Рекомендована література

^:Г ••,-.

1. Закалюк А. П., Коротенко А. Й., Москалюк Л. Н. Допреступное поведе-

ние й механизм совершения преступления при нарушениях психики пограничного характера. / Проблеми изучения личности правонару-шителя. — М., 1984.

2. Антонян Ю. М., Бородин С. В. Преступность й психические анома-

лии. - М., 1987.

3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України /

Відп. ред. С. С. Яценко. - К, 2002. - С. 35-38.

4. Соколова Е. Т. Самосознание й самооценка при аномалиях личности. —

М., 1989.

5. Селецкий А. Й., Тарарухин С. А. Несовершеннолетние с отклоняющим-

ся поведением. — К., 1981.

6. Закон України «Про психіатричну допомогу» № 1489-ПІ від 22 лютого

2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 19. - Ст. 143.

7. Ходимчук О. О. Насильницька злочинність осіб з психічними ано­ маліями та її запобігання: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2005.

8. Лень В. В. Психічні аномалії як фактор вчинення суспільне небезпечно-

го діяння // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2005. — № 1 (39).

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про практику за-

стосування судами примусових заходів медичного характеру та при­мусового лікування» від 3 червня 2005 року // Вісник Верховного Су­ду України. — 2005. — № 6.

10.   Наказ Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства внутрішніх справ України «Про заходи щодо запобігання небезпеч­ ним діям з боку осіб, які страждають на тяжкі психічні розлади» № 346/877 від 19 грудня 2000 р. // Офіційний вісник України. - 2000. - № 52. - Ст. 2289.

¹ Вісник Верховного Суду України. — 2005. —№ 6. — С.5.

² Вісник Верховного Суду України. - 2006. -№ 6 (70). - С.40.

654

  Глава 9 Злочини, вчинені з необережності

Ј 1. Кримінологічне значення необережності як форми вини

В кримінології застосовується чимало класифікацій злочинів, які проводяться за різними підставами (ознаками). Однією з таких ознак є форма вини, за якою всі злочини поділяються на умисні та вчинені з необережності. У попередніх главах Книги 2 Курсу роз­глядалися кримінологічні особливості низки видів злочинів, які вчиняються, як правило, умисно або в окремих випадках з необе­режності. У цій главі розглядаються кримінологічні особливості злочинів, вчинених саме з необережності (далі — злочинна необе­режність або необережні злочини).

Кримінальний кодекс України (ст. 23) визначає, що вина як психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, пе­редбаченої цим Кодексом, та її наслідків може бути виражена у формі умислу або необережності. У статті 25 Кодексу визна­чається, що необережність поділяється на два види: злочинну са­мовпевненість та злочинну недбалість. Необережність у виді зло­чинної самовпевненості визнається у разі, якщо особа передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діян­ня, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необе­режність у виді злочинної недбалості має місце тоді, коли особа не передбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

В науці кримінального права, в тому числі у виданих після прийняття Кримінального кодексу України 2001 р. його науково-практичних коментарях та інших працях, досить детально розроб-

655

  Глава 9

лені та висвітлені кримінально-правові характеристики вини у формі злочинної необережності. Для кримінології важливо визна­чити кримінологічне значення останньої, зокрема, чи співвідно­ситься за основними кримінологічними положеннями та визна­ченнями необережна злочинність зі злочинністю загалом, чи є у цьому щодо першої суттєві відмінності. Наразі йдеться саме про основні положення і висновки, приміром щодо визначення зло-чинносоті і злочину, типових ознак особи злочинця, уявлення про структуру і механізм детермінації злочинних проявів, систему їх запобігання тощо. Висновки щодо зазначених питань можуть по­ходити з двох джерел. Першим є теорія кримінального права, яка визначила низку положень стосовно юридичної оцінки психічно­го ставлення суб'єкта до злочинного діяння. Ці положення є мето­дологічними щодо розуміння теоретичних засад кримінологічної сутності злочинної необережності.

Зазначені положення знаходимо у працях ще дореволюційних вітчизняних фахівців О. Ф. Кистяківського, Е. Я. Немировського, І. А. Сікорського та інших. У радянський період з поновленням на­укових досліджень у галузі кримінології кримінально-правовий аналіз злочинної необережності з середини 70-х рр. минулого століття став охоплювати і кримінологічні аспекти (П. С. Дагель, Н. Ф. Кузнєцова, М. Г. Угрехелідзе, Б. В. Коробейніков, В. Г. Ма-кашвілі). В Україні такі дослідження проводив І. П. Лановенко.

Другим джерелом отримання уявлення щодо кримінологічного значення злочинної необережності є спеціальні його дослідження, які проводять кримінологи. В Україні окремі питання криміно­логічної оцінки необережності розглядалися у працях А. Ф. Зелін-ського, О. М. Костенка, а в останні роки — О. В. Лисодєда та С. І. Нежурбіди.

Проте кримінологічна сутність та природа злочинної необереж­ності значною мірою залишаються недослідженими. Вивчення кримінологічних проблем необережної злочинності обмежується, як правило, розглядом її структури, поширеності, характеристики осіб, що вчиняють злочини з необережності, та більш детальним аналізом злочинів, які пов'язані з порушеннями правил безпеки дорожнього руху (В. А. Мисливий). Водночас через неповноту державної статистики, яка не охоплює багато проявів необереж-

656

  Злочини, вчинені з необережності

ності, що не кваліфіковані як злочинні, та загалом через високу ла­тентність необережної злочинності поза увагою кримінологів за­лишається значна частина проблем її сутності, причин і умов, які сприяють їй у багатьох галузях народного господарства, еко­логічній сфері, а також її соціально-економічних передумов.

Стан наукового аналізу зазначених кримінологічних проблем не відповідає сучасним загрозам та суспільній небезпеці необе­режної злочинності, рівень та суспільна шкода від якої невпинно зростають, у тому числі тяжких фактів з масовою загибеллю лю­дей, масштабним ураженням територій, іншими надвисокими по­пуляційними, екологічними, матеріальними втратами. У сучасній Україні до традиційних чинників необережної злочинності, пов'язаних зі збільшенням обсягів та ускладненням техніки і тех­нологій, розвитком вкрай небезпечних для середовища виробни­чих процесів, різким посиленням навантаження на екологію, психіку людей додалися нові. Це проблеми хронічного старіння техніки, виробленої багато років тому і не використаної продукції, небезпечної для середовища, передусім військового призначення, хімічної, радіаційної та вибухонебезпечної, а також засобів кон­тролю за безпекою її виробництва, зберігання та використання. До цього слід додати не вирішені у гарантовано надійний спосіб про­блеми «укриття» зруйнованого чорнобильського реактора, ліквідації радіаційних відходів атомних електростанцій, безпечної експлуатації останніх. Країна відчуває постійний дефіцит непід-йомних для її бюджету коштів для забезпечення розв'язання зга­даних проблем. Наведені об'єктивні фактори часто сполучаються із неприпустимим зниженням організованості, виконавської дис­ципліни щодо дотримання техніки безпеки, вимогливості у цих питаннях, а також із нецільовим використанням, а нерідко й при­власненням керівниками підприємств коштів, виділених з держав­ного та місцевих бюджетів для забезпечення безпечних умов праці, передусім у вугільній промисловості.

