за необхідності – з зовнішніми експертами, у тому числі різними проектно-дослідними, інжиніринговими, консалтинговими фірмами (державними та приватними).

Тривалість дослідження становить від кількох місяців до 1-2років, залежно від складності, вартості та новизни проекту.

У світовій практиці існують деякі орієнтири, згідно з якими витрати на передінвестиційні дослідження коливаються:

- дослідження можливостей – від 0,2 до 1% загальної вартості проекту;

- попереднє техніко-економічне дослідження – 0,25 – 1,5%;

- техніко-економічне обґрунтування – від 0,2 до 3,0% [19].

Як правило, обґрунтування інвестиційного проекту будівництва нового підприємства здійснюється у п'ять етапів. Для суміщення дослідницьких робіт на кожному етапі можливе застосування сітьового планування та управління процесом техніко-економічного обґрунтування, що значно скорочує термін його проведення.

Оцінка інвестиційних проектів в умовах діючого виробництва здійснюється дещо інакше.

Спочатку розраховують тривалість(час) обороту капіталу(інвестиційний лаг). Це усереднений показник, який не дає уявлення про капіталізацію інвестицій. Лагові моделі дають загальний опис процесу розподілу інвестицій за роками та періодами інвестування.

 

КОНЦЕПЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

Визначення структури джерел фінансування

Прогноз ринкових цін на матеріали, обладнання, працевитрати

Визначення складу собівартості майбутньої продукції

Вивчення пропозицій ринку інвестиційних товарів

Визначення можливих учасників проекту

Складання інвестиційного кошторису

Прогноз собівартості та цін на продукцію

Вивчення можли-востей укладення ф'ючерсних контрактів

Вивчення первиного обсягу інвестицій

Розробка завдання на проектування

Прогноз очікуваних доходів

Вибір району, пункту розміщення об'єкта

Визначення життєвого циклу інвестицій

Розробка пректно-кошторисної документації

Розрахунок показників фінансової ефек-тивності проекту

Прив'язка інвестиційного проекту до натури

Оцінка економічної ефективності варіанта інвестиційного проекту

 

 

 

 

Рис. 1.2. Приблизна схема етапів обґрунтування реальних інвестиційних проектів

Останніми роками дедалі ширше застосування для обґрунтування рішень з великих інвестиційних проектів знаходить демонстративний метод. Цей метод застосовується у розвинених західних країнах для апробації національних програм розміщення об'єктів енергетики, транспорту, екології тощо шляхом широкого розповсюдження інформації щодо проекту у засобах масової інформації. Демонстративний метод дозволяє, з одного боку, сформувати позитивну думку про проект у населення району розміщення, а з іншого – надає можливість притягнути до участі у проекті зацікавлені фірми та корпорації. Цей метод дозволяє також через широку дискусію визначити "вузькі" місця при реалізації проекту, пердбачити відповідні рішення щодо підвищення інвестиційної привабливості проекту, залучення незайнятого працездатного населення району у здійснення проекту.

Фінансовий інвестиційний проект – це проект придбання цінних паперів, як правило, кількох емітентів, що також вимагає певних економічних обґрунтувань, особливо, якщо формується інвестиційний портфель. Для обґрунтування купівлі цінних паперів використовується бухгалтерська, фінансова та статистична звітність підприємства-емітента. У більшості розвинених країн зараз ця звітність стандартизована за системою IASC (міжнародного комітету зі стандартів бухгалтерського обліку).

Економічне обґрунтування фінансового інвестиційного проекту відповідно до методики IASC здійснюється за даними балансового звіту компанії, звіту про прибутки та збитки і звітів щодо створення та використання фондів, які регулярно публікуються відкритим друком. На підставі аналізу цих документів складається економічне обґрунтування проекту придбання цінних паперів, де всебічно характеризується об'єкт інвестування, його платоспроможність, очікувані доходи від фінансових операцій.

Фінансова здійсненність проекту – це базовий критерій для інвестора. Всі інші цілі, що переслідуються інвестором, вторинні і не становлять інтересу без досягнення головної – достатньо високого прибутку як на сукупний капітал, так і на власний і оплачений акціонерний.

