2020-08-05
118
Середня щільність населеності країни складає 109 осіб на кв. км. 64,98 відсотки угорців мешкають у містах та містечках. Територіальний розподіл населення складався залежно від індустріалізації і пов'язаною з нею внутрішньою міграцією робочої сили. У містах і агломераціях, що виникали навколо, а також у деяких промислових районах заселеність дуже висока. У районі Ніршег щільність населення через природній приріст - вищий за середній по країні.
За національністю населення країни поділяється: 90 відсотків - угорці, 10 відсотків - цигани (400-600 тисяч), німці (200-220 тисяч), словаки (110 тисяч), хорвати (80 тисяч), румуни (25 тисяч), поляки (10-15 тисяч), греки (6 тисяч), серби (5 тисяч), словенці (5 тисяч) інші. У 800 з 3000 населених пунктів мешкають люди, які відносять себе до національних меншин. Конституція забезпечує їм абсолютну свободу, повне рівноправ'я і право на користування рідною мовою.
Угорські німці мешкають у західній прикордонній смузі, у Задунайському Середньогір'ї, околицях столиці, районі гір Мечек. Південні слов'яни (серби, хорвати, словенці, шокаци, буневаци) зосереджені у південно-західній прикордонній смузі, румуни - у південно-східній. Словаків можна зустріти на південному сході області Бекеш і в районах, прилеглих до Будапешту.
За статевою ознакою населення Угорщини поділяється наступним чином: чоловіків - 47,5 відсотків, жінок - 52,5 відсотки.
Поділ населення за віковою ознакою:
0-14 років - 16,3%,
15-59 років - 63,1%,
понад 60 років - 20,6%.
У 200 році зареєстровано народжуваність 95 немовлят на кожні 10 тисяч осіб. При цьому помирав 131 угорець з кожних 10 тисяч.
Рідною мовою для 96,6 відсотків населення Угорщини є угорська. Близько 5 мільйонів угорців мешкають за межами країни; більшість - у румунській Трансільванії.
Трудові ресурси
У повоєнний період основною структурною зміною в системі трудових ресурсів став перетік робочої сили з сільського господарства (в якому в 1949 році працювала понад половина всіх зайнятих країни) у промисловість.
У 1949-1983 роках число зайнятих в гірничодобувній і обробній промисловості зросло до 857 тис., тоді як в сільському господарстві поменшало до 1,113 тис. чоловік. Зареєстроване в 1992 число зайнятих розподілялося таким чином: 29% - в промисловості; 15% - в охороні здоров'я, соціальній інфраструктурі і культурі; 14% - в сільському і лісовому господарстві; 13% - в торгівлі; і 9% - на транспорті і в сфері телекомунікацій. Іншою важливою зміною в структурі зайнятості стало збільшення частки жінок; в 1949 році вони становили тільки 25% зайнятих, але в 1994-му ця цифра становила 52,8%. Відповідна тенденція дещо сповільнилася у другій половині 1990-х, в результаті частка жінок в числі зайнятих знизилася до 49,8%.
Система поселень
Серед географічні та природні причини в Угорщині склалося три типи поселень: хутори, села, міста. За останні десятиріччя прискорився процес урбанізації. Якщо у 1949 році у 50 містах мешкало 37,5 відсотків населення, то у 1998-му населення 218 міст складало вже понад 63 відсотків.
Тенденція до зменшення чисельності населення, що дала про себе знати на початку 1980-х років, зараз стосується також і міст. Починаючи з 1985 року число мешканців збільшилося лише у 75 містах.
Дві п'ятих населення зосереджено в селах, які раніше спеціалізувалися на виробництві сільськогосподарських продуктів. Це визначило як їх формування, так і розміщення в них різних об'єктів. Так звані гніздові села Альфьольда, де вулиці, розходячись від центру, ведуть до пасовищ, забудовувалися без усілякого плану.
У пагорбній і гористій місцевості поширені села з головною вулицею, де будинки розміщені обабіч долини чи магістралі. Система поселень за схемою шахівниці стала типовою для південного Альфьолду. Про існуючий ще в першій половині ХХ століття світ хуторів, що почав зникати мірою масового утворення сільськогосподарських кооперативів (1960-1961), нагадують тепер лише випадково збережені будинки та інші споруди.
Для південної частини Задунайського краю характерним є велика кількість мілких сіл та селищ. У Кішальфьольді села - середньої величини, у ось в Альфьольді - крупні. Навколо Балатону і в горах Матра сформувалися курортні селища, у той час як навколо великих міст і в передмістях Будапешту виникли так звані "сплячі поселення".
36.
Офіційна назва - Республіка Білорусь(Republic Belarus).
Географічне положення - розташована на північному сході Європи. Межує на заході з Польщею (605 км), на північному заході - з Литвою (502 км) і Латвією (141 км), на сході і північному сході - з Росією (959 км), на півдні - з Україною (891 км). Країна має стратегічне положення щодо сполучення заходу і сходу, півночі і півдня. Відстань від Мінська до Варшави становить 500 км, до Москви - 700 км, до Берліна - 1060 км, до Відня - 1300 км.
Найвища точка - пагорб Дзержинський у Мінській області (345 метрів над рівнем моря).
Найнижча точка - Німанська долина в Гродненській області (80-90 метрів над рівнем моря).
Площа території -загальна - 207,6 тис. кв. км. Довжина з півночі на південь - 560 км (350 миль), зі сходу на захід - 650 км (460 миль).
Населення - 9, 7 млн. осіб. Білоруси - 81%, росіяни - 11%, поляки - 4%, українці - 2% та інші.
Столиця - Мінськ -1, 68 млн. осіб.
Адміністративно-територіальний поділ. Білорусь складається з 6 областей з центрами у Мінську, Бресті, Вітебську, Гомелі, Гродно і Могильові і 118 районів.
Інші великі міста: Гомель (500 тис. осіб), Могильов (370 тис.), Вітебськ (358 тис.), Гродно (304 тис. жителів).
Офіційна мова - білоруська і російська.
Грошова одиниця -білоруський рубль = 100 копійкам.
Релігія - православні - 70%, католики - 20%, уніати - 7%.
Національне свято -3 липня - День незалежності(1944 р.)
Територія Білорусі знаходиться в межах Східно-Європейської рівнини, у лісовій зоні, на стику зони тайги і широколистяної області.
Географічне положення республіки, історичні та кліматичні фактори обумовили формування на її території великої кількості різноманітних природних ландшафтів. Тут налічується близько 10000 озер, понад 9000 боліт, 20800 річок і джерел.
Рельєф і грунти
Поверхня Білорусі в основному рівнинна, підвищується до 345 м у горбистій центральній частині (Білоруська гряда) і знижується до 100 м над рівнем моря у заболочених низовинах на півдні (Полісся).
Лісисті долини численних рік басейнів Дніпра, Західної Двіни і Німану роблять місцевість різноманітною.
Типи грунтів варіюються від дерново-підзолистих у північних, східних і центральних районах до бурих лісових на заході, болотяних, піщано-болотяних і піщано-дернових підзолистих у південних низовинних районах.
Близько третини території країни займають ліси, приблизно стільки ж – болота, заболочені луки.
Є великі родовища калійних солей (Солігорськ, Петриків), торфу (Полісся), будівельного каменю. Розвідані родовища низькосортного вугілля (лігнітів, бітумінозного вугілля і сланців у Прип'ятьській западині), а також невеликі запаси високоякісної нафти (Гомельська область).
Клімат
Для Білорусі характерний помірний континентальний клімат. Середні річні температури коливаються від 7°C на південному заході до 4°C на північному сході. Середні температури січня - від –4°C на південному заході до –8°C на північному сході; середні температури липня – від 17°C на північному заході до 19°C на південному сході. Середня річна кількість опадів – від 500 мм на півдні до 700 мм у центральних районах. Вегетаційний сезон триває від 178 днів на півночі до 208 днів на півдні.
