У сфері економіки
(на підставі чинних статистичних форм МВС України за 2002-2006 рр.)
Таблиця № 2
№ п/п | Найменування складів злочинів | Кількість зареєстрованих злочинів абс. та % до загальної кількості (1+2+3) | ||||
2002* | 2003 | [_2004 | 2005 | 2006 | ||
1. | Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК) | 7933 35,4 | 7307 30,5 | 7403 40,4 | 7442 42,5 | 7371 43,6 |
2. | Інші злочини проти власності економічної спрямованості, у тому числі: | 5758 25,4 | 7059 29,9 | 8839 48,3 | 10093 57,2 | 9555 56,4 |
2.1. | крадіжки | Даних немає | Даних немає | 2104 11,4 | Даних немає | Даних немає |
2.2. | шахрайство | Даних немає | Даних немає | 4570 24,9 _ | 4783 27,3 | 5143 30,3 |
3. | Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання (ст. 188 КК) ** | 8805 39,3 | 9507 39,9 | 2114 11,3 | Даних немає | Даних немає |
4. | Разом | 22436 | 23878 | 18356 | 17535 | 16926 |
* у 2002 р. не виокремлювалися злочини з економічною спрямованістю
** з 2004 р. цей вид злочину обліковувався серед злочинів економічної спрямованості, у 2005-2006 рр. окремо не виділявся
|
|
138
Злочинність у сфері економіки та запобігання їй
У наведеній таблиці уявлення про стан злочинності проти власності у сфері економіки дають дані про злочини, зареєстровані як такі, що мають економічну спрямованість (рядки 1 та 2), та про викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електронних мереж, кабельних ліній та їх обладнання (ст. 188 КК), які до 2003 р. обліковувалися за розділами загальнокримінальної злочинності, у
2004 р. переведені до розділу злочинів економічної спрямованості, а у 2005-2006 рр. окремо серед них не виділялися.
У цій таблиці слід було ще відобразити дані про майнові злочини проти державної, комунальної, приватної власності, яка використовувалася в економічному процесі, але посягання неї не мали економічного інтересу, вони вчинені у загальнокримінальний спосіб (крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства). За даними спеціальних досліджень, останні серед усіх майнових посягань проти державної, комунальної, приватної власності у 2002-2003 рр. становили лише до 10 %. Якщо взяти до уваги останній показник та зробити відповідний розрахунок, то до злочинів проти власності у сфері економіки, зареєстрованих у 2002 р., слід додати майже 4 300 крадіжок, понад 90 грабежів, 19 розбоїв, близько 140 шах-райств, разом понад 4,5 тис. злочинів, та до зареєстрованих у 2003 р. — відповідно понад 2 530 крадіжок, 46 грабежів, 8 розбоїв та ЗО шахрайств, разом понад 2,6 тис. злочинів. Проте ці дані розрахункові і разом з офіційними статистичними розглядатися не можуть. Із 2004 р. серед злочинів проти власності, що мають економічну спрямованість, але вчинені у загальнокримінальний спосіб, стали обліковуватися окремо крадіжки та шахрайства, а з
|
|
2005 р. — тільки шахрайства, дані стосовно яких відображені у табл. № 2.
