Тема 20. Бердянськ – курортна столиця Приазов’я

Знати історію міста, транспортні шляхи, культурні об’єкти, санаторії та пансіонати

Уміти створити власний маршрут екскурсії

План

 

1. Харківська область

2. Полтавська область

3. Сумська область

Харківська область

 

Харківська область — область у Слобідській Україні в межах Придніпровської низовини і Середньоруської височини.

Область розташована на сході України. Вона межує з Луганською, Донецькою, Дніпропетровською, Полтавською, Сумською областями України та з Росією.

Площа — 31,4 тис. кв. км

Населення — 2 760 948 осіб, в тому числі міського 2 208 029 осіб і сільського 552 919 осіб.

Густота населення — вище середньої по країні, 96,2 особи на кв. км.

В області найбільшими є міста Балаклія, Богодухів, Ізюм, Красноград, Куп'янськ, Лозова, Харків, Чугуїв. Серед об'єктів області відзначаються санаторій «Березівські мінеральні води», Краснокутський дендропарк, Ізюм, с. Сковородинівка, Чугуїв.

Харків відомий як студентське місто. В ньму нараховується велика кількість державних та приватних вищих навчальних закладів.

 

Соціально-економічні ресурси

 

Потужні промислові підприємства у Балаклії (виробництво цементу та будівельних матеріалів),у м. Первомайський (хімічна промисловість), Ізюмі (приладобудування, оптика), Змієві (виробництво електроенергії), Лозовій, Куп'янську, Чугуєві (машинобудування та металообробка).

Розвинена переробна та харчова промисловість, які орієнтовані на місцеве сільське господарство.

Головні сільськогосподарські культури: кукурудза, соняшник, пшениця, кормові трави, цукровий буряк, ячмінь та ін. Розвинене садівництво (вишні, груші, суниці, сливи, яблука тощо).

В області функціонує потужна транспортна мережа. Найбільші залізничні станції — Ізюм, Куп'янськ, Люботин, Лозова. Важливі міжнародні автотраси у Донбас, на Київ, Москву, Сімферополь.

Рівень газифікації Харківської області (на середину 2009 року) - 68,8%, міст та селищ – 80,8%, сіл – 51,9%.[4]

 

Корисні копалини

Значні поклади природного газу (Шебелинка, Красноград), вапняку, крейди, інших корисних копалин.

За попередніми оцінками, запаси газу в межах відомих родовищ у на Харківщині становлять 75 мільярдів кубічних метрів. А перспективні прогнозні запаси газових ресурсів сягають 800 мільярдів. Харківщина була і залишається до 2010 року головним газовидобувним регіоном України. її перспективні запаси оцінено 8 мільйонами 100 тисячами тонн.

 

Історико-культурні ресурси

 

В області багато слідів поселень людей за останні 10000 років, наприклад, у Богодухівському, Борівському, Валківському, Коломацькому, Краснокутському, Ізюмському районах. Зустрічаються сліди скіфів, хозарів (салтівська культура), сарматів і печенігів (навіть є населений пункт з такою назвою — Печеніги). З історією слов'ян та Київської Русі пов'язують матеріали розкопок на Удах поблизу Харкова. У 1111 році у районі Ізюму київський князь Володимир Мономах воював з половцями. Через 70 років князь Ігор зупиняється у районі гори Кременець в Ізюмі, де тоді був умовний кордон Київської Русі. Ця подія відбита епізодом у літописі «Слово о полку Ігореві» («О, Русская земле, ти уже за спиною…»). Татаро-монголи, що зруйнували ці землі у середині XIII сторіччя, довгий час не дозволяли орати «Дике поле». У 1596 році південніше Ізюму була заснована перша російська фортеця — Цареборисів. Зберігся меморіальний камінь масою у кілька тонн, який позначив закладення фортеці у 1596—1612 роках. Освоєння у другій половині XVII сторіччя району, що дістав назву «Слобідська Україна», представлене назвами багатьох населених пунктів: Балаклія, Васищеве, Ізюм, Куп'янськ, Чугуїв та десятками інших. Після 1654 року сюди переселялись з Західної та Північної України цілими селами, іноді навіть давали старі назви новим поселенням (Вільшана, Золочів та ін.). Склався оригінальний адміністративний устрій — поділ на полки (Харківський, Ізюмський та ін.). Поблизу від оборонних споруд росли села і міста. На заході області у 1708—1709 роках пройшли військові дії шведських і російських військ, що передували Полтавській битві. У першій половині XVIII сторіччя були споруджені на півдні області у районі Балаклії, Лозової, Первомайського потужні земельні укріплення — Українська оборонна лінія. Залишки фортець і валів цієї лінії збереглись у Краснограді та інших місцях.