Ріки й озера
| Дика природа озера Нароч |
Головними ріками Білорусі є Дніпро і його притоки (Прип'ять, Сож і Березина), Західна Двіна, Німан і Буг (Західний Буг). Ці річки об'єднані старими Дніпровсько-Бузьким, Березинським та іншими каналами.
У країні понад 10 тис. озер. Найбільші з них знаходяться на півночі: Нароч (площею 80 кв. км) і Освейське озеро (53 кв. км).
Полісся (південь Білорусі) - найбільший у Європі район боліт і заболочених земель. Тільки Прип'ятьські болота займають площу близько 39 тис. кв. км.
Найдовші річки:
| Назва | Загальна довжина (км) | Білоруська частина (км) |
| Дніпро | 2145 | 690 |
| Західна Двіна | 1020 | 328 |
| Німан | 937 | 459 |
| Західний Буг | 831 | 169 |
| Прип'ять | 761 | 495 |
| Сож | 648 | 493 |
| Березина | 613 | 613 |
Найбільші озера
| Назва | Площа (кв. км) | Макс. Глибина (м) |
| Нароч | 79.6 | 24.8 |
| Освея | 52.8 | 7.5 |
| Червоне | 40.3 | 2.9 |
| Лукомльське | 37.7 | 11.5 |
| Дрив'яти | 36.1 | 12.0 |
Флора
На території Білорусі виявлено 1638 видів судинних рослин. На національному рівні охороняється 214 видів рослин, які знаходяться під загрозою зникнення, вони внесені до Червоної книги Республіки Білорусь. Серед них 171 вид вищої рослинності. 3 види охороняються на міжнародному рівні (королівська папороть, тюльпан лісовий, лобелія Дортманна).
| Біловезька пуща |
Головна роль у збереженні ландшафтів і біологічного різноманіття належить територіям, що знаходяться під особливою охороною, загальна площа яких становить 1342,4 тис. га або 6,5 відсотка території республіки (на 01.01.1997). У Білорусі є один заповідник (Березинський біосферний), три національних парки (Біловезька Пуща, Браславські озера і Прип'ятьський), 83 заказника республіканського і 684 заказника місцевого значення, 575 пам”яток природи.
У лісах Білорусі переважають сосна, береза, осика, ялина, дуб, клен, ясен, липа і білий бук; у заболочених низовинних районах на півдні є соснові ліси.
Луки і пасовища займають 20 відсотків території країни. Близько третини території, в основному центральні і південно-східні рівнини, розорані.
Фауна
| Цар Біловезької пущі — зубр |
Тваринний світ Білорусі налічує 453 видів хребетних тварин і понад 30 тисяч видів безхребетних різноманітних груп.
Фауна Білорусі включає ведмедів, вовків, зайців, лисиць, зубрів, косуль, білок, лосів, кабанів, бобрів, видр, норок, ондатр та єнотів.
Озера і заболочені райони - житло багатьох видів птахів, у т.ч. журавлів і лелек. Серед риб переважають коропові.
Стан навколишнього середовища
Близько 1/5 території країни зазнало сильного радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (1986р.). Особливо постраждали Гомельська і Могильовська області. Ситуація посилюється надмірним розвитком хімічної і нафтохімічної промисловості і повсюдним будівництвом великих тваринницьких комплексів без належних технологій з переробки органічних відходів.
Етнічний склад
Близько 8 млн. жителів Білорусі - етнічні білоруси. Найбільші національні меншини - росіяни (1,3 млн. осіб), поляки (400 тис.), українці (250 тис.) і євреї (140 тис.). Є також татари, литовці і німці.
Білоруси - східнослов'янський народ, який має тісні історичні і мовні зв'язки з росіянами та українцями.
Мова
На відміну від багатьох інших республік колишнього Радянського Союзу, в Білорусі не було міжетнічних конфліктів. У 1991 році всім жителям Білорусі було надано громадянство, незалежно від їх національності і знання державної мови. Більше того, існує програма навчання в школах мовами етнічних меншин - російською, польською, українською, ідіш, татарською, литовською та іншими, що забезпечує права різних етнічних груп.
У радянський період внаслідок урбанізації білоруську мову витісняла російська, яка використовувалася у державному законодавстві, переважній більшості газет і журналів, у вищих навчальних закладах та багатьох міських школах. Після здобуття незалежності держава почала здійснення широкомасштабної програми відродження білоруської мови.
| Білоруси надзвичайно віруючий народ |
Релігія
Основними релігіями в Білорусі є православ'я і католицтво. Православ'я сповідують 70 відсотків віруючих. Католики латинського обряду становлять 20% віруючих, католики грецького обряду (уніати) - 7%.
37. Країни Балтії
У Північній Європі своєрідним історичним розвитком, природними умовами і ресурсами, національним колоритом і культурою виділяється трійка Прибалтійських країн (країни Балтії): Естонія, Литва, Латвія.
Пропонуємо стислу інформацію до вивчення цих країн у курсі "Країнознавство" за програмою для профільного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах.
1. Естонія (Естонська Республіка)
Естляндія і Ліфляндія - такі історичні назви закріпилися відповідно за північними і південними землями сучасної Естонії.
Естонія - невелика прибалтійська парламентська республіка, главою якої є президент, що обирається парламентом або спеціальною колегією виборців (у випадку отримання менш як 2/3 голосів у парламенті) терміном на 5 років. Вища законодавча влада в країні належить однопалатному парламентові - Рійгікогу (Державним зборам), що складається з 101 депутата. Главу уряду затверджує парламент після призначення кандидатури президентом і представлення програми діяльності майбутнього уряду.
Естонія є унітарною державою, що адміністративно складається з 15 повітів (маакундів) і 6 міст центрального підпорядкування. Нині діюча Конституція була прийнята 28 червня 1992 р. Площа країни - 45 226 км2, населення - 1,42 млн чоловік, столиця - м. Таллінн.
Географічне положення. Особливості природних умов і ресурсів
Естонія є найменшою з країн Балтії. Особливістю її географічного положення є велика довжина морських кордонів - країна розташована між Чудським озером (на сході) і затоками Балтійського моря: Фінською (па півночі) і Ризькою (на заході). По суходолу країна межує з Латвією на півдні і з Росією на північному і південному сході. Через морську акваторію сусідить з Фінляндією і Швецією. Естонії належить понад 1500 островів у Балтійському морі, найбільшими з яких є Сааремаа і Хійумаа.
Естонська Республіка — типово рівнинна країна. Південний схід країни більш мальовничий, оскільки тут пролягає смуга горбкуватих височин, вкритих лісами з великою кількістю озер льодовикового походження.
Невеликі розміри країни й оточення її з трьох боків водними просторами обумовлюють перевагу морського типу клімату, Для якого характерне нежарке ліnо, м'яка зима і значне зволоження (понад 700 мм опадів на рік). Середньосічневі температури становлять —5 °С, а середньолипневі — + 16 °С.
Значне зволоження й особливості геологічної історії розвитку території сприяли формуванню великої кількості боліт (20 % площі країни) і озер (понад 1500), а також густої річкової сітки. Найбільшими річками Естонії є Пярну, Емайигі, Нарва, Казарі.
Територія Естонії цілком розташована в зоні мішаних лісів, що досить добре тут збереглися. Лісами вкрито 38 % території країни. Переважають хвойні ліси (найбільше поширена сосна). Багатим с тваринний світ естонських лісів. Тут водяться лось, кабан, козуля, вовк, лисиця, заєць, білка. Звуки лісу насичені голосами різноманітних птахів: глухаря, тетерева, іволги, рябчика, куріпки тощо. В Естонії багато стародавніх мальовничих парків, що охороняються, зі столітніми дубами, липами, кленами й іншими деревами. Найважливішим природним ресурсом Естонії є промислова риба прибережних морських акваторій і Чудського озера. Найпопулярніші тут салака, кілька (балтійський шпрот), судак, тріска, сиг, ряпушка.
