2020-08-05
82
з курсу “Валеологія” для 11 класу медичного ліцею
Тема: ”Поняття про імунітет. Види імунітету. Імунна система. Алергія.”
Мета заняття: Ознайомити ліцеїстів з видами імунітету та імунною системою на рівні цілісного організму, підкреслити її зв’язок з іншими системами. Ознайомити учнів з поняттям “алергія”, типами алергічних реакцій.
План заняття та розподіл часу:
| 1. | Ознайомити ліцеїстів з поняттям “імунітет” та видами імунітету. Профілактичні щеплення | 25 хвилин |
| 2. | Імунна система у здоровому організмі: основи функціонування імунної системи на рівні організму як єдиного цілого. Фактори специфічного захисту | 40 хвилин |
| 3. | Алергія, механізм її утворення. Типи алергічних реакцій. Екологія та алергія. Харчування при алергічному стані. Профілактика алергії | 25 хвилин |
Термін “імунітет” має дуже давню історію. У Стародавній Греції імунними називали людей, звільнених від сплати податків. І в наш час цей термін має широке застосування. “Дипломатичний імунітет” означає право недоторканості співробітника посольства.
В період епідемій чуми, холери, віспи та інших заразних захворювань з’ясувалось, що у перехворівших цими інфекціями виникає несприйнятливість до них. Таких людей теж почали називати імунними (тобто звільненими від певних інфекцій). Їх брали на облік і при повторних епідеміях мобілізовували для догляду за хворими. Таким чином, у людини після перенесеного інфекційного захворювання виробляється імунітет, який називається набутим імунітетом.
Якщо в організмі з моменту народження виявляються деякі захисні (імунні) речовини, то в цьому випадку говорять про природжений імунітет. Імунні речовини новонароджені отримують з материнським молоком або вони проникають від матері до плода через плаценту.
Несприйнятливість до того чи іншого захворювання, спадкову або набуту в результаті перенесеного захворювання, називають природним імунітетом. Природний імунітет міцний, триває багато років.
Імунітет можна викликати штучно. При активній формі штучного імунітету в організм вводять послаблених або вбитих збудників тієї чи іншої хвороби. Послаблені таким чином токсини збудників захворювання викликають вироблення проти них відповідних захисних речовин (антитоксинів). В цьому випадку організм активно бере участь у створенні несприйнятливості до тієї чи іншої хвороби. Прикладом штучного імунітету є запобіжні щеплення.
В медичній практиці широко використовують пасивну імунізацію. При цьому людині, що захворіла, вводять сироватку крові людей або тварин, які перехворіли. В такій сироватці вже є готові імунні тіла проти збудників хвороби. Виготовляють протикірну, протидифтерійну сироватки та інші, які містять антитіла проти збудників кору, дифтерії.
Імунітет, який набувається шляхом запобіжних сироваток, називається штучним. Ця форма імунітету менш міцна, ніж природний імунітет.
Відомо, що попередити хворобу легше, ніж лікувати. Саме тому велика роль запобіжних щеплень у зниженні захворюваності віспою, дифтерією, коклюшем та іншими інфекційними хворобами.
В організмі людини і тварин поруч з ендокринною, серцево-судинною, травною та іншими системами існує і самостійна імунна система. Імунна система - це сукупність усіх лімфоїдних органів та скупчень лімфоїдних клітин тіла. Сукупність лімфоїдних органів і тканин людського організму - тимус, селезінка, лімфатичні вузли, групові лімфатичні фолікули (пеєровські бляшки кишківника), мигдалики, лімфоцити кісткового мозку та периферичної крові - складають єдиний орган імунітету. Лімфоїдна система організму являє собою морфологічний синонім імунної системи.
Головним регулятором імунної системи є тимус, або вилочкова залоза. В ранньому ембріональному періоді під впливом тимусу з мезенхімальної тканини (стовбурових клітин) утворюється велика кількість клонів (родин) імунокомпетентних клітин (Т-лімфоцитів). Ці клітини проходять в тимусі “первинну спеціалізацію” з несприйнятливості (толерантності) до тканин власного організму. Імунологічна пам’ять цих клітин, закладена в рецепторах, дозволяє їм відрізнити все “чуже” і прийняти заходи для його знищення, тоді як до своїх тканин вони виявляють “лояльність”, пам’ятаючи накази, отримані в “школі” тимуса.
Імунні лімфоцити є різновидом білих кров’яних тілець (лейкоцитів). Лімфоцити знаходяться не лише в крові, а й складають основну масу клітин тканинної рідини - лімфи. Вони складають також основну масу лімфоїдних органів. З лімфатичних залоз лімфоцити постійно потрапляють в систему кровообігу, але в основному, у знешкодженні бактерій і вірусів беруть участь нейтрофіли, моноцити. Незрілі моноцити не мають значних можливостей у боротьбі з інфекцією. Після потрапляння їх всередину клітин, вони збільшуються в об’ємі в 5 разів, і тоді в них накопичуються у великій кількості лізосоми і мітохондрії. Таким чином, моноцити перетворюються на макрофаги. Макрофаги пожирають мікробів та інших чужорідних речовин, антигенів, що виділяються з них, переходять у лімфоцити.
Після антигенної стимуляції лімфоїдні клітини починають інтенсивно розмножуватись. Кількість лімфоцитів різко збільшується. До них відносяться плазматичні клітини, малі лімфоцити та макрофаги. Плазматичні клітини є, можливо, єдиним виробником антитіл. Малі лімфоцити вважаються головними імунокомпетентними клітинами імунної системи. Вони складають 90% загальної кількості лімфоцитів. Малим лімфоцитам властива імунологічна пам’ять. Вилочкова залоза за допомогою свого гормону (тимозину) на будь-якій відстані від себе може підтримувати імунологічну активність лімфоцитів. В залежності від виконуваної функції, Т-лімфоцити поділяються на класи: Т-супресори, регулятори імунної системи; Т-хелпери, помічники; Т-кілери, які вбивають ворога.
В останнє десятиріччя вагомим досягненням є виділення двох популяцій клітин, які сумісно функціонують: тимус-залежні лімфоцити (Т-лімфоцити) і В-лімфоцити, які не залежать від тимуса (бурса-залежні). В-клітини синтезують гуморальні антитіла у вигляді імуноглобулінів. На сьогодні відомо 5 класів імуноглобулінів або гуморальних антитіл: IgA, IgM, IgG, IgD, IgE.
В імунних реакціях першими беруть участь Т-лімфоцити. Проникнення антигена в організм виявляють Т-лімфоцити. Імуноглобуліни “знімають” антигени з поверхні Т-лімфоцитів. Антиген, зв’язаний з імуноглобуліном, приєднується до макрофага. В свою чергу, макрофаг наближається до В-лімфоцита, “передає” йому антиген з фрагментами Ig (імуноглобуліна). Це є пусковим механізмом в перетворенні В-лімфоцита в плазматичну клітину. Сигнал до синтезу антитіл прямує від Т-хелпера, після чого В-клітина виробляє гуморальні антитіла згідно з отриманою інформацією про якості чужорідного тіла. В цій системі макрофаг виконує роль посередника між Т- та В-лімфоцитами. Спільна робота Т- і В-лімфоцитів з макрофагами складає основу імунологічних реакцій організму.
Алергія - allergia (від грец. allos- інший, ergon- діло, дія) - незвична реакція організму на повторні проникнення мікробів або чужорідних білків.
Термін “ алергія” був вперше запропонований австрійським педіатром К.Пірке в 1906 році для визначення незвичайної, зміненої в деяких дітей реакції на введення їм з лікувальною метою протидифтерійної сироватки.