Численні храми у селах і містах стали чудовими архітектурними прикрасами області.

В області є місця, пам'ятники, музеї, пов'язані з подіями, справами та подвигами династій та окремих осіб, таких як: Данилевські, Донець-Захаржевські, Каразіни, Харитоненки, Шидловські, Л.Кеніг, П.Мартинович, І.Первомайський, І.Рєпін, Г.Сковорода, К.Треньов, Г.Хоперська, А.Щусев, О.Ярош та ін.

Багато пам'ятників, присвячених подіям громадянської війни і Великої Вітчизняної війни (меморіальні комплекси «Висота маршала Конєва», «Дробицький яр», кургани Слави, братські могили, меморіал у селі Соколове та ін.).

Полтавская область

 

Полтавська область — адміністративно-територіальна одиниця України, утворена 22 вересня 1937 року. Розташована у середній частині Лівобережної України. Більша частина області лежить у межах Придніпровської низовини. На півночі межує з Чернігівською та Сумською, на сході з Харківською, на півдні з Дніпропетровською та Кіровоградською, на заході з Київською та Черкаською областями України. Протяжність території з півночі на південь 213,5 км., а із заходу на схід 245 км.

 

Географія

 

Полтавщина розташована у лісостеповій зоні. Ліси вкривають 8,5% території; ґрунти — в основному середньо-гумусові чорноземи.

По території області протікає 146 річок загальною довжиною 5101 км. Річки області належать басейну Дніпра: ліві притоки — Сула, Псел, Ворскла, Оріль. На півдні та південному заході область омивають води Кременчуцького та Дніпродзержинського водосховищ.

Клімат: помірно континентальний. Середня температура липня +25 °C, січня –6,5 °C. Опади бувають переважно влітку у вигляді дощів.

 

Природно-рекреаційний потенціал

Гадяч – кліматичний курорт лісової зони, розташований на березі р. Псел; Ліщинівка – лісовий кліматичний курорт, розташований на березі р. Ворскла; Миргород – рівнинний бальнеологічний і грязьовий курорт лісостепової зони.

Території та об'єктів природно-заповідного фонду: 46 заказників, у тому числі 11 державного значення, 92 пам'ятки природи, серед яких - 1 державного значення, Устимівський дендропарк (Устимівка), 20 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, з них 4 державного значення, 10 заповідних урочищ.

 

Населення

 

За кількістю населення Полтавщина займає 11 місце серед областей України і на її території проживає близько 1500 тис. чоловік. Національний склад населення однорідний, українців близько 90%. Густота населення 60 чоловік на кв.км. Приблизно 1000 тис. чоловік населення області це жителі міст.

Вікова структура і міського, і сільського населення області характеризується постарінням. Жіноче населення переважає над чоловічим.

 

Транспорт

 

Основні залізничні вузли – Полтава, Кременчук, Гребінка, Ромодан. Поширений автомобільний транспорт. Велике транспортне значення має Дніпро. Річка Сула судноплавна.

 

Туризм

 

Найцікавіші об'єкти туризму: Хрестовоздвиженський собор 1699–1709 рр., м. Полтава;

Ансамбль Круглої площі та Монумент Слави 1805–1811 рр., м. Полтава; Пам'ятник Петру І 1849 р.; Тріумфальна арка 1820 р.; Всіхсвятська церква 1815–1821 рр.; Мгарський монастир XVII–ХІХ ст.; Миргородський державний керамічний технікум імені Миколи Гоголя 1846 р., м. Миргород - є визнаним на всю Україну центром художньої кераміки; Будинок водолікарні 1914– 1917 рр., м. Миргород; Спасо-Преображенська церква,с. Великі Сорочинці 1732 р.; Літературно-меморіальний музей М.В.Гоголя, с. Великі Сорочинці; Великосорочинський історико-краєзнавчий музей, с. Великі Сорочинці; Садиба і парк с. Березова Рудка XVIII–ХІХ ст.; Державний музей-заповідник українського гончарства в Опішні; Фабрика художньої кераміки; Державний музей-заповідник М.В.Гоголя, с. Великі Сорочинці; Державний музей-заповідник педагога А.С.Макаренка, с. Ковалівка; Меморіальний комплекс садиби філософа і поета та пам'ятник Г.С.Сковороди, смт Чорнухи; Краєзнавчий музей (колишній будинок земства) 1903– 1908 рр., м. Полтава; Пам'ятний знак на честь 800-річчя заснування Полтави 1974 р.