На мінеральні ресурси Естонія бідна. Є запаси горючих сланців, торфу, фосфоритів, янтарю і деяких нидів сировини для промисловості будівельних матеріалів.
Історична довідка
Предки сучасних естонців фінські племена ести (чудь) і водь, оселилися на землях сучасної Естонії задовго до початку нашої ери. У ІХ—Х ст. ця територія піддавалася частим жорстоким набігам вікінгів, хоча місцеві племена самі брали участь у військових походах на землі Швеції і Данії. Вже в Х-ХІ ст. тут почали виникати перші великі торгові центри (Таллінн, Пярну). У 1030р. західні землі естів завоювали слов'янські дружини Ярослава Мудрого і заснували тут місто Юр'єв (сучасний Тарту).
У XIII ст. німецькі лицарі Ордена хрестоносців (майбутнього Лівонського ордена) підкорили західну й південну частини естонської території, а місцевим жителям нав'язали християнство. У цей же час північні землі були захоплені Данією. У XVI—XVIІ ст. різні частини території Естонії потрапляли під владу Швеції, Польщі й Росії. Після Північної війни Росія розгромила шведів, цілком заволоділа естонською територією, що майже на 200 років увійшла до складу Російської імперії. Скасування кріпосного права в XIX ст. сприяло відродженню естонської національної культури і мови, а також істотно прискорило соціально-економічний розвиток Естляндської і Ліфляндської губернії.
Наприкінці жовтня 1917 р. на території Естонії була встановлена радянська влада. 24 лютого 1918р. лідери місцевої буржуазії проголосили незалежність країни, однак незабаром вона була окупована німецькими військами. Після відступу німців 29 Листопада 1918 р. ненадовго утворилась Естонська Радянська Республіка. Уже 19травня 1919 р. було проголошено незалежну Естонську Республіку, яку в 1920р. визнала Радянська Росія. На початку Другої світової війни в Естонію були введені радянські війська і 21 липня 1940 р. було утворено Естонську РСР.
20 серпня 1991 р. Естонія проголосила свою незалежність, вийшла зі складу СРСР і 17 вересня того ж року стала членом ООН. У 2004 р. Естонська Республіка ввійшла до складу Євро-союзу і НАТО.
Населення. Великі міста. Культура
Естонія є невеликою не тільки за площею, а й за кількістю населення, етнічний склад якого досить неоднорідний. Більшу частину населення країни становлять естонці (62%). Тут також проживають росіяни, українці, білоруси. фіни, латишів тощо. Російськомовне населення Естонії сконцентровано в півночно-східній частині країни з центром у м. Нарва. Своєрідна етнографічна група православних естонців — сету, то компактно проживає на півдні країни, а у своєму побуті й фольклорі зберегла традиції давніх часів. За віросповіданням населення Естонії - лютерани (40 %), православні (40 %). Є представники інших конфесій.
Державною мовою є естонська, яка належить до фінно-угорської групи уральської мовмовної сім’ї.Естонська мова вирізняється благозвучністю, великою кількістю голосних, що робить її дуже співучою. У зв'язку і цим одним з національних захоплень естонців є спів, зокрема хоровий. Центрами проведення оригінальних хорових співочих свят є Таллінн і Тарту. Зберегли естонці і традиції народного мистецтва: ручне в'язання, виготовлення дерев'яних і металевих прикрас, різьблення по дереву.
В останні роки відбувається скорочення кількості населення країни як за рахунок негативного природного приросту, так і в результаті еміграції неестонськомовного населення. Естонія належить до малозаселених країн, тому що середня густота населення становить близько 31 чоловік на 1 км2.Більша частика жителів проживав в містах (69 %), Найбільшими містами є Таллінн (430 тис. чоломк), Тарту, Нарва, Кохтла-Ярве, Пярну.
Справжнім шедевром середньовічної архітектури вважається столиця країни — м.Таллінн, що відоме своїми музеями, готичними соборами, стародавніми вузькими ну вуличками, вежами і воротами, замками Верхнього Micтa, будинками i спорудами у cтилі готики i бароко XIV—XV i ст. Своєрідним є i друге за величиною Micтo Тарту, центр я кого побудований у стилі класииизму. Тут містяться стародавній Дерптський університет.
Господарство
Естонська Республіка — постсоціалістична індустріально-аграрна держава, сучасна економічна політика якої спрямована на подальшу інтеграцію до європейських структур, продовження курсу ринкових реформ i всебічне впровадження у виробництво новітніх технологій. Галузева територіальна структура господарства Естонії сформувалися, як і сусідніх кpаїн Балтії, ще в часи їхнього входження до складу СРСР. Нині відбуваються зміни в галузевій структурі в бік збільшення частки зайнятих в індустрії туризму. Проте частка промисловості у формуванні ВВП країни залишається провідною (понад 30%). Основними галузями естонської промисловості (машнобудування і металообробка, хімічна і електроенергетична (ГЕС), легка i харчова.). Машинобудування переважас науково- i трудомicтке (електротехнічне, радіоелектроніка, приладобудування). У країні також працюють промислові підприємства переробки деревини, виробництва меблів, целюлози, паперу й бyдiвельних матеріалів.
Аграрний сектор естонської економіки представлений високопродуктивним тваринництвом (молочно-мясове скотарство і беконне свинарство) i високоінтенсивним рослинництвом, що cпeцiалізується на зерновому господарстві, картоплярстві й овочівництві. З-поміж сільськогосподарських підприємств переважають невеликі приватні фермерські господарства. Значну роль в економіці країни відіграють лісове господарство i рибальство.
Основними експортними товарами Естонії є радіоелектронні й електротехнічні вироби, xімікати, деякі види промислового устаткування, продовольства i товарів широкого вжитку. В імпорті переважає нафта, газ, нафтопродукти, різноманітна продукція машинобудування, хімічної і легкої промисловості.
Головними зовнішньоекономічними партнерами Естонії є країни Балтійського басейну i Росія. Між Естонією i столицями Швеції i Фінляндії функціонує постійна поромна переправа.
У десятку найважливіших для Естонії і зовнiшньоекономічних партнерів входить й Україна. В останні роки значно зріс товарообіг між двома країнами, здійснені вигідні інвестиційні проекти, налагоджено співробітництво між Таллінським i Одеським портами, відкриті спільні підприємства, продовжує взаємовигідно розвиватися співробітництво в банківській сфері послуг.
2. Литва(Литовська республіка)
Литва(Литовська республіка) — найбільша держава серед країн Балтії, що до початку 90х років XX ст. входили до складу СРСР. Площа країни — 65 301 км2, населення — 3,6 млн. чоловік, столиця — м. Вільнюс.
Сучасна Литва є парламентською республікою. Глава держави — президент, що обирається шляхом усенародних виборів терміном на 5 років (з 26 лютого 2003 р. президент Литви Ролан-дас Паксас). Вища законодавча влада в країні належить однопалатному парламенту — Сейму, що складається зі 141 депутата. Вищу виконавчу владу здійснює уряд (Рада міністрів) на чолі з прем'єр-міністром, якого призначає президент. Литва — унітарна держава, адміністративними одиницями якої є муніципалітети (повіти). Нині діюча конституція була прийнята всенародним референдумом 25 жовтня 1992 р.
Географічне положення. Особливості природних умові ресурсів
Литва займає північно-західну частину Східноєвропейської рівнини. На заході її територія омивається Балтійським морем у районі Куршської затоки, відділеної від моря великою піщаною косою завдовжки 98 км. З півдня і південного сходу Литва межує з Білоруссю, на півночі — з Латвією, а на південному заході — з Польщею й Калінінградською областю Російської Федерації.
