Поняття інновації й інноваційного процесу

 

У світовій економічній літературі "інновація" інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях. Проблематика нововведень у нашій країні протягом багатьох років розроблялася в рамках економічних досліджень науково-технічного прогресу.

Термін "інновація" став активно використовуватися в перехідній економіці як самостійно, так і для позначення ряду родинних понять: "інноваційна діяльність", "інноваційний процес", "інноваційне рішення" і т.п.

У літературі налічуються сотні визначень. Наприклад, по ознаці змісту або внутрішньої структури виділяють інновації технічні, економічні, організаційні, управлінські та ін.

Виділяються такі ознаки, як масштаб інновацій (глобальні й локальні); параметри життєвого циклу (виділення й аналіз всіх стадій і подстадій), закономірності процесу впровадження й т.п. Різні автори, переважно закордонні (Н. Мончев, І. Перлаки, Хартман В. Д., Менсфілд Е., Фостер Р., Твіст Б., І. Шумпетер, Роджерс Е. й ін.) трактують це поняття залежно від об'єкта й предмета свого дослідження[11].

Наприклад, Б. Твіст визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея здобувають економічний зміст. Ф. Ніксон вважає, що інновація - це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що приводять до появи на ринку нових і поліпшених промислових процесів й устаткування. Б. Санто вважає, що інновація - це такий суспільний - технічний - економічний процес, що через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращих по своїх властивостях виробів, технологій, і у випадку, якщо вона орієнтується на економічну вигоду, прибуток, появу інновації на ринку може привести додатковий доход. І. Шумпетер трактує інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих факторів, мотивовану підприємницьким духом. У внутрішній логіці нововведень - новий момент динамізації економічного розвитку.

У ряді джерел інновація розглядається як процес. У цій концепції зізнається, що нововведення розвивається в часі й має чітко виражені стадії.

Терміни "інновація" й "інноваційний процес" не однозначні, хоча й близькі. Інноваційний процес пов'язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Творці інновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й економічна ефективність. Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній області.

Звертаємо увагу на те, що науково-технічні розробки й нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу й у міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації. Науково-технічні розробки й винаходи є додатком нового знання з метою їхнього практичного застосування, науково-технічної ж інновації є матеріалізацією нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення певних запитів споживачів.

Отже, науково-технічні інновації повинні: а) мати новизну; б) задовольняти ринковому попиту й приносити прибуток виробникові.

Поширення нововведень, як й їхнє створення є складовою частиною інноваційного процесу. Розрізняють три логічних форми інноваційного процесу: простий внутріорганізаційний (натуральний), простий міжорганізаційний (товарний) і розширений. Простий інноваційний процес припускає створення й використання нововведення усередині однієї й тієї ж організації, нововведення в цьому випадку не приймає безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Така форма інноваційного процесу означає відділення функції творця й виробника нововведення від функції його споживача. Нарешті, розширений інноваційний процес проявляється в створенні все нових і нових виробників нововведення, порушенні монополії виробника-піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію вдосконалюванню споживчих властивостей товару, що випускає. В умовах товарного інноваційного процесу діє як мінімум два господарських суб'єкти: виробник (творець) і споживач (користувач) нововведення. Якщо нововведення є технологічним процесом, його виробник і споживач можуть сполучатися в одному господарському суб'єкті.

У міру перетворення інноваційного процесу в товарний виділяються дві його органічні фази: а) створення й поширення; б) дифузія нововведення. Перше, в основному, включає послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організацію досвідченого виробництва й збуту, організацію комерційного виробництва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації.

На другій фазі суспільно-корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведення, а також між виробниками й споживачами.

У результаті дифузії зростає число й змінюються якісні характеристики як виробників, так і споживачів. Безперервність нововведенських процесів впливає на швидкість і широту дифузії нововведення у ринковій економіці.

У реальних інноваційних процесах швидкість процесу дифузії нововведення визначається різними факторами: а) формою ухвалення рішення; б) способом передачі інформації; в) властивостями соціальної системи, а також властивостями самого нововведення. Властивостями нововведення є: відносні переваги в порівнянні із традиційними рішеннями; сумісність зі сформованою практикою й технологічною структурою, складність, накопичений досвід впровадження й ін.