Склалося та стало традиційним становище, коли заходи щодо запобігання фактам злочинної необережності, передусім заходи загальносоціального рівня, за своїм масштабом та якістю явно не відповідають розповсюдженню цих фактів та вкрай тяжким їх наслідкам, насамперед людським втратам. Стосовно цієї небезпеч-

657

  Глава 9

ної невідповідності у суспільній свідомості поширилася психо­логія звикання як до явища, яке за сучасних обмежених матеріаль­них умов неможливо радикально змінити. Цей психологічний сте­реотип поширився не лише серед населення та, зокрема, тієї його частини, яка працює або іншим чином діє безпосередньо у небез­печних умовах. Безпорадність та нібито неможливість радикально змінити кримінологічну ситуацію у сфері, потенційно небезпечній проявами необережності, включаючи й злочинні, виявляють поса­дові особи, у тому числі високого державного рівня, які уповнова­жені державою забезпечувати безпечні умови життєдіяльності суспільства та від яких залежать пріоритети розподілу та викори­стання коштів Державного бюджету.

Слід визнати, що й сучасна вітчизняна кримінологія, у тому числі опубліковані в останні роки підручники, фактично не торка­лися визначення кримінологічної сутності та особливостей злочинної необережності, її соціальних передумов, потреби докорінної зміни системи її запобігання, передусім на рівні загаль-носоціальних заходів.

Розгляд кримінологічних особливостей необережної злочин­ності розпочинаємо з аналізу її відповідності за своєю предметною сутністю злочинності загалом. Нагадаємо, що предметна сутність останньої визначена нами як феномен суспільного життя у вигляді кримінальної активності частини членів суспільства (див. главу 4 «Злочинність» Книги 1 Курсу). Безумовно, і необережна злочин­ність є проявом людської активності. Оскільки кримінальний за­кон визначає необережність однією з форм вини щодо діянь, пе­редбачених Кримінальним кодексом України, то й активність у вчиненні цих діянь з необережності має бути визнана криміналь­ною. Проте вона суттєво відрізняється від кримінальної актив­ності за умисних злочинів. Остання є повністю цілеспрямованою, тобто умисно спрямованою і щодо вчинюваного суспільно небез­печного діяння, і стосовно досягнення його злочинних наслідків, на що вона також спрямовується. За необережної вини криміналь­на активність є також цілеспрямованою щодо вчинюваного діян­ня, але не має такого цільового спрямування стосовно його наслідків, настання яких суб'єктом активності не передбачається. Таким чином, форма вини стає ще однією підставою диференціації

658

  Злочини, вчинені з необережності

кримінальної активності, а саме поділу останньої на повністю цілеспрямовану (безпосередньо щодо діяння і його наслідків, до яких вона також спрямовується) та частково цілеспрямовану (безпосередньо лише щодо злочинного діяння та опосердковано стосовно його суспільно небезпечних наслідків). Тут мова йде про предметну матеріалізовану активність. Щодо психічної актив­ності, то про неї можна говорити і стосовно наслідків необережно­го злочину. За необережної самовпевненості психічна активність охоплює і його наслідки, проте вона є помилковою, її результатом мало б бути недопущення наслідків, проте за помилкового розра­хунку вони стали реальністю. За необережної недбалості помилко­вим (неадекватним) є психічне відображення умов середовища, ситуації, через що психічна активність щодо розуміння можливих наслідків діяння не стимулюється. Очевидно, що з огляду на ха­рактер психологічного ставлення, яким воно є за необережного злочину, його з цього погляду слід визнати менш суспільно небез­печним, ніж за умисного злочину.

Аналізом типових соціальних ознак кримінальної активності було визначено, що вона загалом є суспільно неприйнятною та суспільно небезпечною. Загальним чином цей висновок поши­рюється і на кримінальну активність, що проявляється у вигляді необережної злочинності. Проте і в цьому остання має відмінності. При визначенні суспільної неприйнятності та небез­печності необережної злочинності, як і в її конструкції загалом, го­ловною ланкою та визначальною ознакою є особа, що допускає злочинну необережність. При цьому за злочинної самовпевненості особа усвідомлює, що наслідки її діяння, у разі їх настання, будуть суспільно небезпечними, не бажає настання цих наслідків і сподівається їх відвернути (переважно власними можливостями), проте помилково або недалекоглядно переоцінює останні. За зло­чинної недбалості особа не передбачає суспільно небезпечних наслідків своїх діянь, не замислюється над тим, що ці наслідки мо­жуть бути суспільно небезпечними, тобто не користується мож­ливістю їх передбачення, хоча повинна була і могла це зробити. Та­ким чином, визначальними елементами психологічного ставлення особи до свого діяння і його суспільно небезпечних наслідків за зло­чинної самовпевненості є переоцінка можливості їх відвернення, за

659

  Глава 9

злочинної недбалості — непередбачення цих наслідків за умов, що передбачення повинно було і мало можливість відбутися. Спро­буємо тепер визначити наявність та типологічний зміст суспільної неприйнятності та суспільної небезпечності зазначених психо­логічних феноменів.

Попередньо зазначимо, що психологічне ставлення до діяння у вигляді переоцінки можливостей відвернення його суспільне не­безпечних наслідків або непередбачення цих наслідків, як і зага­лом до будь-якого діяння, включаючи будь-яке злочинне, є проявом психологічної активності особи. Ця активність відбу­вається у певному середовищі, у тих обставинах і умовах, які задає особі це середовище. Саме у взаємодії з ним спочатку у вигляді психічної, а надалі й психологічної і предметної діяльнісної актив­ності проявляється спрямованість особистості, формуються та реалізуються ЇЇ мотивація та конкретний мотив до дії, здійснюють­ся певні діяння, за якими власне й оцінюється суспільна при­йнятність або неприйнятність спрямованості особистості та, в разі неприйнятності, ~ суспільна небезпечність цієї спрямованості.

Далі слід зазначити, що психологічна і предметна активність особи у разі, коли вона здійснюється за механізмом необережного ставлення до наслідків своїх діянь, відбувається у специфічному середовищі. Зазначена специфічність пов'язана з тим, що суспільні відносини, які становлять соціальний зміст цього сере­довища, через їх складність, особливу цінність для суспільства останнім унормовані. Тому психологічна (а далі діяльнісна) ак­тивність особи відбувається в унормованому середовищі. Психо­логічне ставлення до наслідків свого діяння, чи то у вигляді пере­оцінки можливості їх відвернення, чи то непередбачення цих наслідків, є ставленням до певних суспільних норм, які регулюють відповідні відносини та дають соціальну оцінку наслідкам їх неви­конання (недотримання). Найбільш значущі суспільні відносини, як відомо, урегульовані правом. Стосунки між людьми, що зачіпа­ють загальнолюдські цінності, регулюються нормами моралі. Та­ким чином, за необережного ставлення до наслідків свого діяння особа фактично проявляє своє ставлення до правових і моральних норм. У разі кримінально-правової заборони певних діянь через їх значну суспільну небезпечність, передусім їх наслідків, необережне ставлення до останніх є кримінальне караним, а діяльшсна ак­тивність на підставі цього ставлення — злочинною.

Іншу інтерпретацію психічних процесів, що створюють основу психологічного ставлення особи до вчинення необережного зло­чину, запропонував О. М. Костенко. На підставі власного ро­зуміння психологічного механізму поведінки, в якому детерміну­ючу роль, на його погляд, відіграє воля, а свідомість виконує лише регулювальну функцію, і що злочин згідно з цим є проявом ком­плексу невпорядкованої волі (у вигляді сваволі) та свідомості (у вигляді її ілюзій), він твердив, що за своїм «алгоритмом» і навмис­ний злочин, і необережний є лише різними формами прояву цього комплексу, зміст якого полягає «у намірі порушити порядок задо­волення людиною своїх потреб, необхідний для нормативного існування суспільства»¹. З цим не можна погодитися. За необе­режного злочину особа не має наміру порушити порядок, а розра­ховує, що порушення не настане, його можна буде уникнути (злочинна самовпевненість), або зовсім не бере до уваги існуючий порядок, хоча повинна була і мала можливість його враховувати (злочинна недбалість). Розкриваючи механізм психологічного ставлення особи до вчинення діяння, яке є необережним злочи­ном, О. М. Костенко вважає, що при цьому намір задовольнити свої потреби проявляється «у такий спосіб (мовою оригіналу — «таким образом». — А. 3.), що це небезпечно випадковим нанесен­ням шкоди життю, здоров'ю та інтересам інших людей»². Якщо ав­тор має на увазі об'єктивну небезпеку випадкової шкоди, яку містить вчинення необережного злочину, то з його твердженням можна було б погодитися. Але відчуття такої небезпеки відсутнє у психологічному (суб'єктивному) ставленні до діяння, яке є необе­режним злочином. У «розрахунку», який «чинить» особа за злочинної самовпевненості, вона не передбачає випадкового спри­чинення шкоди, не бере у розрахунок безпеку її спричинити. Навпаки, вона розраховує уникнути шкоди, але прораховується. За злочинної недбалості особа не бере до уваги небезпеку настан-

  Преступная пеосторожность: Уголовмо-правовое й кримиїюлогическос исследовапис. — К. - 1992. - С. 160 (переклад мій. - А. 3.). ² Там само. - С. 161.