Литва розташована на лісисто-болотистій рівнині, де середня висота над рівнем моря не перевищує 200 м. Нинішній рельєф сформувався близько 10— 12 ти с. років тому, коли територія звільнилася від могутнього льодовикового покриву. Давній льодовик згладив нерівності рельєфу, залишив значну кількість моренних відкладів і озер, яких у країні нараховується близько 3 тисяч. Найбільшим озером є Друкшяй (площа 45 км2), а наймальовничішим вважається Жувінтас з найбільшою в Європі колонією лeбедів-шипунів. У Литві досить густа річкова сітка. Річки країни належить басейнові Балтійського моря. Найбільша річка країни — Німан (литовською "Нямунас"). Клімат помірний, перехідний від морського до континентального, причому континентальність зростає з віддаленням від балтійського узбережжя. Середня температура січня становить —5 °С, липня+17 °С.
Одним із природних багатств Литви є ліси,, які вкривають близько 28 % її території. Улюбленим деревом литовців єдуб, що нині трапляється рідко. Саме з нього зроблена більшість характерних для Литви поклінних хрестів, повсюдно встановлених уздовж доріг. У країні переважають хвойні ліси (сосна і ялина), є також масиви широколистих лісів з берези, клена, липи й вільхи. У лісах водяться лосі, олені, кабани, лисиці, вовки, бобри, зайці, трапляються рись, куниця тощо.
Надра країни бідні на корисні копалини. Є родовища янтарю, торфу, гіпсу, цементної сировини і незначні запаси нафти на прилягаючому шельфі.
Історична довідка
Територія сучасної Литви була заселена балтськими племенами ще в доісторичний час. Згідно з літописами вже в І ст. до н. е, тут активно процвітала торгівля янтарем між місцевими жителями й римлянами.
В XI—XII ст. у басейні Німану стали утворюватися перші союзи князів, а до 1240 р. тут склалася велика феодальна держава — Велике князівство Литовське, що швидко перетворилося в одне з наймогутніших у середньовічній Європі. У часи правління князя Гедимінаса його територія включала землі нинішньої Білорусі, а також частини сучасних Польщі, України і Росії.
Більш як 200-річна боротьба литовських князів проти рицарів Тевтонського ордена закінчилася Грюнвальдською битвою, коли в 1410 р, об'єднане військо литовців, поляків і українців розгромило тевтонських хрестоносців.
Співдружність Польщі і Литви поступово розвивалася, і в 1569 р. було підписано Люблінський договір, згідно з яким Велике князівство Литовське й королівство Польське злилися в єдину державу — Річ Посполиту.
На початку XVIII ст. Литва ненадовго потрапила під владу Швеції, аз 1795 р. усі її землі, крім м. Мемеля (сучасна Клайпеда), увійшли до складу Російської імперії. Під час Першої світової війни Литву окупувала Німеччина. Однак після її поразки в Литві 16 лютого 1918 р. була проголошена незалежність.
У липні 1940 р, на територію Литви були введені радянські війська і вона стала республікою в складі СРСР. У 1990 р. Литва першою з-поміж республік Радянського Союзу в односторонньому порядку проголосила незалежність. У1991 р. країну визнав СРСР. У тому ж році Литва стала повноправним членом ООН. У грудні 2002 р. на самміті ЄС у Копенгагені Литва одержала офіційне запрошення на вступ до Євросоюзу і в 2004 р. увійшла до його складу. Литва є також членом НАТО.
Населення. Великі міста. Культура
Історичне минуле країни, особливо події XX ст., позначилися на формуванні сучасного етнічного складу Литовської республіки. Більшість населення країни - литовці (80 %). Крім них у республіці проживають представники інших національностей: росіяни (8,6 %), поляки (7,7 %), білоруси (1,7 %), українці (1 %)тощо.
У формуванні литовської народності в стародавні часи брали участь племена, що проживали на берегах Балтійського моря, зокрема ести, селі, пруси. Сучасна литовська мова зберегла багато рис, властивих давнім індоєвропейським мовам. Литовська мова має, дотепер багато слів, подібних до давньогерманських і до давньослов'янських. Литовці дуже дбайливо ставляться до своїх національних цінностей, люблять і зберігають звичаї і традиції. У країні щороку проходять фольклорні пісенні і танцювальні фестивалі, організуються імпровізовані ярмарки і виставки народної творчості (вироби з янтарю, різьблення по дереву, гравюри на дереві тощо).
Різноманітний релігійний склад населення країни., Незважаючи на те, що близько 80 % віруючих є католиками, у Литві поряд з католицькими храмами (костьолами) трапляються православні церкви і протестантські кірхи. Дуже складною в країні залишається демографічна ситуація. Ще наприкінці XX ст. тут спостерігався процес депопуляції населення. Традиційна середня литовська сім'я складається, як правило, із трьох чоловік, що і є однією з причин повільного збільшення чисельності населення. Нині народжуваність трохи збільшилася, але все одно природний приріст залишається дуже низьким (0—І %).
Територія країни обжита і заселена рівномірно. Середня густота населення 55 чоловік на 1 км2, а частка міських жителів становить 68 %. Для Литви характерною є наявність великої кількості селищ міського типу і невеликих міст (до 50 тис. чоловік). Найбільшими містами є Вільнюс (550 тис. чоловік), Клайпеда, Шяуляй, Каунас і Паневежіс. Багато міст зберігають у своєму ландшафті пам'ять століть у вигляді стародавніх замків, ратуш, храмів та інших цікавих будівель. Одним з яскравих прикладів дбайливого ставлення до історії є найпопулярніший серед туристів середньовічний замок Тракай, побудований посередині орзера Гальве, недалеко від столиці.
З-поміж багатьох видатних литовців особливою повагою і загальною любов'ю жителів країни користується талановитий і самобутній литовський художник і композитор Микалоюс Константинас Чюрльоніс (1875—1911), будинок-музей якого розташований у Вільнюсі. Господарство
Литва є постсоціалістичною індустріально-аграрною державою, що успішно здійснює економічні реформи на основі ринкових відносин. У країні активно пройшли процеси приватизації і роздержавлення власності, що призвело до формування змішаної багатоукладної економіки.
У формуванні ВВП традиційно високою залишається частка промисловості і сільського господарства (близько 50 %), хоча останнім часом зростає частка соціальної сфери. Основу енергетики країни становить Ігналінська АЕС, що виробляє близько 80 % електроенергії в країні. Провідними галузями промисловості є машинобудування (приладобудування, верстатобудування, суднобудування, електротехнічне, важке), хімія, нафтохімія, легка, харчова і промисловість будівельних матеріалів.
Сільське господарство представлене інтенсивним тваринництвом (молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво), зерновим господарством (ячмінь, пшениця, жито), вирощуванням кормових і технічних культур (льон-довгунець, цукрові буряки).
Основними експортними товарами є електромотори, холодильники і холодильні камери, продукція важкого машинобудування, а також текстиль, деревина, продукти харчування. В імпорті Литви переважають продукція загального машинобудування, нафта, газ, електроенергія, транспортні засоби й устаткування, хімічна продукція і товари широкого вжитку.
Головними зовнішньоторговельними партнерами Литви є Росія, Німеччина, Латвія, Естонія, Білорусь, країни ЄС. В останні роки помітно пожвавішали українсько-литовські зовнішньополітичні й торгово-економічні відносини. На початку XX ст. істотно зріс український експорт у Литву на 30%. Так, Україна імпортує металовироби, залізничні вагони, хімікати, деякі види промислового устаткування, а також сільськогосподарську продукцію.
3. Латвія (Латвійська Республіка)
Відповідно до діючої Конституції, прийнятої ще в 1922 р. і відновленої в новій редакції в 1992 р., Латвія за формою правління є парламентською республікою. Вища законодавча влада в країні належить однопалатному парламентові — Сейму, що складається з 100 депутатів. Парламент обирає на 4 роки главу держави — президента. Вищу виконавчу владу здійснює уряд на чолі з прем'єр-міністром, якого призначає президент і затверджує парламент.