З урахуванням попередніх застережень та наведених розрахункових уточнень можна твердити, що рівень зареєстрованих злочинів проти власності у сфері економіки в Україні у 2002-2003 рр. дорівнював відповідно близько 27 та понад 26 тис. злочинів. За нових форм реєстрації та без розрахункових показників у 2004 р. він опустився до 18,3 тис., у 2005 р. - до 17,5 тис., у 2006 р. - до 16,9 тис. злочинів. Таким чином, рівень зареєстрованих цих злочинів в останні роки має тенденцію до зниження. Проте є підстави вважати, що наведені показники відображають не реальний рівень
139
Глава 2
злочинів проти власності економічної спрямованості, а є наслідком неодноразових змін щодо порядку їх оцінки та обліку як спрямованих стосовно економіки, у тому числі виключення у 2005 р. із форм статистики окремого обліковування крадіжок, викрадень електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання тощо. Крім того, на зниження показника реєстрації крадіжок та деяких інших майнових злочинів у сфері економіки, безумовно, вплинуло штучне завищення мінімальної суми вартості викраденого чужого майна, що вважається дрібним та не тягне кримінальної відповідальності, проведене згідно з Законом № 2635-ІУ від 2 червня 2005 р., про що детальніше йшлося у § 6 глави 1 цієї Книги. Стає очевидною, крім виправлення цієї «помилки» у законодавстві, потреба удосконалення оцінки та віднесення злочинів проти власності до різновиду, що виокремлюється за ознакою «економічна спрямованість», у тому числі можливого визначення в якості критерію такої оцінки — спрямування злочину проти одного зі структурних елементів економічного процесу (див. їх структуру у § 1 цієї глави). Думається, що незалежно від способу вчинення (загальнокримінального чи специфічного економічного — пов'язаного з економічним процесом) усі злочини, що мають спрямування проти будь-якого з елементів економіки, мають оцінюватися та обліковуватися як вчинені у сфері останньої.
У структурі злочинів проти власності у сфері економіки до зміни форм обліку у 2004 р. переважали викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електромереж, кабельних ліній та їх обладнання (39 %). Однак після зазначеної зміни, яка супроводжувалася, як можна допустити, виключенням з їх числа викрадень, що не мали економічної спрямованості, частка викрадень, що належали до сфери економіки, зменшилася більше ніж у 3 рази (у 2004 р. — 11,5 %). У 2005-2006 рр. цей вид злочинів перестали окремо обліковувати. У 2004 р. на перше місце за поширеністю у структурі злочинів проти власності у цій сфері вийшли факти привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК) - 40,4 %. У 2005 р. - 42,5 %, у 2006 р. - 43,6 %. Друге місце посіли шахрайства: у 2004 р. - 24,9 %, у 2005 р. - 27,2 %, у 2006 р. - 30,3 %. Третє місце у 2004 р. посіли крадіжки майна у сфері економіки (11,4 %)•
140
Злочинність у сфері економіки та запобігання їй
У 2005-2006 рр. ці злочини перестали окремо обліковуватися, очевидно, вони тепер включені до інших злочинів проти власності у сфері економіки разом із грабежами, вимаганнями, розбоями тощо.
Визначальною ознакою для віднесення до сфери економіки зазначених видів корисливих злочинів, що полягають в оберненні чужого майна у свою або іншої особи власність без оплати його вартості або відшкодування ЇЇ еквіваленту, має бути виключно їх економічна спрямованість. Остання визначається тим, що майно, яке обертається з-під володіння законного власника, використовувалося останнім, або мало використовуватися ним, або буде використовуватися суб'єктом злочину виключно з економічною метою. Ця ознака є особливо визначальною при оцінці посягань на власність, яка навіть у сфері економіки не завжди може виконувати функцію елемента економічного процесу. Лише у разі, коли майно використовується для започаткування чи продовження (підтримки) економічної діяльності або стає продуктом останньої (додаткова вартість), воно дійсно має економічну ознаку та належить до сфери економіки, як і злочини, що вчиняються проти нього (точніше проти права власності на нього).
|
|
Для потреб предметної кримінологічної характеристики розглядувані злочини проти власності у сфері економіки за способом і пов'язаними з ним іншими ознаками їх вчинення, а також особливостями суб'єкта злочину можуть бути структурно поділені на три такі групи.
Перша — злочини, вчинювані загальнокримінальним способом (він визначений у назві йкладу злочину) особою, яка не є учасником відносин володіння, користування, розпорядження власністю, тобто обертає цю власність на свою користь поза цими відносинами («іззовні»).