Кожний з учасників спільного фінансування може мати власні критерії оцінки інвестиційного проекту. Проте фінансова здійсненність проекту для всіх є головним критерієм, хоча мінімально прийнятий прибуток у розрахунку на частку капіталу кожного учасника може істотно коливалась.

Оцінка фінансової здійсненності проекту повинна виконуватись таким чином, щоб всі учасники фінансування одержали вичерпну інформацію про свої частки в загальній сумі майбутнього прибутку від реалізації проекту, а також про можливі втрати внаслідок інвестиційних ризиків.

Інвестору, як правило, недостатньо коштів для інвестування проекту, він змушений або залучити додаткові кошти, або брати позичку.

Компаньйони і кредитори разом з тим наперед хочуть знати про рівень доходів від фінансування проекту, тобто про свій чистий прибуток після сплати податків.

Проте на стадії попереднього ТЕО і ТЕО звичайно не відомо, як буде фінансуватись проект, невідомі джерела фінансування, не визначена більшість суб'єктів інвестиційної діяльності. ТЕО для того і складається, щоб залучити акціонерів і кредиторів до фінансування проекту.

Для цих цілей на стадії попереднього техніко-економічного обґрунтування проводиться оцінка фінансової здійсненності проекту і оцінка імовірності його здійснення.

Головний інструментарій, що використовується при оцінці проектів, такий:

- фінансові показники здійсненності проекту;

- показники економічної ефективності;

- аналіз чутливості;

- аналіз беззбитковості;

- оцінка ймовірності;

- економічна оцінка проекту [17].

Якщо проект здійснюються на діючому підприємстві, то джерелами інформації для його оцінки є:

- балансовий звіт підприємства (компанії);

- звіт про прибуток і збитки (чистий дохід);

- звітний і прогнозний грошовий потік (графік надходження реальних коштів) [18].

 

1.5. Загальна схема оцінки ефективності інвестиційного проекту

 

Існує загальноприйнята схема оцінки інвестиційних проектів. Розглянемо її.

Основними методами оцінювання програми інвестиційної діяльності є:

а) розрахунок терміну окупності інвестицій (t);

б) розрахунок індексу рентабельності інвестицій (IP);

в) визначення чистого приведеного ефекту (NPV);

г) визначення внутрішньої норми дохідності (IRR);

д) розрахунок середньозваженого терміну життєвого циклу інвестиційного проекту, тобто дюрації (D) [23].

Розрахунок проводиться за наступними формулами:

Строк окупності проекту:

,                                                     (1.1)

де ПІ — початкові інвестиції у проект; Д — прогнозні щорічні чисті доходи (прибуток після сплати податків).

Внутрішня норма доходності проекту:

,                                               (1.2)

де А — величина ставки дисконту, за якої ЧТВ позитивна; В — величина ставки дисконту, за якої ЧТВ негативна: α — величина позитивної ЧТВ за величини ставки дискон­ту А; b — величина негативної ЧТВ за величини ставки дисконту В

Чистий грошовий потік:

,                                             (1.3)

де Д_t — доходи за t-й рік; B_t — інвестиційні витрати за t-й рік; α_t — коефіцієнт дис­контування.

Чистий дисконтований дохід:

,                                                   (1.4)

де ЧГП – чистий грошовий потік, ПІ – початкові інвестиції.

Індекс доходності:

,                                                        (1.5)

де Д_t — доход в період t; B_t — розмір інвестицій в проект у період t.

В основу цих методів покладено порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Перші два можуть базуватися як на обліковій величині грошових надходжень, так і на дисконтованих доходах, а решта три – тільки на дисконтованих доходах з урахуванням часової компоненти грошових потоків.

Перший метод оцінювання ефективності інвестиційних проектів полягає у визначенні терміну, необхідного для того, щоб інвестиції окупили себе. Він є найпростішим і тому найпоширенішим.

Якщо доходи від проекту розподіляються рівномірно за роками, то термін окупності інвестицій визначають діленням суми інвестиційних витрат на величину річного доходу.

У разі нерівномірного надходження доходів термін окупності визначають прямим підрахунком числа років, протягом яких доходи відшкодовують інвестиційні витрати на проект, тобто доходи зрівняються з витратами.