Алергія приводить до розвитку алергічних захворювань. Ці захворювання відомі з древніх часів. Древньогрецький лікар Гіпократ (5 – 4 століття до нашої ери) описав випадки непереносимості деяких харчових продуктів, що викликає шлунково- кишкові розлади і висипку на тілі. Древньоримський лікар Гален (2 століття нашої ери) повідомив про нежить, що виникає від запаху троянди. В 19 столітті була описана гарячка, причиною якої вважали вдихання пилку рослин, висловлена думка про зв”язок бронхіальної астми з вдиханням пилу.
Алергічні захворювання дуже поширені в усьому світі і мають тенденцію до росту. В деяких країнах до 10% населення страждає алергічними хворобами, найбільш поширені бронхіальна астма, полінози, кропив”янка. Причиною цього вважають, в першу чергу, широке застосування антибіотиків та інших лікарських препаратів, розвиток хімічної промисловості і пов”язану з цим появу значної кількості синтетичних матеріалів, барвників, пральних порошків і інших побутових та виробничих речовин, котрі можуть бути алергенами.
Алергенами можуть бути самі різноманітні сполуки – від простих хімічних речовин
(бром, йод) до самих складних (білки, полісахариди, їх сполуки). Одні з них потрапляють в організм ззовні (екзогенні), інші утворюються в самому організмі (ендогенні).
Екзогенні алергени поділяють на такі групи:
1.Біологічні алергени – бактерії, віруси, грибки, гельмінти, вакцини, сироватки.
2.Лікарські алергени - любі медикаменти, тому вживання лікарських препаратів без призначення лікаря небезпечно.
3.Пилкові алергени - пилок рослин, який не перевищує в діаметрі 35 мкм, найчастіше це пилок вітрозапилюваних рослин.
4.Побутові алергени – домашній пил, що містить часточки коврів, одягу тощо, епідермальні алергени (волосся, шерсть, лупа тварин), засоби побутової хімії.
5.Харчові алергени – найбільш часто в якості алергенів виступають молоко,яйця, риба, помідори, цитрусові, шоколад, суниці, раки.
1) 6.Промислові алергени – величезний арсенал виробничої хімії.
7.Особливу групу алергенів складають фізичні фактори – тепло, холод, механічне
подразнення. Вважають, що під дією цих факторів в організмі утворюються певні речовини, котрі стають алергенами.
Алергія, без сумніву, належить до імунологічних феноменів. Тут спостерігається взаємодія антигену (алергену) з виробленим антитілом і утворення комплексу алерген-антитіло. При цьому вироблений імунітет проявляється звичайно не у вигляді захисту організму від патогенних факторів, а в розвитку підвищеної чутливості (сенсибілізації) до цих антигенів.
Сенсибілізація ще не є алергія. Однак, її можна порівняти з пороховою бочкою, яка в будь-який момент може вибухнути.
Прийнято вважати, що взаємодія антигену з антитілом сприяє підвищенню опірності організму - це і є імунітет. Але в тому випадку, коли така взаємодія викликає хворобу - це вже алергія. В її основі лежить імунна відповідь, яка протікає з пошкодженням тканин. Прикладом таких патологічних станів може служити бронхіальна астма, сінна лихоманка, анафілаксія. При цих станах спостерігаються патологічні розлади різного ступеню тяжкості - від алергічного нежитю, кон’юнктивіту до нападів задухи при астмі. В основі цих станів відмічається підвищена чутливість до пилку деяких рослин, барвників, вовни та інших алергенів.
Механізм алергії та імунітету настільки близькі, що в наш час алергічні реакції негайного та сповільненого типу досить часто позначають як Т- та В-залежні. Всі шкіряні та загальні реакції (бронхоспазм, набряк), які виникають через кілька хвилин або годин після контакту з алергеном, належать до алергічних реакцій негайного типу. Вони лежать в основі неінфекційної алергічної бронхіальної астми.
При реакціях сповільненого типу патологічний процес розвивається через кілька годин або діб при аналогічних умовах. Цей тип реакцій властивий для хворих інфекційно-алергічною бронхіальною астмою.
В реакціях негайного типу (В-залежних) беруть участь імуноглобуліни-Е або реагіни. Це гуморальні антитіла.
В сповільнених реакціях (Т-залежних) беруть участь клітинні антитіла або лімфоцити.
Завжди необхідно пам’ятати про те, що ми всі (і люди, і тварини, і рослини) живемо в одному, мільйонами років збалансованому еволюцією будинку. Порушення, а тим паче руйнування одного ланцюга в цьому будинку, залишить свій відбиток на якщо не руйнуванні, то на порушенні багатьох механізмів, які забезпечують наше нормальне життя. В наше століття стрімкого наукового прогресу людина настільки змінила біосферу, що якщо не вжити термінових заходів, людство може стати жертвою наслідків свого нерозумного впливу на природу.
Екологія тісно пов’язана з різними галузями медицини. Видатні патологи та клініцисти завжди розглядали хворобу як порушення між організмом та зовнішнім середовищем. В клініці давно вже відомі деякі захворювання, які тісно пов’язані з екологічними факторами. З екологічної точки зору, поряд з проведенням широких заходів по попередженню різних захворювань, необхідно загострити увагу на оздоровленні природного середовища та ліквідацію негативного впливу її факторів на людину. Це потребує забезпечення суворої санітарної охорони водойм, грунту, повітря.
При лікуванні алергічних хвороб велике значення має раціональне харчування. Встановлено, що для здорової людини найкращим є 4-разове харчування з три-чотиригодинними проміжками. В лікувальному харчуванні при багатьох захворюваннях застосовується харчування малими дозами. При алергічний станах частіше призначається індивідуальна дієта з розвантажувальними днями.
Індивідуальний стіл частіше за все вдається створити на основі стандартного столу, виключаючи з нього деякі страви і вводячи інші. Розвантажувальні дні, спеціальні раціони часткового голодування призначають при різних захворюваннях для розвантаження функцій уражених хворобою органів, для підвищення діурезу та збільшення виділення з організму продуктів обміну речовин. Голодні дні без обмеження рідини призначають при алергії, подагрі, ожирінні, інтоксикаціях, гострих гастритах. Розвантажувальне харчування призначають на 1-3 дні через кожні 7-10 днів.
Хворим на алергію при складанні індивідуального столу здебільшого виключають продукти, які можуть стати причиною даного стану. Харчовими алергенами, як вже підкреслювалось, можуть стати коров’яче молоко, курячі яйця, риба, пшеничне борошно. До м’яса алергія спостерігається рідше. Алергія може спостерігатись до помідорів, картоплі, дині, цитрусових. Вживання алкоголю та гострої їжі також можє сприяти розвиткові харчової алергії, бо вони підсилюють всмоктування харчових антигенів.
В профілактиці алергічних захворювань велике значення має усування алергенів. При наявності професійних шкідливостей слід змінити характер праці і, навіть, професію або змінити місце проживання. При зміні місця проживання слід враховувати, що одні хворі гарно почуваються в гірській місцевості, інші - на березі моря. Рекомендуються загартовування організму, заняття фізкультурою та спортом. Курортне лікування проводиться на Південному березі Криму, Кисловодську.
Контрольні питання.
2) Як ви розумієте поняття “імунітет”.
3) Перерахуйте види імунітету.
4) Який механізм виникнення імунітету.?.
5) Який механізм виникнення штучного імунітету?
6) Який механізм виникнення набутого імунітету?
7) Який механізм розвитку пасивного імунітету?
8) Історична довідка про імунітет.
9) Які ви знаєте імунокомпетентні клітини?
10) Яку функцію виконують тимус-залежні лімфоцити?
11) Яку функцію виконують макрофаги в організмі?
12) Які ви знаєте різновиди Т-лімфоцитів?
13) Яку функцію виконують бурса-залежні лімфоцити?
14) Перерахуйте класи імуноглобулінів.