661

  Глава 9

ня шкоди загалом, у тому числі й випадкової, хоча повинна була та мала можливість передбачити таку ймовірну шкоду.

З позиції заперечення загалом провідної ролі свідомості у пси­хологічному механізмі детермінації поведінки особи та наділення цією роллю волі О. М. Костенко висловлює незгоду із тверджен­ням А. Ф. Зелінського, який вважав, що при використанні кате­горій свідомості у визначенні поняття необережності «неусвідо-млене тут мається на увазі та займає провідне місце у детермінації злочину»¹. Що стосується відведення неусвідомленому саме провідного місця у детермінації необережного злочину, з А. Ф. Зелінським можна було б дискутувати, розглянувши по суті інші його положення, які розкривають це розуміння. Проте О. М. Костенко залишає їх без розгляду та, керуючись лише своєю ідеєю стосовно неналежності свідомості до психологічного ме­ханізму детермінації, позбавляє і неусвідомлене місця у механізмі детермінації необережного злочину. Він твердить, що психо­логічне ставлення особи за злочинної необережності визначається «комплексом сваволі та ілюзій», який «приводить свідомість лю­дини в такий стан, коли вона позбавлена модусу обережності», а згаданий комплекс «формує модус необережності, який і прояв­ляється у необережному злочині»². Таким чином, першоджерелом психологічного ставлення виставляється певний вольовий ком­плекс, який діє на свідомість та зумовлює втрату нею одного (обе­режного) та формування іншого (необережного) «модусу». Автор не пояснює, під впливом якої «рушійної сили» воля вчиняє сто­совно свідомості згадані «модусні» перетворення, як і те, що явля­ють собою «модуси», з яких елементів психіки та яким чином вони складаються, що позбавляє можливості оцінювати названі фено­мени. Раніше (див. главу 5 «Детермінація злочинності» Книги 1 Курсу) вже наводилося критичне ставлення до розуміння О. М. Костенком співвідношення свідомості і волі у психологічно­му механізмі детермінації злочину, тому повторюватися немає по­треби. Зазначимо лише, що при визначенні «провідного місця» У

¹ Зелинський А. Ф. Осознаваемое й неосознаваемое в преступном поведений. — Харьков, 1986. - С. 114 (переклад мій. - А. 3.).

² Преступная неосторожность: Уголовио-правовое й криминологичсское исследование. — С. 161-162.

662

  Злочини, вчинені з необережності

детермінаційному механізмі він робить зіставлення між неусвідо-мленим і свідомістю, вважає, що переважання першого над другим характерне для неосудних¹. Складається враження, що автор вба­чає неусвідомлене поза свідомістю, а не в її структурі поряд з усвідомленим, тобто не враховує різниці між свідомістю та усвідо­мленим як її частиною.

Водночас А. Ф. Зелінський вважав, що психологія необережних злочинів складається із діалектичного співвідношення помилок свідомості та неусвідомлюваних психічних процесів. «Необережне спричинення шкоди, — писав він, — відбувається через те, що свідомість винного «спрацювала» не так, як треба було б у цьому випадку, і її місце у регуляції поведінки зайняли звички, установ­ки, емоції»². Саме останні, а також елементи підсвідомості висту­пають «неусвідомленим компонентом» необережності. Вони взаємодіють із усвідомленою частиною свідомості у будь-якій людській поведінці і більш виразно виявляють себе у необережних вчинках.

Таким чином, неусвідомлюване — це лише частина психо­логічного комплексу необережності та необережного злочину. Воно частіше виявляється при вчиненні імпульсивного необереж­ного злочину, коли воля через низку умов (гострота, швидко­плинність ситуації, обмеження здатності свідомості до усвідомлен­ня через сп'яніння, хворобливий стан, вплив аномалій психіки тощо) ніби виходить з-під контролю свідомості або остання не встигає загальмувати емоції та спрямувати волю згідно з усвідо­мленою раціональністю. Неусвідомленість необережного вчинку може мати місце також при так званих звичних вчинках, коли усвідомлення за відсутністю потреби не «включається», а регу­ляція відбувається за звичкою, стереотипом. Проте звичний ме­ханізм за цих непередбачуваних умов виявляється непридатним; Дія, в тому числі злочинна, виглядає дивною, нелогічною. Компо­нент неусвідомлюваної звички наразі не спрацював. З позицій здо­рового глузду, який є проявом усвідомлення (нинішнього або минулого, закарбованого у досвіді), стає дивним, як загалом нор-

Преступная иеосторожность. Уголовію-правовое й криминологичсскос исслсдоваиис. — С. 162. Зелінський А. Ф. Вказ. праця. — С. 114.

663

  Глава 9

мальна за психічним станом людина могла вчинити подібним без-розсудливим чином. Згадаємо, що ще в дореволюційні часи наш співвітчизник, психіатр І. А. Сікорський бачив серед необережних злочинів, що вчинялися у стані сп'яніння, крім імпульсивних також і «неплановані, алогічні»¹. Сп'яніння стало тією «новою» умовою, яка спотворила звичний механізм реагування, зробила йо­го непридатним у, здавалося б, звичній ситуації, коли свідомість, хай і неусвідомлено, але «логічно» стимулювала волю до дії.

Можна зробити висновок, що в усіх випадках, за різного співвідношення усвідомленого та неусвідомленого, за різних варіантів стимулювання волі свідомістю аж до імпульсивного во­льового механізму без участі усвідомленого, психологічне ставлення до вчинення необережного злочину, як і будь-якого злочину загалом, відбувається за участю свідомості, в тому числі, можливо, її не-усвідомленої форми.

Принагідне слід відмітити, що останнім часом при коменту­ванні визначення у новому Кримінальному кодексі Україні вини і її необережної форми допускалося нечітке розуміння структури свідомості та її співвідношення з волею. Так, А. А. Музика ототож­нює свідомість і інтелект², не враховуючи, що інтелект — це лише одна зі складових свідомості, її розумовий потенціал, що свідомість як вища форма психіки, поряд з мисленням, ро­зумінням, які здійснюються за участю інтелекту, має й інші, більш широкі функції, в тому числі відображення, психічної детермінації, включаючи «пуск» вольового механізму. В цьому ж виданні, а також в іншому Коментарі до КК України в однопоряд-ковий ряд ставляться свідомість і воля як «основні важелі, що визначають характер і форму поведінки»³. Проте воля бере участь у цьому процесі «визначення» не поряд і не однаково зі свідомістю, а за визначальної ролі останньої, яка дає стимул про­яву волі, незалежно від того, усвідомлено чи неусвідомлено цей

¹ Сикорский Й. А. Основи теоретической й клипической психиатрии. — К., 1910. — С. 381 (переклад мій. — А. 3.).