Слід зазначити, що термін окупності інвестицій можна використати лише як допоміжний показник. Недолік цього методу в тому, що він не враховує різницю доходів за проектами, які одержують після окупності початкових витрат. Якщо керуватися лише терміном окупності інвестицій, то треба інвестувати проект А. Прото тут не враховано того, що проект Б забезбечує значно більшу суму прибутку. Отже, оцінюючи ефективність інвестицій, слід брати до уваги не лише терміни їхньої окупності, а й дохід на вкладений капітал, для чого розраховують індекс рентабельності (IR) і рівень рентабельності інвестицій (Р):

  

      IR = Очікувана сума доходів/Очікувана сума інвестицій    (1.6)

        Р = Очікувана сума прибутку/Очікувана сума інвестицій (1.7)

 

Однак і цей показник, розрахований на основі облікової величини доходів, має свої недоліки: він не враховує розподілу припливу і відпливу грошових засобів за роками і тимчасову вартість грошей.

Найбільш науково обґрунтованою є оцінка ефективності інвестицій, основаних на методах нарощення (компоундування) або дисконтування грошових надходжень, що враховують зміну вартості грошей у часі, нерівноцінність сучасних і майбутніх благ.

Сутність методу компаундування полягає у визначенні суми грошей, яку буде мати інвестор у кінці операції. Використовуючи цей метод, дослідження грошового потоку проводять від нинішнього до майбутнього. Заданими величинами тут є початкова сума інвестицій, термін і процентна ставка дохідності, а шуканою величиною – сума коштів, яку буде одержано після завершення операції.

Для визначення вартості, яку матимуть інвестиції через кілька років, при використанні складних процентів застосовують формулу:

       FV = PV*(1+r)^n, де                                             (1.8)

FV – майбутня вартість інвестицій через n років;

PV – першопочаткова сума інвестицій;

r – ставка прцентів у формі десяткового дробу;

n – число років у розрахунковому періоді.

Вираз (1+r) є важливою змінною у фінансовому аналізі, становить основу практично всіх фінансових обчислень. Він показує, скільки буде коштувати грошова одиниця через рік. Обернене його значення 1/(1+r) дає змогу визначити, скільки сьогодні коштує грошова одиниця, яку буде одержано через рік.

При нарахуванні процентів за простою ставкою використовують таку формулу:

FV = PV*(1+r*n)                                                (1.9)

Якщо доходи за інвестиціями нараховують кілька разів на рік за ставкою складних процентів, то формула для визначення майбутньої вартості вкладу така:

FV = PV*(1+r/m)^n*m,                                        (1.10)

де m – число періодів нарахування процентів у році.

Часто виникає необхідність порівняння умов фінансових операцій, що передбачають різноманітні періоди нарахування процентів. У цьому разі здійснюють приведення відповідних процентних ставок до їхнього річного еквівалента за такою формулою:

EFR =(1+r/m)^m-1,                                  (1.11)

де EFR – ефективна ставка процента (ставка порівняння);

m – число періодів нарахування;

r – ставка процента.

Тривалість операції можна визначити, знаючи FV,PV і r, шляхом логарифмування:

    n=lg(FV/PV)/lg(1+r)                                       (1.12)

Метод дисконтування грошових надходжень (ДГН) – дослідження грошового потоку у зворотному напрямі – від майбутнього до поточного моменту часу. Він дає змогу привести майбутні грошові надходження до сьогоднішніх умов. Для цього застосовують таку формулу:

PV =FV/(1+r)^n = FV*(1/(1+r)^n)=FV*kd,                        (1.13)

де kd – коефіцієнт дисконтування.

Якщо проценти нараховують m разів на рік, то для розрахунку поточної вартості майбутніх доходів використовують формулу:

PV = FV/(1+r/m)^m*n = FV*(1/(1+r/m)*m*n)                    (1.14)

Інакше кажучи, ДНГ використовують для визначення суми інвестицій, які необхідно вкласти тепер, щоб довести їхню вартість до потрібної величини при заданій ставці процента.

ДНГ покладено в основу методів визначення чистої (приведеної) поточної вартості проектів, рівня їхньої рентабельності, внутрішньої норми дохідності, дюрації та інших показників.

Метод чистої поточної вартості (NPV) передбачає таке:

1) Визначають поточну вартість витрат (Ie), тобто розвязують питання, скільки інвестицій треба зарезервувати для проекту.