15) Перерахуйте центральні та периферичні органи імунітету.
16) Що таке імунологічна толерантність?
17) Що таке алергія, механізм її виникнення?
18) Які особливості харчування алергологічних хворих?
19) Профілактика алергічних захворювань.
Література:
20) Валеологія - наука про здоровий спосіб життя. Інформативно-методичний збірник. Випуск І- К., 1996.
21) В.П.Гаращук. Валеологія. Підручник для 10-11 класів загальноосвітніх шкіл - К.: Генеза, 1998.
22) Р.В.Петров. Імунологія - М., 1983.
23) М.А.Юкусов. Иммунология и бронхиальная астма. Новое в жизни, науке и технике. Медицина - М., Знание, 1983.
24) Д.Г.Тагдиш, Я.Д.Мамедов, С.Д.Ринев. Старая новая наука. Новое в жизни, науке и технике. Медицина - М., Знание, 1989.
Методична розробка
теми №10 з курсу Валеологія
для 11 класу медичний ліцею.
Тема заняття: Профілактика простуди та загартування. Механізм терморегуляції. Загартовування.
Мета заняття: Ознайомити ліцеїстів з профілактикою простудних захворювань, принципами та методами загартовування, механізмами терморегуляції.
План заняття та розподіл часу.
5. Ознайомлення ліцеїстів з профілактикою простудних захворювань. 10 хв.
6. Симптоми простуди, як адаптивна реакція організму. 10 хв
7. Фактори ризику простудних захворювань 10 хв.
8. Механізми терморегуляції.. 10 хв.
9. Загартовування. Принципи та методи. 10 хв.
10. Термінова профілактика простуд і холодова розминка, точковий масаж, гіпервітамінізація. 10 хв.
11. Сауна, особливості впливу на організм. 10 хв.
12. Заслуховування реферативних повідомлень ліцеїстів на теми
традиційних та нетрадиційних способів загартування 20 хв.
Знання без застосування – хмари без дощу. (Народне прислів»я)
Існування живого організму поза середовищем його проживання є неможливим. Охорона та оздоровлення навколишнього середовища невіддільні від охорони життя і здоров’я населення. Екологія в буквальному розумінні слова - вчення про дім, житло (екос - будинок, місце, логос - вчення), населене живими істотами, включаючи й людину.
В природі немає нічого зайвого.Щоб бути здоровою людина повинна якомога частіше спілкуватися з природою. Навіть короткочасний виїзд до лісу, річки підіймає настрій, підвищує бадьорість, викликає підйом фізичних та душевних сил. Доведено, що естетична насолода від споглядання краси природи знімає стійкі вогнища збудження в головному мозку, що має важливе оздоровче та лікувальне значення.
Найбільше значення для біологічних процесів має кисень. Він має високі окислювальні властивості. Зміна складу повітря більше, ніж інших елементів природи, негативно впливає на здоров’я. Найчистіше і найкорисніше для здоров’я повітря - на берегах морів, у лісах, оскільки в ньому міститься велика кількість від’ємно заряджених іонів, що полегшує засвоєння кисню. Забруднення атмосферного повітря різноманітними шкідливими речовинами викликає захворювання, перш за все, органів дихання.
Потужним резервом чистого повітря є ліс. Ліс, особливо хвойний, виділяє фітонциди, що вбивають кровотворних мікробів. Вирубка лісів, забруднення грунту також призводить до шкідливих впливів на здоров’я людини й стають причиною виникнення деяких інфекційних захворювань.
Вода - дорогоцінний дар природи, життєво необхідний елемент навколишнього середовища. Водні процедури мають величезне значення для загартовування організму і підтримання здоров’я, а при багатьох захворюваннях вони дають чудовий цілющий ефект. Талассотерапія (лікування й загартовування морським кліматом та морськими купаннями) - один з найдавніших способів зміцнення здоров’я. У стародавній Греції казали: море знімає всі недуги.
Для попередження небезпеки частих простудних захворювань необхідно загартовувати з дитячого віку (і навіть з перших днів життя). Не слід з метою попередження простуди замість активного загартовування пасивно захищать дітей від холоду. Не треба занадто закутувати малюка. Слід частіше провітрюватии приміщення. Температура в кімнаті не повинна перевищувати 20°С. Не варто вмивати дитину дуже теплою водою. Необхідно уникати перегрівання дитини. Зайві турботи про те, що дитина може замочити ноги, застудити їх і т.д. заважають тренувати її терморегулюючі механізми, нервову, серцево-судинну систему, інші системи організму. Незагартовані діти звичайно дуже вразливі і часто хворіють. Дітям особливо необхідні повітряні ванни при температурі 16 - 18°С. Показані біг, фізичні вправи. Корисні для дітей сон на свіжому повітрі, ходіння босоніж.
Здоров’я та нездужання певною мірою залежать від вологості повітря і вітрів. Значно підвищена вологість негативно впливає на здоров’я і перебіг хвороби.
В усі пори року, але особливо під час спалахів простудних захворювань (грипу та інших інфекцій), слід проводити особисту та громадську профілактику.
Суворе дотримання правил особистої гігієни - одна з необхідних вимог у боротьбі з грипом та іншими простудними захворюваннями.
Грип - це інфекційна хвороба, що протікає з явищами загальної інтоксикації
(підвищення температури, слабкість, головна біль, нудота) та ураженням слизової оболонки верхніх дихальних шляхів.
Збудники грипу - це віруси різних типів (А, В, С). Віруси грипу зберігаються на холоді і швидко гинуть при нагріванні, дії прямих сонячних променів, дезинфікуючих засобів. Попадаючи в верхні дихальні шляхи, вірус грипу проникає в клітини зовнішньго шару слизової оболонки (епітелію), викликає їх загибель і злущення. Злущені клітини відторгуються і при диханні, розмові, кашлі вірус з краплинами слини потрапляє в повітря, викликаючи зараження оточуючих (повітряно - крапельний шлях передачі інфекції). Зараження можливе також через предмети загального користування (посуд, рушники...). Особливу небезпеку для оточуючих становлять хворі легкими та стертими формами, вони часто не звертаються до лікаря, не дотримуються домашнього режиму і тим самим поширюють інфекцію. Сприятливість до вірусу дуже велика, хворіють люди всіх вікових категорій і в любий час року (частіше восени і взимку). З періодичністю 11 - 18 років формуються нові різновиди вірусу, в зв’язку з чим захворювання може охоплювати значну частину населення країни - епідемія, а інколи поширюється по всьому світу - епідемія. Потрапивши в організм, віруси частково гинуть, виділяючи дуже шкідливу речовину
(ендотоксин), що отруює організм, викликаючи інтоксикацію.
На протязі 1 - 2 днів (деколи кількох годин) збудник знаходиться в організмі, не викликаючи ніяких ознак хвороби (так званий інкубаційний період). У частини хворих спостерігаються так звані предвісники хвороби: легке недомагання, ломота в суглобах, болі в м’ язах, підвищення температури до 37,1 - 37,2 0 С.
Частіше хвороба розвивається миттєво: практично здорова людина на протязі кількох годин стає важкохворою. Перші прояви хвороби пов’язані з отруючою дією ендоксину, з’являється озноб, температура тіла швидко підвищується до 38 - 39 0 С (деколи вище), з’являється головокружіння, головні болі, відчуття розбитості, м’язеві і суглобові болі, загальна слабкість. Підвищення температури супроводжується почервонінням обличчя, з’являються болі при рухах очима. Часто з перших годин хвороби, або на наступний день з’являються катаральні явища (заложеність носу, насморк, першіння в горлі, біль при ковтанні, сухий кашель). Інколи може бути сльозоточіння. При відсутності ускладнень температура зберігається 2 - 4 дні, потім стає нормальною. Поступово зникають катаральні явища. Однак, слабкість, втомлюваність зберігаються тривалий час - це звичайна реакція організму на грипозну інфекцію.
