Поняття і сутність фінансового ринку

 

Для з’ясування економічної сутності феномену «фінансовий ринок» необхідно акцентувати увагу на двох поняттях - ринок та фінанси. Поняття ринку економісти пов’язують з відносинами купівлі-продажу, або із сукупністю інститутів, що забезпечують можливість спілкування продавців та покупців різних товарів. Ринок доцільно визначити як стійкі зв’язки (виробничі, економічні, технологічні) між суб’єктами ринкових відносин, які постійно відтворюються, опосередковані механізмом вартості, товарно-грошовими відносинами, попитом та пропозицією. Ринок - механізм, що забезпечує спілкування між покупцем та продавцем товару через попит та пропозицію. Ринок - це взаємовідносини обміну та механізм, що їх забезпечує. Структурно місце фінансового ринку в системі класифікації ринків можна відобразити наступною схемою (рис. 1.1):

			РИНОК
Товарів та послуг			Ресурсів				Землі та нерухомості
Праці			Фінансовий				Матеріальних та енергетичних
Фондовий			Позикових капіталів				Валютний
Цінні папери			Банківські кредити				Ринок валюти та готівки
Акції			Облігації				Векселі

Рис. 1.1 Структурно місце фінансового ринку в системі класифікації ринків

У світовій та вітчизняній фінансовій науці існують різні трактування поняття «фінансовий ринок». На думку О. Басова фінансовий ринок - це сукупність ринкових інститутів, що забезпечують рух грошового капіталу від власників (продавців) до позичальників (покупців). Г. Черніков під ним вбачає «механізм, за допомогою якого встановлюються відповідні правові та економічні взаємовідносини між підприємствами, корпораціями та іншими інституціями, що потребують фінансових коштів для свого розвитку (з одного боку) та організаціями і громадянами, що можуть їх запозичити на певних умовах (з іншого боку)». Я. Міркін розуміє фінансовий ринок як сукупність грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб’єктів економіки. На наш погляд, фінансовий ринок - це сфера економічних відносин, які виникають при перерозподілі створеної вартості та її реалізації через обмін грошей на фінансові активи. фінансовий ринок держава

Функції, що виконує фінансовий ринок можна поділити на дві групи: загальноринкові функції, що притаманні будь-якому виду ринків (комерційна, інформаційна, цінова, регулююча та інші) та специфічні функції, що відрізняють його від інших ринків (залучення чи мобілізація фінансових ресурсів; розміщення, тобто розподіл та перерозподіл коштів між галузями, регіонами, областями, заощадження або накопичення коштів, що визначають економічне зростання та підвищення ефективності економічного механізму, страхова) [15].

Необхідною умовою функціонування фінансового ринку є формування у інвесторів фіктивного капіталу (ФК), що представлений у цінних паперах (ЦП), який дає його власнику право отримувати доход у вигляді дивідендів та відсотків. Накопичення фіктивного капіталу відбувається за певними законами, тому кількісно та якісно відрізняється від накопичення грошового капіталу. Механізм створення фіктивного капіталу полягає у тому, що він утворюється не у результаті кругообігу промислового (виробничого) капіталу (як грошовий), а у результаті купівлі цінних паперів, які дають право на отримання доходу і формують фіктивні активи. Фіктивний капітал створюють трьома основними фінансовими інструментами: акціями, облігаціями та казначейськими зобов’язаннями.

На ринках діють суб’єкти (продавці, посередники, покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів ринку. Характер поведінки суб’єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою.

Суб’єктами фінансового ринку є: фізичні та юридичні особи; фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила і вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати доход у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності [30].

Суб’єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями. За формою: господарюючі суб’єкти, домашні господарства, держава, місцеві органи влади. За функціями: емітенти, інвестори, інституційні інвестори, фінансові посередники, інститути інфраструктури ринку.

З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку, його суб’єктів можна поділити на три групи:

) позичальники (покупці фінансових активів);

) інвестори-кредитори (продавці фінансових активів);

) фінансові посередники.

