2020-08-05
115
Питання до теми:
І. Які передумови реконкісти?
Чим характеризується перший етап реконкісти?
В чому полягала суть хрестового походу? Хто був його організатором?
Основні рушійні сили реконкісти.
Другий етап реконкісти. Чим вона завершилась?
Теми для самостійного опрацювання:
1. Роль реконкісти у визвольній боротьбі народів Піренейського півострова проти арабів.
Література:
Альтамира-и-Кревеа Р. История Испании.- М.: Иностр.лит-ра,1951,т.1.
2. История средних веков (Под ред. Колесницкого Н. Ф.) -- М.:
Просвещение, 1986.
3.КорсунскийА.Р. История ^Испании ІХ-ХІП веков. -- М.: Вьісшая школа, 1976
КудрявцевА.Е. Испания в средине века,- Л.: Соцзкгиз, 1937.
Проблеми испанской истории.- М.: Наука, 1971 г.
Vіlar Р. Нistоrіа dе Еsраnа. -- Рагis, 197.
Розділ VI
!!пропуск 108-109
2. Історична обстановка в Іспанії в кінці XV століття.
У 1476 році дві найбільші держави Піренейського півострова Кастилія і Арагон об'єдналися під владою католицьких государів Ізабелли і Фердінанда, утворивши іспанську монархію. Час їхнього правління являє поворотний момент в історичних долях Іспанії: він відкрив перед панівним класом перспективи, але він же приховував у собі лиховісні ознаки майбутнього занепаду.
Базою політичної єдності півострова було одруження в 1474 році Ізабелли, до якої перейшла корона Кастилії, і короля Арагону Фердінанда. Католицькі государі успадкували складні проблеми попередніх епох, але зопропонували нові рішення. Тому саме вони відкривають новий період в Історії Іспанії.
Шлях до престолу для Ізабелли був нелегким. Частина панства не бажала, щоб корона Кастилії перейшла до рук Ізабелли, тому підтримувала дочку короля Енріке IV Хуану. Права Хуани на трон особливо захищала Португалія, яка боялася об'єднання Кастилії і Арагону. З метою не допустити Ізабеллу на трон, португальські війська окупували Кастилію. Але Ізабелла із своїми союзниками дала рішучу відсіч окупантам, і в 1476 році корони Кастилії і Арагону об'єдналися. Однак це не означало, що вони стали єдиною централізованою державою: кожне королівство продовжувало зберігати свою політичну організацію. Ядром держави залишалась Кастилія, бо вона була більшою за Арагон як за кількістю жителів, так і за розмірами своєї території і багатства.
Те, що пережила Іспанія в кінці XV століття, великою мірою подібне до історії інших європейських держав. Абсолютні монархії виростали в раді країн континенту, але іспанська монархія має з ними лише чисто зовнішню схожість. Економічний розвиток країни за попередні століття на широкій базі відвойованих територій з багатющими джерелами матеріальних засобів виробництва, з успадкованими центрами промисловості, торгівлі, з великими можливостями розвитку сільського господарства не міг не створити умов для економічного і політичного об'єднання Іспанії.
Але в цьому процесі була й інша сторона, яка склалася історично і наклала своєрідний відбиток на весь хід іспанської історії. Її можна визначити одним словом -- реконкіста. Якщо співпоставити початок і кінець цього багатовікового періоду, то вражає величезна різниця між ними. В XI столітті реконкіста відбувалася при такому співвідношенні суспільних сил, яке в головній державі Кастилії, здавалось, забезпечувало сприятливі умови для розвитку основної маси кастильської народності. У XV столітті реконкіста одержала своє завершення якраз у період правління Католицьких государів, але співвідношення сил різко змінилося на користь панівного класу іспанського суспільства і на явну шкоду трудящим масам та всім здоровим елементам різноманітного за складом населення Іспанії: народ здійснював реконкісту, а плоди її дісталися феодальному класу, Щоб забезпечити, собі спокійне володарювання над феодалами і взяти останній оплот маврів -- Гранаду, Католицьким государям необхідно було спочатку покінчити з феодальною анархією: розв'язати велике селянське питання.
3. Особливості економічного розвитку Іспанії
в XV столітті.