За формою адміністративно-територіального устрою Латвія є унітарною державою, найбільшими адміністративними одиницями якої є 7. міст центрального підпорядкування (муніципалітети) і 26 районів, що поділяються на волості. Площа Латвії — 64 589 км2, населення — 2,38 млн. чоловік, столиця — м. Рига.
Географічне положення. Особливості природних умові ресурсів
Латвійська Республіка — приморська держава, що має досить протяжну берегову лінію (близько 500 км) з численними пляжами й зручними бухтами. Країна на заході омивається водами Балтійського моря, на півночі межує з Естонією, на сході її сусідом є Росія, на південному сході—Білорусь, а на півдні—Литва. Недалекими сусідами країни в Балтійському морі є Фінляндія, Швеція, Польща і Німеччина. У цілому економіко-географічне положення Латвії є досить вигідним.
Рівнинна поверхня країни представлена в основному низинами, ускладненими на заході і сході горбкуватими пасмами, що утворять невеликі височини: Курземську, Відземську і Латгальську. Багато форм рельєфу країни мають льодовикове походження і створені моренними відкладами. Найважливіший рекреаційний ресурс являє собою узбережжя Ризької затоки, що є суцільною смугою піщаних пляжів і дюн, вкритих сосновими борами. Тут знаходиться популярна далеко за межами Латвії рекреаційна зона (Ризьке узбережжя), що включає місто-курорт Юрмалу і ряд близько розташованих курортних селищ: Дзінтарі, Булдурі, Дубулті тощо.
Клімат країни помірний, з рисами перехідного від морського до континентального. Характерними є західні вітри, що часто приносять з Атлантики циклони і похмуру погоду. Середні температури липня становлять +16 — +18 °С, а середньосічневі коливаються від — 2 °С на узбережжі до —8 °С — на сході країни. Опадів на рік буває до 800 мм.
У Латвії сформувалася густа річкова сітка, що належить до басейну Балтійського моря. Найбільшими річками є Даугава, Лієлупе, Вента, Гауя. В країні також багато озер (близько 3 тис.) і боліт (1,5 % площі). Природним багатством країни є значні масиви лісів, що вкривають близько 40 % території країни. Ліси в основному мішані, що складаються із сосни, ялини, берези, вільхи, осики й дуба. У них добре збереглися великі тварини: лосі, козулі, кабани, олені, лисиці, єнотовидні собаки. Багата й різноманітна фауна прибережних акваторій. Основними промисловими рибами є салака; кілька, вугор, тріска тощо.
Мінеральними ресурсами Латвія небагата. Тут є поклади торфу, знаходять янтар, ведеться видобуток вапняку, гіпсу, доломітів та інших будівельних матеріалів.
Історична довідка
Ще в III—II ст. до н. є. територію сучасної Латвії заселили балтські племена, від яких взяли свій початок предки латишів — курші, латгали, земгали. Перші феодальні князівства тут стали з'являтися в X—XIII ст. Вони піддавалися постійним нападам з боку германських хрестоносців, які в підсумку підкорили собі ці землі та зробили їх частиною Лівонії — конфедерації німецьких князівств. Місцеве населення насильницьки було обернено в католицтво, а в часи Реформації потрапило під вплив лютеранства. У XVI в. після Ливонської війни значна частина Латвії відійшла до Речі Посполитої, а на початку XVII ст. Швеція відвоювала західні латиські землі разом з Ригою.
Після Північної війни, у 1721 р., а потім у 1795 р. територія Латвії була приєднана до Російської імперії і залишалася в її складі до Першої світової війни. У лютому 1918 р. її окупували німецькі війська. Однак після поразки Німеччини у війні вже в листопаді того ж року на одній частині країни була проголошена незалежна Латвійська Республіка, а на іншій (разом з Ригою) утворена Латвійська Радянська Республіка, що проіснувала до 1920 р., коли вся територія Латвії стала незалежною республікою. У 30-х роках XX ст. в країні після державного перевороту був установлений диктаторський режим, що симпатизував політиці Гітлера. У 1939 р. на територію Латвії були введені радянські війська, а в 1940 р. — утворена Латвійська РСР, що увійшла до складу Радянського Союзу 21 серпня 1991 р. Латвія проголосила незалежність і через півтора місяці (17 вересня) стала членом ООН. У грудні 2002 р. на самміті ЄС у Копенгагені Латвія дістала офіційне запрошення на вступ до Євросоюзу і в 2004 р. стала його членом.
Населення. Великі міста. Культура
Латвійська Республіка належить до багатонаціональних держав. На формуванні сучасного етнічного складу населення позначилася тривала історія входження її території до складу спочатку Російської імперії, а потім СРСР. Латиші становлять ледве більше половини населення країни (52 %). Крім них тут також проживають росіяни (35 %), білоруси, українці, поляки, литовці та представники інших національностей. Незважаючи на такий строкатий етнічний склад населення, державною мовою є тільки одна — латиська, що належить до балтійської групи індоєвропейської мовної сім'ї.
Характерними рисами представників латиської національності є урівноваженість, практицизм і дбайливе ставлення до своїх національних цінностей. Латиші зберегли традиції прикладного мистецтва, що зараз утілюють у життя численні народні умільці з обробки дерева, металу, янтарю, з вироблення шкіри, тканин, в'язання і вишивки, а також виготовлення керамічних виробів. Різноманітною і багатою є також спадщина латиського фольклору, що знайшов своє відображення в народних піснях, сказаннях і легендах. Так само як і в сусідній Естонії, тут регулярно проводяться великомасштабні співочі свята, що підтримують розвиток національної хорової культури.
В останні роки у зв'язку з негативним природним приростом у Латвії спостерігається процес депопуляції населення. Ще донедавна коефіцієнт смертності майже вдвічі перевершував коефіцієнт народжуваності. Для системи розселення Латвії характерною є наявність невеликих міст, селищ і численних хуторів. Частка міського населення в країні становить 68 %. Найбільшими містами є Рига (близько 750 тис. чоловік), Даугавпілс (128 тис), Лієпая (114 тис. чоловік), Юрмала. Гордістю латвійського народу є столиця країни — Рига, яка в 1998 р. відзначила своє 800-річчя. Рига, розташована в гирлі Даугави. Туристів місто приваблює красою і неповторністю стародавніх вулиць, костьолів, соборів, веж, архітектурних пам'ятників різних епох і стилів. У Ризі нараховується понад 20 музеїв, кілька вищих навчальних закладів, серед яких виділяються Латвійський університет і Ризький технічний університет.
Господарство
Латвія належить до нових постсоціалістичних європейських країн, економічна політика яких спрямована на всебічну інтеграцію до європейських структур, послідовне здійснення ринкових реформ і подальше підвищення рівня життя свого населення.
Провідною галуззю матеріального виробництва Латвії залишається промисловість, частка якої у формуванні ВВП становить близько 30 %. Однієї з проблем економіки країни є недостача власної електроенергії, що виробляється на кількох ТЕС і ГЕС, а також залежність від палива, сировини й напівфабрикатів. Основними галузями промисловості є машинобудування (залізничне, автомобілебудування, радіоелектроніка, приладобудування), хімічна, легка, харчова, рибна, парфумерна і деревообробна промисловість. У сільському господарстві Латвії пріоритетно продовжують розвиватися м'ясне і молочне тваринництво, зернове господарство (пшениця, ячмінь), овочівництво і вирощування технічних культур (льон, цукрові буряки). Велике значення для економіки країни має розвиток великого портового господарства (Рига, Лієпая, Вентспілс) і розвиток міжнародного туризму (Ризьке узбережжя).
На зовнішній ринок Латвія постачає електровози, вагони, мікроавтобуси (РАФ), радіоапаратуру, текстиль, продукцію сільського господарства і харчової промисловості, ліс і пиломатеріали. Основними статтями імпортує нафта, газ, кам'яне вугілля, метал, електроенергія, різне устаткування, транспортні засоби, побутова техніка, продукція хімічної промисловості, товари широкого вжитку.
