Інтегральним показником якості робочої сили є продуктивність праці.
Під продуктивністю праці слід розуміти витрати праці на виробництво одиниці продукції.
Для характеристики рівня продуктивності праці можна використовувати:
прямий показник (прямий метод), що характеризує випуск продукції за одиницю робочого часу (виробіток продукції);
зворотний показник (зворотний метод), що оцінює витрати робочого часу на одиницю виробленої продукції або виконаної роботи (трудомісткість продукції).
Прямий показник визначається за формулою
, (4.6)
де П - показник виробітку продукції; В - обсяг виготовленої продукції; Т - кількість робочого часу, витраченого на виробництво даної продукції.
Варто зазначити, що показник обсягу виготовленої продукції можна визначити за такими чинниками:
обсягом валової продукції (включає готову і незавершену продукцію);
величиною чистої продукції (національного доходу - для оцінки продуктивності суспільної праці на рівні держави);
обсягом товарної (готової) продукції;
|
|
обсягом реалізованої (проданої) продукції.
При цьому сам показник може бути виражений як в натуральних оцінках (шт., м3 і т.ін.), так і у вартісному вимірі.
Продуктивність праці є одним із ключових показників оцінки ефективності економіки. Тому збільшення продуктивності праці, безумовно, буде забезпечувати стійке економічне зростання: тенденції зміни продуктивності праці за останні роки.
Зворотний метод дає можливість оцінити трудомісткість продукції (Нпр), тобто величину, обернену виробітку:
(4.7)
Під трудомісткістю слід розуміти витрати живої праці на виробництво одиниці продукції, або виконання одиниці роботи. На практиці розрізняють наступні види трудомісткості:
граничну - що встановлюється замовником при проектуванні виробів гранично припустимі витрати праці на виробництво цих виробів;
проектну - необхідні витрати праці на виробництво проектованих виробів;
планову - на визначений період плановані витрати праці на виготовлення продукції;
фактичну - фактичні витрати праці.
Величину трудових витрат при визначенні продуктивності праці звичайно вимірюють кількістю: людино-годин, людино-днів, людино-місяців і т.ін., витрачених на виготовлення даної продукції.
Резерви, тобто невикористані можливості зростання продуктивності праці, визначаються протягом кожного періоду часу за можливим використанням на конкретному підприємстві чи в галузі досягнень науки і техніки, організації суспільного виробництва, соціального розвитку. У залежності від особливостей виявлення і використання резерви можна поділити на дві групи:
|
|
резерви зниження трудомісткості, тобто можливості скорочення витрат праці (фонду часу) робітників, ІТП та інших категорій працівників на одиницю виробленої продукції за рахунок механізації, автоматизації виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці;
резерви якісного поліпшення використання одиниці робочого часу за рахунок ліквідації всіляких його втрат, усунення непродуктивних витрат праці (зокрема, пов'язаних з браком, відхиленнями від діючої технології і т.ін.), поліпшення умов праці на робочих місцях.
Для виявлення резервів і розроблення конкретних заходів з їх використання необхідно визначити відповідні фактори, тобто рушійні сили чи об'єктивні умови, що визначають можливості підвищення продуктивності праці. Усі ці фактори можна поділити на чотири основні групи: матеріально-технічні, організаційні, економічні і соціальні.
Матеріально-технічні фактори пов'язані з науково-технічним прогресом, що забезпечує підвищення ефективності техніки, удосконалення технології, підвищення якості матеріалів.
Важливу роль у забезпеченні зростання продуктивності праці відіграють організаційні фактори. Вони пов'язані з підвищенням рівня концентрації, спеціалізації і кооперування, раціональним розміщенням підприємств, забезпеченням ефективної організації виробничих процесів, праці і заробітної плати. Особливе місце серед організаційних факторів зростання продуктивності праці займають питання удосконалення управління народним господарством.
Економічні фактори зростання продуктивності праці пов'язані з впровадженням у виробництво економічних методів управління. Вони базуються на використанні принципів матеріальної зацікавленості і відповідальності, на впровадженні повного господарського розрахунку, на удосконалюванні ціноутворення, фінансово-кредитного механізму.
Великий вплив на підвищення продуктивності праці мають соціальні фактори. Вони пов'язані з умовами життя та діяльності людей у виробництві й інших сферах суспільного життя.
Усі чотири групи факторів зростання продуктивності праці діють не ізольовано, а в тісному взаємозв'язку, доповнюючи один одного. Однак треба зазначити, що реалізація організаційно-економічних і соціальних факторів потребує, звичайно, значно менших капітальних вкладень, ніж забезпечення інших двох груп факторів. При цьому вони можуть справити великий вплив на підвищення ефективності виробництва і забезпечити найбільш швидку віддачу, а отже, повинні використовуватися в першу чергу.