Для боротьби з цими інфекціями велике значення має очищення повітря. Вірус грипу дуже не стійкий у зовнішньому середовищі. Тому навіть просте провітрювання приводить до зменшення шкідливої концентрації вірусу. Систематичне провітрювання приміщень у житлових будинках, в громадських установах і, особливо, в місцях масових скупчень людей - школах, театрах тощо є особливо необхідним у боротьбі з простудними захворюваннями.
В поліклініках, лікарнях необхідно додатково проводити знешкодження повітря за допомогою опромінення кварцевими бактерицидними лампами. Опромінення протягом 1 - 1,5 години повністю вбиває вірус грипу, що знаходиться в зоні 1,5 - 2м від джерела світла.
Необхідно очищати повітря від пилу, боротися із захаращенністю приміщень. Пилові частинки, потрапляючи з повітря у дихальні шляхи, подразнюють їх, знижуючи їх опірність інфекції. Крім того, осідаючи на пилових частинках, вірус знаходить собі захист від повного висихання і значно довше зберігає життєздатність. Для боротьби з пилом найкраще застосовувати вологе прибирання.
Для попередження поширення захворювань грипом та грипоподібними інфекціями, посуд необхідно кип’ятити 5 - 10 хв., проводити знезараження предметів спільного користування, іграшок. Для пиття води слід широко застосовувати посуд разового використання.
Нарешті, дотримання правил особистої гігієни, і перш за все, ретельного миття рук з милом після їзди міським та приміським транспортом - це простий захід, але він є не останнім в ряду заходів неспецифічної профілактики. Було експерементально доведено, що мильна піна та мильні розчини згубно впливають на вірус грипу і вбивають до 90% бактерій, що потрапили на шкіру людини. Тому після повернення додому корисно вимити не лише руки, а й обличчя, а також потрібно злегка протерти мильною піною вхідні отвори носа. Адже саме на війках носового входу затримується основна маса пилинок, що містять віруси й бактерії. Мильна піна швидко їх знешкоджує. Наступне омивання водою видалить віруси й бактерії. Глибоке промивання холодною водою носової порожнини недоцільне. Це подразнює слизову оболонку, може призвести до попадання води в колоносові пазухи і стати причиною захворювання.
До правил особистої гігієни слід віднести також правильне зберігання носовичків. Враховуючи, що саме носовички можуть зберігати вірусомісні виділення верхніх дихальних шляхів, доцільно при нежиті та грипі вміщувати носовичкі у поліетіленові пакетики і лише після цього в сумки чи кишені. Як носовички, так і пакетики слід перед пранням та миттям дезінфікувати в 1% розчині хлораміну.
Запобігти поширенню інфекції не завжди вдається. Тут має велике значення індивідуальна стійкість організму до інфекції. Тому необхідно застосовувати найбільш суттєві заходи для підвищення стійкості організму людини до дії грипозного вірусу. Серед цих заходів має найбільше значення вакцинопрофілактика.
Дослідження показали, що утворення антитіл у нехворілих людей можна досягти за допомогою підшкірного введення їм вірусу грипа. Ці спостереження були покладені в основу розробки убитих вакцин проти грипу. Убиті вакцини в наш час застосовуються переважно за кордоном. За наявними даними убиті вакцини знижують захворюванність грипом у 2 -3 рази.
В нашій країні проводиться вакцинація за допомогою живих та ослаблених вірусів. Ці щеплення створюють більш високий ступінь захисту, вони більш легкі, без болючих відчуттів. Перед щепленням необхідно звільнити носові ходи від слизу протягом 2 - 3 год. Не сякатися, не палити, не їсти гарячої їжі, не вживати спиртного.
Стійкість організму проти захворювання на грип зберігається приблизно протягом року. Щеплення звичайно роблять в осінню пору. Після вакцинації несприятливість виникає лише через 2 - 3 тижні. Тому в момент розвитку спалаху захворюваності захисну дію може справити і протигрипозна сиворотка. Тривалість дії сироватки значно менша ніж вакцини, її необхідно вводити в ніс по 0,3 - 0,5 г регулярно раз у 3 - 4 дні простягом усього спалаху.
Здорове тіло - передумова здорового духу, здорових здібностей. Для зміцнення здоров’я необхідно враховувати фактори ризику розвитку зниженої опірності організму, що призводить до почащення простудних захворювань:
- Гіподинамія. Дефіцит руху призводить до помітних змін: атрофуються м»язи, втрачається білок, частина м’язевої тканини заміщується жировою. Тривала гіподинамія може істотно впливати на функціональний стан серцево-судинної системи, внутрішнього середовища організму.
Під впливом фізичних вправ у організмі відбуваються значні функціональні зміни. В м’язах збільшується кількість капілярів, вони краще постачаються кров’ю, стають сильнішими і масивнішими. За рахунок збільшення коронарного кровообігу покращується живлення серця. Серце тренованого школяра у стані спокою працює «економніше» серця нетренованого школяра. Фізичні заняття на відкритому повітрі сприяють збільшенню кількості еритроцитів, а відповідно і гемоглобіну в крові. Клітини головного мозку стають працездатнішими, стійкішими до сильних подразників. Покращується діяльність центральної нервової системи. У фізично тренованих дітей вища інтенсивність концентрації уваги, краще пам’ять, продуктивність розумової праці, успішність навчання. Мінімум щоденного фізичного навантаження, необхідного кожній людині, включає в себе обов’язкову ранкову зарядку. Кращі ліки проти гіподинамії - фізкультура і спорт.
- Порушення режиму харчування, переїдання.
Діти а також і дорослі повинні приймати їжу в певний час. Завжди в один і той же. Багато спеціалістів рекомендують з’їдати в ранці більше третини добового раціону. Сніданок повинен бути досить ситним. На обід доцільно виділяти близько 30% добового раціону, їжа повинну бути простою, здоровою. Не можна привчати людину до якихось особливих делікатесів. Не слід зловживати смаженим, соленим. В середньому дорослому достатньо 5 г солі на добу.
Звичка гарно досхочу попоїсти формується ще в дитинстві. Про це геніальний живописець XVII сторіччя Пітер Пауль Рубенс писав: «Більшість людей тренують свої тіла лише у питві та достатній їді, не дивно, що від цього живіт товстішає, вага його збільшується від обжорства, ноги слабшають і руки усвідомлюють свою бездіяльність».
Встановлено, що для здорової людини найкращим є чотириразове харчування. Необхідно витримувати проміжки між окремими прийомами їжі та об’єм вживаної їжі.
- П’янство та алкоголізм.
Зловживання алкоголем сприяє розвитку раннього атеросклерозу, підвищеного артеріального тиску, ураження серцевого м’язу. Одномоментний прийом значних доз алкоголю є провокуючим фактором у розвитку інфаркту міокарда
В п’ючих сім’ях найбільше страждають діти. В цих сім’ях досить часто народжуються діти з вадами фізичного та розумового розвитку.
- Паління.
Не меншу шкоду організмові завдає й паління. В тютюні та тютюновому димі накопичується кілька десятків шкідливих речовин. Однією із найбільш несприятливих діючих серед них є никотин.
- Негативні емоції.
Невротичні стани особливо легко виникають у осіб розумової праці в молодому віці. Стресорними факторами для студентів є психогенні реакції, пов’язані безпосередньо з учбовим процесом, що виникають часто під час екзаменаційної сесії. Розумова праця при малорухомому способі життя сприяє зниженню стійкості організму до серцево-судинних, нервово-психічних та інфекційних хвороб. Цим особам необхідно поєднувати відпочинок з легкою фізичною працею, спортом, прогулянками. Рухливість та зміна вражень наповнюють людину бадьорістю та оптимізмом.