Друга — злочини, вчинювані способами, що пов'язані із службовою правомочністю особи, здебільшого її участю у відносинах володіння, користування, розпорядження власністю («всередині» відносин власності).
ТреТя — злочини, вчинювані приватною або службовою особою в інший спосіб, пов'язаний із заподіянням шкоди, знищенням, пошкодженням, привласненням чужого майна або придбанням чи збутом майна завідомо здобутого злочинним шляхом.
141
Глава 2
У першій групі злочинів проти власності за формою обліку, що існувала до 2004 р., за кількістю помітно виділялися крадіжки. У 2002 р. вони становили майже дві третини серед злочинів проти власності та більше половини усіх злочинів у сфері економіки. Проте, як тепер відомо за даними спеціальних досліджень, лише 10 % з них мали економічну спрямованість. У 2004 р., коли ці злочини стали обліковуватися з урахуванням останньої ознаки, їх питома вага знизилася до 11,4 %, але вони, як правило, мали високу небезпечність, завдавали економіці значної шкоди. Навряд чи змінилися наведені пропорції та характеристики крадіжок, що мали економічну спрямованість, у 2005-2006 рр., коли їх перестали окремо обліковувати. Серед крадіжок такого виду особливо поширені вчинювані із складів, баз, магазинів, інших торгових точок, сільгосппідприємств, а також з електромереж, кабельних та наф-тогазотранспортних магістралей та сховищ, транспортних засобів, передусім залізничних та автомобільних. Предметом такої крадіжки частіше є готова продукція, зерно, худоба, сировина, товари, будівельні матеріали, інструменти, обладнання, особливо яке містить кольорові метали та рідкоземельні елементи. Почастішали крадіжки автомобілів та інших транспортних засобів, а також грошових засобів з кас, крадіжки майна, що належить підприємницьким структурам — конкурентам. Характерною особливістю крадіжок з об'єктів державної власності нинішнього періоду стало їх вчинення кримінальними елементами, у змову з якими вступали службові особи підприємства. Останні нерідко накопичували та в інший спосіб підготовляли товари, продукцію зі свого підприємства. Відстежували їх накопичення в організації, яка є конкурентом або навіть партнером. Про готовність маси товарів до викрадення повідомлялося злочинцям, які вчиняли крадіжку. Тобто фактично мало місце розкрадання майна, ввіреного службовим особам, але формально — вчинялася «замовна» крадіжка. Прибутки, отримані від реалізації викраденого, розподілялися між учасниками змови. Особливість цих крадіжок має бути врахована в розподілі сфер діяльності та повноважень служб кримінального розшуку та боротьби з економічною злочинністю (БЕЗ) МВС. їх викриттям, як правило, займається перша. Але для викриття всіх винуватців, відстеження каналів, способів, бухгал-
|
|
142
Злочинність у сфері економіки та запобігання їй
терського оформлення викраденого доцільно долучення до цієї роботи служби БЕЗ.
Наступними за поширенням у першій групі злочинів проти власності, зокрема у 2002-2003 рр., були факти викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання. Злочини цього виду становили близько 39 % серед злочинів проти власності. У 2004 р. їх питома вага скоротилася до 11,5 %; у 2005-2006 рр. їх перестали окремо обліковувати. Способи вчинення цих викрадень загальновідомі. Проте слід взяти до уваги механізм системи їх вчинення та реалізації викраденого. Першу її ланку становлять тисячі осіб, які безпосередньо займаються демонтажем та іншим пошкодженням електричних мереж, кабельних ліній, їх обладнання, добуваючи матеріали для продажу. Другу ланку складають сотні підпільних приймальних пунктів, куди викрадачі під виглядом домашнього і промислового брухту (а закон дозволяє приймати саме такий брухт) доставляють викрадені матеріали та продають їх, як правило, за безцінь. Третя ланка — це система транспортування матеріалів із приймальних пунктів до місць їх накопичення (останніх за розрахунками у 2004 р. в Україні налічувалося до 20). Звідти матеріали переправляли до місць масового завантаження, як правило, у морські порти та планово, за угодами поставляли за кордон. Звичайно отримували значні кошти виручки. Верхівку системи складає купка багатіїв-бізнесменів та їх менеджерів, яка у поєднанні з високими посадовцями, народними депутатами, що лобіюють інтереси системи, організувала останню і фактично підтримує її безперешкодне функціонування. Безперечно, що тут діє широкорозгалужена злочинна організація. Проте правоохоронна система, передусім міліція, вряди-годи реагує лише на окремі безпосередні викрадення (адже крім населення та установ електроенергетики, та й то не завжди, ніхто на них не скаржиться). У деяких випадках міліція добирається до приймальних пунктів, хоча за бажанням може їх всі перекрити, тому що більшість викраденого навіть зовні свідчить про належність до державних енерго— і кабельних систем. Досить ввести систему отримання сертифікату на вивіз їх майна та контролю останнього. Третя й четверта ланки вважаються для правоохоронців недоступними.
