Проаналізувати тести Векслера і методику їх застосування в роботі з обдарованими дітьми

Тест Векслера (або Шкала Векслера) є одним з найбільш відомих тестів для вимірювання рівня інтелектуального розвитку та розроблена Девідом Векслером в 1939 році. Тест заснований на ієрархічній моделі інтелекту Д. Векслера діагностує і загальний інтелект, і його складові – вербальний і невербальний інтелекти.

Тест Векслера складається з 11 окремих субтестів, розділених на   2 групи, – 6 вербальних і 5 невербальних. Кожен тест включає від 10 до 30 питань і завдань, які поступово ускладнюються. До вербальних субтестів відносяться завдання, що виявляють загальну обізнаність, загальну тямущість, здібності, знаходження подібності, відтворення цифрових рядів тощо. До невербальних субтестів відносяться наступні: шифровка, знаходження забраклих деталей в картині, визначення послідовності картин, складання фігур. Виконання кожного субтесту оцінюють у балах з їх подальшим переведенням в уніфіковані шкальні оцінки, що дозволяють аналізувати результат. Враховують загальний інтелектуальний коефіцієнт (IQ), співвідношення «вербального та невербального» інтелекту, аналізують виконання кожного завдання. Кількісна та якісна оцінки виконання випробуваним завдань дають можливість встановити, які сторони інтелектуальної діяльності сформовані гірше і як вони можуть компенсуватися. Низький кількісний бал за одним або кількома субтестами свідчить про певний тип порушень. Виділяють якісні та кількісні ознаки, характерні для тієї чи іншої форми нервово-психічної патології.

1. Починати дослідження треба, лише переконавшись, що у випробовуваного є бажання виконати завдання, треба намагатися до початку «дослідження викликати посмішку», створити «хороший настрій».

2. Загальна інструкція для випробуваного. У випробуваного не повинно виникнути враження, що його екзаменують. Починати треба приблизно так: «Я хотів би про що-небудь поговорити з тобою. Ти, в принципі, не заперечуєш, ні? Ну, добре. Давай я про що-небудь спитаю тебе. Якщо знаєш, відповіси, якщо ні – не біда. Про що тебе запитати?»Таким чином, все має починатися ніби з «експромту». Вхід в роботу для дитини повинен бути непомітний, як вхід у гру.

3. При постановці питання слід приділяти велику увагу точності формулювання і чіткості у вимові.

4. Будь-яка відповідь, окрім явно негативної, потрібно заохочувати: «правильно», «молодець», «дуже добре» тощо.

5. Невдалі відповіді необхідно обов'язково «амортизувати», щоб не викликати негативного ставлення до подальшого дослідження. Якщо випробуваний говорить «не знаю», треба відповісти «Ну що ж, це не має значення», «Так, це тобі зарано знати» тощо.

6. Якщо замість відповіді випробуваний мовчить, необхідно будь-яким способом стимулювати його до відповіді взагалі, а не до якогось конкретного. Не підказувати, не наводити на певну відповідь! Але не переходити до наступного завдання, якщо на попереднє не було відповіді.

7. Якщо дається двї несуперечливі відповіді, але різної якості – оцінювати по кращому з них. У разі суперечливих висловлювань, запитати: «Ну, то як правильно?»

8. Питання повторюється повністю в первісному формулюванні, якщо впродовж 10-15 секунд, не було відповіді. Виняток – 6-й субтест («Повторення цифр»). У 3-му субтесті («арифметичне») можна повторити завдання на прохання досліджуваного, але час відраховувати з моменту першого прочитання.

9. Додаткові відповіді ставляться тільки в тих випадках, коли відповідь випробуваного неможливо оцінити в 0 або 1 бал. При відповіді, що знаходиться між 1 і 2 балами. Додаткове питання не задається, і відповідь оцінюється в 1 бал. Форма постановки додаткового питання повинна бути в загальній формі: «Розкажи мені ще що-небудь про це?», «Скажи мені що-небудь ще?»

10. При тестуванні є випадки, коли дитина виконує завдання неправильно, але не підозрює цього, а час, покладений на його виконання, не минув. Експериментатору в цих випадках необхідно зробити вигляд, що він ще не бачив результату, оскільки чимось зайнятий. Випробуваному ж впродовж визначеного часу для цього завдання необхідно говорити: «Я поки зайнятий, а ти займайся своєю справою, старайся все зробити акуратно, добре».

11. Прагнучи дати можливо більшу кількість відповідей, і в той же час не перевантажити текст повтореннями, нами в запису контрольних відповідей введена система альтернативних слів, частин фраз або повних фраз. Поряд з основними визначеннями, в тексті в дужках наводяться альтернативні слова, вирази, заміна на які не змінюють дану оцінку. Альтернативні вираження обмежуються з обох боків дужками і стоять відразу після замінюваного слова. Слова-завдання набрані прописними літерами. Стоїть після них цифра «1:» або «2:» означає оцінку в балах тих відповідей, які слідують за цією цифрою. Відповіді, наступні за цифрою «0:», вважаються незадовільними. Після знака «?:» слідують відповіді, на які необхідний додатковий питання в загальній формі. У ряді випадків наводяться нестандартні додаткові питання. Вони також як і примітка для експериментатора виділені розрядкою. Якщо після додаткового питання якість відповіді не змінюється, відповідь оцінюється в «0» балів. Рівноцінні відповіді різних випробуваних розділяються крапкою.

Дана методика важка тим, що включає велику кількість завдань, тому звичайній дитині буде важко дати відповідь на них. Але в обдарованих дітей рівень розвитку високий, тому методика для них підходить, але лише за умов вище окресленого підходу.

Варіант № 15