Листопада король почав воєнні дії проти комунерос, а згодом в околицях Медіни і Ріосеко відбулись перші сутички між королівськими військами і військами Хірони та єпископа Акуньї

З перемінними успіхами пройшов січень 1521 р., який виявився більш сприятливим для повстанців, ніж для короля. 23 лютого повстанці захопили Торрелебатон (біля Тордесільяса), що справило велике враження на королівських правителів і змусило їх прийняти рішення об'єднати свої сили і атакувати Падилью і Акунью. Королівська армія підійшла до Тордесільяса і після чотиригодинного бою захопила це місто.

Новим місцем перебування хунти став Вальядолід. Дон Педро Хірона був звинувачений у зраді. Панство і міста Галісії, не охоплені рухом комунерос, створили конфедерацію для захисту справи короля і для протидії розвитку цього руху у будь-якій формі. Аналогічну конфедерацію створили андалузькі міста.

Але втрата Тордесільяса і містечка Вільягарсіа (біля Медіни) для комунерос не була серйозною і повстання розгорталося із ще більшою силою. Тому 3 квітня адмірал Варгас повідомив короля, що коли той не повернеться до Іспанії до вересня, то все буде втрачене.

11 Поразка під Вільяларом та її наслідки

Війська повстанців розділилися на дві частини: одна. головна, була розташована у Торрелебатоні, інша, єпископа Акуиьї, на території Толедо При першій частині знаходились Падилья, Мальдонадо, Браво та інші воєначальники, які майже не заважали просуванню військ противника. 22 квітня Падилья видав наказ відступати по дорозі в Торо.

Нарешті обидві армії зустрілись на мосту Ф’єрро, біля Вільялара. але повстанська армія не була готова до бою і почала тікати. Падилья, Браво і Мальдонадо потрапили в полон. Війська повстанців втратили 100 чоловік убитими, 400 пораненими і більше тисячі полоненими Головним ініціатором цієї різанини був домініканський чернець Хуан Уртадо. Падилья, Браво і Мальдонадо були страчені: їм відрубали голови.

Коли у Толедо прийшла звістка про поразку під Вільяларом, вдова Падильї, донья Марія Пачеко. змогла підняти повстання проти королів­ських військ. Повстанці протримались аж до 25 жовтня 1521 р. Пізніше донья Марія добилася, щоб її сину повернули титули та майно батька і повернули чесне ім'я її чоловікові.

Липня 1522 року Карл повернувся до Іспанії з армією, яка налічувала 4.000 солдатів і з великою свитою фламандських фаворитів. Наміри Карла не залишали сумнівів. Рада почала вести процес за процесом. Було відрубано голови 24 видним діячам руху комунерос. Таку жорстоку розправу дуже погано зустріли в Іспанії. Процеси конфіскація майна та інші заходи продовжувались аж до амністії 28 жовтня, яка не поширювалась на військовослужбовців короля, що перейшли на бік комунерос. а також на деяких інших осіб -- всього 293 особи.

12. Пнтания міжнародної політики

У травні 1521 р. відбулося значне ускладнення політичної ситуа­ції викликане вторгненням французів у Наварру. Французький король франциск, надаючи допомогу Генріху де Лабрі, князю Беарнському а його домаганнях корони королівства, окупував Наврру. 30 червня відбу­лася битва під Ноеном і французи змушені були відступити. Але у ве­ресні французи знову напали на Іспанію і захопили Фуентеррабію та Інші прикордонні пункти, у той час як частина королівських військ була зайнята придушенням повстання в Толедо.

Карл затримувався в Німеччині, де ситуація була дуже складною і заплутаною. Князі-виборці зобов'язали нового імператора підписати компромісну угоду, статті якої обмежували деякі права імператора, і були спрямовані на збереження незалежності від іспанської корони, бо незважаючи на погане ставлення Карла до іспанців, ідеалом його політики був іспаноцентризм. До іспанської корони він приєднував бургундські володіння та Північну Італію. Крім того, вважаючи, що імператорська влада божественного походження, Карл прагнув проводити абсолютистську політику, зміцнювати свою особисту владу, хотів покінчити із самостійністю численних дрібних держав, які складали тодішню Німеччину. Проти такої політики і виникла сильна опозиція з боку німецьких могутніх князів.

Додавалась також і релігійна боротьба, викликана проповідями Лютера і створенням протестантського табору. Карл не бажав змін цер­ковних догм, що стало б причиною того, що він не мав би підтримки, яку йому надавала католицька церква як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Всі ці події мали місце в 1521 р., коли намісники знаходились у дуже важкому становищі і просили короля повернутися до Іспанії.

Ворожа позиція Франції, політичні ускладнення і релігійна боротьба в Німеччині привели до того, що Карл опинився у дуже скрутному матеріальному становищі. Економічні ускладнення носили постійний характер. Частково йому вдалося виплутатися з них ціною таких серйозних конфліктів, як повстання комунерос. Але те, що Іспанія не мала єдності, створювало велику небезпеку у випадку війни з іншими державами. Незважаючи на те, що Карл був родичем Генріха VIII, він не міг розраховувати на підтримку Англії, бо політика англійського короля була досить невизначеною. Римський папа через італійські справи був безумовним ворогом Іспанії, а не союзником. І навряд чи Карл міг спо­діватися на інші сили, крім тих, які могла виставити власне Іспанія та деякі дружньо настроєні частини Германської імперії (Австрія, Німеччина, Фландрія), та ще на свій власний розум, твердість та енергію.

13. Питання про імператорський спадок

Політика Карла зазнала краху не лише в церковному питанні, але й в інших питаннях, які являли для нього особливий інтерес.

У 1531 році Карл провів обрання римським королем свого брата Фердінанда і передав йому феодальну інвеституру на австрійські воло­діння. Здавалось, що це означає підготовку до обрання імператором Фердінанда. Але згодом Карл змінив свої наміри і віддав перевагу сво­єму синові, принцу Пилипу. У 1550 р. Пилип прибув до Німеччини і до­клав багато зусиль, щоб завоювати симпатії німецьких князів. Але Фердінанд рішуче виступив проти намірів свого брата.