2) Розраховують поточну вартість майбутніх грошових надходжень від проекту, для чого доходи за кожний рік (CF) (кеш-флоу) приводять до поточної дати:

PV = ΣCFn/(1+r)^n                                            (1.15)

3) Поточну вартість інвестиційних витрат (Ie) порівнюють з поточною вартістю доходів (PV). Різниця між ними становить чисту вартість доходів (NPV):

NPV =PV – Ie = сумаCFn/(1+r)^n – Ie                       (1.16)

NPV показує чисті доходи або чисті збитки інвестора від розміщення грошей у проект порівняно зі зберіганням грошей у банку. Якщо NPV>0, то проект дасть більший дохід, ніж при альтернативному розміщенні капіталу. Якщо ж NPV<0, то проект має дохідність, нижчу від ринкової, і тому гроші вигідніше залишити в банку. Проект не прибутковий і не збитковий, якщо NPV=0.

Важливою проблемою для прогнозування ефективності інвестиційних проектів є зростання цін у зв’язку з інфляцією. В умовах інфляції для дисконтування грошових потоків треба застосовувати не реальну, а номінальну ставку дохідності. Щоб зрозуміти методику обліку інфляції, необхідно з’ясувати різницю між реальною та номінально ставками доходу.

Залежність між реальною і номінальною ставками доходу можна виразити так:

(1+r)*(1+m) = 1+d                                         (1.17)

d=(1+r)*(1-m)-m,                                      (1.18)

де r – необхідна реальна ставка доходу (до поправки на інфляцію);

m – темп інфляції, який звичайно вимірюють індексом роздрібних цін;

d – необхідна грошова ставка доходу.

Якщо витрати і ціни зростають однаковими темпами відповімо до індексу інфляції, то в методах ДГН можна не враховувати інфляцію. Ситуація змінюється, якщо витрати і ціни зростають різними темпами. Тоді не можна проводити дисконтування грошових надходжень, виражених у постійних цінах за реальною ставкою доходу. Правильний метод – розрахунок фактичних грошових надходжень з урахуванням зростання цін і дисконтування їх за грошовою ставкою доходу.

Таким чином, за допомогою метода чистої поточної вартості (чистого приведеного ефекту) можна досить реально оцінити дохідність проектів. Цей метод використовують як основний в аналізі ефективності інвестиційної діяльності, хоча це не виключає можливості застосування інших методів.

Розраховують також дисконтований термін окупності інвестицій, тобто час, необхідний для того, щоб сума дисконтованих грошових потоків покривала суму дисконтованих інвестиційних витрат.

Оскільки дисконтування зменшує грошовий потік, то дисконтований термін окупності проекту завжди триваліший від простого терміну окупності, розрахованого на основі облікової вартості грошових доходів. Дисконтований термін, так само як і простий термін окупності проектів, є показником ліквідності, а не рентабельності проектів. Він же ігнорує грошові доходи, одержані після терміну окупності інвестиційних витрат.

 

1.6. Характеристика області дослідження і постановка задачі

 

Областю дослідження в даній роботі є Відкрите акціонерне товариство “Сільськогосподарське підприємство “АНК” (Аграрна Національна Компанія) [59]. Це вітчизняний виробник елітного насіння льону зареєстрованих та перспективних сортів.

ВАТ “СП “АНК” працює в галузі льонарства з 2000 року. Підприємство створене для відродження ланки елітного насінництва в галузі льонарства України.

Фірма забезпечує виробництво елітного насіння нових високопродуктивних сортів льону вітчизняної та зарубіжної селекції в об’ємах, необхідних для сортозміни та сортооновлення в господарствах різних форм власності.

Науково – виробничий потенціал ВАТ “АНК” базується на плідній співпраці з провідними селекційними установами України та країн ближнього зарубіжжя:

- Інститутом сільського господарства Полісся (м. Житомир).

- Інститутом луб’яних культур (м. Глухів).

- Інститутом землеробства УААН (смт. Чабани).

- Агроекологічним університетом (м. Житомир).

- Томською державною сільськогосподарською дослідною станцією (Росія).

- Могильовською державною сільськогосподарською дослідною станцією (Білорусь).

