Тема 4. Стандартні фінансові і неформальні критерії прийняття рішень

Найбільш відомим і найчастіше застосовуваним у практиці прийняття інвестиційних рішень є показник чистої теперішньої вартості (net present value — NPV), що також відомий як «чиста приведена цінність», «чиста дисконтована вартість» або «дискон­товані вигоди». Цей показник відображає приріст цінності фірми в результаті реалізації проекту, оскільки він являє собою різницю між сумою грошових надходжень (грошових потоків — припли­вів), які виникають при реалізації проекту і приводяться (дискон­туються) до їх теперішньої вартості, та сумою дисконтованих вартостей усіх витрат (грошових потоків — відтоків), необхідних для здійснення цього проекту. Багато аналітиків вважають чисту теперішню вартість найкращим критерієм для більшості проек­тів. Щоб розрахувати цей показник, скористаємося такими фор­мулами:

                                           ,  

де В_t - повні вигоди за рік t;

C_t – повні витрати за рік t;

t – відповідний рік проекту (1, 2, 3, n);

n – строк служби проекту, глибина горизонту в роках;

і – ставка дисконту (процентна).

 

,  

У випадках, коли проект передбачає значні первісні вкладення коштів Іо, розрахунок NPV можна провести за формулою

 

де CF_t (cashflow) — грошовий потік у кінці періоду t.

Критерій відбору за чистою теперішньою вартістю означає, що проект схвалюється у випадку її позитивного значення, тобто внаслідок реалізації проекту цінність фірми зросте. При виборі із взаємовиключаючих проектів перевага надається тому, в кого більш.високі значення чистої поточної вартості.

Іншим загальним критерієм, що значно рідше використовується в практиці проектних рішень, є коефіцієнт вигоди — затрати (benefit cost — В/С). Він визначається як сума дисконтованих вигід, поділена на суму дисконтованих затрат, і обчислюється за формулою

Критерієм відбору проектів за допомогою коефіцієнта вигоди — затрати полягає в тому, що при значенні коефіцієнта, який пере­вищує чи дорівнює одиниці, реалізація проекту визнається доці­льною.

Наступним інтегральним показником, який сьогодні найчас­тіше використовується в міжнародній практиці інвестиційного проектування, є, внутрішня норма дохідності (internal rate of return — IRR). Дуже часто в літературі цей критерій має назви «внутрішній коефіцієнт окупностей інвестицій», «внутрішня норма дисконту». Даний показник відображає норму дисконту, за якої чиста теперішня вартість (NPV) дорівнює нулю.

Рис. 3. Залежність величини NPV від значення ставки дисконту

Для інвестиційних проектів існує жорсткий взаємозв'язок між величиною чистої теперішньої вартості і величиною ставки дис­конту: чим вищий коефіцієнт дисконтування, тим менша величи­на NPV (див. рис. 3).

Для розрахунку величини внутрішньої норми дохідності прое­кту можна скористатися формулою

 Іноді у практиці розрахунків IRR застосовують формулу

де і₁ — ставка дисконту, при якій значення NPV додатне;

 і₂ — ставка дисконту, при якій проект стає збитковим і NPV стає від'ємним;

NPVi — значення чистої поточної вартості при і₁,

NPVi — значення чистої поточної вартості при і₂. У проектному аналізі цей показник дає аналітикам еталон для порівняння альтернативної вартості капіталу (дійсну ставку дис­конту, прийнятну для проекту) зі значенням внутрішньої норми дохідності.

Економічно природа внутрішньої норми дохідності являє со­бою максимальний процент за кредит, який можна виплатити за строк, що дорівнює життєвому циклу проекту, за умови, що весь проект здійснюється тільки за рахунок цього кредиту. Це дає змогу використовувати IRR для визначення доцільності залучен­ня кредитних ресурсів: якщо процент кредиту нижчий за IRR, то використання цих ресурсів є доцільним для проекту.

Нерідко для відбору варіантів проекту та прийняття рішення про його здійснюваність необхідно користуватися неформальни­ми процедурами для врахування значень усіх факторів та взає­мозв'язків, що дозволяють зробити висновок про доцільність ре­алізації проекту.

При виборі проекту фірмою-інвестором повинна бути визна­чена своя система пріоритетів. Система пріоритетів може включати такі можливі варіанти:

• суспільна значущість проекту;

• вплив на імідж компанії-інвестора;

• відповідність меті інвестора;

• ринковий потенціал продукту, що створюється;

• відповідність фінансовим та організаційним можливостям інвестора;

• екологічність та безпечність проекту;

• рівень ризику;

• відповідність нормативно-правового середовища реалізації проекту.

На першому етапі в основному використовуються експертно-аналітичні методи: побудова дерева цілей (яке є розвитком від­повідних завдань цільового критеріального комплексу), дерева проблем, аналіз достатності існуючих організаційних структур. На другому етапі проводиться формування попередніх програм реалізації проблеми в цілому або її збільшених складових.

На попередній стадії, як правило, оцінюють верхню межу мо­жливих витрат, яка надалі могла б бути орієнтиром для відповід­них критеріїв оцінки проектів і розробок.

При формуванні інвестиційних програм критеріями якості можуть виступати: повнота реалізації заходів, що входять в програму, комплексність, оперативність, рівень наукомісткості, міра керованості або надійності, доступність ресурсів, зв'язок із сумі­жними галузями економіки, вдосконалення інфраструктури, підтримка зайнятості та потенційних інвесторів, можливість наступ­ної диверсифікації.

Для реалізації програми можуть створюватися організаційно-інституційні структури, завданням яких є акумулювання ресурсів створення мотиваційного середовища для потенційних учасників робіт, об'єднання зусиль виробничих та науково-технічних ланок, організація управління роботами.

В окремих випадках відбір проектів може здійснюватися на конкурсній основі. Конкурс проектів передбачає:

• розробку умов конкурсу;

• створення конкурсних рад та експертних груп;

• уточнення системи критеріїв;

• систематизацію поповнення та уточнення бази даних по пер­спективних проектах та розробках;

• проведення конкурсів;

• аналіз повноти охоплення проблем переможцями конкурсу та розробку вимог до додаткових розробок.

Процедура відбору проекту ґрунтується на тих засадах, що держава:

•   може здійснювати функції посередника та організатора інвестиційної діяльності, створювати відповідну інфраструк­туру;

 надавати інвесторам пряму та непряму підтримку, якщо це відповідає її інтересам або брати участь у спільній підприємни­цькій діяльності;

•   може виступати як основоположник нових організаційних форм інноваційної та інвестиційної політики, а також ініціатор створення спеціальних інвестиційних фондів для концентрації коштів різних джерел з метою реалізації пріоритетних для дер­жави проектів.

При формуванні списку проектів, що підлягають підтрим­ці, участі або прямому фінансуванню слід враховувати, якої групи проектів вони стосуються. Це пов'язано в першу чергу з мірою підтримки державою різних проектів. Отже, розріз­няють:

• проекти, призначені для реалізації попередньо розроблених і стверджених державних програм, тобто тих, що формуються під заздалегідь задані строк і результат;

• проекти, орієнтовані на реалізацію пріоритетного для дер­жави виробничого чи науково-технічного напряму;

• ініціативні проекти поза рамками пріоритетних напрямів.