143
Глава 2
Останні знають про цю систему, знають і тих, хто її очолює, але вона продовжує діяти роками.
Найбільших показників поширення серед злочинів першої групи досягло в останні роки шахрайство. У 2002 р. факти шахрайства становили декілька відсотків серед злочинів проти власності, у 2004 р. їх питома вага зросла майже до 25 %; у 2005 р. — до 27,3 %, а у 2006 р. перевищила ЗО %. Способи шахрайства, як зазначалося при його розгляді стосовно приватної власності, різноманітні. Поширилося пропонування завідомо неправдивих послуг, операцій, особливо посередницьких, у вирішенні різних господарських проблем, у забезпеченні захисту від вимагання, у сприянні щодо повернення боргів, в отриманні кредитів, інвестицій тощо. Шахрайство може чинитися в активній формі — через свідому дезінформацію суб'єкта господарювання або в пасивній — через замовчування, приховування інформації про вади, перепони, які можуть суттєво вплинути на невиконання обіцяного, досягнення результату послуги тощо. Відомі факти шахрайства через створення фіктивних підприємств, організацію удаваних конкурсів на поставку сировини, енергоносіїв, реалізацію продукції, надання транспортних послуг. Нерідко шахрайство здійснюється через використання підроблених документів.
Для злочинів першої групи характерним є групове вчинення. За даними судової статистики, групою вчиняли злочин майже 50 % засуджених за крадіжки, 60 % — за пограбування, близько 35 % — за шахрайство, понад 70 % — за розбої.
Слід мати також на увазі, що ненасильницькі злочини першої групи, особливо крадіжки державного і комунального майна, його викрадення з електро- та кабельних мереж, шахрайство, є високо-латентними. Причому якщо щодо крадіжок, зокрема з електро- і кабельних мереж, більше проявляються чинники штучної латентності, тобто укриття викрадання від обліку через нереагування у законний спосіб на повідомлення про них, то шахрайство нерідко приховується самим потерпілим, щоб не виставити себе «простаком» та «недотепою» перед керівником, контролюючим органом.
Особистість злочинців, що вчиняють злочини проти власності першої групи, характеризується значним розмаїттям показників кримінально-правових, соціально-демографічних, морально-пси-
144
Злочинність у сфері економіки та запобігання їй
хологічних та інших ознак, їх поєднанням. Виконавцями крадіжок цієї групи, як правило, є чоловіки з низьким рівнем освіти, непрацюючі, що часто мають достатньо виразне злочинне минуле. Загалом останні мало чим відрізняються від виконавців крадіжок особистого майна. Вони лише переважно більш досвідчені, згуртовані, їх професійні можливості нерідко доповнюються наявністю транспорту, складських приміщень, зв'язків із працівниками міліції, налагоджених каналів реалізації викраденого. Щодо учасників крадіжок з-посеред працівників установи, підприємства — власника майна, то це здебільшого особи з середньою і вищою освітою, достатнім досвідом роботи, як правило, причетні до руху, накопичення товарів, його обліку, бухгалтерського оформлення. Серед них часто є зв'язковий із злочинним світом, через якого здійснювалися змова і взаємодія із злодіями.
