Різностороння підготовка спортсмена та її складові

Так само дуже важливим в наш час є виховання інтелектуальних здібностей, необхідних в обраному виді спорту, а також придбання необхідних знань дозволяють юним спортсменам правильно оцінювати соціальну значимість спортивної діяльності і визначати своє ставлення до неї, розуміти об'єктивні закономірності спортивного тренування як педагогічного явища, свідомо ставитися до занять, виконання завдань тренера, більшою мірою проявляти самостійність тренуваннях і змаганнях.

З кожним роком рівень вимог до інтелекту спортсмена зростає. Інтелектуальні здібності впливають як на навчально-тренувальний процес (особливо процес навчання техніці рухів, оволодіння тактичними прийомами і т. д.), так і на результати виступів у змаганнях. Глибоку теоретичну підготовку, спрямовану на розвиток інтелекту, треба розглядати як одну з важливих складових частин підготовки спортсмена.

Все вищесказане дає підстави зробити висновок про важливість даної роботи для кожної дитини пов'язаною зі спортивною діяльністю, про необхідність підвищення рівня знань спортсменів з метою досягти найвищого результату на спортивних змаганнях.

1. Спортивно-технічна підготовка. Технічна підготовка спортсмена - це процес навчання техніки рухів, властивих даному виду спорту і необхідних в ньому.

Розрізняють загальну і спеціальну технічну підготовку.

Загальна технічна підготовка спрямована на оволодіння різноманітними руховими вміннями та навичками зі східних видів спорту, спеціальна технічна підготовка - на досягнення технічної майстерності в обраному виді спорту. Треба мати на увазі те, що під «спортивною технікою» розуміють певний спосіб виконання рухової дії, який характеризується тим або іншим ступенем ефективного використання спортсменом своїх рухових можливостей для досягнення спортивного результату.

Особливості початкового навчання спортивної техніки в дитячому та юнацькому віці. Технічна підготовка пов'язана з формуванням у юних спортсменів рухових умінь і навичок, а також відповідних спеціальних знань. Процес становлення рухових навичок у дітей такий самий, як і у дорослих, протікає по фазах (стадіях), відповідно до яких можна виділити ряд відносно завершених етапів навчання окремим руховій дії.

На думку В. Д. Мазниченко, існує три етапи у побудові процесу навчання рухам:

1) початкове розучування;

2) поглиблене, деталізоване розучування;

3) закріплення і подальше вдосконалення рухової дії.

Метою 1-го етапу навчання є вивчення основи техніки рухової дії, формування вміння виконувати його в «грубої» формі, 2-го - довести початкове «грубе» володіння технікою дії до відносно виконаного, а 3-го - забезпечити досконале володіння технікою дії в змагальних умовах.

Вікові особливості формування рухових навичок у дітей та підлітків, вважає В. І. Пилипович, виявляються головним чином у характері протікання фаз на кожному з етапів процесу навчання техніці фізичних вправ.

На 1-му етапі процес становлення рухової навику у дітей, як правило, буває найменш тривалим. Раціональна методика навчання дає можливість юним спортсменам порівняно успішно опанувати основу техніки рухів за умови, якщо розучують вправу посильно з точки зору їх фізичних можливостей. Однак у порівнянні з дорослими у дітей початкова фаза формування навички протікає дещо повільніше: позначається недолік рухового досвіду і менш розвинена здатність аналізувати і синтезувати рухові уявлення.

Тривалість етапу початкового навчання залежить від характеру вправи, його координаційної складності, ритму.

Найбільш трудомістким є 2-й етап навчання. Диференціація рухів, що вимагає певної зібраності і налаштування - важке завдання для дітей і підлітків. Тому, щоб досягти відносного вдосконалення техніки рухів, тут потрібно порівняно велике число повторень вправ.

Початківці юні спортсмени зазвичай не в змозі зосередитися одночасно на декількох деталях техніки рухів. Тому виправлення помилок має бути суворо послідовним. На цьому етапі широко застосовуються методи цілісної вправи з виборчим відпрацюванням техніки рухів.

На 3-му етапі навчання необхідно, щоб придбані юними спортсменами рухові навички не перетворювалися на динамічні стереотипи, оскільки техніка рухів з віком, ростом спортивної кваліфікації буде істотно змінюватися насамперед у залежності від зміни розмірів тіла, розвитку сили, швидкості, витривалості та інших фізичних якостей. На цьому етапі навчання особливо важливо досягти раціонального поєднання методів стандартного (рівномірного, повторного і т. д.) і варіативного (змінного, ігрового та ін.).

Удосконалення спортивної техніки здійснюється на протязі всієї багаторічної підготовки юних спортсменів, яка спрямована на підвищення технічної майстерності в обраному виді спорту.

