Теорії виникнення мотивацій і формування поводження

Поведінка людини і тварин у природних умовах носить цілеспрямований характер, вона служить задоволенню якоїсь біологічної або соціальної потреби. Сам термін "мотивація" буквально означає "те, що викликає рух". З фізіологічної точки зору: "Мотивація - це емоційно забарвлений стан організму, що виникає у зв'язку з визначеною потребою, що спрямовує поведінку людини або тварини на задоволення вихідної потреби". Все наше життя розглядається як безупинний ланцюг цілей, що формуються, і їхніх досягнень (або невдач). Теорії виникнення мотивацій:

1. Периферична теорія  У.Кеннона. В основі мотивацій лежить прагнення особи уникнути неприємних фізіологічних і емоційних відчуттів і досягти й утримати приємне відчуття. Наприклад, при порожньому шлунку виникають дуже неприємні відчуття "під ложечкою", тому, відповідно до даної теорії, людина або тварина прагнуть позбутися цього відчуття, що і визначає їх поведінку.

2. Гуморальні теорії говорять: голод зв'язувався із складом "голодної" крові, спрага - із підвищенням осмотичного тиску крові, статевий потяг ставився в пряму залежність від рівня статевих гормонів. Безсумнівно, роль гуморальних чинників у виникненні мотивацій дуже важлива, проте гуморальні чинники, як з'ясувалося, не спроможні самостійно викликати ту або іншу мотивацію.

3. Гіпоталамічна теорія Е. Стеллара, який вважав, що гіпоталамус є зосередженням "центрального мотиваційного стану". Висновки Стеллара ґрунтувалися на таких фактах. По-перше, у гіпоталамусі виявлені нейрони, що вибірково реагують на осмотичний тиск крові, вміст глюкози та інших речовин у крові, рівень різноманітних гормонів і т.д. По-друге, подразнення певних ядер гіпоталамуса викликало формування тієї або іншої мотивації, навіть якщо реальної потреби організм у даний момент не відчував. По-третє, руйнування відповідних структур гіпоталамуса цілком припиняло виникнення тієї чи іншої мотивації. Наприклад, руйнування центру голоду призводило до відмови від їжі навіть у виснажених тварин. Всі наведені факти свідчать, що гіпоталамус є найважливішим центром, що контролює стан внутрішнього середовища організму та формує життєво важливі мотивації. Проте гіпоталамічні структури не можуть розглядатися як єдині в ЦНС, відповідальні за виникнення мотивацій. Важлива роль у цьому процесі належить лімбічній системі і корі великих півкуль, що знайшло експериментальне підтвердження.

4. Пейсмекерна теорія мотивацій П.К. Анохіна у певній мірі об'єднала дані всіх попередніх теорій. Анохін вважав, що будь-яка мотивація обумовлена відповідною потребою і має системний характер. Потреба трансформується за допомогою нервових і гуморальних чинників у збудження гіпоталамічних центрів (пейсмекерів), що, у свою чергу, активують інші структури мозку - ретикулярну формацію (РФ), лімбічну систему (ЛС) та кору великих півкуль(КВП). ЛС формує емоційну оцінку ситуації, коли відповідна потреба не задоволена; у КВП відбувається усвідомлення цієї потреби, врахування різноманітних обставин реальної обстановки. У залежності від чинників навколишнього середовища, кора може, як гальмувати, так і додатково збуджувати гіпоталамічні центри мотивацій. Таким чином, на рівні кори формується конкретна програма цілеспрямованої діяльності для задоволення відповідної потреби.

Білет 27