Головними зовнішньоторговельними партнерами Латвії є Німеччина, Росія, Швеція, Фінляндія, Великобританія, Литва й Естонія. Нині продовжують розвиватися двосторонні україно-латвійські відносини в галузі торгово-економічного, науково-технічного, фінансово-інвестиційного, гуманітарного і культурного співробітництва.
38. Офіційна назва - Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) - Bundesrepublik Deutschland - BRD-нім. мовою; Federal Republic of Germany - FRG - анг. мовою.
Географічне розташування - держава розташована в Центральній Європі. На суші межує з Данією (довжина спільного кордону - 68 км), на півночі з Нідерландами (577 км), з Бельгією (167 км), Люксембургом (138 км) і Францією (451 км) на заході, Швейцарією (334 км) й Австрією (784 км) на півдні, Чеською Республікою (646 км) і Польщею (456 км) на сході і південно-сході.
Загальна довжина кордону - 3,621 км.
Довжина берегової лінії - 2,389 км.
Найвища точка - гора Цугшпітце (2962 м).
Площа території - 357, 022 кв. км.
Чисельність населення - 82,002 млн. осіб (2008 р.).
Столиця - Берлін (Berlin) - 3,416 млн. мешканців.
Адміністративний поділ - 16 федеральних земель (Баварія, Баден-Вюртемберг, Бранденбург, Гессен, Мекленбург-Передня Померанія, Нижня Саксонія, Рейнланд-Пфальц, Саар, Саксонія, Саксонія-Анхальт, Північна Рейн-Вестфалія, Тюрінгія, Шлезвіг-Гольштейн) в тому числі 3 міста (Берлін,Бремен, Гамбург) із земельним статусом.
Інші великі міста - Гамбург, Мюнхен, Кельн, Франкфурт-на-Майні, Ессен, Дортмундт, Штутгарт, Дюссельдорф, Бремен, Ганновер.
Державна мова - німецька.
Грошова одиниця - євро = 100 євроцентів
Релігія - найбільш розповсюджені протестантизм, католицизм.
Німеччина — могутня індустріальна держава не тільки Західної Європи, а й світу. Вона входить до «Великої сімки», яка відіграє визначну роль у світовій економіці й політиці, є членом ООН, ЄС, ОЕСР, НАТО.
Форма правління і державний устрій. За формою правління Німеччина - парламентська республіка, в якій законодавча влада належить однопалатному і парламенту (бундестагу — палаті депутатів), виконавча влада — уряду, очолюваному федеральним канцлером. В адміністративно-територіальному поділі виділяють 16 земель, кожна з яких має власні органи самоврядування. Після Другої світової війни в 1949 р. Німеччина була розділена на дві окремі країни — ФРН та НДР, які в 1990 р. об'єдналися в одну країну.
Географічне положення. Об'єднання Німеччини сприяло поліпшенню як її економіко-географічного, так і геополітичного положення. Визначальною особливістю географічного положення є те, що ФРН розташована в центрі Західної Європи, на перехресті найважливіших торговельно-транспортних магістралей. ФРН межує з 9 державами. Природним кордоном на півночі є Балтійське та Північне моря, що сприяють розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Міжнародні річкові магістралі Рейну та Дунаю також відіграють значну роль у розвитку внутрішніх і зовнішніх торговельно-економічних зв'язків.
Природні умови і ресурси. Рельєф країни є переважно рівнинним: на півночі — низовини (Північнонімецька низовина), у центральній частині — височини і масиви старих зруйнованих гір (Рейнські, Рудні, Гарц, Шварцвальд), на півдні - плоскогір'я (Баварські Альпи, Баварське плато). Німеччину називають країною родючих земель, повноводних річок і густих лісів. Клімат — помірний, з помірно теплим літом і м'якою зимою та достатньою кількістю опадів. Найбільші річки — Рейн, Везер, Ельба, Дунай. Чверть поверхні країни покрита лісами, переважно на гірських масивах та височинах. Німеччина використовує мінеральних ресурсів набагато більше, ніж видобуває. Основні її корисні копалини — кам'яне (Рурський та Саарський басейни) і буре вугілля, калійна і кам'яна солі, гіпс, польовий шпат, крейда, графіт.
Населення. За кількістю населення ФРН посідає 1-ше місце в Європі. Середня густота населення — 230 осіб/км2. У ніональному складі переважають німці (95 %). Серед інших національностей є датчани, поляки, голландці, турки таін. Основна релігія — християнство (на півдні переважають католики, на півночі — протестанти). ФРН має певні демографічні проблеми. Починаючи із 70-х років XX ст., смертність у країні переважає над народжуваністю. Депопуляції населення вдається уникнути завдяки постійному притоку іммігрантів. За їхньою кількістю Німеччина посідає 1-ше місце в Європі(9% населення). Німеччина - одна з найбільш урбанізованих країн світу. В містах проживають 86% її населення. У ФРН — найбільша кількість міських агломерацій в Європі. Серед них: Ессен (6,5 млн осіб), Франкфурт-на-Майні (3,6 млн), Берлін, Дюссельдорф (по 3 млн), Кельн (2,9 млн). Варто виділити район Руру, де велика концентрація міських агломерацій привела до утворення Рурського мегаполісу. У різних сферах економіки країни зайнято 40 млн населення, з них 58 % — у сфері послуг, 38% — у промисловості та будівництві, 4% — у сільському господарстві.
Господарство. ФРН є однією з найбільш високорозвинутих країн світу (18 % світового обсягу ВНП) і провідним індустріальним «локомотивом» у Європі (30 % обсягу ВНП країн ЄС). Промисловість Німеччини — сучасна і потужна. За обсягом промислового виробництва вона посідає 4-те місце в світі після США, Китаю та Японії. Основними галузями спеціалізації країни є машинобудування та хімічна промисловість.
П а л и в н о - е н е р г е т и ч н а промисловість працює на власному кам'яному і бурому вугіллі, яке видобувається у Рурському (80 %) і Саарському басейнах (10%), та імпортних нафті (з Близького Сходу, Північної Африки) і газі (із Росії та Норвегії). Центрами нафтопереробки є Кельн, Інгольштадт, Гамбург. Основна частка електроенергії виробляється на ТЕС, зосереджених в промислових центрах (Дюссельдорф, Штутгарт, Гамбург, Кельн, Маннгейм). ГЕС побудовано у верхній течії Дунаю, на його правих притоках та річках Майні, Ельбі, Везері, Рейні та ін. АЕС (їх 19), що працюють в основному в межах великих агломерацій, дають ЗО % електроенергії.
Ч о р н а м е т а л у р г і я працює на власному паливі та імпортній залізній руді (зі Швеції, Іспанії, Алжиру, Бразилії, Канади, України). Третина її продукції експортується. Основні центри зосереджено в районах Руру і Саару. Заводи повного циклу є в Баварії, Нижній Саксонії та Бремені. Кольорова металургія практично не має промислових запасів сировини для свого розвитку. Проте Німеччина посідає значне місце в Європі з виробництва алюмінію (Ессен, Гамбург), міді (Гамбург, Дуйсбург, Айслебен), свинцю, цинку.
Х і м і ч н а п р о м и с л о в і с т ь використовує власну (кам'яну і калійну солі) та імпортну (нафту, фосфорити, сірку) сировину, відходи металургії. Основою виробництва галузі є продукція побутової хімії, солі, мінеральні добрива, синтетичні волокна, пластмаси, синтетичний каучук. За експортом хімічної продукції ФРН посідає 1 -ше місце в світі. Понад ЗО % продукції, що виробляється, йде на експорт. Найбільші центри: Галле, Дюссельдорф, Кельн, Лейпциг, Берлін, Дрезден та ін.
