Тема 4. Особистість

Лекція № 1

1. Поняття про особистість у психології та його співвідношення з поняттями “людина”, “індивід”, “індивідуальність”.

2. Структура особистості. Біологічне і соціальне в структурі особистості.

1. У психології поняття особистості є одним з основоположних. На думку С.Л.Рубінштейна особистість утворює «основу, що зсередини визначає розуміння психіки людини в цілому».

Разом з поняттям " особистість " вживаються терміни " людина", "індивід", "індивідуальність", які нерідко або ототожнюються, або протиставляються (і те і інше є помилковим). Але для адекватного розуміння особистості важливо чітко розмежовувати ці поняття.

Змістовно ці поняття переплетені між собою, і серед них «людина» – найширше і загальне, решта включаються в нього.

Людина – це родове поняття, вказуюче на віднесеність істоти до людського роду, в якому затверджується генетична зумовленість розвитку власне людських ознак і якостей.

З точки зову психології, людина – це перш за все біологічна істота, що належить до виду Homo sapiens (людина розумна), наділена свідомістю, тобто здатністю пізнавати суть як зовнішнього світу, так і свою власну природу і відповідно до цього поступати і діяти розумно. Людина як біологічний вид характеризується особливою тілесною організацією, істотними ознаками, якої є: прямоходження, наявність рук, пристосованих до праці, високорозвинутий мозок. Воназдатна осягати світ в поняттях і перетворювати його згідно зі своїми потребами, інтересами і ідеалами.

Людина разом з тим істота суспільна, завдяки чому вона як носій свідомості здатна не тільки пізнавати і трудитися, але і усвідомлювати свої внутрішні процеси, співвідносити бажання і стан із зовнішніми обставинами життя і діяти розумно. Самосвідомість є вершиною розвитку свідомості людини.

Індивід (від лат. individuum – неподільний) – це окремий самостійний організм, біологічна істота, одиничний представник людського роду або спільноти (підкреслює, що мова йде про одиницю, яка належить певному цілому (людському роду). Це людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens, продукт філогенетичного і онтогенетичного розвитку, єдності вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних природних властивостей. У цьому понятті окреслено природне тілесне буття людини (перш за все біологічні властивості, генетичні особливості людини). Індивід (або базова індивідуальність) є носієм генетичного в людині. Більшість психологічв використовують поняття індивід у значенні природних особливостей людини. За визначенням Асмолова, властивості індивіда – це передособистісні риси.

Як індивіди люди відрізняються один від одного не тільки морфологічними особливостями (зріст, тілесна конституція і колір очей), але і психологічними властивостями (здібностями, темпераментом, емоційністю). Виділяють різні індивідні характеристики: 1) вікові та статеві; 2) індивідуально–типологічні (конституція, нейродинамічні); 3) система психофізіологічних функцій (сенсорних, перцептивних, моторних, вербальних та ін.), а також завдатки, тип темпераменту, система органічних потреб.

В ході індивідуальної історії індивід соціалізується і набуває нових властивостей, разом з тим стати особистістю і субєктом діяльності людина може лише на основі індивідних структур.

Отже, індивід – це людина як носій психічних доособистісних функцій, в тому числі морфологічних і фізіологічних.

Поняття «особистість» відрізняється від понять «людина» та «індивід». Особистість з точки зору психології – категорія суспільно-історична, суспільна суть і соціальні функції якої є головними показниками в її характеристиці.

В широкому розумінні поняття «особистість» вживається для визначення соціальності людини. Особистість – діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, що займає певне положення в суспільстві і виконує певну суспільну роль. В понятті «особистість» відображено те, що така одиниця як індивід має властивості, які набуваються в суспільстві, в процесі сумісної діяльності з собі подібними та духовного розвитку.

Особистість – це найскладніше психологічне утворення, особлива властивість, що виникає на певному етапі онтогенетичного розвитку людини (народжуються індивідом, а не особистістю).