ВАТ “СП “АНК” спільно з науково-дослідним Інститутом сільського господарства Полісся – оригінатором сортів: Світанок, Персей, Ірма, Синільга, Інститутом луб’яних культур УААН – розробником ресурсозберігаючої технології вирощування льону - довгунцю та відділом льону Інституту землеробства УААН, розробили нову, прискорену систему насінництва льону – довгунцю, яка забезпечує швидке впровадження нових сортів у виробництво.

З ініціативи ВАТ “АНК” в 2002 році до державної програми сортовипробування включено три сорти льону - довгунцю: Ліра, Нива, Згода.
Одним з напрямків діяльності ВАТ “АНК” є надання консультацій з правильного застосування розробленої методики, та агротехнологічне супроводження проектів вирощування льону – довгунцю.

Поштова адреса підприємства: Київ, Л. Гавро, 9-е, № 19.

Для того, щоб продемонструвати готовність підприємства до інвестування, продемонструємо звіт про фінансові результати за 2006 рік (таблиця 1.1).

У 2006 році ВАТ «АНК» розпочало програму з автоматизації та виробництва. Для цього було залучено кілька інвесторів – з України, Росії та Швеції. В даній роботі (розділ 3) буде проаналізовано інвестиційну діяльність підприємства з огляду на вкладені в розвиток нових ідей кошти.

Наявність чистого прибутку від основної та операційної діяльності свідчить про, як мінімум, задовільний стан підприємства. Аналіз інвестиційної привабливості потребує більш глибокого занурення у фінансову діяльність підприємства, але в даному випадку це не доцільно, адже, по-перше, тема роботи дещо інша, а, по-друге, маємо реальні приклади інвестицій у діяльність аналізованого підприємства (розділ 2), отже для інвесторів дане підприємство вже є інвестиційно привабливим, якщо вони передбачають вкладення коштів у розвиток нової продукції.

Таблиця 1.1

Звіт про фінансові результати ВАТ «АНК» (2006 рік)

тис. грн. Найменування показника Код рядка За звітний період За попередній період Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) 010 15 649.8 14 703.6 Податок на додану вартість 015 0.0 0.0 Акцизний збір 020 0.0 0.0   Продовження таблиці 1.1 Виплати страхових сум і страхових відшкодувань 025 1 469.5 903.7 Інші вирахування з доходу 030 2 001.2 2 299.1 Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) 035 12 179.1 11 500.8 Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) 040 38.6 25.1 Валовий: прибуток 050 12 140.5 11 475.7 збиток 055 0.0 0.0 Інші операційні доходи 060 196.0 174.3 Адміністративні витрати 070 1 162.6 848.2 Витрати на збут 080 495.2 696.6 Інші операційні витрати 090 375.0 2 034.4 Фінансові результати від операційної діяльності: прибуток 100 10 303.7 8 070.8 збиток 105 0.0   Доход від участі в капіталі 110 96.6 89.4 Інші фінансові доходи 120 8 501.5 5 951.9 Інші доходи 130 101.3 0.0 Фінансові витрати 140 3 590.9 5 044.7 Втрати від участі в капіталі 150 0.0 0.0 Інші витрати 160 4 550.0 0.0 Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування: прибуток 170 10 862.2 9 067.4 збиток 175 0.0 0.0 Податок на прибуток від звичайної діяльності 180 712.4 705.2 Фінансові результати від звичайної діяльності: прибуток 190 10 149.8 8 362.2 збиток 195 0.0 0.0 Надзвичайні: доходи 200 0.0 0.0 витрати 205 0.0 0.0 Податки з надзвичайного прибутку 210 0.0 0.0 Чистий: прибуток 220 10 149.8 8 362.2 збиток 225 0.0 0.0

 

Задачею даної роботи щодо інвестиційної діяльності ВАТ «АНК» є розробка заходів оцінки інвестиційної діяльності підприємства та аналіз найбільш прийнятного програмного додатку.

РОЗДІЛ 2

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

 

2.1. Теоретичне підґрунтя фінансового забезпечення інвестиційних проектів

 

Інвестиційний процес розпочинається з відносин його суб'єктів на ринку ін­вестицій. Інвестору зазвичай не вистачає власних коштів для запровадження про­екту, тому він прагне залучити найбільш привабливі інструменти фінансування.