Безпосередніми виконавцями викрадання з електро- та кабельних мереж часто є неповнолітні, що не працюють та не вчаться. Серед них багато жителів сільської місцевості. Нерідко це члени однієї сім'ї, батьки і діти. Серед них здебільшого є електрик, але загалом вони малопрофесійні. Характерною ознакою скупщиків викраденого є наявність приміщення для його накопичення, а перевізників — транспорту та професійного водія, який легальне ніде не працює.
Значною специфікою вирізняється особа та особистість шахрая. Це своєрідна інтелектуальна еліта злочинного світу. Вони мають, як правило, високий рівень освіти, обізнані у веденні господарських справ, можливих проблемних питаннях. Значна частина них володіє знанням психології людини, вміє «зіграти» на знанні кон'юнктури, тіньових процесів у ринкових відносинах, їм властиві спритність, витонченість, риси досвідченої ділової людини, вміння викликати довіру, інтерес до себе. Порівняно із суб'єктами інших видів злочинів проти власності, серед шахраїв цієї групи злочинів досить багато (до 40-50 %) жінок, до того ж привабливих, «ділових», з елементами артистизму. Слід мати на увазі, що за роки ринкових трансформацій деякі шахраї набули багатого Досвіду, капіталів, значного майна. Вони фактично легалізувалися як порадники «за все» і «про все». Дехто піднявся до рівня лобістів У Державних установах, представницьких органах, отримав мандат
145
Глава 2
помічника, консультанта високого посадовця, народного депутата.
За останній час скоротилася кількість зареєстрованих вимагань щодо державної і комунальної власності. Слід мати на увазі, що за способами їх вчинення (насильницьким, часто психологічним тиском, шантажем), а також за особистістю суб'єктів злочинів, яка має багато спільних рис з насильницькими злочинцями, ця категорія посягань на власність суттєво відрізняється від інших ненасильницьких злочинів проти державної і комунальної власності.
Другу групу злочинів проти власності, нагадаємо, становлять ті з них, що пов'язані із службовою правомочністю особи, яка вчиняє такі злочини, здебільшого її участю у відносинах володіння, користування, розпорядження власністю. Переважну більшість у цій групі становлять злочини одного складу — привласнення, розтрати майна або заволодшня ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК). Незважаючи на те, що вони належать лише до одного складу злочину, їх вчинялося досить багато: у 2002 р. - 7 933, у 2003 р. - 7 307, у 2004 р. - 7 403, у 2005 р - 7 442, у 2006 р. — 7 371, що відповідно становило від 30,5 до 40 %, у 2005 р. — 42,5 %, а у 2006 р. — 43,6 % до всіх злочинів проти власності та майже третину — до загалом вчинених у сфері економіки.
Склад злочину за ст. 191 КК об'єднує три різні форми розкрадання чулсого майна: привласнення, розтрату та заволодшня майном шляхом зловживання службовим становищем. Спільною характерною ознакою всіх трьох форм розкрадання за цим складом злочину є наявність у особи правомочності на володіння майном або його утримання, можливо, навіть тимчасове. Злочин вчиняється з використанням саме такої правомочності. Наявність правомочності щодо майна визначається службовим актом: наказом про призначення на посаду або про покладення матеріальної відповідальності, довіреністю на право розпорядження майном, його зберігання, перевезення, передачу тощо. Додатковою ознакою характеризується розкрадання, вчинюване службовою особою. Остання має певні повноваження щодо викраденого майна, які визначаються ЇЇ службовим становищем. Розкрадання цією особою вчиняється шляхом зловживання службовим становищем, тобто останнє використовується не за службовим призначенням, а
146
Злочинність у сфері економіки та запобігання їй
з іншою, корисливою метою. Реалізація цієї мети, на відміну від розкрадань, вчинюваних за цим складом злочину не службовими особами, здебільшого має виражену економічну спрямованість. Вона завдає шкоди економічним інтересам власника. Нерідко супроводжується задоволенням економічних інтересів злочинця або іншої особи, в інтересах якої вчиняється зловживання. В окремих випадках, коли злочинні дії щодо майна вчиняються службовою особою за вказівкою вищої над нею посадової особи, особа, що безпосередньо вчиняє злочин, може і не мати щодо майна певної правомочності. Остання в цих випадках належить вищій посадовій особі, яка згідно з нею дає незаконну вказівку, розпорядження стосовно майна, що розкрадається.