² Науково-практичпий коментар до Кримінального кодексу України / За рсд. М. І. Мельни­ ка та М. І. Хаврошока. - К., 2003. - С. 71.

³ Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. рсд. В. Т. Малярсн- ка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Вид. друге, нероб, та допов. — X., 2004. — С. 65.

664

  Злочини, вчинені з необережності

процес відбувається у психіці. Поза участю свідомості воля не от­римує рушійного стимулу. Це не враховується і при висвітленні вольового моменту, до «відання» якого відносять «легковажне розраховування» на відвернення небезпечних наслідків за злочин­ної самовпевненості¹. «Розраховування» — це мислительний про­цес, тобто одна з функцій свідомості як вищої форми психіки, а не волі. Вольовий момент полягає у тому, що його дія відповідає кінцевому розрахунку свідомості, останньою допускається (їй дається «пуск»), тобто стимулюються та мобілізуються відповідні вольові та діяльнісні регуляторні механізми. Вони приведені у дію на підставі «легковажного розрахунку», проведеного у сфері інте­лекту або підсвідомо — без розрахунку.

Таким чином, визначальною у психічних процесах, що станов­лять основу феномена психологічного ставлення до вчинюваного, є свідомість у її взаємодії з емоційною сферою та волею. Соціаль­на змістовність психологічного ставлення особи до вчинюваного визначально зумовлюється спрямованістю особистості. Остання, в разі її суспільно небезпечної якості, аналогічно визначає суспільно небезпечне психологічне ставлення особи до вчинюва­ного, стає його безпосередньою причиною, в тому числі вчинення необережного злочину.

Відомо, що феномен психологічного ставлення особи до вчиню­ваного може виконати свою спричинювальну функцію щодо останнього лише як наслідок спричинення його самого іншими причинами, що перебувають у навколишньому суспільному сере­довищі, а також за участі в зумовленні цього ставлення умов, які задає це середовище. Загалом аксіоматичним є зумовлення по­ведінки через взаємодію особи із середовищем, передусім мікросе-редовищем. У цій взаємодії визначається конкретне співвідношен­ня елементів зумовлення (причин і умов), належних, з одного боку, особі, переважно її особистості (суб'єктивно-психологічне ставлення), а з другого — умовам середовища. Характер і міра де­термінуючого впливу особистості у цьому процесі дозволяє визна­чити типову належність спрямованості останньої, ступінь її суспільної небезпечності при вчиненні будь-якого злочину,

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельни­ка та М. І. Хавропюка. - К., 2003. - С. 75.

665

  Глава 9

зокрема необережного. Соціальна типова належність особистості особи, що вчиняє необережний злочин, значною мірою визначає кримінологічну сутність останнього, його відмінність від умисного.

Останнім часом глибоке дослідження причинного та інших детермінаційних зв'язків у злочинах, що вчиняються через необе­режність, здійснив С. Р. Багіров¹. Дослідивши різні точки зору що­до причинного зв'язку в теорії кримінального права у дорадянсь-кий, радянський та сучасний період, він дійшов висновку, що основна причина дискусій з цього питання полягала у тому, що більшість дослідників замість проведення чіткої межі між причин­ним зв'язком і іншими видами об'єктивного зв'язку, які мають юридичне значення, намагалися ці випадки звести до каузальності і на підставі цього створити загальні критерії причинного зв'язку для всіх злочинів з матеріальними складами. Водночас автор пра­вильно зазначає, що «причиною події може виступати не будь-яка умова, а лише та, що породжує наслідки... Причинний зв'язок — не єдиний вид детермінаційної залежності, що використовується кримінальним правом»². Розглядаючи особливості причинного зв'язку в окремих видах злочинів, які вчиняються через необе­режність, С. Р. Багіров відмічає особливу складність встановлення причинного зв'язку у детермінації необережних злочинів, пов'яза­ну з тим, що в генезі останніх помітну роль відіграють відразу кілька каузальних факторів об'єктивного і суб'єктивного похо­дження. У їх взаємодії при вчиненні злочину проти безпеки вироб­ництва провідна кримінологічна роль належить особистісним (суб'єктивним) факторам, на противагу транспортним злочинам, провідний кримінологічний вплив у механізмі яких належить си­туативним (об'єктивним) факторам³.

Співвідношення елементів особистості та середовища в зумов-ленні злочину, залежно від міри зумовлювального впливу кожної зі сторін взаємодії, є різноваріантним. Бачиться, що при вчиненні необережного злочину можна виокремити (згрупувати) чотири таких основних варіанти співвідношення.

¹ Багіров С. Р. Причинний зв'язок у злочинах, що вчиняються через необережність: Авторсф- дис.... канд. юрид. наук. — К., 2005.

² Там само. — С. 10.

³ Там само. — С. 12.                                                                                                  .     -

666

  Злочини, вчинені з необережності

Перший — з переважанням у зумовлювальному комплексі впливу елементів середовища та значно меншою значущістю еле­ментів особистості особи, яка вчиняє необережний злочин.

Другий — з приблизно рівню мірою зумовлювального впливу елементів середовища і особи.

Третій — з переважанням у зумовленні злочину впливу еле­ментів, що залежать від особи, її особистості та інших індивідуаль­них якостей, та меншою мірою значущості елементів середовища.

Четвертий — за відсутності впливу середовищних елементів або неможливості визначити типове співвідношення між ними й елементами особи.

Перший варіант зазначеного співвідношення з переважанням у зумовленні необережного злочину впливу елементів середовища має визначальною ознакою складність та високу ризикованість технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, інших засобів виробництва, екологічних та загалом санітарно-побутових умов, засобів колективного та індивідуального контролю та захис­ту. Названа складність та висока ризикованість середовищних елементів зумовлюються, як правило, або їх новизною, до якої виконавцям сутужно пристосуватися та оволодіти ними, або застарілістю, в основному технічною, що знижує або навіть виклю­чає безпечність користування. В обох випадках особа-виконавець повинна мати особливі психофізіологічні, психологічні та загалом професійні якості, а у випадку застарілої техніки — ще й досвід «ко­рекції» її ресурсу, а також високу технологічну дисципліну стосов­но норм і стандартів, яких зазвичай важко дотримуватися. Через це значно зростає загроза та ризик тяжких наслідків, людських жертв, значних матеріальних збитків через необережність, у тому числі кримінальне карану. Проте особа, що допускає необережність, як правило, не в змозі змінити чи удосконалити середовище. Не в змозі і залишити його, бо інші мотиви, головним чином отримання роботи та заробітку, примушують перебувати у ньому, пристосува­тися до його умов та сподіватися уникнути тяжких наслідків як для себе, так і для оточення. У цьому сподіванні, очевидно, й закладені суспільне неприйнятні елементи (ризик для суспільства). Проте Навряд чи їх можна віднести до суспільне небезпечної якості, яка типово властива вчиненню умисного злочину. З певним застере-

667

  Глава 9

женням спрямованість особистості особи, що вчиняє необережний злочин за переважаючого впливу умов середовища (перший варіант), можна віднести до асоціального типу (див. про соціальну типологію особи злочинця у главі 6 Книги 1 Курсу).