Поняття особистості має різні варіанти тлумачення. Зокрема, під особистістю розуміється:

1) індивід як суб'єкт соціальних відносин і свідомої діяльності або системна властивість індивіда, що формується в спільній діяльності і спілкуванні;

2) складна соціально зумовлена система психічних властивостей індивіда з притаманною їх психологічною структурою, взаємозвязками між її елементами, що виявляються і розвиваються у діяльності та поведінці та відповідають конкретній соціальній ситуації життя людини, певному віковому етапу її розвитку;

3) конкретна людина з індивідуально проявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими і фізичними властивостями;

4) конкретна людина, взята в системі її стійких соціально обумовлених психологічних характеристик, які проявляються в суспільних зв'язках і відносинах, визначають її етичні вчинки і мають істотне значення для неї самої та оточуючих.

Є і інші тлумачення цього поняття, але більшість з них сходяться в тому, що поняття особистості характеризує людину як соціальну істоту з соціальним характером життя. Тобто, особистість характеризують саме соціальні якості людини («соціальна людина», людина в світі інших людей).

Позиція особистості – це система її відносин, які характеризують моральну зовнішність особистості, її соціальні установки.

Особистість є одночасно об'єктом і суб'єктом суспільних відносин. Багатство особистості залежить від різноманіття та глибини її зв'язків з іншими людьми, від активного (творчого) відношення до життя.

Як об'єкт суспільних відносин і член суспільства особистість знаходиться у сфері впливу різних відносин – економічних, трудових, політичних, ідеологічних, причому останні сприяють формуванню психології особистості, її світогляду, соціальних установок.

Особистість як суб'єкт – діяч суспільного розвитку, вступаючи у відносини з людьми, особистості творять історію під впливом об'єктивних суспільних закономірностей.

Особистість – істота свідома, і може вибирати той або інший спосіб життя: віддавати всі сили суспільству або жити особистими інтересами. Це залежить від суспільного положення людини, від рівня усвідомлення нею об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, від внутрішнього світу особистості, зокрема її духовного розвитку.

Так, Л.І.Божович підкреслювала, що особистістю є людина, яка має такий рівень психічного розвитку, який робить її здатною управляти своєю поведінкою і діяльністю, володіє певною ієрархією мотивів і здатна підпорядковувати нижчі мотиви вищим, відносно незалежна від зовнішніх дій і поводиться відповідно до власних, самостійно, свідомо вироблених цілей і намірів.

Таким чином, для характеристики особистості використовують також поняття «суб’єкт», що найбільш загально тлумачиться як носій станів і властивостей. Особистість є розпорядником своїх психічних можливостей, намірів, дій, ініціатором діяльності та поведінки, і в цьому значенні вона розглядається як суб’єкт. Особистість є субєктом активності, пізнання і діяльності. Бути субєктом – це одна з найважливіших властивостей особистості, що означає, що вона ініціює і здійснює діяльність, поведінку, пізнання та інші види специфічної людської активності. Як субєкт діяльності, особистість засвоює її, володіє нею, може здійснювати та творчо перебудовувати.

У психології широко використовується поняття «субєкт діяльності». За Б.Г.Ананьєвим «людина – субєкт основних соціальних діяльностей – праці, спілкування, пізнання». Але поняття субєкт використовується і в широкому соціальному контексті –як творець, розпорядник власного психічного життя, душевних і тілесних властивостей. Людина як субєкт здатна робити власну життєдіяльність предметом практичного перетворення, виявляти ставлення до себе самої, оцінювати способи діяльності, контролювати її хід і результат, змінювати прийоми.

У психології також розрізняють людину як субєкта життєдіяльності і субєкта внутрішнього психологічного світу. Людина як субєкт діяльності – це субєкт змін і розвитку своєї діяльності, свого буття, суспільства, природи і культури. До субєкта життєдіяльності відносять обєктивні процеси, що розгортаються завдяки його активним діям. Людина як субєкт внутрішнього світу є носієм психологічних структур, що забезпечують її здатність бути субєктом власної життєдіяльності. Людина як субєкт є носієм психічних явищ.

Суб’єктність – це різноманіття психологічних здібностей і механізмів, що узагальнено представлені в таких психологічних реаліях, як розум почуття, прагнення, воля, здібності, характер людини.

Людський індивід стає субєктом не при народжунні, а в процесі спілкування і діяльності. Щоб стати субєктом діяльності людина має сформуватись у контексті певної культури, сприйняти її вимоги і норми, вжитися в соціальне і культурне середовище, інакше її субєктивність не стане продуктивною, а її діяльність буде незрозумілою для суспільства.