Перші роки правління Ізабелли і Фердінанда ще дуже нагадують часи їхніх попередників. Дворянські банди на чолі з духовними і світськими магнатами хазяйнували на всьому півострові, займаючись пограбуванням і насильством, порушуючи нормальну течію життя. Та з самого початку дала про себе знати сильна рука правителів країни, яка спрямувала свої удари, в першу чергу, проти панства. Така політика знаходила підтримку в міських об'єднаннях, які мали власну військову силу і матеріальні ресурси.
Щоб упевнено почувати себе за кермом такої великої держави, як Іспанія, Католицькі государі почали зміцнювати державні індустрії: провели реформу судового управління, міністерства фінансів, армії і управління містами. Відтепер у містах правили коррехідори, що призначалися королем і в руках яких була сконцентрована політична і судова влада міста. Місто фактично втратило автономію. У 1480 році у містах починає створюватися “Свята Германада", яка повинна була підтримувати порядок в королівстві Кастилія. "Свята Германада" являла собою федерацію міст, що об'єдналися в боротьбі проти феодального панства. Вона виконувала політичні і судові функції: мала свій суд з представників міста, який негайно приступав до розбору справ, виносячи суворі вироки, причому широко застосовувалась смертна кара.
Таким чином, королівська влада одержала готову збройну силу, яка використовувалась як для поліцейської охорони, так і для воєнних цілей. Протягом перших років свого правління нові королі накинулись нещадним терором на великих феодалів, ліквідуючи дворянські банди в Галісії, Андалузії і Кастилії. Багато поплатилось своїм життям, інші врятувалися втечею. Їхні палаци зносили до грунту, а майно конфісковували.
Одночасно почалася реорганізація самої системи управління країною. Недивлячись на опір панства, на перших кортесах, зібраних у 1480 році, було здійснено ряд актів, які позбавляли панство права будувати нові палаци, карбувати свою монету тощо. Коронні землі, захоплені без дозволу феодалами або даровані попередніми королями, були відібрані. Великі володіння духовно-лицарських орденів також перейшли до рук королів, а управління самими орденами здійснювалося надалі королем Фердінандом.
4. Селянське питання
До перших років правління Фердінанда та Ізабелли відноситься і другий етап селянського руху, що охопив Каталонію і частково інші землі півострова. Навіть у Кастилії, де селянство знаходилось у більш сприятливих умовах, у XV столітті давалося взнаки посилення феодального гноблення. Політика Католицьких государів по відношенню до кастильського селянства була досить суперечливою. Нещадна розправа з панством не могла не викликати співчуття і підтримки королівського подружжя з боку селян. Королівська влада навіть здійснила ряд актів, які забезпечували селянам вільне ставлення до свого майна, що полегшувало викуп на волю і усувало зловживання з боку феодалів. Але ця політика не витримувалась до кінця: досить часто Фердінанд та Ізабелла давали своїм прибічникам у дарунок цілі населені пункти і тим самим ставили населення в залежність від нового пана.
Незрівнянно важчим було положення арагонського селянства, яке і в XV столітті знаходилося під феодальним гнобленням могутнього панства. Кінець XV початок XVI століття були багаті на селянські повстання, що виникали спорадично і не переростали в загальну селянську війну.
Рішення селянського питання прийшло з того району Іспанії, де розгорнулося найбільше за розмахом селянське повстання. Таким районом була Каталонія. На чолі повстанців стояв відважний селянин Педро Хуан Сала, добре знайомий з військовою справою, як багато інших селян цієї прикордонної місцевості, що брали участь у війнах того часу. Повстанці протягом шести місяців успішно воювали з урядовими військами, безпосередньо загрожуючи Барселоні. Але панським загонам удалося завдати поразки селянам і захопити в полон їхнього вождя Педро Салу, якого жорстоко стратили. Та зусилля каталонських селян не пропали марно: король Фердінанд прийняв депутацію від селян, сеньйорів, духовенства та від міста Барселона з метою розробки спільної угоди. В результаті навесні 1486 року була обнародувана так звана "Сентенція", яка скасовувала кріпацтво в Каталонії.
5. Зовнішня політика Католицьких государів.
