Тлумачення змісту правочину

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Теоритиччні аспекти

1.1 Тлумачення змісту правочину

1.1.1 Відмова від правочину

1.1.2Недійсність правочинів

1.2 Нікчемні та оспорюванні правочини

1.3 Нікчемні та оспорювані правочини: регулювання за цивільним кодексом УРСР

Розділ 2. Оспорюванні правочини та їх правові наслідки

2.1 Підстави для визнання правочину недійсним. Правові наслідки такого визнання

2.2Позови про визнання недійсними нікчемних угод

Висновок

Список літератури

 

Вступ

 

Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є правочин. На підставі правочину цивільні права та обов’язки можуть також змінюватися або припинятися.

Правочин як юридичний факт застосовувався у ЦК УРСР 1922 р., а в ЦК УРСР 1963 р. вживався термін „угода”- недосконалість.

Термін правочин походить від слів: „право” і „чинити”:

1) відображає правомірність цього юридичного факту (ст. 204 презумпція „правомірності правочину”);

2) передбачає можливість вчинення цього юридичного факту не лише двома або більше особами, але й однією.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочин визначатьсяяк дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Ознаки правочину:

1) є вольовим актом (дією), що відрізняє його від подій;

2) є дією цілеспрямованою, тобто спрямований на досягнення певного правового результату, що відрізняє його від юридичних вчинікв, які не є цілеспрямованими діями (знахідка, виявлення безхазяйної речі ін.);

3) лише спрямовується на настання певного правового результату, однак не завжди його породжує:

- за співвідношенням із настанням правового результату правочин може

- безпосередньо в момент вчинення створювати правовий результат;

- створювати правовий результат через якийсь час після вчинення;

- не створити правового результату на який він спрямовувався.

4) є завжди правомірною дією, що відрізняє його від правопорушень;

5) має мету та мотиви вчинення.

- Метою правочину є той правовий результат, на досягнення якого спрямований правочин. Мета завжди має правове значення, оскільки має бути законною.

- Мотив- це внутрішній психічний стан особи, який спонукає її до вчинення правочину. Як правило правового значення не має, за винятком окремих випадків (наприклад, ст. 233 ЦК правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини).

Недійсний правочин не спричиняє наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійснісю (ч.1 ст. 216 ЦК).

Момент недійсності правочину (ст. 236 ЦК).

Недійсність правочину, до виконання якого сторонни ще не приступили.

Недійсність правочину частково або повністю виконаного.

Загальний правовий наслідок недійсності правочину- двостороння реституція (ч. 1 ст. 216 ЦК).

Спеціальні правові наслідки:

1) відшкодування збитків (правочин, вчинений з малолітнім- ч.4 ст. 221 ЦК);

2) подвійне відшкодування збитків (правочин, вчинений особою, що обманула- ч.2 ст. 230 ЦК);

3) відшкодування моральної шкоди (правочин, вчинений з особою, яка знала про стан особи, що булла дієздатною, однак у момент вчинення правочину не усвідомлювала значеня своїх дій та/або не могла керувати ними- ч.3 ст. 225 ЦК).

Не передбачено:

1) одностороннюю реституцію;

2) вилучення в дохід держави.

Відмінність недійсності правочину від:

1) відмови від правочину (ст. 214 ЦК);

2) розірвання правочину (ст. 598 ЦК).

Розділ 1. Теоритиччні аспекти

Тлумачення змісту правочину

 

Правочин — це волевиявлення, тобто дія особи, яка відображає внутрішню волю останньої. Якщо волевиявлення виражене нечітко, виникає необхідність тлумачення волі сторони правочину та з'ясування засад, на яких таке тлумачення має проводитися.

Засади тлумачення правочину встановлює ст.213 ЦК, яка визначає: 1) суб'єкти тлумачення правочину; 2) правила тлумачення правочину.

Суб'єктом тлумачення правочину є насамперед його сторона (сторони). Це цілком природно, оскільки саме сторони найкраще знають, якою була їх воля, що дійсно малося на увазі при укладенні правочину і що вони збиралися виразити через волевиявлення.

Для з'ясування змісту одностороннього правочину такого автентичного тлумачення, як правило, достатньо і спір у більшості випадків не виникає. Проте інші особи, інтереси яких порушує односторонній правочин, можуть звернутися до суду з позовом про захист своїх цивільних прав від порушень з боку особи, яка вчинила правочин, і дає викривлене його тлумачення, зловживаючи своїм суб'єктивним цивільним правом (ст.13 ЦК).

При тлумаченні двостороннього або багатостороннього право-чину вірогідність розбіжностей у трактуванні тих чи інших положень договору є набагато вищою, адже кожен з його учасників може мати своє бачення як власного волевиявлення, так і волевиявлення контрагента (контрагентів) за договором. Тому в цьому випадку тлумачення договору на вимогу однієї, обох або усіх сторін правочину рішення про тлумачення змісту правочину може постановити суд.

Правила тлумачення правочину (ч.3, 4 ст.213 ЦК) мають застосовуватися як при автентичному тлумаченні правочину його сторонами, так і при тлумаченні правочину судом. Але якщо при автентичному тлумаченні вказана норма ЦК має рекомендаційний характер, то у разі тлумачення змісту правочину судом застосування правил ч.3, 4 ст.213 ЦК є обов'язковими.

Правила тлумачення правочину визначені законом за принципом "концентричних кіл", тобто при неможливості витлумачити положення договору шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення), залучаються усе нові й нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору.

Ця система "концентричних кіл" виглядає таким чином:

1) при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (буквальне граматичне тлумачення);

2) у разі коли буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їх зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (структурно-системне тлумачення);

3) якщо ні буквальне граматичне, ні структурно-системне тлумачення не дають можливості встановити справжню волю особи, яка вчинила правочин, використовуються будь-які обставини, що можуть допомогти з'ясувати відповідність волевиявлення дійсній волі учасника (учасників) правочину: враховуються мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обігу, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (комплексне тлумачення).