- Переохолодження.
Особливе місце в переліку факторів розвитку простудних захворювань займають часті переохолодження, що призводять до порушення терморегуляції, адже одним з основних гемостатичних показників теплокровних тварин та людини є постійність температури тіла в межах 37°С. Ця постійність підтримується своєрідними центральними і периферичними механізмами. Терморегулюючі центри розміщені в підкіркових утвореннях.
Терморегуляція на периферії складається з двох процесів: теплоутворення і тепловіддачі. Теплоутворення забезпечує периферична скелетна мускулатура за участю ендокринної системи. Тепловіддача здійснюється, переважно, вегетативною іннервацією поверхневих судин шкіри.
В основі терморегуляції лежить рефлекторний акт. При підвищенні температури навколишнього середовища терморецептори сигналізують про це в центр. Відповідь з боку центру викликає розширення периферичних судин, посилення секреції потовидільних залоз. Таким шляхом збільшується тепловіддача. Зниження скоротливості скелетних м’язів, а також пригнічення функції ендокринних залоз та обміну речовин зменшують теплоутворення.
Дуже шкідливе підвищення температури зовнішнього середовища може сприяти порушенню функції регуляторних механізмів. Тоді залежно від зміни температури зовнішнього середовища різко змінюється і температура тіла, що може спричинити перегрівання або тепловий удар.
При зниженні температури зовнішнього середовища зменшується тепловіддача і збільшується теплоутворення,наступає м’язове тремтіння, підвіщення інтенсивності обмінних процесів тощо. При м’язовому тремтінні утворюється більше енергії для підтримки сталості температури тіла. При різкому похолоданні у «згорнутої в клубок» людини зменшується поверхня шкірних покривів, через що зменшується віддача тепла у зовнішнє середовище.
Активну участь у підтриманні сталості температури тіла приймає також вища нервова система. З поглибленням гіпотермії пригнічується вища нервова діяльність, а це ще більше знижує температуру тіла. Дихання стає рідким, розвивається гіпоглікемія. При зниженні ректальної температури до 25 - 28°С може настати смерть від зупинки дихання.
Зниження температури зовнішнього середовища і температури тіла сприяє розвитку простудних захворювань і вірусних інфекцій.
Припускають, що підвищення температури тіла при інфекційних захворюваннях на початку розвитку хвороби частково є проявом захисної реакції організму.
Загартовування організму відіграє не останню роль в профілактиці інфекційних захворювань. Загартовування дає багато, організм можна і треба привчити до холоду. Статистично доведено, що люди, які проводять багато часу на свіжому повітрі, навіть під час епідемій менше хворіть грипом, ніж люди, що знаходяться у приміщенні.
Дослідження показали, що при швидкому переохолодженні нижньої половини тіла, особливо ніг, судини звужуються в слизовій оболонці носоглотки. Надходження крові зменшується. Тканини втрачають здатність опиратися бактеріям і вірусам. Щоб цього уникнути необхідно привчати організм до впливу холоду. Це досягається шляхом загартовування організму.
Загартування організму - це комплекс заходів по підвищенню стійкості організму до дії неблагоприємних погодно - кліматичних умов (низької та високої температури повітря, зниження атмосферного тиску і т. д).
Загартовування організму грунтується на здатності організму людини пристосовуватись до мінливих умов зовнішнього середовища. Ефект загартовування досягається шляхом систематичної, багаторазової діїї того чи іншого фактору (холоду, тепла та ін.) і поступового підвищення його дозування, так як лише за таких умов розвиваються пристосувальні зміни в організмі, удосконалюються нейрогуморальні і обмінні процеси, підвищується загальна опірність організму до дії неблагоприємних факторів зовнішнього середовища. Загартовування організму має специфічний характер, тобто воно визначається поступовим зниженням чутливості організму тільки до дії певного фізичного фактору. Так, стематична дозована дія холодом підвищує стійкість, головним чином, до дії низьких температур, а теплом - до дії високих. Загартовування холодом не означає розвитку стійкості до тепла чи низького атмосферного тиску. Після припинення загартовування ступінь загартованості слабшає, і як правило, через 1 - 1,5 міс фактично зникає. Оскільки, як вже підкреслювалось, переохолодження є ведучим фактором ризику простудних захворювань, дуже важливим є загартування до холоду.
Суть загартування до холоду полягає в поступовому зростанні ступеня охолодження. У людей, що звикли до холоду, теплоутворення в організмі проходить більш інтенсивно - це забезпечує краще кровопостачання шкіри і покращує стійкість до інфекційних хвороб.
Охолодження навіть невеликих ділянок тіла у людей, незвичних до холоду, так як і загальне переохолодження, викликає розширення судин слизової оболонки носа, її запалення з підвищеним виділенням секреторної рідини, тобто, так званий, катар верхніх дихальних шляхів. У загартованих людей такої реакції з боку слизової оболонки верхніх дихальних шляхів не спостерігається, що визначається іншим характером рефлекторних судинних реакцій у загартованих.
Загартування до холоду можна досягти, раціонально використовуючи сонце, повітря, воду. Найбільш зручними та ефективними є водні процедури: обтирання, обливання, душ, купання, моржування.
Обтирання є самою легкою по дії на організм водною процедурою, має тонізуючу дію, покращує кровообіг, підвищує обмін речовин. Простирадло чи рушник з бавовняної тканини змочують водою tо 32-30 оС, гарно викручують і швидко та енергійно розтирають все тіло чи окремі його частини (руки, ноги...). Зразу ж після цього розтирають тіло сухим рушником до відчуття тепла. Температура повітря в приміщенні, де проводять обтирання, має бути не нижче 18-20 оС. Температуру води поступово доводять до 20 - 18 оС, знижуючи кожні 6-7 днів на 1 оС. Якщо відсутні різні явища в вигляді катару верхніх дихальних шляхів, слабкості, розбитості, подразливості, розладів сну, можна і надалі знижувати температуру води кожні 10 днів на 1 оС до 10 - 12 оС.
Обтирання найдоцільніше проводити вранці після ранкової гімнастики, яка також сприяє зміцненню організму. Обтирання ніг прохолодною водою краще робити перед сном, щоб потім лягти до теплого ліжка.
Обливання за своєю дією схоже до душу. Оголеного хворого, що стоїть в ванні з теплою водою (tо 37-38 оС), обливають 2 - 3 рази водою з відра, лійки чи шлангу так, щоб вся вода стікала по тулубі до ніг. Процедуру виконують щоденно на протязі 4 - 6 неділь, поступово знижуючи температуру води з 34-33 оС до 22-20 оС. Тривалість процедури 2-3 хв. Після обтирання все тіло розтирають сухою, краще нагрітою простинею до почервоніння шкіри і відчуття тепла.
Водні процедури доцільно починати в теплу пору року. Загартування також проводять шляхом застосування повітряних ванн. Приймати повітряні ванни слід в приміщенні при температурі повітря не нижче 14-15 оС. Спочатку їх тривалість має бути не більше 3 - 5 хв., потім прибавляють по 1 хв. кожен день до загальної тривалості процедури 15 - 20 хв.
Корисно також вдома щоденно по підлозі ходити босоніж, починаючи з 1 хв. і збільшуючи тривалість процедури через кожні 5 - 7 днів на 1 хв. Досягають загальної тривалості ходьби до 10 - 15 хв. В теплий період року для загартування використовують тривалі прогулянки на свіжому повітрі, сон в приміщенні з відкритим вікном при температурі не нижче 16 о С.
Необхідно пам’ятати, що здорові, загартовані люди рідше хворіють грипом, легше переносять його і, як правило, не мають ускладнень.
