2020-10-12
88
Правове забезпечення екологічної безпеки від радіоактивного забруднення середовища перебування розвивається по двох напрямках. До них відносяться визначення правових мір захисту населення від шкідливого впливу джерел іонізуючих випромінювань шляхом установлення нормативів безпеки й правове регулювання здійснення операцій із джерелами радіаційної небезпеки шляхом установлення вимог до радіаційно-небезпечних об'єктів.
Відносно першого напрямку показовим є Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 року. Закон проголошує право кожного на захист від іонізуючих випромінювань і визначає дозові межі опромінення населення. Згідно ст. 5 Закону дозовою межа індивідуального опромінення населення не повинен перевищувати 1 мзв у рік. У ст. 6 Закону встановлюється дозовою межа опромінення персоналу радіаційно-небезпечних об'єктів на рівні 20 мзв у рік. У випадку виникнення небезпеки опромінення населення на рівні понад 5 мзв протягом 10 днів, застосовуються заходи для його вкриття. Якщо протягом тижня рівень опромінення може досягти по підрахунках фахівців 50 мзв, застосовується тимчасова евакуація. У випадку опромінення щитовидної залози на рівні понад 50 мгр, застосовується йодовая профілактика. Закон установлює правила радіаційної стандартизації й нормування, обов'язку юридичних і фізичних осіб у сфері забезпечення радіаційної безпеки, порядок забезпечення безпеки населення від радіонуклідів, що втримуються в будівельних матеріалах і продуктах харчування, а також у медичних заходах.
Другий напрямок забезпечення ядерної й радіаційної безпеки передбачено в численних нормативних актах національного законодавства. Загальні положення ядерної й радіаційної безпеки закріплені в Законі «Про використання ядерної енергії й радіаційної безпеки» від 8 лютого 1995 року. Серед вимог по забезпеченню радіаційної безпеки Закон виділяє нормування, ліцензування, фізичний захист ядерних установок, радіоекологічну експертизу й інші вимоги.
Закон «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11 січня 2000 року встановлює систему ядерного ліцензування й сертифікації. Закон передбачає державну реєстрацію джерел іонізуючого випромінювання. На виконання Закону Кабінет Міністрів затвердив перелік видів діяльності, пов'язаних із забезпеченням захисту ядерних установок і ядерних матеріалів, що підлягають обов'язковому ліцензуванню, Порядок державної реєстрації джерел іонізуючого випромінювання й Перелік джерел іонізуючого випромінювання, діяльність по використанню яких звільняється від ліцензування1.
Особливе місце в системі дозвільної діяльності в сфері ядерної енергетики займає ліцензування персоналу АЕС. Кабінетом Міністрів затверджений Перелік посад і спеціальностей персоналу для експлуатації ядерних установок, підготовка якого підлягає ліцензуванню, і Перелік посад персоналу, що безпосередньо здійснює керування реакторною установкою атомної електростанції. Ліцензування здійснюється відповідно до Положення про порядок ліцензування персоналу АЕС України.
Законодавство передбачає регулювання процедури перевезення радіоактивних матеріалів. У цій сфері діє Положення про основні принципи організації перевезення радіоактивних матеріалів по території України, Порядок видачі дозволів на перевезення радіоактивних матеріалів, затверджені постановою Кабінету Міністрів, і Інструкція про порядок видачі дозволів на перевезення радіоактивних матеріалів, затверджена наказом Мінекоресурсів. Вимоги забезпечення радіаційної безпеки утримуються також у законодавстві про видобуток і переробку уранових руд. Закон «Про видобуток і переробку уранових руд» від 19 листопада 1997 року встановлює вимоги до дозвільної системи в сфері операцій з урановими рудами, підготовці персоналу, транспортуванню уранових руд, порядку закриття уранових об'єктів, контролю за забезпеченням радіаційної безпеки й т.д.
Нарешті, невід'ємної складової законодавства про радіаційну безпеку є нормативно-технічні й санітарно-гігієнічні документи. Особливе значення тут займають введені в дію з 1 січня 1998 року норми радіаційної безпеки,2 регулююче широке коло питань забезпечення безпеки як населення, так і персоналу АЕС. А с 1 липня 2000 року введені в дію Загальні положення забезпечення безпеки атомних станцій. До будівельних норм у сфері забезпечення радіаційної безпеки відносяться державні будівельні норми.
Правові міри забезпечення екологічної безпеки від шкідливого біологічного впливу на життя й здоров'я населення.
З розвитком біологічних технологій і розширенням їхнього впровадження в промислове й сільськогосподарське виробництво значну погрозу для екологічної безпеки являють собою модифіковані мікроорганізми, продукти їхньої життєдіяльності, біологічно активні речовини, продукти біотехнологій і т.д. Необережний обіг з такими речовинами може привести до катастрофічних екологічних наслідків.
