Характеристика національної моделі економічного розвитку Індії

Економічний бум у державі ґрунтується на податковій реформі у стилі "Мінус ПДВ", світовому і регіональному співробітництві, транспортному бумі в країні й регіоні.

В Індії реформою 2001-2003 р. запроваджено федеральний ПДВ розміром 3% (раніше найменшу ставку ПДВ - 5% мав Сінгапур, згодом Нігерія, Панама і Тайвань). Поруч із цим податком, задіяним у міжнародних угодах на кшталт договорів про уникнення подвійного оподаткування, для наповнення місцевих бюджетів застосовується ПДВ 12%, що діє на рівні штатів; дедалі більша кількість штатів проводять регулярні збори керівництва і фахівців для колективної розробки стратегії і кооперації щодо зниження тиску ПДВ шляхом переходу від вульгарної модифікації податку до компенсаційну (таку реформу уже здійснено у штаті Таміл Наду). У 2005 р. ставки податків дещо зросли: федеральний - до 4%, муніципальний - до 12,5%. [30]

Цей досвід використовує група успішних країн БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай). Саме така реформа допомагає широко залучати іноземні інвестиції, що підтверджує реальна (а не із застарілого підручника "Економікс") світова практика. Модель, започатковану зниженням тиску 20-відсоткового вульгарного ПДВ, практикують країни Балтії, Білорусь і Азербайджан (18%), а Казахстан довів ставку до 16%. Цей досвід, із запозиченням якого Україна запізнюється, цілком прийнятний, сприятливий для інновацій.

Проте варто зауважити, що, з одного боку, успіху тут досягають через подолання антиреформаторського внутрішнього спротиву, а часто і сильного зовнішнього тиску, а з другого - цей успіх зазвичай супроводжують напружені соціальні процеси. Це й не дивно, адже економіка Індії стає класичною наздоганяючою і дедалі більш орієнтованою назовні (звідти надходять інвестиції, фахівці, приїжджають туристи і туди експортують, щоразу збільшуючи, якісну індійську продукцію). І, скажімо, в галузях аутсорсингу чи обробної промисловості, одним з найважливіших чинників є дешевизна індійської робочої сили (дешевша, ніж у Китаї, але дорожча, ніж у Бангладеш).

Підприємці та уряд просто змушені стримувати зростання заробітної плати й водночас долати соціальну напруженість. Однією з особливостей індійської економіки є прогрес інформаційних технологій в окремих "точках зростання": так, у Бангалорі з населенням 6,5 млн працює 1500 технологічних та суто зовнішньо керованих підприємств.

Бум в обробній промисловості. Розвиток обробної промисловості, безперечно, є наслідком успіху в податковому реформуванні (на федеральному рівні воно здійснене ще урядом А.Б.Ваджпаї, нині триває на рівні груп і деяких штатів). Цей успіх для Індії - досі переважно аграрної, традиційно бідної країни - ще не так помітний: так, приріст ВНП за 2005 р. становив лише 6,8%-8% (за різними даними).

Тим часом у деяких обробних галузях відбувається справжній економічний бум. Насамперед це стосується продукування готових ліків, автомобілебудування, виробництва сільськогосподарської техніки. Як було зазначено на економічному саміті 27 листопада 2005 р., приріст продукції в обробній галузі становить 9,9%, а в останні три роки у провідних індійських компаніях - близько 20% на рік.

Квотування. У країні з боку індуської більшості розпочався рух за зменшення або навіть скасування квот (в отриманні освіти та прийнятті на роботу) для релігійно-національних меншин. [30]

Питання збереження квот є принциповим для ІНК, який позиціонує себе як загальнонаціональна світська партія - гарант рівноправного розвитку всіх релігійних та нацменшин, які становлять значну частину його електорату.

БДП - на протилежній позиції. Нині її курс у внутрішній та зовнішній політиці, у зв’язку зі зміною керівництва, жорсткішає: Р. Сінгх, ставши головою партії після того, як його попередник Л.К.Адвані (колишній заступник прем’єра) 31 грудня 2005 р. пішов з цієї посади, підтвердив прихильність до принципів "хіндутви" (створення індуїстської держави в Індії). Це означає повернення до традиційно жорсткого підходу БДП до кашмірського конфлікту, вимогу скасування статті 370 у конституції (передбачає особливий статус Кашміру) та відновлення індуїстського храму Рами в Айодх’ї на місці мусульманської мечеті. (Зруйнування мусульманської мечеті в 1992 р. призвело до масових сутичок по всій країні між індуською та мусульманською громадами, що активізувало перехід політичних сил на комуналістську основу.)

Страйки. 2005 р. був позначений певними соціальними заворушеннями у формі політично мотивованих робітничих страйків. Найбільший з них відбувся у вересні 2005 р. - це був перший національний страйк у країні з часу приходу до влади ОПА, в якому взяло участь близько 60 млн осіб. Страйк, організований профспілками, був спрямований проти економічної політики уряду, а саме проти приватизації (насамперед продажу контрольних пакетів акцій державних підприємств транспортної сфери), лібералізації інвестиційного режиму (надання дозволу на іноземні інвестиції в банківську сферу і страхування, особливо в пенсійні фонди), проти зміни трудового права в бік гнучкості щодо найму та звільнення робітників (зі зменшенням гарантій їх соціального захисту). Страйк активно підтримували (ініціювала) Комуністична партія Індії (марксистська) та інші партії Лівого фронту, котрі головні союзники ОПА в парламенті й водночас виступають проти реформ, які він упроваджує.

Отже, неоліберальна економічна політика уряду, найвигідніша для великого індійського бізнесу, залишається в центрі політичної і суспільної дискусії, оскільки НДА програв вибори 2004 р. саме на хвилі опору економічним реформам з боку населення.

Однією з головних причин соціальних заворушень є нерівномірний розподіл прибутків між селом та містом (70% населення проживають у 500 тисячах сіл), а також значні асигнування на військову сферу, оскільки військову міць Індія вважає важливим чинником для одержання статусу однієї з провідних держав світу. [30]

Уряд Індії продовжує реалізацію політики розширення і поглиблення другого етапу економічних реформ по лібералізації економіки, які почали здійснюватися з 1991г. і метою яких є тісніша інтеграція Індії в глобальну систему економічних відносин. Прискорення процесу приватизації підприємств державного сектора перетворення в банківській сфері, зміна трудового законодавства і процедури проведення банкрутств стали пріоритетними напрямками реформ. Всі заходи, що проводяться, направлені на реалізацію довгострокових державних програм з розвитку інфраструктурних галузей економіки (енергетичною нафтогазовою і транспортною) і привели до помітних позитивних результатів в розвитку економіки країни.