Сумська область

Сумська область — область у північно-східній частині України; охоплює частини Середньоруської височини і Придніпровської низовини; 23 800 км², 1164,6 тис. мешканців, у тому ч. 783 978 (66,7%), міськ. і 380 641 сільського на 1 жовтня 2010 (1975 — 1452 000 меш., у тому ч. 696 000 міськ. і 756 000 сільського). Нац. склад за переписом 2001: українців — 88,8%, росіян — 9,4%, ін. — 1,8%. 15 м., 20 c. м. т., 1 721 сіль. населених пунктів; 18 районів, 346 сіль. рад.

Сумська область розташована на північному сході України. На півночі та сході область межує із Брянською, Курською та Білгородською областями Російської Федерації - довжина державного кордону з Російською Федерацією 298 км. На кордоні розташовані три пункти пропуску залізничного транспорта (Волфіно, Пушкарне, Зерново) та п’ять — автомобільного (Бачівськ, Катеринівка, Рижовка, Юнаковка, Велика Писаревка).

На півдні, сході та заході Сумщина межує із Харківською, Полтавською та Чернігівською областями України. Відстань від обласного центра до столиці України м. Києва 350 км.

 

Географічне положення: розташована у північно-східній частині Лівобережної України.

Річки Сумської області належать до басейну Дніпра і здебільшого є його лівими притоками. Найзначніші з них – Десна, Сейм, Сула, Псел, Ворскла. У долинах річок – численні озера-стариці і болота; багато штучних ставків.

 

Природа

 

Клімат: помірно континентальний. Зима прохолодна, літо не спекотне. Середня температура липня +19 °C, січня –7,5 °C. Максимум опадів випадає влітку у вигляді дощів.

Природно-рекреаційний потенціал: лісами і чагарниками зайнято 17% території. У північних районах переважають мішані ліси (сосна, дуб, береза), у центральних районах – острівні ліси (липа, клен, ясен), зустрічаються дубові гаї. За винятком ділянки цілинного степу «Михайлівська цілина» (входить до Українського степового заповідника), усі степові простори розорані. Баси – кліматичний курорт лісостепової зони, розташований за 7 км від Сум на великому масиві хвойно-листяних лісів уздовж р. Псел. об'єктів і територій природно-заповідного фонду (український степовий заповідник Михайлівська цілина, заказники, дендропарк, заповідні урочища).

 

Історія

 

Заселення території сучасної Сумщини розпочалося приблизно 15 тис. рокiв тому. В V-ІІІ тис. до н.е. територія області була заселена мисливсько-рибальськими племенами. З кінця ІІІ початку І тис. до н.е. на території Сумщини жили землеробсько-скотарські племена. На берегах Сейму, Сули, Ворскли та Псла виявлено більше 70 городищ, поселень та курганних могильників.

Починаючи з перших столiть до н.е., вся територiя сучасної Сумської областi входила до складу земель, на яких проживали раннi слов'янськi племена. В VII-X ст. всю територiю сучасної Сумщини населяло слов'янське плем'я сiверян. Тривалий процес соцiально - економiчного розвитку схiдних слов'ян зумовив формування феодальних вiдносин i утворення однiєї з наймогутнiших держав свого часу - Київської Русi, про велич i могутнiсть якої Михайло Грушевський писав: «На кiнець IX ст. уже багато земель до Києва належало, київським князям дань давало - не тiльки українськi, а й iншi, аж пiд теперiшнiй Петербург та Москву».