Другий варіант співвідношення елементів середовища й особи в зумовленні необережного злочину характеризується приблизно рівною мірою їх впливу у цьому процесі. І за цього варіанту сере­довище є значно небезпечним, що пов'язано із виконанням у ньому робіт з підвищеною небезпекою (в тому числі на вибухоне­безпечних та вибухопожежонебезпечних об'єктах), зберіганням або використанням ядерних або радіоактивних матеріалів, вогне­пальної зброї чи боєприпасів, вибухових, легкозаймистих, їдких мікробіологічних або інших біологічних та токсичних предметів і речовин, наявністю мережі магістральних трубопроводів, високою ймовірністю екологічної небезпеки у цьому середовищі тощо. І за цього, як і за першого варіанту співвідношення, реалізація по­тенційно високої небезпеки запобігається встановленням системи деталізованих норм, правил, стандартів безпечного функціонуван­ня, передбаченням заходів контролю за їх дотриманням та запобігання порушенням. Але на відміну від попереднього це сере­довище не є об'єктивно таким складним і ризикованим для при­стосування у ньому особи, в тому числі для дотримання унормова­них у ньому умов безпечного функціонування. Усунення загрози або реального настання наслідків потенційно високої небезпеки цього середовища майже рівною мірою залежить від виконання особою передбачених унормувань та від здійснення адміністрацією належних їй запобіжних заходів, а також від контролю за дотри­манням встановлених норм, правил, стандартів. Невиконання осо­бою останніх, у тому числі через вчинення діяння, що є необереж­ним злочином, за умов, коли адміністрація не виконує належних їй заходів запобігання небезпеці та контролю за дотриманням встановлених унормувань, не дає підстав для підвищення небез­печності спрямованості особистості цієї особи понад рівень асоціального типу. В іншому разі, коли особа допускає порушення визначених унормувань за умов, що адміністрація забезпечила всі належні запобіжні та контрольні заходи, суспільне неприйнятна спрямованість особистості цієї особи має бути віднесена до анти-

668

  Злочини, вчинені з необережності

соціального типу, а залежно від ознак кримінально-правової оцін­ки вчиненого нею необережного злочину, передусім заподіяної шкоди, — можливо, і до суспільна небезпечного типу, в тому числі кримінального його різновиду.

Третій варіант співвідношення елементів середовища й особи в зумовленні необережного злочину характеризується, як зазнача­лося, переважанням у цьому процесі впливу особистісних і меншою значущістю середовищних елементів. За цього варіанту середови­ще є небезпечним з різних причин: екологічне, інфекційне та інше забруднення території, можливість небезпечних для життя і здо­ров'я людей використання промислової продукції або експлуа­тації будинків і споруд, неналежний рівень пожежної безпеки, а також, що є найбільш небезпечним, — наявність значної кількості засобів і механізмів, передусім транспортних, які є джерелом підвищеної небезпеки. Водночас це середовище достатньо повно унормоване, технічно, інформаційно та у правовому відношенні застережене, користування у ньому джерелами підвищеної небез­пеки спеціально сертифіковане, що разом узяте є достатньою основою для дотримання визначених унормувань. Проте особа з різних мотивів через злочинну самовпевненість або недбалість по­рушує передбачені унормування, чим створює загрозу (небезпеку) загибелі людей, їх здоров'ю, настанню інших тяжких наслідків або навіть опосердковано спричинює настання згаданих загроз і небез­пек. Наведене зумовлює віднесення суспільне неприйнятної спря­мованості особистості осіб, що вчиняють необережні злочини у середовищі цього (третього) варіанту, не лише до антисоціального, а й здебільшого до суспільна небезпечного типу у його кримінальній формі, чим небезпека спрямованості особистості цих осіб набли­жується до такої, якою вона є за умисного злочину.

Четвертий варіант зумовлювального комплексу необережних злочинів охоплює фактично два різновиди:

а) коли зумовлювальна роль середовища відсутня — це навко­лишнє природне середовище, в якому особа поводиться самовпевне-но та за необережності завдає значної шкоди його збереженню, тобто загальносвітовим інтересам, або це середовище суспільних відносин, в якому особа, що наділена певними повноваженнями, компетенцією, фахом, недбало ставиться до виконання суспільних

669

  Глава 9

службових, професійних, лікувальних, інших обов'язків, забезпечен­ня реалізації особистісних (публічних, релігійних, майнових, інших) прав;

б) коли співвідношення зумовлювальної ролі середовищних та особистісних елементів типово не визначається, у кожному випад­ку проявляється своєрідно, залежно від ситуації, індивідуальних якостей взаємодіючих сторін, у тому числі потерпілого. Це голо­вним чином побутове середовище, де за необережної вини вчиня­ються посягання на життя та здоров'я, статеву свободу, інші інте­реси особи.

Розуміється, що у співвідношенні за цим (четвертим) варіан­том, коли зумовлювальний вплив середовища відсутній або не визначається, «відповідальність» за зумовлення необережного злочину має бути повністю покладена на особу. Давно відомо, що у подібних випадках особистість винуватця демонструє свою низьку соціальну якість, нерозуміння, а ще гірше — недбале став­лення до загальносвітової цінності здорового природного середо­вища, загальнолюдської цінності людини, її життя, здоров'я, прав, інтересів, свобод, нехтування ними. Спрямованість особистості особи за цього варіанту зумовлення необережного злочину є, без­перечно, суспільна неприйнятною та переважно суспільна небез­печною, наближається до типу, яким вона є за умисного злочину.

Аналіз різних варіантів співвідношення впливу середовищних та особистісних елементів зумовлення необережного злочину дозволяє зробити деякі висновки щодо соціальне типової належ­ності спрямованості особистості особи, яка його вчиняє. На пер­шому рівні соціальної типологізації спрямованість особистості має бути віднесена до суспільне неприйнятного типу. При подальшій типологізації останнього, залежно від того чи іншого згаданого варіанту співвідношення зумовлювального впливу, спрямованість особистості при вчиненні необережного злочину має бути віднесена до одного з таких типів суспільної неприйнят­ності: асоціального (перший варіант), асоціального чи анти­соціального (другий варіант), антисоціального чи переважно суспільне небезпечного (третій варіант) і, як правило (за винят­ком типової невизначеності співвідношення), до суспільне небез­печного (четвертий варіант).

670

  Злочини, вчинені з необережності

В літературі висловлювалися різні судження щодо оцінки спря­мованості особистості за необережного злочину. М. Г. Угрехелідзе, який застосував теорію психологічної установки до визначення спрямованості особистості за необережного злочину, вважав, що така необережність пов'язана з антисоціальною спрямованістю установки особи¹. П. С. Дагель не бачив різниці між установками на умисний та необережний злочини, вважаючи, що суб'єктивна сторона обох поєднує дефектну правосвідомість з антисоціальною установкою². В. Є. Квашис з огляду на криміногенну роль середо­вища, зокрема зовнішньої ситуації, не визнавав наявності анти­соціальної установки особистості у більшості засуджених за необережні злочини³. Розглядаючи це питання в середині 80-х рр. минулого століття, А. Ф. Зелінський писав: «Дати однозначну оцінку особистісної установки, яка може викликати необережне спричинення шкоди, неможливо... Як правило, особи, винні у нео­бережних злочинах, не мають достатньо стійкої позитивної спря­мованості особистості, здатної підкорити психологічну установку на егоїстичне рішення, яке містить у собі ризик. У цьому смислі можна лише умовно говорити про антисоціальну спрямованість установки. Водночас... багато необережних злочинів вчиняються особами з явно антисоціальною орієнтацією. Така необережна ви­на дуже схожа на умисну»⁴. З наведеного видно, що А. Ф. Зелін­ський розрізняв антисоціальну спрямованість особистості і психо­логічну установку, яка, на його думку, є першоджерелом егоїстич­ного рішення і ризику, та не вбачав на той час певного аргументу для чіткого визначення наявності і міри антисоціальної особистісної спрямованості за необережного злочину. На наш погляд, таким аргументом має бути визнана роль, яку відіграє спрямованість особистості в зумовлювальному співвідношенні із середовищними елементами. Залежно від цієї ролі, спрямованість

' Угрехелидзе М. Г. Проблема нсосторожиой винм в уголовіюм праве. — Тбилиси. 1976. — С.44.

