Значення економічної ролі держави в перехідній українській економіці

Державні механізми управління і регулювання економіки під час кардинальних ринкових перетворень у тих чи інших країнах діють по-різному. Досвід країн – світових лідерів сучасного прогресу переконує, що їхня економічна могутність формувалася і формується під впливом послідовних структурних і якісних перетворень, з одночасним посиленням регулюючої ролі держави, включаючи внутрішні і зовнішні ринки, що підпадають під її безпосередній вплив.

В останні десятиріччя в розвинутих країнах Заходу і Сходу склався двофакторний механізм регулювання економіки, що включає механізм ринкової конкуренції та механізм прямого державного регулювання. Останнє доповнює механізм ринку, а держава бере на себе ті функції, що не відповідають природі (виходять за рамки) механізму ринкової конкуренції або реалізуються ним неповно або надто повільно. Разом з тим держава забезпечує умови для оптимального функціонування цього механізму. У Звіті Світового банку про світовий розвиток підкреслюється, що розвиток потребує ефективної держави, яка б відігравала роль каталізатора і помічника, який би стимулював і доповнював би діяльність приватного бізнесу і окремих осіб. Таким чином, роль держави в розвинутій ринковій економіці дуже значна, хоча в різних країнах різні методи державного втручання в господарське життя істотно варіюють.

Ринкова реформа за моделлю “шокової терапії” розпочинається з так званої “лібералізації”, тобто різкого обмеження економічної ролі держави та її відходу з сфери економіки. Лібералізація виразилася в тому, що держава відмовилася від директивного планування, від фондованого розподілу матеріальних ресурсів, від адміністративного регулювання цін і зарплати, від монополії зовнішньої торгівлі. На першому етапі ринкових реформ політика лібералізації була необхідною і виправданою, оскільки привела до демонтажу командної, планово розподільної системи і відкрила шлях розвиткові ринкових відносин. До цього слід додати, що ішлося про обмеження економічної ролі старої, тобто тоталітарної, держави. Проте етап “лібералізації” (тобто скорочення економічних функцій держави) в Україні надмірно затягнувся, а тому призвів до ряду негативних наслідків, посиливши стихійний характер багатьох перехідних процесів. Цілком очевидно, що на сучасному етапі ринкових реформ економічна роль держави має істотно зрости.

Зв’язки національної економіки з рештою світу

Формування світового ринку закономірно зумовило встановлення міждержавних зв’язків з їх характерними рисами, особливостями та закономірностями, що базуються на теорії міжнародної економіки.

Міжнародну (світову) економіку можна трактувати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні — це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу. Вужче трактування визначає її як частину теорії ринкової економіки, що вивчає закономірність взаємодії суб’єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва та формуванні міжнародної економічної політики держав.

Базою міжнародної економіки є теорія ринкової економіки, мікро- і макроекономіка. Поєднання їх з прикладними економічними дисциплінами, такими як міжнародний маркетинг, фінанси, облік тощо, дало змогу створити універсальну теорію міжнародної відкритої економіки, яка стала третьою складовою сучасної економічної теорії і застосовується у більшості країн світу та у сфері їх економічної взаємодії.

Виділення міжнародної економіки у самостійну науку викликано переходом світового господарства у другій половині XX ст. на якісно новий ступінь розвитку. Характерними ознаками настання нового етапу в розвитку світового господарства є:

- відкритість економіки як провідний принцип взаємовідносин будь-якої країни зі світовим співтовариством незалежно від політичного устрою та рівня розвитку;

- утворення системи міжнародних наддержавних організацій, діяльність яких покликана забезпечити стабільний та збалансований економічний розвиток: ООН, Світовий банк, МВФ, ЄС, ВТО, Паризький та Лондонський клуби тощо;

- виникнення та широке поширення БНК, THK, які все більшою мірою визначають міжнародну промислову інвестиційну та торгову політику;

- наявність розвиненої сфери міжнародної торгівлі, міжкраїнного переміщення робочої сили, капіталу, технологій;

- функціонування самостійної міжнародної фінансової сфери, не пов’язаної безпосередньо з міжнародною торгівлею та міжнародним рухом факторів виробництва.