За даними досліджень, майже половина (до 40 %) розкрадань майна через привласнення, розтрату або зловживання службовим становищем вчиняється групою осіб. Ще частіше (майже 75 %) групою вчиняються розкрадання у великих та особливо великих розмірах. Організаторами розкрадань є, як правило, посадові особи, керівники структурних підрозділів, частіше збутових або облікових. Участь у групах розкрадачів часто беруть матеріально відповідальні особи, працівники бухгалтерії, охорони. Вони здебільшого мають спеціальну освіту, достатній досвід роботи, зв'язки з працівниками інших організацій, причетних до службових, господарських операцій, які використовуються з метою розкрадання.
Серед розкрадачів до 40 % становлять жінки, до 70 % — особи з вищою та середньою спеціальною освітою, до 60 % — у віці понад ЗО років. За даними О. Г. Кальмана, більшість засуджених за розкрадання мали значний стаж роботи на цьому підприємстві і, таким чином, добре знали свої службові можливості, порядок та недоліки зберігання, обліку, охорони, пересування, реалізації матеріальних Цінностей. Майже 40 % цих осіб мали безперервний стаж роботи понад 5 років. Водночас серед засуджених за цей вид злочину майже кожний п'ятий мав судимість, як правило, погашену.
Третю групу злочинів проти власності становлять інші злочини, які вчиняються не у формі заволодіння чужим майном або його Розкрадання, в тому числі шляхом зловживання службовим становищем, а в інший спосіб. До цієї групи належать 7 складів злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини Кримінального ко-
147
Глава 2
дексу (статті 192-198). їх питома вага серед злочинів проти власності, згідно зі статистичними даними МВС, є незначною.
Кожен із зазначених видів злочинів відрізняється від інших цієї групи багатьма ознаками. Єдиної загальної ознаки, крім тієї, за якою ця група злочинів відокремлена від інших двох груп злочинів проти власності, а саме, що формою їх вчинення є не заволодіння і не розкрадання майна, мабуть, немає. У них різні безпосередні об'єкти посягання: відносини власності в галузі використання майна та формування фондів власності (ст. 192), набуття права володіння, користування, розпорядження майном, одержаного злочинним шляхом (ст. 198); відносини власності у зв'язку з чужим майном (статті 193-197), а в окремих випадках і життя та здоров'я людини (ст. 196). Ці злочини вчиняються різними способами, серед яких: обман або зловживання довірою (ст. 192); знаходження або випадкове виявлення чужого майна та утаювання цього факту (ст. 193), різні способи знищення майна, в тому числі загальнонебезпечні (підпал, вибух) та інші — розбиття, різання, замочування, розсипання, які ведуть до втрати майном своєї предметної цінності (ст. 194); погроза вчинити злочини проти майна у перелічені у ст. 194 способи (ст. 195); необережне поводження з майном (ст. 196); неналежна дія або бездіяльність щодо ввіреного під охорону майна (ст. 197), придбання у будь-який спосіб або прийняття та приховання чи продаж, обмін, інший спосіб збуту майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, за умови, що такі дії не були заздалегідь обіцяні (ст. 198). Особа, що вчиняє більшість злочинів цієї групи, як правило, не відрізняється спеціальними ознаками, крім тих, які є загальними умовами кримінальної відповідальності. Проте для окремих складів злочинів цієї групи характерна наявність спеціальної ознаки особи злочинця. Наприклад, злочин, передбачений ст. 197 «Порушення обов'язків щодо охорони майна», може вчинити лише особа, яка за трудовим договором або окремим дорученням була зобов'язана зберігати або охороняти майно. Деякі із злочинів цієї групи можуть вчиняти, крім приватних осіб, також службові особи (умисне знищення або пошкодження чужого майна — ст. 194; погроза вчинити наведене — ст. 195; придбання або збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, — ст. 198).