При переохолодженні показана невідкладна профілактика простуд. Необхідно здійснити холодову розминку, яка полягає в розтиранні снігом кінцівок лиця, вушних раковин. Після цього показаний масаж біологічно активних точок, розміщених на цих же ділянках тіла. При цьому стані призначають вітаміни в максимальних дозах, тобто використовують метод гіпервітамінізації: вітамін С призначають по 0,1M5раз в день, а також полівітаміни, настій шипшини, вітамінні напої тощо.
Чи всім корисна сауна й парна баня?
Останніми роками у нас стали досить популярними фінські бані - сауни. З фзіологічної точки зору фінська баня вважається кориснішою ніж парна баня. В умовах перегрітого сухого повітря піт вільно випаровується з поверхні тіла, що сприятливо відображається на терморегуляторній реакції організму. З потом людина втрачає від 0,2 до 1,5 літра, а в деяких випадках і 3 літри рідини.
У людини, що знаходиться в парній бані, де вологість повітря надзвичайно висока, піт не випаровується, а зтікає зі шкіри. Тепловіддача затримується, підвищується температура тіла. Може настати перегрівання з різкими фізіологічними зсувами - підвищується температура тіла до 40,2°С і артеріальний тиск, частіше є пульс до 120 ударів на хвилину, згущується кров і т.д.
В усіх випадках користування банею, як фінською, так і парною може завдати непоправної шкоди здоров’ю, якщо попередньо не порадитись з лікарем.
Правильне користування банею стимулює діяльність центральної і вегетативної нервової системи, функції кровообігу та дихання, сприяє виділенню продуктів обміну, токсинів, розслабленню м’язів і сухожилків, покращенню живлення тканин.
Медичні покази для користування сауною і парною банею: банні процедури корисні в початковій фазі гострих респіраторних захворювань, при бронхітах, розтягах зв’язок, вивихах, радікулітах, а також при деяких захворюваннях серцево-судинної системи: гіпотонія, гіпертонічна хвороба І ступеня, при порушеннях обміну речовин (діабет, ожиріння), захворювання суглобів.
Протипокази: всі захворювання в гострій стадії, всі хронічні захворювання в стадії загострення, при підвищенні температури тіла.
Контрольні питання:
13. Роль екологічних факторів у профілактиці простудних захворювань.
14. Профілактика простудних захворювань.
15. Особливості загартування в дитячому віці.
16. Правила особистої гігієни при захворюванні на грип та інші простудні хвороби..
17. Перерахуйте специфічні і неспецифічні заходи профілактики.
18. Фактори ризику та їх несприятливий вплив на організм.
19. Механізм терморегуляції.
20. Дія на організм високих та низьких температур.
21. Загатровування організму, його роль у профілактиці простудних захворювань.
22. Традиційні й нетрадиційні методи загартовування.
23. Особливості проведення невідкладної профілактики простуди та переохолоджень.
24. Особливості впливу сауни на організм.
25. Вплив парної бані на організм.
26. Чи всім корисні сауна й парна баня?
Рекомендована література:
27. Валеологія - наука про здоровий спосіб життя. Інформативно-методичний збірник. Випуск І. К., 1996р.
28. Гаращук В.,Валеологія, підручник для 10 - 11 класів загальноосвітніх шкіл. К., «Генеза», 1998р.
29. Застельська Л.Я., «Грип та запобігання йому» М., Медицина, 1995р.
30. Тагдій Д.Г., Мамедов Я.О., Амієв С.О. «Екологія і здоров’я», Медицина, М., «Знання», 1985р.
31. Іванова С.П., «Гігієна школяра», Медицина, М., «Знання», 1997р.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ТЕМИ № 11
З КУРСУ «ВАЛЕОЛОГІЯ”
ДЛЯ 11 КЛАСУ МЕДИЧНОГО ЛІЦЕЮ
Тема: Основи психічного здоров¢я.
Мета заняття: Ознайомити ліцеїстів з основами психічної діяльності людини, факторами ризику психічних захворювань в епоху НТР, основами психотерапії. Сформувати у ліцеїстів потребу дотримуватися раціонального режиму дня та життя.
План заняття та розподіл часу:
32. Ознайомити ліцеїстів з фізіологічними основами психічної діяльності. Поняття про стрес. Еволюційні передумови та фізіологічні механізми стресу як адаптивної реакції. 5 хв
33. Повторити фактори ризику психічних захворювань в епоху НТР: інтенсифікація виробництва, гіподинамія, величезний потік інформації, тощо. 5 хв
3. Поторити роль біоритмів у забезпеченні здоров¢я. 5 хв
4. Поняття про свідоме, підсвідоме та надчутливе. 10 хв
5. Основи психотерапії. Поняття про аутогенне тренування,
гіпноз, біоенергетику, тощо. 10 хв
6.Поняття про біополе, біоенергію. Екстрасенсорна взаємодія
між людьми. 10 хв.
7. Сон та його регуляція. 5 хв
8. Основи раціонального режиму дня та життя. 5 хв
1. Фізіологічна необхідність навантаження. здоров¢я та
т ренування. 5 хв
11. Зачитування реферативних повідомлень ліцеїстів на запропоновані теми: 10 хв
Втома та відпочинок як невід¢ємні складові тренування.
Принципи функціональної надмірності організму людини.
Приклади фізичних, інтелектуальних та психічних
можливостей людини.
Вплив на людину планет, космосу. Ноосфера.
Тривалість життя людини.
12. Робота з тестовим матеріалом. 20 хв.
“Якщо нещасливими стають, то одинокими народжуються. Самотнсть – це хвороба, збудник котрої невідомий, а розвиток незворотній”
(Французький філософ Поль Рішар).
“Всі наукові відкриття і досягнення техніки, всі великі витвори мистецтва, - писав видатний психолог Є. І. Бойко – продукти роботи мозку людей, так само, як і наші маленькі справи, невдачі, помилки, недоліки характеру, звички. Від мозку залежить геніальніть і психічна хворба, розум і дурість, любов, дружба, віра, страждання і щастя, талант і обдарованість”. Дійсно, коли головний мозок, над яким Природа працювала мільйони років – це матеріальний аппарат нашої психічної діяльності, центральний пульт управління всього життєздатного організму.
Головний мозок здійснює свою відображувальну функцію через посередництво органів чуття, про які ми вже говорили вивчаючи тему № 4. Вони посилають інформацію в цей вищий орган психічної діяльності, а головний мозок розпізнає її, комбінує, співставляє з минулим досвідом, перевіряє практикою, закріплює в пам"я”ті, котра є основою свідомих дій людини.
Психіка формується з перших днів народження людини переважно під впливом оточуючого середовища. Однак ті системи головного мозку, котрі є біологічною основою психіки, формуються не лише під впливом зовнішніх, але й в першу чергу,під впливом вроджених і генетичних (внутрішніх) факторів.
В процесі росту людини спостерігається поступовий перехід в розвитку її психіки – від образного пізнання, характерного для дитячого віку, до пізніння більш високого рівня, що включає побудову узагальнень, що властиво більш зрілому періоду.
Формуванню психіки у людини, що дозволило їй стати царем природи, передував еволюційний період. При цьому визначальним фактором в формуванні психіки на протязі мільйонів років стала праця.
Головний мозок – це орган психічної діяльності, тому різноманітні ушкодження і хвороби мозку можуть привести до порушень психіки.
Психіка – функція головного мозку, що полягає у відображенні об”єктивної реальності. Завдяки психіці у людини формуються найбільш адекватні уявлення про реальність, в тому числі про себе саму, як шляхом безпосередніх контактів з об”єктами реальності, що нас оточують, так і опосередковано, шляхом суджень, узагальнень.
