Daria Morozova. The Rakhman Easter. The cult of the Indian Freethinkers in Ukrainian Folklore

The Rahman Easter is known to Ukrainian ethnographers as one of the national holidays of the Easter cycle. The main ritual of this day (most often, the 25th day of Easter) is sending Easter greeting to the “Rahmans”. The addressees are identified with the spirits of their ancestors, but at the same time described as a righteous and pious tribe that lives somewhere on the edge of the earth. The descriptions of Rahmans, still provided by informants from different regions of Ukraine, seem to be the latest oral echoes of the great literary tradition, rooted in Alexander’s conquests and the meeting of the Hellenistic world with the ascetic traditions of ancient India.

Rakhmans (Hymnosophists, Macrobioi, Brahmans), as characters of Ancient Greek, Byzantine and Slavonic literature, were examined by several special surveys. In this article, we, firstly, compare the results of previous researches in the fields of Indology, Byzantine studies, Slavic studies, on the one hand, and Ukrainian ethnography, on the other, that have not yet crossed. Secondly, we make some assumptions about coexistance in the cyrillic cultures of the two discourses on Rahmans – an oral apocryphal one and more official and “scholarly” one.

Keywords: Hymnosophists, Rahmans

 

 

[1] Єдиною прив’язкою є, мабуть, образ водних потоків, важливий як для народного свята, так і для церковного: «Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його» (Йн. 7:23)

[2] Напр. [Мельничук 2006, с.32-33]. У різних укр., біл. і рос. діалектах це слово має додаткові конотації простодушності, бідності, кволості, ліні, незграбності, дивакуватості тощо [Фасмер 1987, с.449-450].

[3] За даними етнографа Григорія Купчанко.

[4] Проводячи звичні паралелі між писанкою та космічним яйцем індоєвропейської міфології, Чеховський вказує на язичницьке коріння обряду.

[5] О. Шахматов відносив дану статтю до Початкового літописного ізводу 1095 р., на який, за його гіпотезою, спирався автор ПВЛ.

[6] Палладій найбільше відомий як автор Лавсаїка, присвяченого життю єгипетських ченців, але також він є провідним апологетом Антіохійського осередку і автором житія свт. Йоана Золотоуста у формі діалогу з римським дияконом, яке доводить правоту партії йоанитів.

[7] Історія подорожей Олександра присутня і в одному з головних джерел Амартола – хроніці антіохійського історика Йоана Малали, хоча той не згадує в своєму викладі про рахманів.

[8] In 2 Cor., 15.3: PG 61.506

[9] Таке протиставлення справді зустрічається в індійських пам’ятках, починаючи від едиктів Ашоки [Бонгард-Левин, Карпюк 1982, с.42-43].

[10] Настіка – букв. «[ті, хто вважають,] що не є», «заперечувателі». У ранньомаурійську дому до шраманів відносили також і буддистів, але невдовзі буддизм набув значно більш інституціонального вигляду [Бонгард-Левин, Карпюк 1982, с.42-43].

[11] Аскетичні практики гімнософістів, що скидаються на вправи йогів, описує, зокрема Пліній «Їхні філософи, звані гімнософістами, від сходу до заходу лишаються на місці, не зводячи очей із сонця, стоять на розпеченому піску почергово то одною, то другою ногою» (Природна історія, 7.22).

[12] Неортодоксальний філософсько-аскетичний рух, що, ймовірно, передував буддизму та джайнізму. У фаталістичному вченні адживіків над людиною домінує безособовий закон ніяті (обмеження).

[13] Тривале стояння під пекучим сонцем, дощем чи снігом, сидіння навпочіпки та інші знущання над своїм тілом покликані виховати байдужість до фізичних відчуттів.

[14] «Також і про індійців він (Геродот) розповідає, що в них батьків пожирали власні діти. О безбожне вчення тих, хто писали, чи радше вчили цьому!» (До Автоліка 3.5).

[15] «[Такий] же закон і в бактріян (вактриянъ),— яких називають брахманами (врахмане) й островичами

[16] Філософ виливає в огонь даровану йому Олександром олію; цей епізод явно відсилає до обряду агніхотра.

[17] Бонгард-Левин висловлював інші погляди. На його думку, брахманісти могли служити ідеалом лише для грецьких язичників, тоді як християн мав більше принаджувати більш «монотеїстичний» буддизм. Однак з огляду на вельми складне поєднання монотеїзму та політеїзму в обох релігіях, важко сказати, хто мав більше шансів видатись християнам «одновірцями».  

[18] Олександр Полігістор приписував дівоцтво і «семнам» (Σεμνοι), що їх вчені впевнено ототожнюють із буддистськими аскетами [Бонгард-Левин, Карпюк 1982, с.44].

[19] На підтримку своєї теорії, Шохін припускає, що двохмісячний відпочинок рахманів у колі сім’ї, описаний Палладієм, натякає на тантрійський лібертинізм адживіків, за який їх докоряли буддисти й джайни. Але ухил адживіків у тантру, здається, якнайдалі відстоїть від грецьких описів ціломудреного подружнього життя індійських мудреців.

[20] Цей родовід Мані відтворює і грецька хроника Суда (Х ст.)

[21] Орфографія цього імені: Βούδδα – видає сирійське джерело Амартола. Якщо Климент Александрійський (у 200-202 рр.) писав це ім’я як Βούττα, то сирійський богослов Бардесан (154-222) вживав як раз варіант Βούδδα. При цьому характерно, що Бардесан спирався не на античну традицію, а на оповідь сучасних індійських послів.

[22] Деякі обмовки грецьких книжників також натякають на перські зв’язки рахманів: наприклад, згадка у Ходінні Зосими, що рахмани «мають вогонь великий, і, коли приходять у світ, запалюють його», начебто відсилає до перського зороастризму. 

[23] Зокрема, Анна Комнін писала, що «павликіани… позичили своє нечестиве вчення у Мані та в чистому вигляді передали його своїм послідовникам» (Алексіада, кн.14.8).

[24] «Маніхеї ж, люди за своїм єством волелюбні й непокірні… утискали християн, що мешкали в місті (Филиппополі), - пише Анна, - грабували їхнє майно, не звертаючи жодної чи майже жодної уваги на посланців імператора» (Алексіада, кн.14.8)

[25] Це була друга хвиля депортації; вперше павликіани були переселені до Фракії у VIII ст. прихильним до них Константином V – власне, для захисту імперії від кочовиків [Юзбашян1956]. 

[26] оповідь Палладія, Сербську Олександрію (на берегах якої редактор доповнив наведені в тексті дані про голих мудреців), хронографічну Олександрію і окремо Слово о рахманехъ и предивномъ ихъ житіи, позичене з Хроніки Амартола, але доповнене Євфросином

[27] Зокрема, Василій цитує слова Золотоуста у версії якогось слов’янського збірника: «яко же бо в цареве дворе – утеха и веселие, а вне двора – темница».

[28] Він посилається на апокрифічні джерела, згідно з якими архангел Михаїл поселив Єноха у земному Раї. Там же мешкає і пророк Ілля, «находил его Агапей святый и часть хлеба взял; а святый Макарий за 20 поприщь жил от святого рая; а Ефросим святый был в раю и три яблока принес из рая и дал игумену своему Василию, от них же исцеления многа быша».