² Дагель П. С. Проблема типологии й классификации личности неосторожньїх ирестушіи- ков // Вонросьі борьбьі с престушюстью. — М., 1970. — Вмп. 28. — С. 7-8.

³ Квашис В. Е. Кримшюлогичсские аспекти проблеми Іірестушюй пеосторожпости // Там само. - С. 18.

⁴ ЗелипскийА. Ф. Осознавасмос й меосознавасмос в преступпом поведений — С. 119 (пере­ клад мій. — А. 3.).

671

  Глава 9 -

особистості за необережного злочину, маючи завжди належність до суспільне неприйнятного типу, може виявлятися в асоціально­му, антисоціальному та суспільне небезпечному його типових різновидах.

Міра суспільної небезпечності спрямованості за необережного злочину залежить також від форми вияву кримінальної актив­ності, зокрема від реалізації останньої у вигляді одиночного вчин­ку чи у формі злочинної діяльності, яка зазвичай є більш суспільне небезпечною. А. Ф. Зелінський вважав, що злочини, вчинені з необережності, не можуть складати злочинну діяльність насамперед тому що остання, як і будь-яка предметна діяльність, повинна бути цілеспрямованою, об'єднуватися єдиним мотивом, загальною метою і загалом розвиватися за певним психологічним механізмом, що характерно лише для умисної вольової злочинної поведінки, вчиненої за заздалегідь виниклим наміром. При цьому на підтвердження відсутності названого механізму він наводив такі різновиди злочинів, як імпульсивні, а також вчинені під впли­вом ситуації¹, які, безперечно, немає підстав відносити до проявів злочинної діяльності. Проте така безперечність викликає сумнів, коли йдеться про необережні злочини, що є результатом легковаж­ного розрахунку уникнути суспільне небезпечних наслідків (нео­бережна самовненість) або діяти у звичний спосіб, який до цього не приводив до згаданих наслідків, а тому не викликав потреби приводити в дію механізм їх передбачення, хоча за даних умов це було обов'язковим і можливим (необережна недбалість).

Думається, що в обох випадках особа, безперечно, займалася діяльністю, назвемо її основою, частиною якої стало необережне сподівання (за розрахунком або за звичкою) уникнути суспільне небезпечних наслідків. Тобто до основної діяльності, яка має свою ціль і мету, приєдналася додатково необережна діяльність, спря­мована на те, щоб досягти їх без суспільне небезпечних наслідків. В останній можна виокремити і мотив, і ціль, і певний розрахунок, а нерідко й певні убезпечувальні дії (операції), і рішення (план) та контроль за його здійсненням, тобто усі основні елементи психо-

' ЗелинськийА. Ф. Осозмавасмос й иеосознаваемос в ІІрсстушюм поведений — С. 120-121. (переклад мій. — А. 3.).

672

  Злочини, вчинені з необережності

логічного механізму діяльності. Вона є лише необережною діяль­ністю, фіналом якої стало вчинення необережного злочину.

Таким чином, деякі форми необережних злочинів, зокрема легко­важно плановані та звичні, можна з певним застереженням відно­сити до злочинної необережної діяльності, яка доповнює основну діяльність, що не е злочинною.

Підбиваючи підсумки викладеного, зазначимо таке:

1. За своєю сутністю необережна злочинність, як і злочинність за­ галом, є проявом людської кримінальної активності, проте остання є не повністю цілеспрямованою; вона спрямовується лише на діяння, а не його суспільна небезпечні наслідки, які не передбачаються.

2. Головною ланкою в конструкції необережного злочину є, як правило, особа, що проявляє своєрідне психічне ставлення до суспільна небезпечних наслідків свого діяння: переоцінює можли­ вості їх відвернення або не передбачає останніх, хоча мусила і мог­ ла передбачати.

3. Своєрідне психічне ставлення особи до суспільне небезпечних наслідків свого діяння є відображенням загалом суспільна неприй­ нятної спрямованості її особистості, що виявляється у недооцінці важливості суспільної упорядкованості, унормованості, недооцінці їх обов'язковості, зокрема обов'язковості знати та виконувати спеціальні норми, що регулюють безпеку за особливих умов сере­ довища. Водночас психічне ставлення особи до вчинюваного, яке завжди є наслідком психічного відображення середовища, за нео­ бережного злочину більшою мірою, ніж за умисного, визначально залежить від конкретних умов середовища, а нерідко — від безпосе­ редньої ситуації, через що необережну злочинність зазвичай відносять до ситуативної.

4. Психічне ставлення до вчинюваного за необережного злочи­ ну, як і за будь-якого людського вчинку, відбувається за участю свідомості (в її усвідомленій або неусвідомленій формах), яка зу­ мовлює різні прояви волі, через це необережні злочини можуть бу­ ти різною мірою вольовими (планованими чи звичними) аж до їх повної імпульсивності, різною мірою усвідомленими аж до повної відсутності усвідомленості.

5. Соціальна змістовність психологічного ставлення особи до необережного злочину, як і за будь-якого вчинку, визначально

673

  Глава 9

зумовлюється спрямованістю її особистості, яка, отримавши суспільне небезпечний зміст, стає безпосередньою причиною зло­чині/. Водночас спричинення та загалом зумовлення злочину відбувається у тісній взаємодії з середовищем, його умовами, у певному співвідношенні особистісних та середовищних елементів. Особливість цього співвідношення при зумовленні необережного злочину полягає у тому, що визначальним у ньому здебільшого є зумовлювальний вплив елементів середовища. Чим більше ситуація, що передує необережному злочину, визначається ускладненими умовами середовища, в яких особі об'єктивно важко діяти, тим меншим є суб'єктивний фактор у зумовленні цієї ситуації. І навпа­ки, коли умови середовища об'єктивно не ускладнені, чітко унор­мовані доступними для розуміння та можливими до виконання правилами, тим більше зумовлення необережного злочину вирішальною мірою визначається суспільно неприйнятним став­ленням особи до зазначених норм і загалом до суспільної упоряд­кованості.

6. Спрямованість особистості особи, що вчиняє необережний злочин, за своєю соціальною типовістю належить до суспільно не­прийнятного типу (суперечить суспільним цінностям та інтересам). Залежно від активності її ролі в зумовлювальному співвідношенні з елементами середовища, суспільно неприйнятна спрямованість цієї особистості при подальшій типологізації може належати до асоціального, антисоціального або суспільно небезпечного типу. Визначення цієї належності має важливе кримінологічне значення для розуміння детермінації необережного злочину, ролі особистості та умов середовища у його зумовленні, механізмі вчинення, залеж­них від цього особливостей його запобігання.

§2. Стан необережної злочинності.

Кримінологічна характеристика злочинів,

що вчиняються з необережності

Характерною ознакою необережної злочинності є немож­ливість повною мірою визначити її рівень. Причинами цього є її неповна представленість у державній статистиці, облік у різних показниках (діяння, зареєстровані злочини, закінчені справи, по-страждалі жертви, завдані збитки), вкрай обмежене застосування

674

  Злочини, вчинені з необережності

кримінально-правових норм та висока латентність, показники яких дорівнюють в окремих галузях, приміром у сфері екології, відповідно 1-3 % та 95 %. Через це поширеність необережної зло­чинності зазвичай визначають лише окремими розрізненими да­ними. Так, за даними В, А. Мисливого, за останні ЗО років (1975-2005 рр.) в Україні сталося понад 1,2 млн ДТП, в яких заги­нуло більше 200 тис. та поранено близько 1,3 млн людей. Серед злочинів проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транс­порту 52,8 % становлять порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспорт­ними засобами; 44,2 % — незаконне заволодіння транспортним за­собом¹. Згідно з офіційною статистикою, у 2005 р. в Україні було зареєстровано 12 559 кримінальне караних порушень правил без­пеки дорожнього руху, у тому числі 3319, що спричинили смерть; закінчено розслідуванням понад 300 справ про злочини проти без­пеки виробництва (статті 271-275 КК), більше 1,5 тис. справ про службову недбалість (ст. 367 КК); розслідувалося понад 2,5 тис. кримінальних справ стосовно порушень вимог пожежної безпеки, що спричинили загибель людей або майнову шкоду в особливо ве­ликому розмірі (ч. 2 ст. 270 КК).