148
Злочинність у сфері економіки та запобігання їй
Кримінологічна характеристика особистості осіб, що вчинили злочини цієї групи, в літературі не траплялася. Очевидно загальна для групи така характеристика навряд чи можлива через значні відмінності злочинів цієї групи.
Безпосередньою причиною вчинення злочинів проти власності є сформування у свідомості особи корисливого мотиву. Проте вже зазначалося, що за нинішніх умов української дійсності мета користі як основного змісту корисливого мотиву може бути різною. Вбачається можливим згрупувати корисливі посягання на державну, комунальну, приватну власність, що використовується в економічних інтересах, за різною метою їх вчинення так:
1) злочини, метою вчинення яких є задоволення найважли віших для життя потреб — особистих, членів своєї сім'ї, інших близьких осіб: у харчуванні, лікуванні, забезпеченні тепла, оплати комунальних послуг тощо за умов відсутності можливості задо вольнити ці потреби у правомірний спосіб через бідність, знедо лення, відсутність роботи, фізичні вади або через низький за робіток, що не відповідає задоволенню згаданих потреб;
2) злочини, що мають за мету задоволення важливих потреб придбання одягу, взуття, високовартісних ліків, елементарних за собів господарювання, оплати навчання, медичних, транспортних послуг, утримання престарілих батьків за відсутності можливості задовольнити ці потреби у правомірний спосіб;
3) злочини, метою яких є отримання коштів для задоволення завищених потреб у придбанні високовартісного одягу, меблів, то варів тривалого використання, автомобіля, загалом забезпечення комфортного життя, ведення підприємницької діяльності, розвит ку інших економічних інтересів, сплати хабарів тощо;
4) злочини з метою отримання значного прибутку для його капіталізації, збагачення, подолання конкуренції на ринку, прид бання коштовностей, інших цінностей, антикваріату, високо- вартісної нерухомості, транспортних засобів тощо.
Зрозуміло, що визначені групи не мають чітких розподільчих меж. Проте їх якісна відмінність є очевидною. Користь у кожній групі зумовлена своїми чинниками. Для першої і другої груп, з одного боку, та для третьої і четвертої груп, з іншого боку, мета та умови, які її спричиняють, якісно відрізняються життєвою не-
149
Глава 2
обхідністю потреби та кількісним виміром злочинного здобутку для ЇЇ задоволення.
Умови, що детермінують виникнення мети, а зрештою і корисливого мотиву вчинення злочину, у кожної з чотирьох груп мають різні соціально-економічні передумови, що викладені у § 2 глави. Для перших двох груп — це бідність, злиденність, украй низький рівень матеріального забезпечення. Для останніх двох — прагнення до розширення економічної діяльності, бізнесу, отримання багатства, приклади та можливості якого з'явилися у суспільстві. Окремо можна виділити мотиви перерозподілу багатства, обернення його частини на свою користь. Це особливо характерно за завідомо неправомірних джерел отримання багатства, що є предметом посягання. Різні корисливі мотиви об'єднує злочинний спосіб їх задоволення. Але суспільна небезпечність та суспільна відповідальність за звертання до злочинного способу різна. З одного боку — матеріальна вимушеність у ньому. З другого — виправдана мораллю подібних осіб (їх «понятіями») та нерідко фактично незаймана правоохоронними засобами практика використання кримінальних способів задоволення економічних інтересів.