Найбільш вдалою була зовнішня політика Католицьких государів, яка здійснювалася у трьох напрямках: об'єднання територій, європейська політика і атлантична та африканська експансія. Розв'язавши проблему посередництва між феодалами та селянством виданням "Сентенції", Фердінанд та Ізабелла могли тепер звернути увагу на розширення територій об'єднаного королівства. Настав момент завершення реконкісти. Всі попередні заходи королів — приборкання феодалів, розв'язання селянського питання, укріплення абсолютного апарату -- лише розчистили шлях, створили необхідні умови для здійснення центрального акту правлячого подружжя: взяття останнього оплоту маврів на півострові -- Гранади. Ця фортеця трималася більше двох століть після того, як уже весь півострів знаходився під владою Кастилії, Арагону з Каталонією та Португалії. Невеличке Гранадське князівство, прикрите гірським ланцюгом Сьєрри-Невади, стало в XIII столітті центром тяжіння для всіх мусульман, які не підкорилися завойовникам. Займаючи незначну частину узбережжя від Малаги до Гібралтара, воно знаходилось на зіткненні з Північною Африкою, і це давало йому точку опори в боротьбі проти могутніх північних сусідів.
У XIV столітті Гранада, керована султанами, переживала період значного підйому. Це був густонаселений центр з різноманітною промисловістю, з добре сконструйованою і збудованою орошувальною системою, квітучими полями і садами. У столиці цього князівства знаходились прекрасні палаци, мечеті, та інші пам'ятники арабської архітектури. Резиденція гранадських султанів Альгамбра, яка набула світової слави, створювалась саме в цей час на базі найстаровинніших споруд. Гранадський університет привертав до себе увагу як один з центрів науки. Оточена високими стінами і баштами, Гранада була хоч і невеликим, але серйозним оплотом проти домагань кастильських королів у XV столітті.
Завоювання Гранади почалося у 1481 році і тривало одинадцять років. Це була дуже жорстока війна, на яку Католицькі государі мобілізували всі ресурси і почали систематичний і скоординований наступ. Завдання, що стояло перед Фердінандом та Ізабеллою у справі захоплення Гранади, полегшувалось тим, що Гранадське князівство в цей час роздиралося внутрішніми міжусобицями. На кінець 1490 року у мусульман залишилася лише столиця Гранада з її околицями. Правлячий султан Абу Абдаллах, або Боабдиль, зачинився у стінах міста, оточеного іспанськими військами.
У таборі "Санта Фе"("Свята Віра") знаходилась сама королева Ізабелла, сповнена релігійного фанатизму в боротьбі проти "невірних". Іспанське лицарство, надихнуте присутністю королеви і підбурюване фанатичним духовенством, дивилось на цю війну як на святу справу. Затиснуті в кільце оточуючих і втративши будь-яку надію на допомогу з Африки, маври на чолі з Боабдилем змушені були капітулювати. 2 січня 1492 року іспанські війська зайняли Альгамбру, а наступного дня відбувся урочистий вступ у місто короля і королеви. Умови мирної угоди мали досить примирливий характер. Ними забепечувалась недоторканість особи та майна арабів, вільне відправлення мусульманського культу, зберігання мусульманських храмів та їхнього майна, звільнення полонених, обмеження податків, надання маврам права переселятися в Африку разом із своїм майном.
Вирішальний натиск на останню фортецю маврів проводився за підтримки широких і різних кіл іспанського суспільства. На боротьбу з арабами з однаковим ентузіазмом та релігійною запопадливістю ішли великі магнати і широкі маси лицарства, городяни і навіть селянство. Іспанському абсолютизмові вдалося спочатку за допомогою військової сили міст зламати феодальне панство, знайти компроміс у вирішенні селянського питання, а після цього спрямувати волю і почуття таких суперечливих класів в одному напрямку -- на боротьбу проти невірних.
Європейська політика Католицьких государів продовжувала традиції Арагону: Іспанія вороже ставилась до Франції. Найбільшого значення в цей період набули так звані Італійські війни, коли Франція і Арагоно-Кастилія воювали за панування в Неаполі. Перемога іспанських військ, якими керував Гонсало Фернандо-де-Кордова, Великий Капітан, дозволила анексувати королівство Неаполь і приєднати його до королівства Арагон у 1504 році.