До Київської Русi входили i землi сучасної Сумщини. Розташований на кордонi зi степом край, незважаючи на постiйнi напади кочiвникiв, був порiвняно густо заселений. На територiї областi вiдомо понад 80 давньоруських городищ, поселень, могильникiв. Крiм невеликих поселень, iснували й великi мiста, про якi розповiдають давньоруськi лiтописи: Ромни, Вир, В'яхань, Путивль, Попаш, Глухів, Зартий. Територiя Сумщини була ареною запеклих мiжкнязiвських вiйн, особливо в 40-х роках XII ст. Використовуючи феодальнi мiжусобицi, половцi посилили натиск на руськi землi. Нашому краю, його людям, подвигам i славi, помилкам i поразкам присвячено найвидатнiшу пам'ятку Київської Русi - «Слово о полку Ігоревім».

На початку 20-х рокiв ХIII ст. зi сходу насунули монголо- татарськi орди. Велич i могутнiсть змiнилася занепадом i пригнобленням. В 50-60-х роках XIV ст. наш край входив до складу Великого князiвства Литовського, Рiчi Посполитої. Славу Київської Русi намагався вiдродити Богдан Хмельницький. В роки Визвольної вiйни i до смертi гетьмана iснувала українська держава, до складу якої входила i територiя Сумщини, а саме: Глухiвщина, Конотопщина, Роменщина, Кролевеччина. Пiзнiше цi землi ввiйшли до складу Гетьманської України, а пiвденно-схiдна частина належала Слобожанщинi. Великими мiстами були Глухів, Кролевець, Конотоп, Ромни, Путивль, Суми.

 Землями Сумщини проходило вiйсько гетьмана Івана Виговського. Саме тут, пiд Конотопом, вiдбулась знаменита Конотопська битва, в якiй українська армiя перемогла росiйську. В 1708-1709 рр. населення Сумщини опинилось в центрi боротьбi гетьмана Мазепи з росiйським царем Петром I. Трагедiя народу полягає в тому, що частина громадян пiдтримала гетьмана, iншi - царя, а це призвело до численних репресiй, жертв, страт. Саме в Лебединi були страченi прибiчники гетьмана Мазепи, в Сумах проголошено манiфест із засудженням Мазепи. Пiсля руйнування гетьманської столицi Батурина столицею Гетьманської України став Глухів. Пiсля скасування Катериною II в 1764 р. гетьманської влади на Лiвобережжi та в 1765 р. полкового устрою i самоврядування в Слобiдськiй Українi на Сумщину було поширено адмiнiстративно-територiальний подiл Росiйської iмперiї, а потiм, за винятком короткого перiоду з 1917 р. до початку 1919 р., коли знову вiдродилась українська державнiсть, - тоталiтарної Росiйської радянської соцiалiстичної держави.

З другої чвертi ХIХ ст. широкого розвитку набуло цукроварiння. Сумський повiт по кiлькостi розташованих на його територiї заводiв займав друге мiсце на Українi, а Суми називали цукровою столицею. В створеному в 1897 роцi цукровому синдикатi провiдна роль належала цукрозаводчикам Сумщини - Харитоненку i Терещенку.

Сумська область створена згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР 10 січня 1939. До її складу ввійшли 12 районів Харківської області (Білопільський, Великописарівський, Грунський, Краснопільський, Лебединський, Миропільський, Охтирський, Сумський, Тростянецький, Улянівський, Хотінський, Штепівський), 17 районів Чернігівської області (Буринський, Глинський, Глухівський, Дубов’язівський, Конотопський, Кролевецький, Недригайлівський, Путивльський, Роменський, Середино-Будський, Смелівський, Талалаївський, Хильчицький, Червоний, Шалигинський, Шосткинський, Ямпільський) та 2 райони Полтавської області (Липоводолинський, Синівський).

 

Культура

 

Сумчани пишаються своїм художнім музеєм, одним із найдавніших і найцікавіших в Україні. Твори живопису, графіки і скульптури розмістилися в будинку колишнього казначейства, пам'ятнику архітектури XIX ст.

У збірках західноєвропейського мистецтва - роботи італійських, фламандських, голландських, французьких майстрів кінця XVI - початку XX століть.

Колекція українського мистецтва містить ряд ікон XVIII в., чудові парсуни (зокрема, Гетьмана лівобреженої України Данила Апостола), офорти Т. Шевченка, відомі картини Васильківського, кілька робіт Башкирцевої, тощо.