Вартість капіталу коливається в межах відсоткових ставок, що пропонує кре­дитний ринок. Керуючись метою одержання максимального доходу, інвестор праг­не під забезпечення власного капіталу залучити якомога більше інвестиційних ресурсів з інших джерел фінансування, структуризувати капітал таким чином, щоб розподілити інвестиційні ризики між усіма учасниками проекту.

Існує кілька типів і способів фінансування інвестиційного процесу. Вибір найприйнятнішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних ресур­сів, запобігає їх втратам на всіх стадіях життєвого циклу інвестицій.

Кредитори та продавці фінансових ресурсів, навпаки, прагнуть якнайдо­рожче влаштувати свої вільні кошти і при цьому мати певні гарантії щодо інвестиційного ризику.

Отже, інвестиційний ринок спонукає суб'єктів інвестиційного процесу до компромісу, який закріплюється у засновницьких угодах, статутах підприємств та кредитних договорах, де визначається та узгоджується вартість і структура ка­піталу відповідно до джерел фінансування.

 

2.2. Визначення вартості і структури капіталу

 

Вартість капіталу визначається на інвестиційному ринку через попит та про­позицію в умовах конкуренції за ціною, що задовольняє одночасно покупця і продавця. При цьому інвестор завжди прагне придбати або залучити позичкові кошти за щонайменшої ціни, а продавці та кредитори, у свою чергу, прагнуть якнайдорожче продати.

Джерелами фінансування залежно від кон'юнктури інвестиційного ринку мо­жуть бути як внутрішні (власні кошти суб'єктів господарювання), так і зовнішні (вітчизняні та іноземні).

За даними табл. 2.1притягнення до інвестування того чи іншого фінансово­го ресурсу потребує дуже ґрунтовного порівняльного аналізу.

Загалом, критеріями визначення ціни капіталу, що може бути залученим до інвестування, є відсоткова ставка, яку пропонує кредитний ринок.

Акціонерний капітал може бути притягнутий до інвестування за нижчою ціною, але то прерогатива солідних і респектабельних компаній. Маловідомі компанії, що розпочинають свій бізнес, як правило, довіри в інших інвесторів (потенційних акціонерів) не мають.

Одержати субсидії від держави або спонсорські кошти також проблематично в умовах кризового стану економіки.

Залишається єдине джерело — кредитний ринок за умови, що позичка буде забезпечена певною заставою або гарною гарантією.

Позичковий капітал може бути залучений до інвестування тільки за такою відсотковою ставкою, яка буде відшкодована за рахунок майбутніх позитив­них грошових потоків і влаштовує, таким чином, й інвестора, і кредитора, який її пропонує.

Головними відсотковими ставками, що підлягають аналізу, мають бути: реаль­на, з урахуванням очікуваного рівня інфляції, вільна від ризику; базова, з урахуван­ням ризику неповернення боргу; бар'єрна, внутрішня норма дохідності (рис. 2.1).

Реальна відсоткова ставка віддзеркалює нормальний розвиток стабільної еко­номіки держави. Це ставка, що свідчить про нормальний приріст добробуту сус­пільства. Розвинені країни мають стійкі реальні темпи зростання — 2,5—4% на рік. В окремі періоди деякі країни можуть досягти і вищих темпів розвитку. Але, як правило, такі періоди нетривалі.

Таблиця 2.1

Джерела фінансування інвестицій [21]

ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ	ВНУТРІШНІ		Чистий прибуток	переваги	1. Оперативність використання 2. Податкові пільги 3. Високий ступінь моніторингу
			Амортизаційні відрахування
			Сальдо позареалізаційних доходів
			Іммобілізація залишкових поточних активів	вади	1. Заморожування коштів 2. Зниження рівня ліквідності 3. Відсутність зовнішнього контролю 4. Додаткові витрати на консалтинг та аудит 5. Низький коефіцієнт оборотності капіталу
			Виторг від списання активів
			Акціонерний капітал
	ОВНІШНІ	ВІТЧИЗНЯНІ	Довгостроковий банківський кредит	переваги	1. Ефект фінансового леверіджу 2. Скорочення термінів реалізації проектів 3. Наявність зовнішнього контролю 4. Можливість реструктуризації боргу 5. Розподіл інвестиційних ризиків
			державні субсидії
			додаткова емісія цінних паперів
			прямі інвестиції	вади	1. Залежність (боргова) від кредиторів 2. Можливість втрати частини влас­ності 3. Послаблення менеджменту 4. Часткове обмеження самостійності
			інвестиційний лізинг
			цільове державне кредиту­вання
		ІНОЗЕМНІ	прямі іноземні інвестиції	переваги	1. Більш високий захист від інфляції 2. Наявність зовнішнього контролю 3. Залучення нових технологій 4. Захист з боку держави 5. Надійне страхування
			портфельні іноземні інвестиції
			технічна допомога (гранти)
			кредити іноземних банків	вади	1. Тривалий період залучення 2. Необхідність гарантування 3. Висока вартість 4. Високі витрати на ТЕО
			позички міжнародних фінансових інституцій