Опубліковані у вітчизняній літературі результати проведеного у різні часи аналізу узагальнених, навіть неповних даних щодо по­ширення необережної злочинності свідчать про динаміку її певно­го зростання протягом тривалого історичного періоду. Останнє є закономірним наслідком насамперед постійного збільшення об­сягів та ускладнення технічних засобів, машин, механізмів, інших джерел підвищеної небезпеки, а в останні роки — і їх прискорено­го старіння, розширення використання небезпечних матеріалів, речовин, технологій, пов'язаного з цим загострення екологічної ситуації тощо. Якщо у 50-х рр. минулого століття співвідношення необережної та умисної злочинності в Радянському Союзі, а тобто і в Україні, становило 1 до 71 (О. А. Герцензон), то у 60-х рр. дорівнювало 1 до 20, у 80-х рр. — 1 до 8-9. За розрахунковими да­ними, в Україні наприкінці 90-х рр. необережна злочинність досяг-

¹ Мисливий В. А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту (криміиальпо-ІІравове та кримінологічне дослідження): Авторсф. дис.... докт. юрид. наук. — К., 2005. - С. 15.

675

  Глава 9

ла 16-17 %, а на сьогодні становить 20,6 %. Протягом останніх років кількість та питома вага необережних злочинів продовжува­ли зростати. Так, у 2005 р., після незначного скорочення у 2004 р., приріст зареєстрованих кримінальне караних порушень правил безпеки руху проти останнього становив 11,1 %, в тому числі тих, що спричинили смерть — 15,5 %. Крім того, в 2005 р., суди накла­ли адміністративні стягнення за порушення Правил дорожнього руху на 2 млн 382 тис. осіб, що більше, ніж у попередньому році¹. У 2005 р. зросла майже на ЗО % кількість закінчених розслідуван­ням кримінальних справ про злочини проти безпеки виробництва, на 15 % — про службову недбалість. Динаміку зростання мала й кількість розслідуваних кримінальних справ про порушення ви­мог пожежної безпеки. Зазначені тенденції збереглися і в 2006 р.

Наведені дані дають уявлення і про структуру зареєстрованої необережної злочинності. Переважне місце (понад 75 %) посіда­ють у ній злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, в тому числі до 70 % — порушення правил безпеки дорожнього ру­ху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортни­ми засобами (ст. 286 КК) та випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуа­тації (ст. 287 КК). Друге місце за поширеністю (12-13 %) нале­жить фактам службової недбалості (ст. 367 КК), третє (5-7 %) — злочинам проти безпеки виробництва (ст. 271-275 КК). Далі (від 2 до 4 %) йдуть необережні злочинні прояви щодо майна (ст. 196-197 КК) та необережне заподіяння вбивства (ст. 119 КК), тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 128 КК). Є багато свідчень щодо вчинення значної кількості передба­чених Кримінальним кодексом суспільне небезпечних діянь проти довкілля, в тому числі забруднення земель, атмосферного повітря, моря, інших водойм, знищення або пошкодження лісових масивів, незаконного знищення лісу, полювання, зайняття рибним, звіри­ним та іншим промислом, порушення ветеринарних правил та інше. Проте ці факти здебільшого не отримують належного право­вого реагування, передусім застосування відповідальності, перед­баченої кримінальним законодавством. Спеціальні дослідження

¹ Відомості Верховного Суду України. - 2006. - № 6 (70). - С.44.

676

  Злочини, вчинені з необережності

свідчать, що кримінальні справи у таких випадках заводять лише щодо 3-4 % наведених фактів, а реальне покарання за вироком су­ду отримує менше 1 % осіб, винних у вчиненні злочинів проти довкілля. Тут продовжує діяти ще з радянських часів хибний принцип: природа належить усім, тому за завдану їй шкоду кон­кретно не відповідає ніхто.

У літературі запропоновано й іншу структуризацію необереж­них злочинів, у тому числі їх поділ на побутові, технічні, професійні, службові та злочини у сфері дії джерел підвищеної небезпеки¹. Вбачається, що ця диференціація проведена з недотри­манням вимоги однопорядковості, яка передбачає її єдину підставу.

Необережна злочинність виокремлена в кримінальному праві та кримінології не за об'єктивними ознаками, а за суб'єктивним ставленням особи до вчинюваного і його наслідків у формі необе­режної вини. Таке психологічне ставлення суб'єкта до вчинювано­го має місце у злочинах, які суттєво відрізняються своїм об'єктом та об'єктивною стороною. Через це кримінологічна характеристи­ка злочинів, вчинюваних з необережності, значно відрізняється показниками місця, часу, способу, знарядь їх вчинення та іншими об'єктивними ознаками залежно від, скажімо, їх родового об'єкта, яким є довкілля, чи безпека виробництва, чи безпека руху та ек­сплуатації транспорту. Водночас є підстави та можливість виокре­мити декілька ознак кримінологічної характеристики необереж­них злочинів, що є загальними для всього їх виду.

1. Першою кримінологічною ознакою таких злочинів є те, що вони вчиняються у певному середовищі людської активності (діяльності). Ця ознака пов'язана з визначальною криміно­логічною рисою необережного злочину, якою є особа, що необе­режно діє (або допускає бездіяльність) у певному середовищі, яке вимагає від неї підвищеної уваги до умов діяльності або створює ситуацію вимушеної (імпульсивної) її необережності. За названою ознакою середовище вчинення необережного злочину може бути віднесене до таких його різновидів:

а) природне середовище, в якому діяльність людини відбу­вається за схемою «людина-природа», де характер і спосіб відно-

¹ Нежурбіда С. І. Злочинна необережність: Концепція, механізм і шляхи протидії: Авторсф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2001.

677

  Глава 9

син визначає особа з огляду на найбільшу прийнятність для себе та сподівання, що інтереси суспільства і власне природи не пост­раждають, або зовсім не бере їх до уваги;

б)       суспільна організоване середовище, яке є результатом діяль­ ності людей та сферою її здійснення; його різновидами є:

— середовище відносин за схемою «людина-техніка», в тому числі:

• виробниче середовище з відповідним технічним оснащен­ ням, використанням небезпечних технологій, матеріалів, речо­ вин, інших засобів виробництва;

• середовище міжлюдського зв'язку і сполучення, передусім транспортного з використанням техніки, машин, які є джере­ лами підвищеної небезпеки;

^;   • середовище відносин за схемою «людина для людей», в тому числі:

• середовище професійного обслуговування: комунального, торгівельного, громадського харчування, медичного, фарма­ цевтичного, у надзвичайних ситуаціях тощо;

• середовище службового обслугування у сфері управління, контролю безпечних умов життєдіяльності (санітарних,

¹ радіаційних, будівельно-експлуатаційних тощо).

У суспільне організованому середовищі особа зобов'язана діяти відповідно до визначеної у ньому організації, яка реалізується че­рез унормованість відносин, умов діяльності. Необережний зло­чин є результатом недотримання зазначеної організації: помилко­вого сподівання ненастання (відвернення) небезпечних наслідків, упередженню яких слугує унормованість, або нехтування дотри­манням останньої;

в)       побутове середовище людських відносин за схемою «людина — людина», яке не є жорстко унормованим правовими нормами, сто­ сунки у ньому складаються з огляду на норми загальнолюдської моралі та культури, згідно з якими вищою цінністю є людина з її правами, свободами, суспільне прийнятними інтересами; вчинен­ ня необережного злочину, наслідком якого є заподіяння шкоди життю, здоров'ю, честі, гідності людини, є проявом нехтування на­ званими цінностями.