Технічна підготовка на 1-му етапі спрямована на формування нової техніки змагальних дій (або її оновленого варіанту), поліпшення передумов її практичного освоєння, розучування (або переучування) окремих рухів, що входять до складу змагальних дій.

На 2-му етапі технічна підготовка спрямована на поглиблене освоєння і закріплення цілісних навичок змагальних дій.

На 3-му етапі технічна підготовка спрямована на вдосконалення сформованих навичок, збільшення діапазону їх доцільною варіативності (мінливості), стабільності (стійкості), надійності стосовно до умов основних змагань.

2. Спортивно-тактична підготовка. Тактична підготовка спрямована на засвоєння спортсменами необхідних знань в області тактики, на формування певних навичок і вмінь правильного ведення в одноборствах, а також на вдосконалення тактичної майстерності.

Тактика - розділ теорії, що вивчає доцільні засоби, способи і форми ведення в одноборствах, а також їх застосування проти конкретного супротивника в конкретних умовах змагань для досягнення перемоги.

До засобів тактики відносяться дії спортсменів, які характеризуються строго певною руховою структурою і необхідними рівнями фізичних якостей. Ці дії базуються на специфічних для певного виду спорту знаннях, уміннях і навичках.

Під способами тактики розуміється певна організація дій спортсмена і команди, що виражається в застосуванні різних систем, комбінацій і прийомів. Для вирішення одного та іншого тактичного завдання можуть бути використані різні варіанти систем, комбінацій і прийомів.

Форми тактики - це певні комплекси різна організованих дій спортсмена і команди. Форми тактики пов'язані з характером одноборств.

Відповідно з поведінкою спортсмена перш за все слід розрізняти пасивну та активну тактику.

Пасивна тактика - це навмисне надання ініціативи супернику з тим, щоб у потрібний момент вжити необхідних заходів.

Активна тактика - це нав'язування супернику дій, вигідних для себе. Вона може виявлятися в різних формах, на приклад: у зміні характеру рухової діяльності, у зміні технічних прийомів, комбінацій.

В процесі тактичної підготовки спортсмена вирішуються 3 основні завдання:

1) придбання тактичних знань;

2) формування тактичного мислення;

3) засвоєння тактичних навичок і вмінь.

Загальні та спеціальні знання з тактики в обраному виді спорту складають необхідну передумову вивчення різних тактичних дій і оволодіння тактичними навичками. Крім того, вони є основою творчого мислення при вирішенні індивідуальних завдань.

Спортсмен повинен знати: правила змагань, особливості їх суддівства та проведення; умови змагань і своїх супротивників; основи тактичних дій у спорті, їх залежність від фізичної, технічної і вольовий підготовленості; головні особливості тактики у своєму виді спорту.

Основні методичні положення при складанні тактичних планів для виступу в змаганнях.

Всі види одноборств виражаються в певному тактичному плані.

Тактичний план - це програма основних дій окремих спортсменів або команди в цілому, випливає з аналізу співвідношення власних можливостей і сил суперника.

При складанні плану виступу в змаганнях необхідно враховувати такі основні дані:

1) загальний стан спортсмена до моменту змагань (рівень фізичної, технічної, психологічної підготовленості, ступінь володіння певними тактичними прийомами і комбінаціями і т. д);

2) дані про основних супротивників (особливості їх тактики і підготовки);

3) правила змагань і особливості суддівства змагань.

План проведення майбутнього поєдинку складається спортсменом, він може переглянути попередні поєдинки, проаналізувати та зрозуміти яку техніку та тактику він обере, але юний спортсмен все одно повинен порадитись з тренером!

3. Фізична підготовка. Фізична підготовка - це процес, спрямований на зміцнення і збереження здоров'я, формування статури спортсмена, розвиток і вдосконалення його фізичних якостей.

Специфіка змісту фізичної підготовки юних спортсменів полягає у розвитку основних фізичних якостей - сили, швидкості, витривалості, спритності і гнучкості, необхідних для досягнення високих результатів у спорті.

Розрізняють загальну (ЗФП) і спеціальну (СФП) фізичну підготовку юного спортсмена. ЗФП характеризує процес всебічного розвитку фізичних якостей, що не специфічних для обраного виду спорту, але так чи інакше обумовлюють успіх спортивної діяльності. ЗФП створює основу для спеціальної підготовки. Зміст ЗФП залежить від спортивної спеціалізації. СФП - це процес розвитку фізичних якостей, специфічних для обраного виду спорту.

Існує зворотня залежність між віком юних спортсменів і питомою вагою коштів ЗФП в тренуванні. Чим молодші діти, тим більше повинна бути питома вага ЗФП. Із зростанням кваліфікації юних спортсменів з року в рік збільшується питома вага СФП і відповідно зменшується ЗФП.

Фізична підготовка необхідна юному спортсмену будь-якого рівня підготовленості і в будь-якому виді спорту. Розглядаються основи методики розвитку фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності і гнучкості) у дітей і підлітків в процесі фізичної підготовки.