 

 

Рис. 2.1. Головні відсоткові ставки

 

Відсоткова ставка, яка враховує очікуваний рівень інфляції, призначена для відшкодування інвестору можливих витрат від знецінення вкладених капіталів внаслідок зростання цін на товари та послуги у вигляді інфляційної премії. Ця ставка для розвинених країн коливається у розмірі від 3 до 7% на рік.

Вільна від ризику (державна) ставка — це ставка дивідендів або відсотків, які обіцяють сплатити власникам державних цінних паперів. Ця ставка, звичайно, на кілька пунктів вища від очікуваного рівня інфляції.

Базовою відсотковою ставкою вважається найнижча ставка (Prime Rate) ко­мерційних банків, яку вони призначають для своїх найнадійніших клієнтів. Ця ставка, звичайно, на кілька пунктів вища від вільної від ризику ставки.

Ставка, що враховує ризик неповернення боргу (інвестицій та відсотків). Ця ставка віддзеркалює певну частину інвестицій, що може бути не повернена як основний капітал, а також очікуваний за ним дохід. Ця ставка може мати значні коливання від кількох відсотків за проектами з мінімальним ризиком до кількох десятків — для проектів з високим ризиком (венчурних).

Бар'єрна ставка (Hurdle Rate) розраховується інвестором як мінімальна норма доходу, яку він прагне одержати від усіх своїх нових інвестицій. Прибутки, що мають бути одержані за нормою доходу, нижчою від бар'єрної ставки, не мають сенсу для інвестора через те, що вони тільки покривають витрати та видатки. У практичних розрахунках бар'єрна ставка дорівнює ставці дисконтування, яка ви­користовується для віднесення майбутніх грошових потоків для сучасного періоду. Внутрішня норма дохідності — норма прибутку від нових інвестицій, за яких річні інвестиції (негативні грошові потоки) і майбутні позитивні грошові потоки дорівнюють один одному.

Внутрішня норма дохідності — це норма, яка задовольняє інвестора. В окре­мих випадках для отримання інвестиційної активності і вилучення вільних гро­шових коштів з обігу вона може бути значно підвищена. При стабільній економі­ці ця ставка дещо вища від ставки за державними цінними паперами.

Аналіз усіх дисконтних ставок дає можливість розв’язати питання щодо залу­чення позичкових коштів, коштів інших інвесторів та визначення структури капіталу. Як правило, внутрішня норма ефективності встановлюється на рівні бар’єрної ставки. Але в окремих випадках інвестор може очікувати і розрахову­вати на більший прибуток від інвестицій. Він також може відпрацювати заходи, наслідком яких буде зниження витрат, і для покриття інвестицій знадобиться дещо менший прибуток.

Норма доходу (відсоткова ставка) — це компенсація, що належить власнику тимчасово вільних грошових коштів за використання цих коштів упродовж пев­ного періоду часу. Власник цих коштів аналізує різноманітні варіанти вкладання грошей і при виборі одного з них бажає компенсувати втрачені можливості, пе­редбачені в інших варіантах; інші такі види вкладань — це підприємницька ді­яльність, купівля реальних активів або надання кредиту.

Норма доходу, таким чином, визначає розмір доходу на вкладений капітал, який повинен одержати інвестор (кредитор) за надані кошти на різні види інвес­тиційної діяльності і на певний період часу. Норма доходу включає [28]:

Н_д(%) = Н + АН_Д, + ∆Н_Др.,                                       (2.1)

де Н_д — норма доходу на вкладений капітал;

Н_{д р} — норма реального доходу;

Д

---

---