Ј 4. Кримінологічна характеристика злочинів у сфері господарської економічної діяльності
Злочини, які є предметом кримінологічного аналізу у цьому параграфі глави, передбачені розділом VII Особливої частини Кримінального кодексу «Злочини у сфері господарської діяльності». На початку глави було визначено, що предметом її розгляду є злочинність у сфері економіки. Через це виникало питання про співвідношення термінів «господарство» та «економіка», «господарська» та «економічна» діяльність. Нагадувалося, що ще з часів древніх греків, під терміном економіка («оіНопотіНе») розумілося «мистецтво (вміння) вести господарство». Із розвитком товарного господарства, набуттям ним суспільного характеру виникла об'єктивна потреба забезпечити його економічне, тобто раціональне ведення на рівні суспільного виробництва та пов'язаних із ним розподілом, обміном, а також соціальним відтворенням. Забезпечення такого ведення суспільного господарства здійснювалося через визначення та застосування економічних законів
150
Злочинність у сфері економіки та запобігання їй
(політичної економії) та державного регулювання: прямого управління та опосередкованого — через право. Врегульоване у такий спосіб суспільне господарство стали називати економікою. Економічне господарство або економічна діяльність підкорені економічному інтересу отримання прибутку, який розподіляється з певною метою, залежно від типу держави.
Таким чином, за найбільш концентрованого визначення, економіка — це раціонально врегульоване, у тому числі державою, суспільне господарювання. У цьому значенні терміни «господарська діяльність» та «економічна діяльність» є синонімами. Але є певна частина індивідуального, домашнього господарювання, яке не охоплюється поняттям суспільне господарство. Воно далеко не завжди підпорядковане економічному інтересу, переслідує мету господарського забезпечення умов життєдіяльності особи, її родини, не має товарного характеру і дуже обмежено регулюється державою. Держава взяла під захист приватну (індивідуальну) власність та право ведення індивідуального господарства. Цю частину господарської діяльності, яка не є товарною, немає підстав називати економічною. Тому слід погодитися з думкою, висловленою, щоправда, на підставі інших аргументів (стосовно відображення родового об'єкта злочинів розділу VII Особливої частини КК), про неоднозначне ставлення до певною мірою штучного утворення під одною назвою цього розділу та необхідність його сприйняття з наявних кримінально-правових реалій1. На нашу думку, якщо законодавець у назві розділу вже відійшов від загального принципу її відповідності родовому об'єкту охоплюваної категорії злочинів, то, з огляду на економічний характер більшості господарських відносин, доцільно було доповнити ознаку «господарської» ще однією — «економічної», як це зроблено у назві цього параграфа глави.
Таким чином, можна визначити, що предметом розгляду цього параграфа є злочинність у сфері господарської економічної діяльності, яка є складовою злочинності у сфері економіки.
Дуооров О. О. Злочини v сфері господарської діяльності: Кримінально-правова характеристика. - К., 2003. - С. 23.
151
Глава 2
За кількісними показниками злочинність у сфері господарської економічної діяльності характеризується так. її рівень у 2002 р. в Україні дорівнював 8 863 злочинам, у 2003 р. — 7 145, у 2004 р. — 8 616, у 2005 р. - також 8 616, у 2006 р. - 8 726. Тобто у 2003 р. він знизився проти попереднього року на 1 718 злочинів (-19,4 %), у 2004 р. проти 2003 р. зріс на 1 471 злочин (+20,6 %), у 2005 р. проти попереднього року, а фактично й у 2006 р. (+ 1,2 %), залишився без змін. Наведені показники свідчать, що загальна кількість злочинів всіх видів у сфері господарської економічної діяльності, а скоріше усього їх виявлення та реєстрація, після помітного зростання у 2004 р. далі залишалася відносно стабільною. Розглянемо структуру цієї злочинності згідно з формами статистики МВС (див. табл. № 3).
Таблиця