Розділ 2. Підстави притягнення до кримінальної відповідальності

Проблема підстав кримінальної відповідальності на мою думку одна з найважливіших та чи не найбільш складних і дискусійних в науці кримінального права, яка має не тільки юридичне, а й політичне значення. Через призму її вирішення визначається характер кримінальної політики держави, рівень законності, правове становище особи в суспільстві тощо.

Визначити підстави кримінальної відповідальності - означає відповісти на такі питання: за що і чому особа має підлягати такій відповідальності? Чому в держави виникає право на осуд особи, можливість застосувати передбачені кримінальним законом заходи примусу?

Така відповідь може мати кілька аспектів. Зокрема, відповідати на вище поставлені питання прийнято:

а) на філософському рівні;

б) на нормативному рівні;

в) на рівні науки кримінального права.

Взагалі, термін "підстава" трактується по-різному. Це і основа, і те, головне, на чому щось базується, і те, чим пояснюються, виправдовуються певні вчинки, поведінка.

У філософії підстава розглядається як достатня умова існування певного явища, її з'ясування певною мірою є поясненням цього явища. Філософське осмислення питання про те, за що і чому особа має підлягати кримінальній відповідальності, пов'язане з різними концепціями щодо ролі причинності у природі та суспільстві. Наше суспільство і держава виходять із того, що злочинець, як особа, що наділена свідомістю і волею, повинен бути здатен співвідносити свою поведінку з кримінально-правовимизаборонами і лише тому може підлягати кримінальній відповідальності за їх недотримання. Проте, щоб обґрунтувати етичний закид такій особі, необхідно переконатися, що вона мала реальну можливість не порушувати кримінально-правової заборони. У зв’язку з цим слід з’ясувати, в якому ступені взагалі людина вільна у виборі своєї поведінки, зокрема в тому, щоб утриматися від учинення злочину або вчинити його?

Деякі вченнівважають що людинаподібна до машини, що лише адекватно реагує назовнішні та внутрішні подразники. Тому кожен учинок людини, у тому числі і злочин, є неминучим, оскільки він уже визначений усіма попередніми подіями, які мали місце в житті цієї людини.

У такому випадку людина - раб обставин, вона позбавлена можливості вільного волевиявлення і, отже, вільного вибору своєї поведінки, що фатально уже визначена. Тому прояв злочинної волі у вчиненому злочині є лише видимість свободи, уявна свобода, а якщо це так, то є неможливою моральна оцінка вчиненого.

Отже, обґрунтування кримінальної відповідальності фаталісти бачать не стільки в засудженні злочинної волі, скільки в об’єктивній шкідливості злочину для суспільства. Протилежний погляд індетермінізм - філософське ідеалістичне вчення, що заперечує об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства й людської психіки <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D1%96%D0%BA%D0%B0>, необхідний і закономірний зв'язок між ними зводиться до того, що єдиною причиною вчинення особою злочину є її абсолютна, нічим не обмежена свобода волі.

Злочинна поведінка людини визначається злою волею, що існує незалежно від яких-небудь обставин, у тому числі й від її розуму і совісті. Вільна воля, і тільки вона, вибирає, як вчинити людині в певній ситуації. Тому в основі обґрунтування засудження особи за вчинений злочин є порочність цієї злої вільної волі злочинця.

Кращим, поглядом є діалектичний тобто однією з складових частин філософського вчення відповідно до якого людина, опинившись перед вибором - вчинити злочин або утриматися від нього, є залежною як від зовнішніх обставин, так і від власного розуму, совісті, переконань, схильностей, потреб, інтересів тощо. При цьому навряд чи правильно стверджувати, що тільки зовнішні обставини або тільки внутрішній стан особи фатальним чином визначають її поведінку. Злочин, вчинений людиною, є причинно пов’язаним як із її свідомістю, так і з навколишньою об’єктивною дійсністю. Зовнішні обставини дійсно впливають на поведінку особи, але лише переломлюючись через її внутрішні психічні установки, свідомість. Саме розум, совість, переконання тощо підказують людині, як учинити їй у конкретній ситуації.