М а ш и н о б у д у в а н н я і м е т а л о о б р о б к а розвинуті в багатьох містах ФРН. Відомі своєю продукцією німецькі автомобільні корпорації: "Даймлер-Бенц" у Штудгарті, "Фольксваген" у Вольфсбурзі, "Адам Опель" у Рюссельхеймі, "Форд" у Кельні, "БМВ" у Мюнхені. Основні райони багатогалузевого машинобудування - Штутгартський, Нижньорейнсько-Рурський та РейнськоМайнський. Там виробляють обладнання для різних галузей промисловості, сільського господарства, промислову і побутову електротехніку, електроніку. В усьому світі відомі німецькі точні прилади, оптика та морські судна. Великі центри машинобудування: Берлін, Франкфурт-на-Майні, Нюрнберг, Гамбург, Кельн, Бремен, Лейпциг, Магдебург, Дрезден. Третина галузей промисловості Німеччини спрямована на виробництво споживчих товарів: продуктів харчування, одягу, тканин, взуття, поліграфічної продукції, музичних інструментів, мисливської зброї тощо. На весь світ славляться німецьке пиво, швейні та трикотажні вироби, фарфор.
С і л ь с ь к е г о с п о д а р с т в о добре розвинуте. Основною його галуззю є тваринництво. Воно дає дві третини валової продукції галузі. на рівнинах розводять велику рогату худобу молочного напряму, в передгір'ях - свиней, а в гірських районах - овець. у структурі рослинництва переважають садівництво, виноградарство, овочівництво, картоплярство, буряківництво, тютюнництво, хмельництво. Із зернових переважно вирощують пшеницю, ячмінь, жито, овес, кукурудзу. Проте значну кількість продукції сільського господарства (зерно, овочі, фрукти, олію, м'ясо) Німеччині доводиться експортувати. Рибальство розвинуто в акваторіях Балтійського та Північного морів. Основа галузі — виловлювання тріски, сайри, лосося, мідій.
Т р а н с п о р т країни добре розвинутий і має високий технічний рівень оснащення. Основна частина пасажиро- та вантажоперевезень припадає на автомобільний, залізничний та водний транспорт. Протяжність автошляхів становить 540 тис., залізничних колій — близько 44 тис. кілометрів. Річки ФРН з'єднано каналами, що утворюють єдину транспортну систему. Морський транспорт відіграє значну роль у зовнішньоекономічних перевезеннях. Важливі порти країни: Росток, Вісмар, Любек, Кіль. У портах країни 20% усіх вантажоперевезень припадають на Гамбург. У ФРН функціонують 28 аеропортів. Найбільші з них — у Франкфурті-на-Майні, Берліні. Протягом останнього десятиріччя значного розвитку набув трубопровідний транспорт.
Зовнішньоекономічні зв'язки. За загальним зовнішньоторговельним товарооборотом ФРН посідає 2-ге місце в світі (після СШA). На весь світ відомі торговельні ярмарки, що відбуваються в Ганновері, Франкфурті-на-Майні, Лейпцигу. ФРН — значний експортер капіталу і зброї, а також найбільший в Європі імпортер робочої сили. Основу експорту становлять продукція машинобудування, чорної металургії (залізо, сталь), легкої промисловості, сировина (буре вугілля). Основні торговельні партнери ФРН: країни ЄС, СШA, Японія, Канада. Німеччина — регіон міжнародного туризму. З 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини між ФРН та Україною. Тісні зв'язки мають міста Мюнхен і Лейпциг зі своїм містом-побратимом Києвом. Німецька діаспора в Україні становить близько 100 тис. осіб. ФРН належить до найбільших торговельних партнерів України. В окремі роки товарооборот між двома країнами досягав близько 2 млрд доларів США. Україна ввозить з Німеччини набагато більше товарів, ніж відправляє до неї. Німеччина зробила великий внесок у розвиток світової науки, техніки, культури. Водночас історія її формування як держави знає і важкі, трагічні для світу сторінки. Політика захоплення земель та їх колонізація проводилися періодично, починаючи з X ст., і тривали майже до середини XX ст. Саме з Німеччини поширився фашизм. Звідси розпочалася найбільш кровопролитна за весь період історії людства Друга світова війна, шо привела до великих змін на політичній карті світу. Нині Німеччина на весь світ славиться працелюбністю своїх громадян, найвищою якістю товарів.
39. Площа країни становить 552 тис. км2 (як і Україна, Франція відноситься до класу середніх за розмірами державної території), чисельність населення – 58,1 млн. осіб (це клас значних країн), столиця – Париж, державний устрій – унітарна президентська республіка. В адміністративному відношенні територія Франції поділяється на 96 департаментів, але й досі популярними залишилися історико-географічні назви окремих регіонів – Шампань, Бургундія, Лотарингія, Ельзас, Прованс, Лангедок, Гасконь, Нормандія та інші.
Франція – одна з тих країн, внесок яких в історію й культуру світу особливо значний. В XVII – XVIII століттях за кількістю населення і економічним потенціалом Франція була найбільшою країною Європи. Французька мова перетворилась на міжнародну мову світського товариства і дипломатії. Величезний вплив на розвиток людства справила Французька буржуазна революція кінця XVIII ст. Французька колоніальна імперія за своїми розмірами поступалася лише британській. Незважаючи на військову поразку в 1940 р., Франція після Другої світової війни виявилася спроможною зміцнити свої економічні й політичні позиції, стала одним із засновників ЄС і тепер за розмірами ВНП посідає четверте місце в світі після США, Японії і Німеччини. Франція – постійний член Ради Безпеки ООН та входить до "великої сімки".
За показником ВНП на особу – 22300 S – країна відноситься до високорозвинених, за структурою національної економіки – до типу постіндустріальних.
Суспільно-географічне положення. Франція лежить на заході Європи. Крім континентальної частини, до її складу входить острів Корсика. Територія країни досить компактна.
Особливості географічного положення Франції: 1) широкий вихід в Атлантику і Середземне море (Франція одночасно є північноатлантичною і середземноморською країною, її морський кордон протяжністю 5,5 тис. км є довшим за сухопутний), при цьому узбережжя Середземного моря має багато зручних бухт, а в Біскайській затоці використовуються для будівництва портів естуарії великих річок; 2) наявність на кордонах гірських систем Альп і Піренеїв (Піренеї важкопрохідні і шляхи в Іспанію обходять їх вузькими прибережними низовинами, натомість в Альпах є чимало зручних перевалів); 3) сусідство на півночі й сході з найрозвинутішою частиною Західної Європи, що простягнулась від Центральної Англії до Північної Італії, та й Іспанія "повернута" до Франції своїми найрозвинутішими регіонами (Каталонія і Країна Басків).
Положення Франції на шляхах, які з’єднують Середземномор’я і північний захід Європи, сприяло її ранньому економічному розвитку. Вже стародавня Галлія вважалась чи не найбагатшою частиною Римської імперії. Головним для зовнішніх стосунків Франції завжди був її східний сухопутний кордон, особливо його північна частина. Тут проходять найважливіші транс’європейські полімагістральні шляхи і протікає річка Рейн. Побудова тунелю під протокою Ла-Манш додатково покращила транспортно-географічну складову суспільно-географічного положення країни, яке і без того можна віднести до "вузлового", центрального типу.
Природні умови і ресурси. Більшу частину території займають рівнини, що тягнуться суцільною смугою від бельгійського кордону до Піренеїв. Гірські системи (Арденни, Вогези, Центральний та Армориканський масиви) є середньовисотними, сильно зруйнованими і досить вирівняними. Водночас, саме на кордоні Франції та Італії у Західних Альпах знаходиться найвища вершина Європи – Монблан (4807 м).
Надра Франції багаті на залізні руди (Лотарингія), боксити (Прованс), калійну (Ельзас) і кам’яну (Лотарингія) сіль, уранові руди (Центральний масив). На паливні ресурси країна бідна. Її вугільні басейни невеликі за покладами та економічно невигідні за умовами залягання. Нафти і природного газу практично немає. Натомість значними є ресурси гідроенергії та енергії припливів.
