Развитие книгопечатания в Украине. Значение деятельности Ивана Федорова

У зв'язку з розвитком культури зростав попит на книги. Як і раніше, в монастирях, зокрема в Києво-Печерській лаврі, переписувалися книги і збиралися рукописи.

Однак У другій половині XVI — на початку XVII ст.

розмножування книг переписуванням уже не могло задовольнити потреб суспільства. Це й зумовило поширення друкарства — однієї з найважливіших передумов прискорення дальшого культурно-наукового і технічного розвитку.

Виникнення друкарства на Україні — яскравий приклад російсько-українських культурних зв'язків.

У середині XVI ст. в Москві було засновано друкарню, яку тепер називають анонімною, оскільки ні на одному з кількох її видань не вказано місце й час видання. Першою російською точно датованою друкованою книгою став «Апостол», виготовлений Іваном Федоровим і його помічником білорусом Петром Мстиславцем у Москві (1564).

Невдовзі після видання «Апостола» Іван Федоров і Петро Мстиславець були змушені виїхати з Москви. У 1569—1570 pp. вони видали дві книжки («Учительноє євангеліє» і «Псалтир з часословцем») у білоруському містечку Заблудові на кошти православного магната Григорія Ходкевича. Звідти Федоров переїхав до Львова.

Долаючи численні труднощі, І. Федоров організував у Львові друкарню, в якій протягом року (25 лютого 1573 — 15 лютого 1574) видрукував книгу «Апостол» — первісток друкарства на Україні. Книжка вийшла церковнослов'янською мовою, яка залишалася засобом міжслов'янських культурних взаємин. Львівський «Апостол» за текстом повторює московське видання. У післямові до книги Федоров підкреслює свою відданість друкарству як служінню народові «мистецтвом рук своїх». У 1574 р. І. Федоров видав ще одну книжку — перший у східнослов'янських народів друкований буквар. Зміст цього букваря подекуди виходить за межі початкового навчання грамотиПісля смерті Федорова (1583) його друкарське обладнання, що потрапило до лихварів, викупило Львівське Успенське братство і заснувало свою друкавню. Від 1591 р. до середини XVII ст. братська друкарня опублікувала граматику грецької і церковнослов'янської мов та ряд віршів і драматичних творів українською мовою. Вона перетворилася на справжню школу для цілої плеяди працівників друкарської справи на Україні.

У другій половині 80-х років XVI ст. відновилася діяльність Острозької друкарні. Крім навчальних і богословських книг, там було видано ряд публіцистичних творів, спрямованих проти ідеологічної експансії католицизму. Протягом деякого часу Острозька друкарня працювала в Дерманському монастирі, де видавничою справою керував Дем'ян Наливайко.

В 1604—1606 pp. у Стрятині (поблизу Рогатина) і в Крилосі (поблизу Галича) діяли друкарні Федора та Гедеона Балабанів. У Стрятинській друкарні, заснованій майстром Семеном Будзиною, уперше в практиці східнослов'янського книгодрукування з'явилися сюжетні ілюстрації, вмонтовані в текст книги (перед тим уживались лише орнаментальні прикраси й нечисленні портретні гравюри на всю сторінку).

Після закриття Стрятинської друкарні її «припале пилом» обладнання купив Єлисей Плетенецький, архімандрит Києво-Печерської лавр.

Незабаром після заснування Києво-Печерська друкарня стала найбільшою на Україні.

Лаврська друкарня не була єдиною в Києві. В 1624—1628 pp. тут працювала ще друкарня київського міщанина і реєстрового козака Тимофія Вербицького, а в 1628—1630 рр. — друкарня Спиридона Соболя.

Крім продукції українських друкарень, на Україні поширювалися видання Московського Друкарського двору, а також різноманітна література, що виходила в Білорусії, Польщі, країнах Західної Європи. Не тільки діячі культури, але й окремі освічені міщани (ремісники і купці) мали досить великі бібліотеки, в яких значне місце займала світська література, в тому числі твори Петрарки, Кампанелли, Еразма Роттердамського та інших діячів епохи Ренесансу, а також наукові праці з медицини, юриспруденції, філософії.

Розвиток друкарства й книжкової торгівлі сприяв пожвавленню культурного життя, зміцненню міжнародних культурних зв'язків.

Роль друкарень, передусім Острозької, Львівської братської, Києво-Печерської, у той час не обмежувалася розмноженням літературної і наукової продукції. Навколо них об'єднувалися гуртки вчених та інших високоосвічених людей. Друкарні були важливими осередками освіти й культури.

Культурная и образовательная деятельность Петра Могилы

Петро Могила (1596-1647). Визначний український культурний і церковний діяч. Значну увагу приділяв розвитку культури: за його підтримки були відреставровані Софійський собор, будинки Києво-Печерського монастиря,1635 року розкопано зруйновану татаро-монголами Десятинну церкву. 1635 року відкрив друкарні в Довгому Полі, чим відновив румунське книгодрукування, а в 1641 року-у Яссах. Петро Могила є автором ряду богословських творів, серед яких Учительне Євангеліє (1616 рік), Служебник (1629, 1639 рр.), Хрест Христа Спасителя (1632), численні полемічні праці та проповіді. Заснував Лаврську школу у Троїцькому монастирі. Ця школа відрізнялась від братської й була навчальним закладом середнього типу, який називали «гімназіоном». У цьому закладі найбільше часу приділялось вивченню латинської мови. Далі шли риторика,діалектика, арифметика, астрономія, музика. Петро Могила особисто підібрав для школи педагогів та керівників. Саме у цій школі побачили світ перші в Україні шкільні підручники. Також Петро Могила створив одну з найбільших на той час бібліотеку, де були зібрані твори відомих учених світу: Сенеки, Горація,Цицерона та ін.. Поряд з богословською літературою тут зберігалися хронічки, літописи, документальні збірники тощо.