Проте підстава для етичного і правового засудження злочину й особи, що його вчинила, є лише в тому випадку, якщо ця особа мала об’єктивну можливість вибрати з наявних варіантів поведінки, незлочинний засіб досягнення поставлених цілей. Таким чином, наявність відносної свободи вибору вчинку і є етичним обґрунтуванням кримінальної відповідальності конкретної особи за обраний нею злочинний варіант поведінки. У такому випадку кримінальна відповідальність спроможна бути засобом впливу на свідомість і волю людей і тим самим чинником, що детермінує їх поведінку в майбутньому.

Отже, якщо людина свідомо обирає злочинний варіант поведінки, маючи можливість учинити інакше, то це й обґрунтовує можливість і необхідність з боку держави застосувати до неї покарання, що має на меті кару, а також запобігання вчинення злочинів як з боку даної особи, так і інших осіб.

Очевидно, що в межах науки кримінального права не можливо вирішити глибинні розходження різних філософських концепцій, а кожна з них може бути певною мірою використана для філософського обґрунтування підстав кримінальної відповідальності.

На нормативному рівні в ч.1 ст.2 Кримінального кодексу України зазначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. У цьому положенні закону міститься відповідь на питання про те, за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності. Очевидно, за вчинення такого суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки певного складу злочину, передбаченого Кримінального кодексу України.

Проте, роз’яснення термінів, які використовуються у цьому нормативному положенні Кримінальний кодекс України, не містить. Відтак вирішення питання про підставу кримінальної відповідальності здійснюється в кримінально-правовій науці.

Разом з тим, незважаючи на те, що в українській кримінально-правовій доктрині вченню про склад злочину, його елементи та ознаки, які їх характеризують, приділено належну увагу, питання про підстави кримінальної відповідальності і досі вирішується неоднозначно. Безумовно, позитивним моментом різних позицій є однозначне визнання, що у випадку наявності в діянні особи складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, така особа може підлягати кримінальній відповідальності. При вирішенні цього питання слід виходити з того, що наявність чи відсутність підстав кримінальної відповідальності визначається при порушенні кримінальної справи, при пред’явленні особі обвинувачення та притягненні до кримінальної відповідальності.

Проте, це не означає, що до такої особи кримінальна відповідальність буде застосована, тобто така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності. Констатація наявності підстави кримінальної відповідальності передбачає встановлення у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні не ознак складу злочину взагалі, а ознак конкретного складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.

У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити його фактичну та юридичну сторони.

Фактична сторона - це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична - це передбаченість такого діяння в Кримінальному кодексі України. Підставою кримінальної відповідальності є встановлення судом повної відповідності фактичної та юридичної сторін вчиненого. Якщо такої відповідності немає, це свідчить і про те, що немає підстави кримінальної відповідальності, тобто складу злочину.

Частина 3 ст.2 Кримінального кодексу України передбачає, що "ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за той самий злочин більш одного разу".

Така реакціядістає своє вираження у певному правозастосовному акті органу держави та в обвинувальному вироку суду. У зв’язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною - обвинувальний вирок суду.

Повноваженням притягати до кримінальної відповідальності згідно з Конституції України наділений виключно суд. Це також вказано в статті 62 Конституції України, яка говорить: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду".

Про те, що виключно суд може притягнути особу до кримінальної відповідальності, свідчить також ряд інших статей Конституції України. Зокрема, частина 1 статті 61 Конституції України закріплює одну з найважливіших засад юридичної відповідальності, згідно з якою "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення". Навряд чи можна заперечувати, що тут, якщо йдеться про кримінальну відповідальність, мається на увазі притягнення до відповідальності саме судом, а не "притягнення як обвинуваченого" на стадії досудового слідства, оскільки згідно із статтею 141 Кримінально-процесуального кодексу у разі необхідності допускається зміна пред'явленого обвинувачення або доповнення його слідчим. У такому випадку він "зобов'язаний заново пред'являти обвинувачення з виконанням вимог, встановлених статтями 131, 132, 133 і 140 цього Кодексу". Пред'явлення обвинувачення заново можливе також у разі повернення прокурором або судом справи для додаткового розслідування.

В частині 2 статті 105 Конституції України наголошується на тому, що "за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону".