Складові частини природно-заповідного фонду

Природно-заповідний фонд — це ділянки суші і водної о простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особ­ливу природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виділені з метою збереження природного середови­ща, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України.

До природно-заповідного фонду належать:

1) природні об'єкти—заповідники, біосферні заповід­ники, національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

2) штучні об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні пар­ки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового ми­стецтва.

Природні заповідники, заповідні зони біосферних за­повідників, національні парки є власністю народу України. Усі інші об'єкти природно-заповідного фонду можуть пере­бувати і в інших формах власності. Охорона об'єктів при­родно-заповідного фонду забезпечується шляхом встанов­лення заповідного режиму; організації систематичних спо­стережень і досліджень; здійснення державного і громадсь­кого контролю; встановлення підвищеної відповідальності та ін. Крім того, ці об'єкти можуть використовуватися лише для: природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та освітньо-виховних цілей. Управління у сфері охорони при­родно-заповідного фонду здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його ор­гани на місцях. Безпосереднє управління більшістю об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється спеціа­льними адміністраціями, до складу яких входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування. За Законом, право участі в управлінні названими об'єктами належить і відповідним об'єднанням громадян.

Правові заходи охорони атмосферного повітря тваринного світу.

Управління у галузі охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, уряд Автономної Республіки Крим, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров я України, місцеві органи державної виконавчої вла­ди, інші державні органи. Вони проводять стандартизацію і нормування у галузі охорони атмосферного повітря. Дер­жавні стандарти у цій галузі є обов'язковими і визначають поняття й терміни, режим використання й охорони атмо­сферного повітря, методи контролю за його станом, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне по­вітря та ін. Крім того, встановлюються такі нормативи: еко­логічної безпеки атмосферного повітря; обмежено допусти­мих викидів забруднюючих речовин і шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів стаціонарними джерелами; обмежені нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне повітря; використання атмосфер­ного повітря як сировини; концентрації забруднюючих ре­човин у відпрацьованих газах. У зв'язку з існуванням дер­жавних стандартів і нормативів держава покладає на підприємства, установи і організації відповідні обов'язки. Так, вони зобов'язані вживати заходів щодо зменшення об­сягів шкідливих викидів, підтримувати у справному стані споруди, устаткування й апаратуру для очищення викидів тощо.

Економічний механізм забезпечення охорони атмосфер­ного повітря полягає у лімітуванні, економічному заохо­ченні і стимулюванні охорони атмосферного повітря.

Законодавство передбачає, що правопорушеннями у га­лузі охорони атмосферного повітря є: порушення норма­тивів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин; перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів; вико­ристання атмосферного повітря як сировини основного ви­робничого призначення без дозволу спеціально уповнова­жених державних органів та ін.

Закон регулює відносини у галузі охорони, викори­стання і відтворення тваринного світу, об'єкти якого пере­бувають у стані природної волі, у неволі чи в напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті, повітрі, постійно чи тимча­сово населяють територію України або належать до при­родних багатств її континентального шельфу та морської економічної зони. До об'єктів тваринного світу належать: хордові, в тому числі хребетні і безхребетні тварини в усьо­му їх видовому розмаїтті та на всіх стадіях розвитку, що перебувають у стані природної волі: частини диких тварин; продукти життєдіяльності диких тва­рин; залишки викопних тварин.

Суб'єктом права загальнодер­жавної власності на тваринний світ є держава в особі Вер­ховної Ради України. Окремі об'єкти тваринного світу мо­жуть бути колективною чи приватною власністю.

Основними видами використання об'єктів тваринного свїту законодавство вважає: мисливство; рибальство; вико­ристання об'єктів тваринного світу у наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використання ко­рисних властивостей життєдіяльності тварин; використання тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добування диких тварин з метою утримання і розведення в неволі чи в напіввільних умовах для комерційних та інших цілей.