Психічне здоров¢я – це стан цілковитої душевної рівноваги, вміння володіти собою, що проявляється рівним, стійким настроєм, здатністю швидко пристосовуватись до складних ситуацій і їх долати, здатністю за короткий час відновлювати душевну рівновагу. Психічне здоров”я можна розглядати як гармонійний стан психічного розвитку людини (емоційного, інтелектуального, особистісного), який дозволяє їй адекватно зрозуміти і сприйняти себе як унікальну, неповторну особистість (“всього в собі”) та весь навколишеій світ (людей, природу, космос),
Психічне здоров”я є складовою і необхідною умовою здоров”я людини, Воно значною мірою зумовлює розвиток фізичного здоров”я і є основою для формування і розвитку духовного здоров”я.
Психологія – наука про психіку людини, тобто її внутрішній світ, її душу та відносини з довкіллям, що значною мірою визначає думки, поведінку, спосіб життя.
Галузі психології:
1. педагогічна психологія
2. вікова психологія
3. медична психологія
4. соціальна психологія
5. інженерна психологія тощо
Наука, що вивчає умови підтримання і зміцнення психічного здоров¢я, розробляє правила поведінки, що сприяють збереженню психічного здоров¢я, називається психогігієною. Порушення психічного здоров¢я не рівноцінне душевній хворобі. Такі порушення, як правило, носять тимчасовий характер і спостерігаються у практично здорових людей.
Оцінка психічного стану людини проводиться шляхом клінічного обстеження, що включає, в першу чергу, детальний розпит пацієнта (анамнез). Це основний метод психіатричного обстеження. Об”єктивний анамнез збирають у близьких родичів, знайомих, у тих, хто добре знає обстежуваного. Обов”язковими в оцінці психічного стану обстежуваного є спостереження за пацієнтом під час розпиту, виразом його обличчя, інтонацією, мімікою, жестикуляцією, позою і т.д. Детального психологічного аналізу вимагає вивчення художньої творчості обстежуваного. Клінічне обстеження включає також проведення загально-соматичного і неврологічного детального обстеження, а також проведення клініко-психопатологічних обстежень – психологічних експериментів, що являють собою набір досить простих “ розумових” і практичних завдань, що задаються обстежуваному в різних варіантах і комбінаціях, в залежності від мети диференціальної діагностики. З інструментальних методик широко застосовуються електроенцефалографія, реоенцефалографія, ехоенцефалографія, ренгенологічні методи (краніографія, комп”ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія). Широко впроваджуються генетичні методи обстеження.
Особистісне здоров”я – це інтегративний показник гармонійного співвідношення між усіма аспектами психічного здоров”я, у тому числі між інтелектуальним і емоційним здоров”ям, яке досягається шляхом самовиховання, саморозвитку, самовдосконалення, самоусвідомлення людини в конкретних соціально-історичних умовах і визначає суть людини, її цілісність.
Емоційний аспект психічного здоров”я можна розглядати як динамічний психічний стан людини, що дає їй змогу адекватно розуміти, як вона себе почуває, який у неї настрій. Емоційно здорові люди вміють керувати своїми почуттями, емоціями та настроєм, що робить їх привабливими для оточуючих і створює комфортне мікросередовище навколо них.
Ознаками емоційно здорової людини є адекватне:
6. пристосування і адаптація до різноманітного оточення
7. дбайливе ставлення до власного здоров”я
8. відчуття цінності життя
9. розуміння,що вона не є центром Всесвіту (“тільки Я і все - для мене”)
10.співчуття і турбота про оточуючих
11.безкорисливість, неегоїстичність по відношенню до інших
12.здатність до глибоких почуттів в особистих стосунках (співпраця, дружба, кохання)
13.вміння контролювати свої думки і тіло, що дозволяє зробити оптимальний для здоров”я вибір
Інтелектуальний аспект психічного здоров”я показує здатність людини усвідомлювати реальність зовнішнього світу і розробляти оптимальну стратегію та спосіб життя. Воно дозволяє людині нормально реагувати на життєві зміни, знаходити оптимальний вихід з критичної ситуації, переживати втрати в своєму житті без істотної шкоди для власного здоров”я.
Ознаками інтелектуально здорової людини є:
14.здатність використовувати свободу вибору дій та вміння застосовувати її для самовдосконалення
15.вміння встановлювати і розвивати міжособистісні стосунки (творчі, дружні, родинні, виробничі, інтимні)
16.здатність з розумінням сприймати мотиваційні установки, думки та індивідуальність інших людей
17.усвідомлена установка на позитивне мислення: не думай про іншого погано і не твори зла
18.вміння вибрати гармонійне співвідношення між розвитком логічного і творчого мислення, відповідно до особливостей соціально-психологічного середовища
Однією з умов формування, збереження, зміцнення психічного здоров”я
людини є рівень і особливості культури, духовність людини та суспільства. У кожній культурі багато поколінь виробили певне світосприйняття, традиції, моральні настанови, звичаї,” писані і неписані” закони та правила поведінки. Так, деяким народам,а надто тим, що живуть в південній частині планети (італійці, іспанці, мексіканці та інші) традиційно притаманно дуже бурхливо, емоційно виявляти свої почуття. Вони кричать, галасують, якщо задоволені, або ж голосять в горі чи тузі. В інших культурах (у північних і східних народів) така поведінка вважалася би ненормальною і неприпустимою. Тому один з найкращих шляхів розуміння людей – пізнання їхніх традицій, звичаїв, обрядів, свят тощо.
Та незалежно від культури або етнічної належності існують загальнолюдські критерії та ознаки психічно здорової людини:
- шанобливе ставлення й повага один до одного
19.розсудливість у діях та вчинках
20.вміння встановлювати та підтримувати дружні стосунки один з одним
21.адекватна самооцінка та реальність сприйняття навколишнього світу
Головна мета формування та збереження психічного здоров”я полягає
в тому, щоб зберегти індивідуальність людини, допомогти їй розкрити приховані можливості, тобто активізувати та включити процес самопізнання, самоусвідомлення та саморозвитку особистості. Цей процес неможливий без спілкування – однієї з основних форм життєдіяльності та існування людини.
Спілкування – це процес встановлення та розвитку контактів між людьми, які виникають під час спільної діяльності, прояв фундаментальних особливостей психіки людини, форма її життєдіяльності та існування. Людина починає спілкуватись з моменту народження і це триває до кінця її життя. Вона зберігає функції спілкування і наодинці з собою (внутрішнє мовлення, монолог з собою тощо). Недостатнє задоволення потреби дитини в спілкуванні може у майбутньому призвести до її емоційної глухоти, черствості, закріплення недовіри до світу. Спілкування з іншими людьми є життєво необхідним для людини, якого б віку вона не була. Недаремно у всіх народів світу найтяжчим покаранням вважається ув”язнення в одиночній камері.
Зміст спілкування полягає в тому,що воно є засобом передачі форм культури і суспільного досвіду. У спілкуванні виявляються індивідуальні особливості людини.
Визначають різні стилі спілкування. Найважливішими з них є позитивне та негативне спілкування. Позитивне спілкування – це стиль спілкування людини, за якого вона утворює навколо себе комфортну атмосферу, гарний настрій та можливість конструктивного діалогу. Позитивне спілкування є основою та фундаментом збереження психічного здоров”я людини. Негативне спілкування – це стиль спілкування людини, за якого вона утворює навколо себе атмосферу напруженості, дискомфорту. Стає неможливим вирішення проблем. Людина з негативним стилем спілкування є джерелом сварок, суперечок, що не сприяє зміцненню та збереженню психічного здоров”я не тільки цієї людини, а й оточуючих. Така людина є джерелом стресів.
Вивчаючи тему № 2, ми вже говорили про стрес – стан загального напруження організму, що виникає при надсильному подразненні та загальний адаптаційний синдром. Людина як біологічний вид формувалась тисячоліттями, зазнаючи при цьому різноманітних стресів. Постійна зміна умов життя і, зокрема, технічна революція впливають на людину потоком надсильних подразників. В цих умовах в порядку пристосування зміщується діапазон сприйняття, як правило в сторону його зниження. Так, сучасний міський житель не чує так гарно, не бачить так гостро, як давня люднина і навіть людина, яка живе в селі.