Важливим природним багатством Франції є її кліматичні умови і родючі рівнинні землі. Більша частина країни лежить у південній смузі помірного поясу. Зима м’яка, літо тепле. Клімат морський, опади рівномірні впродовж усього року. Річна сума їх понижується із заходу на схід від 1200 до 600 мм. На південному узбережжі й Корсиці клімат субтропічний середземноморського типу. Середня лісистість території країни становить майже 20%.
Річкова мережа розвинена добре. Верхів’я річок та їх притоки близько розташовані одне до одного і вже давно з’єднані каналами. Найбільш зручна для судноплавства Сена. Режим Луари і Гаронни складний, зокрема й через припливи.
Населення. Понад 85% населення – французи. Це нащадки кельтських племен (галлів), які були завойовані і романізовані Стародавнім Римом. Французька мова належить до романської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Назва країни походить від назви германських племен франків, які захопили Галлію в V–VI століттях, але незабаром самі були асимільовані місцевим населенням. Крім французів, на окраїнах невеликими групами живуть корсиканці, каталонці, баски, бретонці, фламандці, ельзасці, які є нащадками аборигенного населення або за своїм походженням і мовою близькі до сусідніх народів. Найбільшою серед цих груп є ельзасці на кордоні з ФРН, які говорять німецькою та французькою мовами. За межами Франції французькою мовою розмовляють франко-канадці, валлони (Бельгія) і франко-швейцарці.
За віросповіданням більшість французів є католиками (82%). Але внаслідок імміграції з колишніх африканських колоній, зокрема Алжиру, частка мусульман зросла вже до 7%.
Середня густота населення у Франції (110 осіб на 1 км2) значно менша, ніж у її північних та східних сусідів. Межа внутрішніх відмінностей проходить по лінії Гавр – Марсель: на схід від цієї умовної лінії густота населення більша, на захід – менша. Максимальних показників густота населення досягає у Фландрії, в басейні Сени, долині Рейну та його приток.
Понад 78% французів живуть у містах. Характерною є домінуюча роль Парижа, у міській агломерації якого мешкає більше 10 млн. осіб. З інших тільки агломерації Ліона і Марселя мають трохи більше мільйона жителів. Переважають дрібні й середні міста, а в сільській місцевості – хутори і невеликі села. Такий тип розселення спричиняє значні маятникові міграції.
Загальна характеристика господарства
Національна економіка Франції є високотехнологічною, її структура – цілком сучасною, а конкурентоспроможність високою. У Західній Європі промисловість Франції поступається лише німецькій.
У Франції розвинені всі галузі господарства. Частка зайнятих у сільському господарстві і рибальстві становить 6% і вони створюють 4% ВНП, у промисловості й будівництві, відповідно, 28% і 28%, у нематеріальних галузях – 66% і 68%. Країна є великим експортером як промислової, так і сільськогосподарської продукції. Процвітає туристичний бізнес. У зовнішньоекономічних стосунках головними партнерами Франції завжди були країни Західної Європи, зокрема ФРН. 60% торгового обігу Франції припадає на країни ЄС. Серед інших значна частка Швейцарії, США, Японії та Алжиру.
Промисловість. Енергетика. Важливою особливістю господарства Франції є дефіцит власних енергоресурсів. Видобуток вугілля в країні становить менше 10 млн. т, нафти – 3 млн. т і природного газу – 5 млрд. м3 на рік. Франція належить до числа найбільших імпортерів енергоресурсів. Імпорт нафти (до 90 млн. т на рік, переважно з країн Перської затоки) здійснюється морським шляхом. Головними пунктами приймання та переробки нафти є Гавр і Марсель. Нафтопроводами Гавр зв’язаний з Парижем, Марсель – з ФРН через Ліон і Страсбург. Природний газ надходить з Нідерландів, Росії та з Алжиру.
З дефіцитом мінерального палива пов’язана велика увага до розвитку гідро- і атомної енергетики. Понад 2/3 потужностей ГЕС зосереджено в Альпах (річки Рона, Ізер, Дюранс), решта – на заході Центрального масиву і в Піренеях.
Франція сама виробляє ядерне паливо. За сумарною потужністю АЕС (60 млн. кВт) вона поступається лише США. На атомну енергетику припадає 75% виробленої електроенергії. Місцями розташування АЕС стали долини Рони і Луари. Франція збудувала першу в світі ПЕС на березі Ла-Маншу, де висота припливів досягає 13 м.
Обробна промисловість. Вона у Франції представлена всіма сучасними галузями.
За показниками виплавки сталі й алюмінію Франція входить до числа світових лідерів. Є дві групи металургійних центрів: старі, які виникли ще у XIX столітті на базі вугільних басейнів Півночі й залізної руди Лотарингії, і нові – комбінати, побудовані в 60–70-х роках ХХ століття у Дюнкерку та поблизу Марселя у Фосі. Найбільший у Західній Європі Лотаринзький залізорудний басейн нині став економічно невигідним як через умови залягання руди, так і через її якість і технологію збагачення. Все більше залізної руди імпортується морем, що надає перевагу комбінатам, розташованим на узбережжі. Виплавка алюмінію сконцентрована в передгір’ях Альп, поруч з покладами бокситів і джерелами дешевої енергії ГЕС. До ГЕС Рони та її приток тяжіє також і виплавка феросплавів (Фірміні, Іжин, Сент-Етьєн).
Головною галуззю обробної промисловості є машинобудування (38% зайнятих). Найсильніші позиції країни в автомобільному, атомному та аерокосмічному машинобудуванні, в яких вона має солідні традиції, кваліфіковані кадри і наукові досягнення.
Автомашин, в основному марок "Рено", "Пежо" і "Сітроен", виготовляється до 4 млн. на рік. Майже половина з них експортується. Автомобільні заводи розкидані в двох з половиною десятках міст, у тому числі в міських агломераціях Парижа, Ліона і Сент-Етьєна, в містах Сошо, Ле-Ман, Рен, Дує.
Наукові інститути атомної енергії працюють в Парижі та Греноблі. Франція є провідним експортером атомної технології і технології зберігання радіоактивних відходів.
Центрами аерокосмічного машинобудування стали Париж, Тулуза, Бордо, Байонна. Франція була третьою країною світу, яка запустила власний супутник Землі. Вона має широку космічну програму і космодром Куру в Гвіані.
На французьких заводах виготовляють також обладнання для хімічної промисловості, сільськогосподарські машини, офісну техніку, електронні вироби і засоби зв’язку, рухомий склад залізниць, найсучасніше озброєння. Країна є піонером в галузі волоконної оптики.
Добре розвинена в країні хімічна промисловість, особливо її нові галузі та "верхні поверхи". Франція – великий виробник синтетичних волокон і синтетичного каучуку, соди, калійних та азотних добрив, синтетичних миючих засобів тощо. У всьому світі відома компанія-гігант "Мішлен", що спеціалізується на гумотехніці та автошинах.
Розвинені також легка і харчова промисловість. Франція має заслужену славу як виробник і експортер таких споживчих товарів: одяг, ювелірні вироби, парфуми, косметика, вина, коньяк, книжкова продукція тощо.
Сільське господарство. Франція є найбільшим виробником сільськогосподарської продукції в Західній Європі та одним з найбільших її експортерів у світі. За вартістю сільськогосподарського експорту вона поступається лише США, а як чистий експортер – США і Нідерландам. Основою цього стали сприятливі природні умови і великі площі придатних для використання земель. Найкращі орні землі Франції знаходяться в басейні Сени і на північному сході. На більш зволоженому північному заході переважають луки та пасовища.
Загальний високий рівень розвитку країни також позитивно позначився на сільськогосподарському виробництві – воно належить до інтенсивних і високопродуктивних. У сільському господарстві працює 1,2 млн. осіб, сере
