Управління науково-дослідними і конструкторськими роботами

З метою виконання науково-пошукової діяльності створюють спеціалізовані установи. В Україні вони підпорядковуються міністерствам, навчальним закладам, виробничим підприємствам, або є приватними.

У світовій практиці розвинутих країн спостерігаються давні університетські традиції, водночас там сформувалися наукові осередки і поза університетами. Нині у цих країнах існують дві форми організації науки - університетська і не університетська (у формі академій наук та інших наукових об’єднань), що ефективно співпрацюють. Студенти університетів також проходять вишкіл у наукових лабораторіях не університетських об’єднань під керівництвом видатних науковців-професорів.

У спеціалізованих структурах при виробничих потужних підприємствах, які виготовляють наукоємну продукцію, наявний комплекс лабораторій різного профілю, науково-дослідні центри, інші підрозділи.

Особливостями організаційної структури дослідних організацій є їх програмна чи продуктова орієнтація. Для практичної розробки інновації і їх підготовки до реалізації на ринку необхідні фахівці багатьох спеціальностей, тісно пов’язані з інженерно-технологічними роботами. Раціональним варіантом у цьому разі є організаційна структура з орієнтацією на програму, в якій кожна група виконує одне з завдань, необхідних для здійснення програми в рамках усієї організації.

Організаційна структура з орієнтацією на програму, полегшує планування, оцінку й визначення витрат на програми як на основі наукових, так і комерційних критеріїв, та надає змогу кожному досліднику працювати у творчій обстановці, орієнтованій на конкретне завдання. Така структура дозволяє забезпечувати єдність менеджменту для досягнення кінцевої мети, забезпечує прямий зв’язок досліджень та інженерно-технічних робіт.

Застосовують програмну структуру в організаціях, які проводять здебільше прикладні дослідження. Програмні структури мають і недоліки. Один з них - труднощі обміну ефективними ідеями між фахівцями, що працюють над різними програмами. Основний напрям діяльності програмних груп - розробка кінцевої продукції, тому в персоналу групи може знизитися творчий потенціал.

Якщо організація більше спрямована на фундаментальні дослідження, раціональніше використовувати дисциплінарну структуру. У цьому разі поділ на відділи здійснюється за певним напрямом або спеціалізацією. Перевагою такої структури є можливість наукового розпитку фахівців, відповідно стабільний склад груп дослідників, поглиблення знань у вузькій галузі та набуття у ній наукового авторитету. Досить ефективно використовується обладнання. Проте існує небезпека концентрації уваги лише на власних наукових проблемах і неефективного проведення досліджень, що відповідають вимогам замовника.

Існують ситуації, коли необхідно створити змішану структуру:

- підрозділ може тимчасово займатися програмою, наприклад, розробкою нового технологічного процесу виробництва, однак після її виконання повертається до виконання колишніх функцій;

- підрозділ викопує великий обсяг цільових досліджень із значним обсягом робіт для комерційних цілей.

У таких випадках створюються групи фахівців одного профілю як постійний компонент структури, а також запроваджується механізм їхнього зв’язку з програмною структурою. Такий прийом дозволяє поєднати переваги програмної орієнтації зі спеціалізацією і забезпечити міждисциплінарний підхід до вирішення проблеми.