Фердінанд розгорнув в Європі активну антифранцузьку політику, яку підтримував сімейними зв'язками. Хуан і Хуана, діти Католицьких государів, вступили в шлюб з дітьми імператора Австрії Максиміліана. Друга дочка, Каталіна, вийшла заміж за Едуарда англійського, а пізніше — з Енріке VIII.
Католицькі государі також проводили атлантичну і африканську експансію. Африка пропонувала багато цікавих можливостей, і Фердінанд з Ізабелллою впроваджували в цьому районі традиційну політику Кастилії: були досліджені землі західного узбережжя Сахари — Іфні -- і завойовані Канарські острови, які перейшли до Кастильської корони і були населені кастильцями. Кульміаційним пунктом атлантичної експансії було відкриття Америки в 1492 році.
Що стосується релігійної політики, то вона була дуже спірною. Королі шукали шляхи релігійного об'єднання держави, виходячи із своїх вірувань та інтересів держави. Хоч у попередніх століттях відмічалось толерантне ставлення до релігійних вірувань, у кінці XIV століття ставлення до євреїв різко змінилося. Розправа над євреями в 1391 році показала, що релігія є дуже серйозною проблемою. І хоч багато євреїв прийняло християнство, їх звинувачували в тому, що вони таємно сповідували іудаїзм.
6. Завершення формування державного апарату іспанської абсолютної монархії.
Вікова виховна робота католицької церкви дала свої результати: вона прищепила релігійний фанатизм та расову ненависть не лише панівним групам іспанського суспільства, але й пригніченому класу -- селянству.
Невдовзі після взяття Гранади умови мирної угоди були порушені і почалося знищення і переслідування маврів та євреїв. Головною зброєю королівської влади у боротьбі проти невірних та єретиків була Свята інквізиція, засновником якої був духовник королеви домініканець Томас Торквемада. У першу чергу жертвами Святої інквізиції стали євреї. У попередні століття вони користувалися відносною віротерпимістю. Але уже з XIV століття, а особливо в XV столітті, в Іспанії розгортається смуга єврейських погромів, які безпосередньо передували введенню Інквізиції. Єврейство сприймалось в Іспанії під впливом католицької церкви як найбільша єресь, але особливу пильність інквізитори проявляли до так званих "нових християн" або "іудеїв", які при зовнішньому дотримуванні католицьких обрядів, таємно залишалися вірними "Моісеєву закону".
Свята інквізиція почала функціонувати в 1478 році в Севільї з такаю жорстокістю, що багато сімей змушені були тікати з міста. З Севільї дії інквізиції поширились по всій території Іспанії. Після масових арештів, широкого шпигунства, нестерпних допитів і катувань, б січня 1481 року на севільській площі відбулося перше ауто да фе -- "акт віри". Кількість жертв інквізиції не підлягає точному підрахуванню, але лише за час керівництва цією справою Торквемади в Іспанії було спалено більше 6.000 людей, ще більша кількість підлягала іншим суворим покаранням: тортурам, анонімним звинуваченням тощо. При цьому майно засуджених конфісковувалось і частково йшло на оплату інквізиторам, а решта в королівську казну. Таким чином» на час завоювання Гранади, робота Інквізиційного трибуналу була в самому розпалі, тому не дивно, що ліквідація мавританської фортеці була приводом для нового вибуху релігійного фанатизму та національної нетерпимості.
Прагнучи ввести в країні єдину релігію. Католицькі государі в 1492 році вигнали євреїв з країни. Приблизно 150.000 євреїв виїхало до Португалії, на північ Африки та на Ближній Схід, утворивши свої спільноти, так звані сефардії, які ще й досі зберігають іспанську мову і трдиції XVI століття. Наслідки вигнання євреїв були дуже важкими для Іспанії. Ініціатором переслідування євреїв цього разу був духовник королівського подружжя Хіменес де Сіснерос. Король видав наказ про вигнання євреїв з Кастилії та Арагону і заборонив їм вивозити з собою золото, срібло, монети і предмети, які не підлягали вивозу з країни.
Після вигнання євреїв запопадливість інквізиторів була спрямована на переможених маврів. Під страхом смертної кари і вигнання або подальших переслідувань 50.000 маврів у 1499 році прийняли християнство, згодом вони почали називатися морисками.