У відповідності зі ст. 53 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації зобов'язані забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження й поховання мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин і предметів біотехнології, а також інтродукцію, акліматизацію й реакліматизацію тварин і рослин, розробляти й здійснювати заходи щодо запобігання й ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовище й здоров'я людини. Створення нових штамів і культур мікроорганізмів і біологічно активних речовин здійснюється на підставі дозволу Міністерства охорони здоров’я й Міністерства охорони навколишнього природного середовища. При створенні таких організмів і речовин повинні розроблятися нормативи гранично припустимих концентрацій, методи визначення цих організмів і речовин у навколишнім середовищі й продуктах харчування.
У ст. 45 Основ законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року передбачаються можливості виробництва медико-біологічних експериментів, що ставляться до сфери життя й здоров'я людей, лише при їх добровільному на те згоді й за умови дотримання гласності відносно експерименту. Вони, зокрема, можуть провадитися у випадках: якщо не існують інші ефективні методи досліджень; якщо ризик, на який погоджується пацієнт, розмірний вигоді наукового дослідження; якщо проект дослідження затверджений компетентним органом держави; якщо випробуваний був проінформований про свої права й обов'язки.
Згідно ст. 13 Закону «Про екологічну експертизу» документація по введенню нових біотехнологій підлягає обов'язковій попередній державній екологічній експертизі. У відповідності зі ст. 46 Закону «Про тваринний світ» створення нових штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виведення генетично змінених організмів, виробництво інших продуктів біотехнології здійснюється тільки на підставі позитивного висновку державної екологічної експертизи. Варто також брати до уваги, що біохімічне, биотехнічне й фармацевтичне виробництво включене в перелік видів діяльності й об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку1.
У сфері законодавства про охорону атмосферного повітря діє Положення про порядок установлення рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря. Під біологічними факторами впливу на атмосферне повітря маються на увазі окремі види живих або загиблих дріжджових цвілевих грибів, вірусів і інших одноклітинних організмів і продукти їхньої життєдіяльності (білки, амінокислоти, ферменти, антибіотики, токсини). Охорона від шкідливого впливу таких факторів здійснюється шляхом нормування їхньої кількості в атмосферному повітрі.
Небезпечні біологічні фактори підлягають регламентації й реєстрації за правилами ст. 9 Закону «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року. У перелік отруйних речовин, операції з якими здійснюються на підставі дозволів, входять штами-продуценти вакцин, амінокислот, антибіотиків, ферментів, білково-вітамінних концентратів, кормового білка, кормових дріжджів, вітамінів, біополімерів і харчових добавок. До них ставляться також такі продукти біотехнології, як харчові білкові добавки й мікробні препарати для захисту рослин. Небезпечні для здоров'я біологічні матеріали підлягають вилученню відповідно до Інструкції про порядок вилучення з реалізації й конфіскації небезпечних для здоров'я продуктів харчування, хімічних і радіоактивних речовин і біологічних матеріалів1.
Міри захисту населення від шкідливого впливу продуктів біотехнології містятьсяй у законодавстві про захист від інфекційних хвороб. Вони стосуються введення локальних обмежень для забезпечення усунення вогнищ інфекційних захворювань. У випадку виникнення шкідливого впливу продуктів біотехнології на організм людини, якщо таке сполучено з поширенням інфекційних захворювань, можуть застосовуватися міри безпеки, встановлені Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», прийнятим 6 квітня 2000 року. Зокрема, по вимогах ст. 29 Закону може вводитися правовий режим карантину, що регламентується Правилами санітарної охорони території України, затвердженими урядовим2 постановою.
Якщо буде потреба може вводитися правовий режим карантину рослин відповідно до положень Закону «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 року або карантину тварин відповідно до вимог Закону «Про ветеринарну медицину». Передбачається, що пропуск через митну територію штамів мікроорганізмів здійснюється тільки після проходження ветеринарного контролю, а депонування штамів мікроорганізмів у Національному центрі штамів мікроорганізмів.
Правове регулювання забезпечення екологічної безпеки при виробництві наукових досліджень, впровадженні нової техніки й передових технологій здійснюється у відповідності зі ст. 57 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», що встановлює, що при виконанні фундаментальних і прикладних наукових, науково-технічних і дослідно-конструкторських робіт обов'язково повинні враховуватися вимоги охорони навколишнього середовища, раціонального використання й відтворення природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Забороняється впровадження відкриттів і винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки.