4. Психічна підготовка. Спорт має великі можливості для здійснення морального виховання юних спортсменів.

Моральність - це сукупність норм і правил поведінки, їх прояв у вчинках і діяльності людини, які оцінюються у світлі певних моральних принципів, поглядів і норм.

У виховній роботі з юними спортсменами необхідно вміло поєднувати завдання які виходять зі специфіки спортивної діяльності.

Моральне виховання вже на початку спортивної діяльності дозволяє закласти міцні основи моральних проявів особистості, запобігають можливі зриви в поведінці дорослої людини. При недостатній увазі до питань морального виховання в дитячому та юнацькому віці заняття спортом можуть сприяти розвитку негативних моральних рис (егоїзм, зазнайство, зарозумілість та ін.)

Ю. Ф. Курамшін вважає, що у спортсменів з дитинства важливо виховувати любов і повагу до спорту, почуття спортивної честі, прагнення до вдосконалення майстерності не через нагороди чи матеріальне заохочення. У юних спортсменів молодшого віку переважно опосередковані мотиви занять спортом - бути сильним, здоровим, спритним.

З віком ці мотиви відходять на другий план, на перший план виходять безпосередні мотиви спортивної діяльності - поліпшити свої результати, виконати спортивний розряд, стати майстром спорту і т. д.

Особливу увагу слід звернути на виховання вольових якостей в тренуванні ЮС. Воля - це складне психічне явище. Під волею розуміється психічна діяльність людини по управлінню своїми діями, думками, переживаннями, тілом для досягнення свідомо поставлених цілей при подоланні різних труднощів в ім'я тих чи інших спонукань. Воля гартується в процесі подолання труднощів, що виникають на шляху до мети.

Основні вольові якості в спорті, на думку А. Ц. Пуні: цілеспрямованість, наполегливість і завзятість, рішучість і сміливість, ініціатива і самостійність, витримка і самовладання.

Цілеспрямованість виражається у здатності ясно визначати найближчі і перспективні завдання і цілі тренування, засоби і методи їх досягнення. Щоб здійснити поставлені перед собою цілі і завдання.. Для реалізації цих планів велике значення має оцінка досягнутих результатів, контроль тренера і самоконтроль.

Ініціатива і самостійність припускають творчість, особистий почин, спритність і кмітливість, уміння протистояти поганим впливам. Юний спортсмен повинен вміти самостійно виконувати і оцінювати фізичні вправи, готуватися до чергових тренувань, аналізувати виконану роботу.

Витримка і самовладання означають здатність ясно мислити, ставитися до себе самокритично, керувати своїми діями і почуттями в звичайних і несприятливих умовах, тобто долати розгубленість, страх, нервове збудження, вміти утримати себе і товаришів від помилкових дій і вчинків.

Всі ці якості взаємопов'язані, але головним, провідним є цілеспрямованість, яка значною мірою визначає рівень виховання і прояви інших якостей. Вольові якості при раціональному педагогічному керівництві стають постійними рисами особистості. Це дозволяє юним спортсменам проявляти їх у трудовій, навчальній, громадській та інших видах діяльності.

Розглянемо поняття психічної підготовки спортсмена та її види, деякі методичні прийоми, що забезпечують психічну готовність до змагань.

Під психологічною підготовкою слід розуміти сукупність психолого-педагогічних заходів і відповідних умов спортивної діяльності і життя спортсменів, спрямованих на формування у них таких психічних функцій, процесів, станів і властивостей особистості, які забезпечують успішне вирішення завдань тренування і участі в змаганнях.

Психологічну підготовку прийнято ділити на загальну і спеціальну.

Загальна психологічної підготовки полягає в тому, що вона спрямована на розвиток і вдосконалення у спортсменів саме тих психічних функцій і якостей, які необхідні для успішних занять в обраному виді спорту. Цей вид підготовки передбачає також навчання прийомам активної саморегуляції психічних станів з метою формування емоційної стійкості до екстремальних умов, виховання здатності швидко знімати наслідки нервового і фізичного перенапруження, довільно управляти режимом сну і т. п.

Загальна психологічна підготовка здійснюється в процесі тренувань. Вона проводиться паралельно з технічною, тактичної підготовкою. Але може здійснюватися і поза спортивною діяльністю, коли юний спортсмен самостійно або з чиєюсь допомогою спеціально виконує певні завдання з метою вдосконалення своїх психічних процесів, станів, властивостей особистості.

Психологічний настрій перед кожними змаганнями повинен передбачити інтелектуальний настрій на виступ, який полягає в уточненні і деталізації майбутньої боротьби, і вольовий настрій, пов'язаний із створенням готовності до максимальних зусиль і прояву необхідних вольових якостей у майбутній спортивній боротьбі, а також систему впливів, зменшують емоційну напруженість спортсмена.