Позичальники - фізичні та юридичні особи, що залучають вільні грошові кошти кредиторів на розвиток бізнесу або інші цілі. Позичальники - це боржники (дебітори) перед інвесторами (кредиторами). Інвестори - фізичні та юридичні особи як України так і іноземні. Інвестори - це кредитори, які надають тимчасово вільні грошові кошти на фінансові ринки. Фінансові посередники приймають на себе ризик неповернення коштів і виконують страхову функцію; посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку.

Механізм, що здійснює переміщення потоків грошових фондів від населення до виробництва створюється завдяки розвитку інфраструктури фінансового ринку. Інфраструктура фінансового ринку включає наступні структурні утворення: фондові та валютні біржі, комерційні банки, брокерські компанії, інвестиційних дилерів та андеррайтерів, системи міжбіржових і міжброкерських (міждилерських) зв’язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії, інвестиційні управляючі, фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії, фінансові будинки або фінансові супермаркети, страхові компанії, пенсійні фонди, національну депозитарну систему, реєстраторів цінних паперів, інформаційно-консультативні центри, розрахунково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові та інвестиційні інститути.

Кругообіг фінансових ресурсів, який відбувається на фінансовому ринку, схематично зображено на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Схема кругообігу фінансових ресурсів у системі фінансового ринку

Склад основних груп учасників фінансового ринку наведено на рис. 1.3.

 

 

Рис. 1.3. Склад основних груп учасників фінансового ринку.

 

Доволі численну групу основних учасників фінансового ринку становлять фінансові посередники, які забезпечують зв’язок між продавцем і покупцем фінансових інструментів. Представниками фінансових посередників є фінансові інститути: банки, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, страхові організації, пенсійні фонди, торговці цінними паперами та ін.[27]. В розвинутих країнах фінансові посередники надають багато корисних послуг учасникам фінансових ринків:

- здійснюють розподіл вільних ресурсів за часом;

сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанні їхньої кількості (ефект масштабу);

-   об’єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великомасштабних інвестицій на первинному ринку;

    диверсифікують ризик;

    забезпечують рівновагу на ринку капіталів;

    забезпечують існування ліквідних ринків фінансових ресурсів.

Як правило, допоміжні функції здійснюють суб’єкти інфраструктури: біржі, депозитарії, реєстратори, розрахунково-клірингові центри та консалтингові агентства.

Біржа - це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Можна виділити наступні основні функції фондової біржі: зосередження попиту та пропозиції цінних паперів; сприяння формуванню біржовому курсу цінних паперів; інформаційне забезпечення суб’єктів, які функціонують на біржі та здійснюють торгівельну діяльність; контроль за проведенням розрахунків та операцій з цінними паперами.

Депозитарій цінних паперів - це юридична особа, яка проводить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Зміст депозитарної діяльності полягає у наданні послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкритті та веденні розрахунків у цінних паперах, обслуговуванні операцій на цих рахунках (включаючи клірінг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговуванні операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Реєстратор - це юридична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Хранитель - комерційний банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання або обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента на рахунках в цінних паперах які належать йому, та які він зберігає у відповідності з угодою про відкриття рахунку в цінних паперах; при цьому хранитель не має право вести реєстр власників цінних паперів, за якими він здійснює угоди зберігання.

Саморегулююча організація - добровільне об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, які не мають на меті отримання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів та зареєстроване ДКЦПФР.

Клірингові центри здійснюють отримання, звірку та поточні оновлення фінансової інформації, займаються підготовкою бухгалтерських та облікових документів, які необхідні для виконання угод щодо цінних паперів, визначають взаємні зобов’язання, які передбачають взаємозалік та виконують забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

Інформаційно-консультативні центри спеціалізуються в наданні послуг з питань фінансового ринку, здійснюють інформаційне, арбітражне та технічне обслуговування клієнтів, контролюють діяльність інших учасників фінансового ринку, стежать за виконанням норм професійної та ділової етики всіх учасників ринку.

Як зазначалось вище, фінансові інститути складають доволі численну групу серед основних учасників ринку. В свою чергу їх також можна класифікувати в залежності від активів і використаних джерел для фінансування.

Передача в користування фінансових ресурсів на фінансовому ринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики - борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо) або різними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності - акціями. Платою за надані в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал - прибуток у вигляді дивідендів і капіталізований прибуток, що направляється на збільшення власного капіталу корпорації.