Оточена надсильними звуковими чи світловими подразниками, сучасна людина пристосовується до них високим рівнем подразнень і в неї знижується гострота слухових і зорових сприйнять. Але такі пристосування не байдужі для здоров¢я і потребують значних психічних і емоційних витрат. Людина на сильний шум відповідає підвищеною психічною збудливістю, подразливістю, порушенням сну. Наприклад, постійна голосна музика в квартирі – пряма загроза психічному здоров¢ю її мешканців.
Надлишок зорових подразників – багатогодинний перегляд тевелізійних прорам, рух з великими швидкостями, створюють фон надсильного психічного навантаження. Часто люди відічають, що поїздка на роботу і з роботи втомлює їх більше, ніж сама робота. Щоб уникнути таких перевантажень, слід рекомендувати у віільний від роботи час створювати обставини без сильних подразників: спокій, вечірні прогулянки, обмеження перегляду програм телебачення, відпочинок на природі, тощо.
Ми живемо в епоху науково-технічної революції та важливих досягнень в області біології та медицини. Перелік багатьох успіхів у різних галузях медицини можна вести на багатьох сторінках. Але в цілому захворюваність не зменшилася. Місце важких інфекцій зайняли хвороби, які в побуті часто називають “хворобами цивілізації”. Сюди належать гіпертонічна хвороба з усіма її загрозливими ускладненнями, аж до інсульту та інфаркту, стенокардія, пухлини, виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки, бронхіальна астма та інші захворювання алергічної природи, екземи та нейродерміти, а також алкоголізм та наркоманія. БІльшість цих захворювань відносять до категорії психосоматичних. Цей термін означає, що зміни, що відбуваються при цих захворюваннях у внутрішніх органах і системах організму, лікарі пов¢язують з більш або менш тривалим емоційним напруженням (у вигляді страху, ненависті, образи, відчаю), що виникають у відповідь на життєві труднощі та конфлікти – як міжособистістні (тобто між людьми), так і внутрішні. Саме внутрішнім конфліктам приписують головну роль у виникненні неврозів та психосоматичних захворювань.
Внутрішній конфлікт – це конфлікт між двома однаково сильними, але не сумісними одна з одною потребами, між двома різноспрямованими тенденціями поведінки. Так, якщо людина заради задоволення якихось своїх егоїстичних потреб повинна здійснювати вчинки, що протирічать її уявленням про саму себе як про благородну, сильну людину, вчинки, що можуть ушкоджувати її відчуття честі та справедливості, - вона опиняється в ситуації роздвоєння, конфлікту з самим собою. Потреба, саме існування якої вступає у протиріччя з основними вихованими установками поведінки, не може бути задоволена безпосередньо у поведінці і викликає хронічне емоційне напруження. Іншою причиною емоційного напруження стають зіткнення із зовнішніми перешкодами, що заважають задовольнити потребу, що є прийнятною для особистості, або удари долі, такі, як смерть близьких, війни, конфлікти. Незалежно від того, внаслідок яких причин – зовнішніх або внутрішніх – не вдається задовольнити актульну потребу, у людини виникає стан стресу.
Слово “стрес” використовується, як правило, частіше за будь який інший науковий термін і в популярній літературі, і у побуті. Однак багато з тих, хто широко використовує цей термін для характеристики свого стану або стану своїх близьких, не завжди уявляють точне його значення і весь складний комплекс проблем, що пов¢язані з цим поняттям.
Концепція стресу була розроблена в 1936р. видатним канадським фізіологом Гансом Сельє та його послідовниками в усіх країнах світу. Він визначав стрес як специфічну відповідь організму людини або тварини на будь-яку пред¢явлену йому вимогу; ця відповідь являє собою напруження (український переклад англійського слова “стрес”) усіх захисних сил організму, мобілізацію його ресурсів, і перш за все вегетативної, нервової та гормональної систем, для пристосування до зміненої ситуації та вирішення тих життєвих завдань, що виникли.
Г. Сельє виділяє три фази такої реакції організму:
22.Фазу тривоги, що відображає процес мобілізації резервів;
23.Фазу опору, коли вдається успішно долати труднощі без видимої шкоди для здоров¢я. На цьому етапі організм буває навіть більш стійким до різноманітних шкідливих впливів (інтоксикації, крововтрати, голодування, бІль та інш.), ніж в звичайному, вихідному стані.
24.Фазу виснаження, коли внаслідок надмірно тривалого або надмірно інтенсивного напруження виснажуются пристосувальні можливості організму, знижується його стійкість до захворювань та з¢являються різноманітні ознаки фізичного неблагополуччя: зниження апетиту, порушення сну, розлади стулу, втрата у вазі, підвищення артеріального тиску, порушення серцевого ритму та інші.
Відкриття закономірного переходу від стадії мобілізації до стадії виснаження дозволило вченим притягти концепцію стресу для пояснення механізмів виникнення психосоматичних захворювань. При цьому сам розвиток стану стресу, навіть якщо він викликається фізичним впливом (травмою, переохолодженням або перегріванням, больовим шоком), в основному визначається негативними переживаннями, що виникають при цьому: емоційними реакціями на ситуацію у вигляди тривоги, депресії або безсильного гніву. Більш того, загроза, що навіть не супроводжується ніяким фізичним впливом, або несприятливі життєві обставини викликають інтенсивні прояви стресу. Стрес, обумовлений емоційними людськими відносинами, може мати руйнівні наслідки для здоров¢я, тому слід детальніше проаналізувати психологію конфліктів.
Конфлікт – це:
25.загострення суперечностей, які виникають у процесі взаємодії суб”єктів спілкування і спричинені конкуренцією їх інтересів
26.зіткнення протилежних цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів чи суб”єктів взаємодії
27.невдоволення, тривога, розбурхані нерви, небажання вчитися, працювати з людьми
В основі конфлікту лежить:
28.протилежність інтересів, бажань, потягів конфліктуючих сторін
29.протилежність цілі або засобів її досягнення за даних умов
30.побоювання, що буде зачеплено інтереси іншого
31.суперечливі позиції сторін з будь-якого приводу
Причини конфліктів поділяють на суб”єктивні та об”єктивні.
Об”єктивні – напруженісьта нестабільність довкілля:
32.економічна криза
33.соціальна нестабільність
34.суперечливі позиції сторін (класу, держави, групи людей)
Суб”єктивні – внутрішні особливості сприйняття оточення і реагування на нього:
35.невміння спілкуватись
36.неспроможність аналізувати свою роль у конфлікті
37.побоювання, що постраждають твої інтереси
38.невідповідність бажань та можливостей
39.протилежність цілей та засобів їх досягнення
Конфлікти класифікують на:
40.внутрішньоособистісні (психологічні)
41.міжособистісні (соціальні)
42.соціально – психологічні
Наведемо деякі приклади конфліктів.
1.Внутрішньоособистісні конфлікти:
43.мені не подобається палити, я не отримую від цього задоволення, але я палю, бо боюся непорозумінь з моїми однокласниками – виникає конфлікт з самим собою
44.я дуже люблю цукерки та тістечка, але в мене зайва вага – я маю вирішити, що вибрати
2.Міжособистісні конфлікти:
45.суперечності з однокласниками за лідерство
46.суперечки між батьками та дітьми тощо
3.Соціально-психологічний конфлікт:
47.людина, яка внутрішньо слабка, яка не вміє спілкуватись сама з собою, починає думати, що всі її невдачі спричинені іншими людьми, в неї виникає почуття ворожості