2. Характерною кримінологічною ознакою майже всіх необе­режних злочинів (за винятком вчинюваних у побутовому середо-

678

  Злочини, вчинені з необережності

вищі) е порушення спеціальних обов'язкових норм, правил, стан­дартів поведінки, що визначені з урахуванням особливостей сере­довища (його суспільної цінності, підвищеної небезпечності, ви­сокої ймовірності спричинення шкоди життю і здоров'ю людей тощо). Порушення згаданих нормативів відбувається у різний спосіб, але найчастіше через вчинення дії без дотримання вста­новлених безпечних умов, з перевищенням меж безпеки або через бездіяльність щодо виконання передбачених застережень, умов, які убезпечують настання небажаних суспільне небезпечних наслідків.

3. Переважна більшість необережних злочинів характери­зується завданням значної шкоди суспільству, державі, а від деяких з них, приміром від Чорнобильської катастрофи, шкода набула планетарного масштабу. В Україні, як і в багатьох інших країнах, не вироблена та не використовується кримінологічна методика визначення ціни злочину, не зводяться воєдино дані обліку про шкоду, заподіяну злочинними проявами, в тому числі необереж­ними. Ці дані містяться у різних джерелах, у різних показниках, не завжди відтворюваних в офіційній статистиці. Згідно з опуб­лікованими вибірковими даними, в Україні за останні ЗО років на виробництві травмовано майже 4 млн працівників, тобто один із трьох, що зайняті у цій сфері. За згаданий час травмовані зі смер­тельним наслідком близько 100 тис. працівників, в основному у високопрацездатному віці. Протягом останніх років щороку на виробництві отримували травму від 35 до 50 тис. працівників, з них близько 1,5 тис. — смертельну. Спеціальні розрахунки показа­ли, що ризик стати жертвою або отримати професійне захворю­вання у виробничих умовах України у 5-6 разів перевищує його у розвинутих країнах з модернізованим виробництвом. Особливо небезпечною стала праця на вугільних копальнях, передусім у Донбасі. Країну періодично потрясають відомості про аварії та вибухи на шахтах із загибеллю десятків гірників. Підраховано, що кожна тонна видобутого вугілля несе травми та втрату здоров'я гірників. Значна кількість порушень безпеки виробництва з численними травмами допускається у хімічній, металургійній га­лузях, на рудниках, особливо із добування радіоактивних речо­вин, кольорових металів тощо.

679

  Глава 9

Протягом останніх декількох років вкрай загрозливими для на­вколишніх територій та населення стали місця масового зберіган­ня боєприпасів, вибухових речовин і пристроїв, полігонів та лето-вищ для випробовування і демонстрації військової техніки. Скнилів, Нова Богданівка, Артемівськ, Бровари — ці географічні назви стали синонімами страшних катастроф із масовим уражен­ням людей через злочинну недбалість військових керівників, у тому числі й найвищого рангу.

Країна, як і раніше, значно потерпає від пожеж, переважна більшість яких є наслідком грубого порушення правил пожежної безпеки. Кожного року в Україні виникає 35-40 тис. пожеж, від яких гине 1,8-2 тис. людей, десятки тисяч будівель, переважно по­мешкань громадян.

У Києві та інших великих містах за останні роки поширилися вибухи в житлових будинках від неправильної експлуатації та ви­користання застарілого обладнання, мереж та засобів газопоста­чання, а також факти руйнації стін, міжповерхових перекриттів через небезпечну надбудову, перепланування будинків. Надання дозволу на їх проведення здебільшого містить ознаки не лише нео­бережного, а й корисливого злочину, проте винні, як правило, за­лишаються поза відповідальністю.

Значні людські втрати та ушкодження, велику матеріальну шко­ду постійно завдають порушення правил безпеки руху та експлуа­тації транспорту. Кількість жертв та ушкоджених від них весь час зростає. Якщо протягом 1990-2000 рр. на автошляхах України за­гинуло 40,7 тис. осіб та поранено 236 тис. осіб, тобто відповідно в середньому 4,1 тис. та 23 тис. на рік, то за наступні три роки (2001-2003 рр.) річна кількість загиблих збільшилася до 7 тис. осіб, а поранених — до 47,4 тис. осіб¹. Ця тенденція продовжувала­ся й у 2004-2005 рр. Кількість дорожньо-транспортних пригод більше ніж у два рази перевищує число аварій, за якими пору­шується кримінальна справа. Особливо зросла кількість порушень правил безпеки руху, дорожньо-транспортних пригод та небезпеч­них наслідків від них, в тому числі із загибеллю людей, у

¹ Мисливий В. А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту. — Дніпропетровськ, 2004. - С. 164, 167.

680

  Злочини, вчинені з необережності

2003-2005 рр. Працівники ДАІ пояснюють це зміною законодавства щодо порядку притягнення до відповідальності винних у цих пору­шеннях та помітним зниженням дисципліни руху серед водіїв, насамперед «привілейованих» автомашин. Спеціальні розрахунки показують, що в Україні, незважаючи на меншу насиченість транс­портними засобами, ніж в інших європейських країнах (200 авто­мобілів на 1 000 громадян проти європейського показника — 300-400 авто на ту ж кількість населення), загроза вчинення ДТП у декілька разів вища і за прогнозами у найближчі роки буде зростати.

Непоправної шкоди суспільству завдають екологічні злочини. Серед них особливо виділяється своїми наслідками аварія на ЧАЕС, що призвела до загибелі десятків тисяч людей, забруднен­ня майже 15 % території країни, в тому числі близько 2 % якої ста­ли зоною екологічного лиха. Безпосередні наслідки радіаційного зараження та захворювання досі відчувають сотні тисяч меш­канців поліських районів та деяких інших регіонів. Кризова еко­логічна ситуація має місце в низці промислових центрів Донбасу, Придніпров'я, Півдня України. Значні території поверхневих вод суші забруднені сполуками важких металів та азоту, особливо в річках басейну Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Тиси. Води Чорного та Азовського морів продовжують за­бруднюватися скидами відпрацьованого та аварійне втраченого пального, інших шкідливих речовин, вмісту каналізаційних мереж прилеглих міст, де не забезпечується його ефективне очищення. В багатьох містах, передусім Донецьку, Одесі, Дніпропетровську, Горлівці, Маріуполі, Макіївці, Харкові, Запоріжжі, Єнакієвому, за­брудненість атмосферного повітря далеко перевищує допустимі норми. Забруднювальні речовини, що містяться у викидах в атмо­сферу, осідають у навколишніх ґрунтах, особливо навколо мета­лургійних, хімічних підприємств, ТЕЦ та атомних електростанцій. Проблемою залишається ліквідація відпрацьованого палива ос­танніх та інших промислових відходів. Прогнозовані до 2010 р. зміни довкілля низки регіонів є вкрай небезпечними, у тому числі несприятливими щодо захворювання людей на туберкульоз, онко­логічні та психічні патології.

Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють необе­режні злочини, зазвичай визначається показниками соціально-де-

Глава 9

мографічних, кримінально-правових, морально-психологічних ознак, які є загальними стосовно всієї сукупності зазначених осіб. При цьому щодо соціально-демографічної характеристики вказується, що серед цих осіб переважали чоловіки (до 98 %), представники вікової категорії від 20 до 40 років (80 %), а серед ос­танніх майже половина — від 20 до ЗО років (47 %), а також особи, які мали сім'ю (66 %), постійне місце проживання (98,7 %), непо­вну середню освіту, відносно тривалий час роботи за спеціальніст