Залучені кошти можуть використовуватися для фінансування різних галузей економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету. Фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співвласності, коли інвестор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні чи нематеріальні активи. Позика оформляється різними видами боргових цінних паперів, банківського, комерційного чи державного кредиту. Платою за використання позикового капіталу виступає відсоток, який залежить від структури попиту та пропозиції на позиковий капітал і може коригуватись в той чи інший бік, забезпечуючи інвестору вищий або нижчий рівень прибутку. З одного боку, рівень процентної ставки має бути нижчим від ставки прибутку від використання залучених ресурсів, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зростання власного капіталу. З другого боку, процентна ставка має забезпечити інвестору прибуток від надання коштів у позику, а також компенсувати втрати від знецінення ресурсів внаслідок інфляції та ризиків від здійснення конкретних інвестицій. Реальна ставка прибутку на позиковий капітал відповідає середнім темпам зростання економіки з поправкою на ризик здійснення конкретних інвестицій. Чим ефективніше функціонує ринок позикового капіталу, тим більшою мірою процентна ставка на позиковий капітал відповідає ризику інвестицій і ефективності конкретної галузі економіки та економіки в цілому.

Фінансовий ринок забезпечує мобілізацію вільних фінансових ресурсів у інвесторів для найбільш ефективного використання суб’єктами господарювання. Головне значення фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу і розширення масштабів господарської діяльності.

Торгівля фінансовими активами між учасниками ринку відбувається за посередництвом різноманітних фінансових інститутів. Саме вони забезпечують безперервне функціонування ринку, розміщення серед інвесторів нових та обіг на ринку емітованих раніше активів. Наявність на фінансовому ринку великої кількості фінансових посередників з широким спектром послуг сприяє загостренню конкуренції між ними, а отже, зниженню цін на різні види фінансових послуг. Чим більш розвинений та конкурентний фінансовий ринок, тим меншою є винагорода фінансових посередників за надані іншим учасникам ринку послуги. Фінансові посередники є необхідними учасниками фінансового ринку, які забезпечують інвесторам оперативне вкладення коштів у фінансові активи та вилучення коштів з процесу інвестування. Учасникам ринку, які потребують інвестицій, фінансові посередники допомагають залучити кошти за відповідну своїй конкурентній позиції плату. Чим вища конкурентна позиція позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування фінансовими ресурсами.

З одного боку фінансовий ринок як ринок фінансових ресурсів має таку структуру (рис.1.4).

 

 

                                    

 

 

Рис.1.4. Структура фінансового ринку.

З іншого боку, в структурі фінансового ринку виділяють: ринок готівкових коштів; короткострокових платіжних коштів, які виконують функції, подібні до готівкових грошей (чеки, векселі); ринок валюти; ринок цінних паперів; ринок позикового капіталу, тобто ринок коротко-, середньо- та довгострокових банківських кредитів.

Розглянемо коротку характеристику видів фінансових ринків в залежності від класифікаційної ознаки.

За способом переміщення коштів розрізняють:

а) пряме фінансування, коли позичальники беруть фінансові активи у позичку безпосередньо від кредиторів на фінансових ринках через продаж останнім цінних паперів;

б) непряме фінансування, коли позичальники і кредитори користуються послугами фінансових посередників.

Зображена структура фінансового ринку на рис. 1.5 наглядно демонструє сфери фінансування ринку.

 

Рис. 1.5. Класифікація фінансового ринку в залежності від сфери фінансування

 

При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають значних витрат по оцінці фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками - комерційними банками, а не інвесторами.

За сферою поширення фінансових відносин (територіальний аспект дії) розрізняють:

а) міжнародний фінансовий ринок - організацію міжнародної торгівлі фінансовими активами, тобто забезпечення їх купівлі-продажу між різними країнами;

б) національний фінансовий ринок - грошові відносини, які виникають у процесі купівлі-продажу фінансових аспектів на території певної країни; до елементів сучасного національного фінансового ринку належать: фондовий ринок, кредитний ринок, валютний ринок.

