Розділ 1. Кримінально-правова політика як частина кримінально-правової політики України

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКА ЯК ЧАСТИНА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ЇЇ РОЗВИТКУ

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКА ТА РЕФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ, МЕТА ТА ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ

ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНИХ ЗАСАД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ

ВИЗНАЧЕННЯ КОЛА ДІЯНЬ, ВІДНЕСЕНИХ ДО КАТЕГОРІЇ ЗЛОЧИННИХ (КРИМІНАЛІЗАЦІЯ Й ДЕКРИМІНАЛІЗАЦІЯ)

ВИЗНАЧЕННЯ ОПТИМАЛЬНИХ ЗАХОДІВ ВПЛИВУ НА ВИННОГО (ПЕНАЛІЗАЦІЯ І ДЕПЕНАЛІЗАЦІЯ)

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ (СКЛАДОВИМИ) КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

З розвитком правових інститутів у нашій державі в останні десятиріччя вимагають особливої уваги такі аспекти боротьби зі злочинністю, як протидія та профілактика організованої злочинності, корупції, зловживанню службовим становищем. Покарання за їх вчинення повинно бути якомога суворішим. Водночас, окремі діяння через їх незначну суспільну небезпеку втрачають ознаки злочинних, а тому підлягають виключенню та декриміналізації норм кримінального законодавства. У зв’язку з цим держава в особі її законодавчого органу повинна виробити єдину позицію щодо кожного з цих діянь зокрема, та їх сукупності загалом та дотримуватись її у процесі законотворчої та правозастосовної діяльності.

Об'єктом дослідження є поняття та основні напрями кримінальної політики України.

Предметом дослідження є норми чинного кримінального, кримінально-процесуального та інших галузей законодавства України.

Мету дослідження, полягає в тому, щоб: чітко визначити ознаки та поняття кримінальної політики.

Завдання кримінально правової політики боротьба зі злочинністю - це одне з основних завдань держави.

На сьогодні в Україні відсутній єдиний підхід до способів, методів, засобів та принципів охорони найважливіших суспільних відносин. Тому актуальними є проблеми, пов’язані з кримінально-правовою політикою, про що у своїх працях вказують такі науковці, як Л.В. Багрий-Шахматов, В.І. Борисов, О.М. Джужа, П.Л. Фріс та ін.

 

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКА ЯК ЧАСТИНА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

 

Однак, в такому розумінні кримінально-правова політика - це поняття достатньо широке, яке включає в себе всю сукупність правових засобів, спрямованих на визначення злочинності діяння, притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка його вчинила, засудження такої особи та призначення їй покарання, відбування особою призначеного покарання, попередження вчинення нових злочинів тощо. Очевидно, що ці засоби містяться в різних галузях права, які хоч і мають генетичну спільність, однак мають певні, досить суттєві відмінності. Це: кримінальне право (матеріальна галузь права), кримінально-процесуальне право, кримінально-виконавче право, право оперативно-розшукової діяльності.

У виробленні інструментарію (засобів) цих галузей права важливу роль відіграють також суміжні юридичні науки: кримінологія, криміналістика, судова статистика.

Тому пропонується ввести до наукового обігу розрізнення понять кримінально-правової політики у вузькому і в широкому розумінні. Кримінально-правова політика в широкому розумінні - це. як було сформульовано вище, частина правової політики держави у сфері протидії злочинності, яка здійснюється засобами кримінальної репресії. У вузькому ж розумінні кримінально-правова політика - це частина правової політики держави у сфері протидії злочинності, яка здійснюється засобами матеріального кримінального права, слід відзначити, початки подібного підходу вже прослідковуються в літературі. Саме в такому (вузькому) розумінні визначає кримінально-правову політику И.О. Лопашенко, на думку якої остання є визначальною частиною політики держави в боротьбі зі злочинністю; саме на її основі формуються стратегія і тактика політики кримінально-виконавчої, кримінально-процесуальної і кримінологічної. Пріоритет кримінальної політики обумовлений тим, що тільки в її рамках вирішуються такі принципові для кожної держави проблеми, як встановлення підстави і принципів кримінальної відповідальності, визначення коду злочинних діянь, видів покарань і інших мір кримінально-правового характеру за них. Кримінальна політика, на думку. И.О. Лопашенко, може бути визначена як частина внутрішньої політики держави, напрямок його діяльності у сфері охорони демократичного суспільного строю від злочинних посягань, який полягає в виробленні і формулюванні ідей та принципових положень, форм і методів кримінально-правового впливу на злочинність в цілях її зниження і зменшення негативного впливу на соціальні процеси. Подібним чином розуміє кримінально-правову політику у вузькому значенні цього терміну і Д.А. Шестаков, який пише: "під кримінально-правовою політикою тут розуміється та частина загальної політики реагування на злочинність (кримінологічної політики), яка полягає в регулюванні державою кримінально-правової реакції її на злочинність"51 (як видно автор означає те, що ми назвали кримінально-правовою політикою в широкому розумінні, терміном "кримінологічна політика").

Кримінально-правова політика у вузькому розумінні, разом з кримінально-процесуальною політикою держави, кримінально-виконавчою, кримінологічною політикою і становить кримінально-правову політику держави в широкому розумінні цього терміну.

Слід відмітити, що поряд з вказаними підходом до визначення складових кримінально-правової політики в спеціальній літературі присутній і інший, пов'язаний зі спробою додати особливий статус політиці в області профілактики злочинів. При цьому даний вид соціальної політики, що йменується "кримінологічною", іноді включається до кримінальної (кримінально-правової) політики в якості одного з її елементів, іноді називається в якості самостійного виду "соціальної політики ліквідації злочинності", який існує поряд з кримінальною (кримінально-правовою) політикою. Не торкаючись в повному обсязі дискусії з цього питання, відмітимо наступне. Якщо не ототожнювати кримінологічну політику з політикою держави в сфері протидії злочинності, яка включає в себе весь комплекс напрямків і засобів, в тому числі заходи загальносоціального характеру, то, очевидно, та її частина, яка здійснюється засобами права якраз і с складовою кримінально-правової політики в широкому розумінні цього поняття.

Що стосується правового становища засуджених, то й воно також залежить від політики держави і поглядів більшості населення на проблему виконання призначеної винному судом міри кримінально-правового характеру. Всі заходи кримінально-правового характеру в якомусь ступені обмежують правове становище осіб, до яких вони застосовані. Ступень цих обмежень залежить від виду і розміру призначеної винної в злочині особі міри кримінально-правового характеру, порядку і умов її виконання, визначених основними напрямками кримінально-виконавчої політики тієї чи іншої держави на конкретному історичному етапі її розвитку. Тому правова політика в сфері забезпечення правового становища засуджених також є, таким чином, складовою частиною кримінально-правової політики держави в широкому розумінні цього поняття".