Потрібно виходити з того, що впровадження нововведення є важким і хворобливим процесом для будь-якої організації.

У всіх випадках одним з важливих критеріїв прийняття рішень кожним суб'єктом є порівняння альтернативних технологій і рішення, прийняті попередніми реципієнтами. Але одержати таку інформацію досить складно, тому що це пов'язане з конкурентним положенням фірм на ринку. Тому кожна фірма може бути знайома з досвідом обмеженої вибірки фірм, меншої, чим вся безліч реципієнтів. Це спричиняє невизначеність процесів прийняття рішень і дифузії нововведення у ринковій економіці. Інша причина невизначеності пов'язана із самими новими технологіями. На ранніх стадіях дифузії їхня потенційна прибутковість залишається невизначеною. Невизначеність може бути усунута з накопиченням досвіду впровадження й використання нововведення. Однак зі зниженням невизначеності й ризику застосування нової технології вичерпується потенціал її ринкового проникнення й знижується її прибутковість. Можливість витягу додаткового прибутку від використання будь-якого нововведення - тимчасова й знижується з наближенням межі його поширення.

Отже, дифузія нововведення залежить як від стратегії імітаторів, так і від кількості піонерських реципієнтів. Підприємці відкривають нові технологічні можливості, але їхня реалізація залежить від вибору імітатора. Імовірність домінування на ринку буде більшої для технології з більшим числом піонерських організацій. Зрозуміло, результат конкуренції технологій визначається вибором всіх агентів на ринку, але вплив більше ранніх реципієнтів буде більшим у порівнянні з виконанням наступних.

Для швидкого поширення інновації потрібна розвинена інфраструктура.

Інноваційний процес має циклічний характер, що демонструє хронологічний порядок появи нововведень у різних областях техніки. Можна відзначити, що інновація - це такий техніко-економічний цикл, у якому використання результатів сфери досліджень і розробок безпосередньо викликає технічні й економічні зміни, які впливають на діяльність цієї сфери.

У міру розвитку діяльність, що представляє інноваційний процес, розпадається на окремі, що розрізняються між собою, ділянки й матеріалізується у вигляді функціональних організаційних одиниць, що відокремилися в результаті розподілу праці. Економічний і технологічний вплив інноваційних процесів лише частково втілюється в нових продуктах або технологіях. Значно більше він проявляється в збільшенні економічного й науково-технічного потенціалу як передумови виникнення нової техніки, тобто підвищується технологічний рівень інноваційної системи і її складених елементів, підвищується тим самим сприйнятливість до інновацій.

Теоретичне фундаментальне дослідження не зв'язане безпосередньо з рішенням конкретних прикладних завдань. Однак саме воно є фундаментом інноваційного процесу. Разом з тим, необхідність теоретичних досліджень може бути обумовлена потребами практики й синтезом попередніх знань про предмет.

Фундаментальні дослідження, як правило, втілюються в прикладних дослідженнях, але відбувається це не відразу. Розвиток може здійснюватися за схемою:

						<

 

 

Малюнок 1.1. Розвиток фундаментальних досліджень

 

Приблизно 90% фундаментальних досліджень можуть мати негативний результат. І із тих 10 % що залишилися, з позитивним результатом не усі застосовуються на практиці. Ціль фундаментальних досліджень - пізнання й розвиток процесу (теорії питання)[11].

Таким чином, інноваційний менеджер має справу з різними стадіями інноваційного процесу й з обліком цього будує свою управлінську діяльність.

Інноваційний менеджмент - сукупність принципів, методів і форм керування інноваційними процесами, інноваційною діяльністю, зайнятими цією діяльністю організаційними структурами і їхнім персоналом. Для нього, як і для будь-якої іншої області менеджменту, характерні:

¨  постановка мети й вибір стратегії

¨  чотири цикли.

1. Планування: складання плану реалізації стратегії.

2. Визначення умов й організація: визначення потреби в ресурсах для реалізації різних фаз інноваційного циклу, постановка завдань перед співробітниками, організація роботи.

3. Виконання: здійснення досліджень і розробок, реалізація плану.

4. Керівництво: контроль й аналіз, коректування дій, нагромадження досвіду. Оцінка ефективності інноваційних проектів; інноваційних управлінських рішень; застосування нововведень.