За рівнем організації розрізняють:

а) організований - функціонує на основі твердо встановлених правил ліцензованими професійними посередниками (банками, біржами, ломбардами);

б) неорганізований - що забезпечує купівлю-продаж фінансових активів без чіткого визначення правил через різні фінансові інститути та установи за домовленістю, яка не суперечить законодавству (крім банків, бірж, ломбардів).

За способом (методом) мобілізації (залучення) коштів розрізняють:

а) ринок боргових інструментів;

б) ринок інвестиційних інструментів.

З точки зору черговості виникнення прав власності на фінансові інструменти розрізняють:

а) первинний - фінансовий ринок, де здійснюється купівля-продаж фінансових інструментів вперше;

б) вторинний - фінансовий ринок, де здійснюється перепродаж фінансових інструментів їхніми попередніми власниками.

За групами та видами фінансових активів розрізняють ринки: валютний, дорогоцінних металів та дорогоцінних каменів (золото, срібло, платина, алмази), цінних паперів, грошовий, кредитний, страховий, нерухомості [21].

За фінансовими інструментами фінансові ринки поділяють:

. За строком дії фінансового інструмента розрізняють:

а) ринок грошей - це фінансовий ринок, на якому купуються і продаються короткострокові боргові інструменти (до одного року строк погашення). В свою чергу ринок грошей поділяється на:

обліковий ринок - казначейські і банківські векселя, основна характеристика яких висока ліквідність;

міжбанківський ринок - це ринок позичкового капіталу, який розміщається і перерозподіляється між банками у формі міжбанківських депозитів. Міжбанківські фінансові інструменти виконують не тільки функцію короткострокового фінансування активних операцій, а також середньострокового надання позичок;

валютний ринок - обслуговує міжнародний платіжний обіг, обов’язковою умовою якого є обмін однієї валюти на іншу, через її купівлю-продажу. Валютні ринки - офіційні центри купівлі-продажу валюти на основі попиту та пропозиції.

б) ринок капіталів - це ринок, на якому купуються та продаються довгострокові (більше року) боргові зобов’язання та акції. Ринок капіталів забезпечує потребу у довгострокових фінансових ресурсах. Ринок капіталів працює з фінансовими інструментами (довгострокові облігації та акції), які характеризуються значним коливанням цін і тому не є привабливим для банків. Ринок капіталів поділяється на:

ринок середньо та довгострокових цінних паперів;

ринок середніх та довгострокових банківських кредитів.

. За видами фінансових інструментів розрізняють ринки: акцій, облігацій, сертифікатів, векселів, приватизаційних паперів, валюти.

За фінансовими посередниками розрізняють: депозитні інститути (комерційні банки); ощадні інститути (страхові компанії, пенсійні фонди); інвестиційні інститути (фінансові компанії, інвестиційні фонди).[33]

Таким чином, ми бачимо, що фінансовий ринок має досить розлагоджену структуру, до його складу входить багато учасників, які виконують різні функції і взаємодіють між собою. Для забезпеченості узгодженості між даними суб’єктами необхідно створення єдиних умов функціонування. На національному рівні цим питанням займається держава через уповноважені органи. Міжнародний рівень регулювання потребує об’єднання зусиль урядів декількох країн і побудови єдиних принципів для всіх учасників, але з врахування національних відмінностей та традицій.

Фінансовий ринок - це вся система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги - фінансові послуги, пов'язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб'єктів національної, регіональної та світової економіки [12, с. 76].

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб'єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об'єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізованої державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв'язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв'язку з іншими економічними категоріями. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб'єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансів.

1.2
Мета, принципи і завдання організації управління фінансовим ринком держави

 

Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій:

. Забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них. При цій функції на фінансовому ринку існує ситуація: мінімальні процентні ставки та рівні процентних ставок, що відповідають різним рівням ризику. Емітенти фінансових активів, для того, щоб бути конкурентоспроможними на фінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідності їх фінансових вкладень. У такий спосіб на ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, і емітентів, і фінансових посередників.

. Фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь - який інвестор може швидко і практично без втрат в будь - який момент перетворити фінансові активи на готівку. Здійснюючи на постійній основі викуп і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов'язані зі змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів.

. Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

Принципи управління фінансовим ринком держави наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1