Методи управління природокористування

Управління природокористування – це виконавчо-розпорядча діяльність державних органів, спрямована на забезпечення раціонального природокористування і ефективної природо охорони.

Розрізняють економічні та адміністративні методи управління.

1. Адміністративні методи (методи прямого регулювання):

Адміністративні методи, зокрема адміністративно-правові включають норми права, екостандарти, дозволи, ліцензії, екологічну експертизу і адміністративно - попереджувальні – це перевірка діяльності певних об'єктів, що викликають занепокоєння, як джерело можливого зараження, екологічний аудит та інші.

Адміністративне регулювання природокористування передбачає запровадження відповідних нормативів, стандартів, і обмежень, прямий контроль і ліцензування природокористування, вказують виробнику рамки, які він має дотримуватися. Головне значення мають нормативи і стандарти.

Екологічний контроль – це діяльність відповідних суб'єктів, спрямована на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями, громадянами. В залежності від системи органів, які здійснюють екологічний контроль, можна розрізняти такі його види: державний, виробничий, відомчий, самоврядний, громадський.

Стандарти якості регламентують дозволений вплив на водні, повітряні, лісові, грунтові ресурси, тваринний і рослинний світ і т.д. Розрізняють:

Якість атмосфери - це сукупність властивостей атмосфери, по визначенню ступеню впливу фізичних, хі­мічних та біологічних факторів на людей, рослинний і тваринний світ, а також: на матеріали, конструкції і довкілля в цілому.

Якість води - це характеристика її складу і властивостей, яка визначає придатність для конкретних видів використання.

Стандарти якості продукції – це, наприклад, стандарт змісту шкідливих речовин (домішок) у продукти та предмети користування.

Прямі заборони – використання токсичних препаратів (пестицидів, високотоксичних матеріалів тощо.). Наприклад з 1.01.96р. запроваджені заборони виробництва фторхлорвуглеводороду, що руйнує озоновий шар.

Сертифікати (дозволу, ліцензії) – документи використання природних ресурсів для ранжирування (послідовне розміщення чогось) потенційно конкуруючих користувачів з метою забезпечення максимального ефекту природокористування.

Економічні методи

 Економічні методи – сукупність фінансово економічних заходів, регулюючих споживання природних ресурсів, ціну ресурсів, дотації, платежі, податки у системі виробництва та природокористування.

Ліміти на природокористування – система економіко-екологічних обмежень за територіями, які представляють собою встановлені підприємством (виробником) на певний термін обсяг гранично можливого використання природних ресурсів, викидів, стоків, забруднюючих речовин у навколишнє довкілля і розміщення відходів виробництва.

Субсидії – спеціальні виплати фірмам-забруднювачам до скорочення викидів.

Платежі і податки – це адміністративні платежі, платежі користувачів, за стоки і викиди, за продукти з високим рівнем екологічного ризику.

Економічний примус – штрафи за невиконання екологічного стандарту, законодавства.

Платежі – право користування асиміляційним потенціалом природного довкілля.

Створення нового ринку - через розподіл прав на забруднення, природокористування (зокрема всі види природних ресурсів), продаж ліцензій на викиди («прав на забруднення»), компенсаційні платежі, ринки води та ін. Створення банків, які акумулюють права на забруднення. Створення бірж, які володіють правами на забруднення. Створення аудиторських фірм тощо.

Система іноземних інвестицій. Основним джерелом фінансування інвестиційних проектів та програмах технічної допомоги в Україні є три великих міжнародних установи:

· Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР);

· Міжнародний банк реконструкції й розвитку (Світовий банк);

· Міжнародна фінансова корпорація (МФК).

2. Організація служб охорони навколишнього середовища:

- Верховна Рада України

- Міністерство екології та природних ресурсів (вул. Василя Липківського або Урицького)

- Органи самоуправління

3. Екологічна паспортизація – нормативно-технічний документ, що включає дані по використанню підприємством ресурсів (природних, вторинних та ін.) і визначенню впливу його виробництва на навколишнє середовище.

Тобто, кожне підприємство веде первинний облік використання ресурсів для виробничого процесу, обліку збор та скиду води, викидів в атмосферу та облік витрат на природоохоронні заходи, які фіксуються в екологічному паспорті. До паспорту додають розрахунки ГДВ та ГДН.

Основи екологічного законодавства (МОЖНА ПРОЧИТАТИ).

Правові аспекти охорони навколишнього середовища:

а) реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, проведення ефективних і комплексних заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості між діями державних і громадських організацій;

б) Закон України  «Про охорону навколишнього природного середовища» - система гарантій екологічної безпеки людини.

Екобезпека — категорія соціальна, притаманна людському суспільству, формується в межах суспільних відносин.

У термінологічному і змістовому аспектах безпека пов'язана з антонімом «небезпека» і є його зворотною стороною. Безпека — виключення небезпеки або її зменшення до прийнятного ризику для довкілля. У частині 1 ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» вказується на попередження погіршення екологічного стану і виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Екологічна небезпека — це сукупна небезпека, діяльність техногенних систем, під впливом яких виникли природні екологічні фактори та негативні природні процеси.