Регулювання наукової й науково-технічної діяльності в нашій країні здійснюється відповідно до Закону «Про наукову й науково-технічну діяльність» Наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання й використання нових знань. Науково-технічна діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання й використання нових
Згідно ст. 1 Закону «Про наукову й науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 року науково-технічна експертиза являє собою діяльність по перевірці, дослідженню, аналізу й оцінці науково-технічних розробок, дослідно-конструкторських робіт, фундаментальних і прикладних досліджень, у тому числі на стадії їхнього практичного застосування. Завданням науково-технічної експертизи, у відповідності зі ст. 2 Закону, є, зокрема, оцінка відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічної безпеки.
Правове регулювання ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Постанова Верховної Ради Української РСР від 1 серпня 1990 року проголосило Україну зоною екологічного лиха. Правовий режим зони екологічного лиха визначається чинним законодавством, у якому важливе місце займають: Закон «Про правовий режим території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 року й Закон «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року.
Відповідно до першого Закону до територій, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами, що може привести до опромінення населення на рівні понад 1 мЗв (0,1 бер) у рік. У ст. 2 Закону забруднені території по ступені радіаційного забруднення підрозділяє на 4 зони: зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного, зона посиленого радіоекологічного контролю.
Згідно ст. 3 Закону радіаційно-небезпечні землі визначаються як землі, на яких неможливо подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської й іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають нормативам екологічної безпеки. Це території зони відчуження й зони обов'язкового відселення. Керування цими зонами здійснює спеціально створений державний орган - Адміністрація зони. У цих зонах забороняється постійне проживання населення, здійснення природокористування й інші види діяльності, що не забезпечують режим радіаційної безпеки. На територіях зазначених зон приймаються заходи щодо запобігання винесення радіонуклідів за межі зони, і здійснюється екологічний моніторинг. Крім того, законодавством пропонується забезпечення втримування території в належному санітарному й пожежонебезпечному стані, а також застосування методів фіксації радіонуклідів на місцевості.
У зоні гарантованого добровільного відселення згідно ст. 16 Закону забороняється: будівництво нових і розширення діючих підприємств, не пов'язаних із забезпеченням радіоекологічного й соціального захисту населення, а також умов його життя й праці; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, що не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів і ядохимикатів без спеціального дозволу відповідних державних органів; залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їхнього здоров'я.
З метою зниження ризику захворюваності населення й зменшення доз радіоактивного опромінення в зоні гарантованого добровільного відселення державою, у відповідності зі ст. 17 Закону, гарантується: добровільне переселення людей із зони; перепрофілювання виробництв на випуск екологічно чистої продукції; постійний дозиметричний контроль радіоактивного забруднення ґрунту, води, повітря, продуктів харчування, сировини, житлових і виробничих приміщень, а також біологічний, медико-біологічний і радіоекологічний моніторинг; проведення суцільної щорічної медичної диспансеризації населення й забезпечення ранньої профілактики захворювань; забезпечення населення в необхідній кількості й асортиментах медичними препаратами, питною водою, чистими продуктами харчування, у тому числі що мають радіопротекторні властивості, що сприяють виведенню з організму радіонуклідів; у випадку доцільності дезактивація території спеціалізованими підрозділами; проведення суцільної газифікації населених пунктів і будівництво доріг з асфальтовим і бетонним покриттям.
У зоні посиленого радіоекологічного контролю згідно ст. 18 Закону забороняється: будівництво санаторіїв, піонерських таборів, баз і будинків відпочинку, а також будівництво нових підприємств, що шкідливо впливають на здоров'я населення й навколишнє середовище; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, що не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів і ядохимикатів без спеціального дозволу відповідних державних органів; залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їхнього здоров'я.
У зоні посиленого радіоекологічного контролю застосовуються всі ті міри соціального захисту населення, які гарантовані ст. 17 Закону, за винятком добровільного переселення людей із зони. Постановою Верховної Ради України від 23 липня 1991 року затверджені також межі зон території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС.
У зв'язку із закриттям Чорнобильської АЕС великого значення набуває правове регулювання порядку виключення АЕС із експлуатації. У цій сфері діють Загальні положення по забезпечення безпеки при знятті АЕС із експлуатації й застосування дослідницьких ядерних реакторів. Вимоги до структури й утримування звіту по аналізу безпеки зняття з експлуатації АЕС і дослідницьких ядерних реакторів також затверджені наказом Мінекоресурсів.
В 13.15 за Київським часом 15 грудня 2000 року в урочистій обстановці за наказом Президента України ЧАЕС була виведена з експлуатації. Однак крапку в питанні чорнобильського регулювання ставити рано. ЧАЕС закрита, але проблеми, пов'язані із Чорнобильською катастрофою, залишаються. Так, продовжує діяти законодавство про правовий режим чорнобильської зони екологічного лиха. Можна також припускати, що питання вдосконалювання законодавства в сфері забезпечення екологічної безпеки й соціального захисту колишніх працівників Чорнобильської АЕС і жителів м. Славутич тривалий час будуть актуальними на порядку денному законодавчого органа країни.
