Специфіка роботи з людьми без постійного місця проживання

Особливістю соціальної роботи з бездомними в багатьох розвинутих країнах є широке застосування практики вуличної соціальної роботи, завданням якої є насамперед інформування про можливі послуги, ресурси та підтримку саме в місцях проживання чи розташування бездомних.
Зазвичай у перші дні чи тижні втрати житла та перебу-вання на вулиці людина перебуває в кризовому стані й пере-живає шок чи сильний стрес, вона шукає способи та можливості повернутися до «нормального» життя, намагається дотримуватися звичок, притаманних для «нормального життя», зберігає віру в те, що життя на вулиці – це лише тимчасовий епізод і вдасться змінити ситуацію на краще, та, в переважній більшості випадків, з готовністю приймає допомогу та підтримку. На наступному етапі відбувається або ж боротьба з обставинами, яка супроводжується пошуками тимчасових заробітків, або людина засвоює девіантну поведінку, вдаючись до крадіжок, вживання алкоголю, наркотиків, демонстративно асоціальної поведінки тощо. Агресивність, зневажливе ставлення до оточуючих, ігнорування правил та вимог людського співжиття є типовими проявами поведінки людей, які перебувають на цій стадії. В цей період бездомна людина також набуває знань та навичок, необхідних для виживання в екстремальних умовах, проте небажання миритися зі своїм становищем може допомогти Декому все ж таки змінити його. Ті, кому це не вдається, після кількох років бездомного життя починають ідентифікувати себе з іншими бездомними та призвичаюються до бездомного життя, вважають його прийнятним та «нормальним», зводячи його прояви до задоволення мінімальних потреб і не прагнучи щось змінювати. Такий стан відповідає третьому етапу й має назву «синдром нічліжок». Інтеграція чи включення такої особи в суспільне життя є надзвичайно складною, і більшість людей з подібним досвідом потребують лише місця для ночівлі, надання санітарно-гігієнічних та медичних послуг, а для декого з них навіть обмеження, пов'язані з перебуванням у «нічліжці», є неприйнятними, і вони продовжують жити на вулиці. Останнє значною мірою стосується бездомних людей похилого віку та дітей.
Соціальні працівники можуть також сприяти у праце-влаштуванні бездомних, зокрема надавати інформацію про наявні можливості тимчасові роботи для них.
Досить часто діяльність соціальних працівників із надання допомоги цій групі клієнтів спонукає фахівців до вжиття нестандартних заходів, співпраці з організаціями, далекими від соціальної сфери.
Для соціальних працівників, які намагаються організувати послуги для бездомних, важливим є не стільки задоволення їхніх потреб шляхом розвитку різноманітних послуг у межах самої агенції чи громадської організації, скільки налагодження стосунків з іншими вже існуючими організаціями та використання їхніх ресурсів та можливостей для допомоги й підтримки своїх клієнтів. Крім того, створити додаткові можливості для допомоги бездомним може робота в громаді.
Щоб ефективно вирішувати проблеми бездомності, до-цільно орієнтуватися на системний підхід та створювати й розвивати відповідну інфраструктуру, яка передбачає, на-приклад, існування нічліжок чи притулків для всіх бажаючих.

Діяльність та оцінка можливостей громадських організацій, які працюють з бездомними.

Традиційно в більшості розвинутих країн функціонують заклади, що пропонують різноманітні послуги для бездомних людей:
- притулок (нічліжка);
- притулок, де є можливість переночувати, випрати речі, отримати/приготувати сніданок;
- центри соціальної адаптації для різних груп клієнтів: колишніх ув'язнених, бездомних жінок тощо;
- «будинок на півдорозі»;
- підтримуюче проживання в спеціальних будинках;
- підтримка в облаштуванні власного житла;
- центри релігійних організацій;
- центри для біженців;
- спільнота (комуна) для спільного проживання;
- біржа житла;
- консультативні центри;
- центри денного перебування.
Діє й велика кількість громадських організацій, створених колишніми бездомними, або таких, що об'єднують бездомних людей, фахівців та волонтерів, які працюють з ними. Вони можуть надавати як інформацію про можливі послуги, так і пропонувати певні види допомоги для бездомних.
Існують також деякі організації, що допомагають конкрет-ним групам клієнтів.
В Україні послуги для бездомних лише починають фор-муватися і, як правило, організовуються та фінансуються місцевою владою, недержавними та релігійними організаціями. Це насамперед притулки для бездомних та центри адаптації чи ресоціалізації в Києві, Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську та деяких інших містах.
Закон України «Про соціальні послуги» створює нові можливості для подальшого розвитку системи допомоги та підтримки бездомних. У ньому передбачено надання широкого спектра соціальних послуг у тимчасових притулках для дорослих; такі організації можуть працювати як осередки нічного або тимчасового проживання громадян без визначеного місця проживання. Тому набувають особливої актуальності вивчення існуючих послуг, створення ефективних моделей діяльності подібних організацій, розробка навчальних програм для соціальних працівників, що працюють з бездомними, створення мережі обміну досвідом професіоналів та проведення досліджень.
Такий підхід сприятиме як задоволенню потреб клієнтів і запобіганню їх виключення з суспільства, так і зменшенню соціальної напруги. Але разом з цим, плануючи роботу, не слід забувати про необхідність внесення змін до формування та розвитку житлової політики, створення профілактичних програм запобігання бездомності, об'єднання зусиль різних організацій та координацію їх роботи