Особливості композиції

ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

1. Жанрово-стильове розмаїття прози 1920–1930 років.

2. Нові теми, проблеми. Часткова ідеологічна заангажованість, її експериментаторські модерністичні пошуки. Зв’язок із поезією.

3. Життєвий і творчий шлях письменника М.Хвильового. Провідна роль у літературному житті 1920-х років. Романтичність світобачення. Участь у ВАПЛІТЕ, у проведенні дискусії 1925-1928 рр.

4. Тематичне та стильове розмаїття його прози.

5. “Я (Романтика)”  – новела про добро і зло в житті та в душі. Проблема внутрішнього роздвоєння людини між гуманізмом і обов’язком.

Практичне заняття.

1. Розповісти біографію М.Хвильового, про його провідну роль у літературному житті 1920-х років.

2. Аналіз творів М.Хвильового. Визначити стильові особливості, проблеми.

3. Пояснити присвяту до новели, символічність образу матері, проблему вибору героя.

4. Визначити жанр твору “Я”. Відрізнити реальне і уявне в ньому.

5. Схарактеризувати образ ліричного “Я”.

 

НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ

Прагнучи модернізувати життя української нації, творити нову «пролетарську» літературу, прозаїки, як і поети, проголосили розрив із традицією. Тому стали популярними модерністські стильові течії: футуризм, неоромантизм, імпресіонізм, експресіонізм та ін. У великій прозі з’явилися такі жанрові різновиди, як роман у новелах («Чотири шаблі», «Вершники» Ю. Яновського), науково-фантастичний роман («Останній Ейджевуд», «Прекрасні катастрофи» Ю. Смолича, «Сонячна машина» В. Винниченка), соціально-психологічний роман («Місто» В. Підмогильного, «Дівчинка з ведмедиком», «Доктор Серафікус» В. Домонтовича (В. Петрова)), кіноповість («Арсенал», «Земля» О. Довженка); набули розвитку вже традиційний для української літератури історичний роман («Людолови» З. Тулуб, «Чорна брама» І. Сенченка), історична повість («Шоломи на сонці», «Шестикрилець» Катрі Гриневичевої), трилогія («Мазепа» Б. Лепкого), твори У. Самчука, Наталени Королевої (останні чотири автори — представники західноукраїнської та еміграційної прози).

Це було відродження, розквіт української літератури 1920-х років. А на початку 30-х почалося переслідування всякої вільної думки — від морального до фізичного знищення. І це переросло у величезну трагедію не лише української літератури, а й усієї української нації.

Спільними естетично-стильовими засадами творчості прозаїків 20-30-х років ХХ ст. стала концепція людини нової епохи, яка відчуває самотність та непотрібність і водночас є закоханою у життя. Поняття «відродження й становлення» є основним в етичній моделі героїв епохи революції та громадянської війни, що відображає й романтичне самоствердження персонажа в нових суспільних реаліях, і трагізм його відірваності від універсальних першооснов буття.

 

Особливості прози 20-30-х років ХХ ст.

Основні стильові напрями прози	Представники	Жанрове розмаїття	Тематика	Художні особливості
Романтико-героїчна	Ю.Яновський («Вершники») О.Довженко («Земля»)	Роман у новелах Кіноповість	Трагічні сторінки громадянської війни; глибокий філософський епос про долю народу.	Монтажність, фрагментарність композиції, епічність (широта) зображення.
Лірико-імпресіоністична	Григорій Косинка («В житах»)	Імпресіоністична новела	Трагедія людини в часи громадянської війни.	Фрагментарність, ліризація оповіді, використання яскравих художніх деталей.
Інтелектуальна	В.Підмогиль-ний («Місто»)	Психологічно-аналітичний роман	Зображення маргінальної особистості, яка прагне завоювати місто.	Психологічні міркування; іронічність, дистанціювання автора від зображуваного;
Гумористично-сатирична	Остап Вишня («Мисливські усмішки»)	Фейлетон, усмішка	Висвітлення актуальних соціальних, побутових явищ.	Іронічність, сатиричність, використання розмовно-побутової лексики, гіперболізація, комізм ситуацій.
Науково-фантастична	В.Винниченко («Сонячна машина»)	Перший науково-фантастичний, антиутопічний роман	Осмислення значення НТП, що призводить до деградації людства.	Психологічні експерименти (дослідження душі людини); драматургічність мовлення.

 

Висновок: митці шукають нових форм і засобів, прагнуть передати суб’єктивне переживання людини, яка потрапила у веремію історичних подій; також продовжують розвиватись традиційні, класичні жанри: оповідання, новела, повість, роман. Головний об’єкт дослідження – душа людини, її підсвідоме (інстинкти).

Микола Хвильовий (Микола Григорович Фітільов) 

Творчість прозаїка, поета, критика, публіциста — яскравий приклад самовідданого служіння ідеї «загірної комуни», яка стала причиною трагедії. Письменник бунтував, сумнівався, боровся, переживав, помилявся, каявся. Це не могло не знайти відбиток у новелах, що побачили світ у 1923-1927 роках.

Найбільшу увагу в плані розкриття психології мрійників, романтиків революційної доби заслуговує новела «Я (Романтика)», у якій розкрито душевний конфлікт між старим і новим. Уперше новелу надруковано в альманасі «Гарт» (Харків, 1924, Ч. 1).

 

ЗАПИС У ЗОШИТИ

Аналіз новели «Я (Романтика)»

Ідея твору: вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним «я», ціною злочину його не побудувати, на крові не може постати гуманне суспільство.

Жанр: новела.

Проблематика твору:

1. Суперечність, полярність одвічного ідеалу любові, гуманізму, добра, традиційних етичних цінностей, вироблених християнською цивілізацією — з одного боку, і служінням ідеї абстрактного гуманізму, фанатизму, фальшивої романтики — з другого.

2. Неминучість утрати людської сутності через зраду принципів людяності. Хто вбиває іншого — вбиває себе.

3. Проблематика носить надчасовий, філософський характер.

Особливості композиції

• пролог (лірико-романтичний зачин), що вводить читача в складний психологічний світ (показана розмова матері з сином напередодні грози);

• три частини — три різні фронтові ситуації, три різні душевні стани героя.

Словник

Амазонянки (амазонки) — у грецькій міфології войовничий народ у Малій Азії та на узбережжі Азовського моря, що складався лише з жінок.

Будда — засновник буддизму СідхатхаГаутама (632–544 рр. до н. е.).

Версальці — тут у значенні контрреволюціонери, за аналогією до зосереджених у Версалі контрреволюційних військ на чолі з А. Тьєром і М. Мак-Магоном для боротьби проти Паризької комуни 1871 р.

Конфуцій — давньокитайський філософ, педагог і політичний діяч.

Лаотсе (Лао-цзи) Лі Ер (VІ–V ст. до н. е.) — китайський мислитель.

Магомет (Мухаммед) — засновник ісламу.

Месія — у релігійному вченні посланець Бога, який здійснить спасіння людства.

Синедріон — рада старійшин, вищий державний орган із політичними й судовими функціями в древній Іудеї. Тут — рада, вищий орган.

Теософи — прихильники теософії, релігійно-філософського вчення про можливість «безпосереднього осягнення бога» за допомогою містичної інтуїції та одкровення, безпосередніх контактів із потойбічними силами.

Хетейський ієрогліф — письмена хетських племен у Малій Азії, які утворили в першій половині ІІ тисячоліття до н. е. державу з високою культурою.

Штаб Духоніна — мається на увазі начальник штабу й головнокомандуючий російської армії, який не визнав Жовтневої революції та на початку грудня 1917 р. за наказом М. Кириленка був розстріляний у Могилеві. «Відправити в штаб Духоніна» — евфемізм, що означає «розстріляти».

Присвята: «Цвітові яблуні».

М. Хвильовий присвятив новелу «Я (Романтика)» «Цвітові яблуні» М.Коцюбинського. По-перше, М. Хвильовий-прозаїк був пильним учнем М.Коцюбинського. По-друге, у «Цвіті яблуні» теж виведено персонаж із роздвоєною свідомістю; це письменник, який, переживаючи трагедію смерті власної дитини, одночасно відчуває й муку батьківських почуттів, і роботу письменницької пам’яті. Для нього навіть момент смерті дитини стає творчим матеріалом — поза контролем свідомості, поза його волею. Він страждає, зневажає себе, але не владен будь-що змінити. Однак торжествує в цій трагедії творча, життєстверджуюча сила.

Письменник розкриває глибини підсвідомості персонажа. Але при цьому показує, що він сам несе повну відповідальність за вчинене. Його вибір був свідомим, і злочин його непрощенний.