Однією з сторін особистості є її індивідуальність.

Індивідуальність – це своєрідне поєднання неповторних особистісних властивостей конкретної людини, своєрідність її психофізіологічної структури ( типу темпераменту, фізичних і психічних особливостей, інтелекту, світогляду, життєвого досвіду тощо ). Тобто, індивідуальність – це особистість в її своєрідності.

Найчастіше під індивідуальністю розуміють оригінальність особистості або певну головну її особливість, яка робить її несхожою на інших. Кожна людина, індивідуальна, але індивідуальність одних виявляється дуже яскраво, інших – малопомітно, вона може виявлятися в інтелектуальній, емоційній, вольовій сфері або відразу у всіх сферах психічної діяльності.

Отже, поняття індивідуальність означає, що соціальні якості, загальні для людей риси, виявляються дуже своєрідно в кожного індивіда, який є унікальністю.

Індивідуальність – це особлива форма буття людини в суспільстві, це конкретна особистість, вираження її суспільної сутності в окремій, індивідуальній формі, вона виражає спосіб буття конкретної особистості як суб’єкта самостійної діяльності, що формується в процесі цієї діяльності.

Вважається, що особистості поза індивідуальністю не існує, не набувши своєї індивідуальності, особистість не набуде самостійного буття.

Cуть індивідуальності пов'язана з цілісним уявленням про людину, в єдності всіх її властивостей і особливостей. За Л.Фейєрбахом, індивідуальність – це неподільність, єдність, цілісність, нескінченність … «наскрізь, всюди я індивідуальна істота».

Б.Г.Анань’єв також вважав, що індивідуальність можна розкрити через інтеграцію всіх властивостей людини як індивіда, як суб'єкта діяльності і як особистості.

Отже, особистість є соціальною за своєю сутністю, але індивідуальною за способом свого існування,вона – єдність соціального та індивідуального. Але особистість визначається не індивідуальним світом, а тим, якою мірою цей її індивідуальний, особистісний світ вміщує в себе «світ людини».

Для розуміння відмінностей між поняттями особистості та індивідуальності важливо знати, що риси людини як індивідуальності, які виявляються в особливостях темпераменту, інтересах, здібностях тощо, можуть бути соціально значущі і соціально нейтральні. Наприклад, здібність до живопису може стати соціально значущою, якщо людина стає художником, і може залишитися нейтральною, якщо вона малює тільки для свого задоволення.

А людина як особистість є носієм соціально значущих якостей, рис та форм поведінки, діяльності. Наприклад, доброта – якість особистості, бо вона завжди направлена на інших людей і на суспільство в цілому. Різні риси особистості виховуються, цілеспрямовано формуються.

А.В.Петровський, В.А.Петровський і ін. вважають, що людина є особистістю настільки, наскільки вона значуща для інших людей та здатна віддати, передати себе іншим людям, залишити в них свій слід. Тільки так вона стає значущою і для себе.

У поняттях " особистість" і "індивідуальність " зафіксовані різні сторони та виміри духовної суті людини. Суть цієї відмінності добре виражена в мові: зі словом " особистість " зазвичай вживаються такі епітети, як " сильна", "енергійна", підкреслюючи тим самим її діяльнісну представленість в очах інших; про індивідуальність говорять " яскрава", "неповторна", маючи на увазі якості самостійної суті.

Отже, особистість – це характеристика людини з боку тих рис, які формуються під впливом соціального оточення. Вважається, що особистістю не народжуються, а нею стають в процесі життєдіяльності завдяки входженню людини в суспільство в процесі соціалізації.

Особистість є об’єктом дослідження багатьох наук – філософії, соціології, психології, етики, естетики, педагогіки, біології, медицини та ін, кожна з них вивчає її в специфічному аспекті. Психологія акцентує увагу на тому, що соціальні впливи, які здійснюються на особистість, перетворюються у її внутрішні умови, які разом із біологічними задатками обумовлюють активність особистості, що творить її унікальність.

Особистість цілеспрямована та самоорганізуюча система. Обєктом її уваги і діяльності є зовнішній світ та вона сама, що проявляється в почутті «Я» (уявлення про себе, самооцінка, програма самовдосконалення, здатність до самоспостереження, самоаналізу і саморегуляції). Бути особистістю означає здійснювати вибір, який виникає в існуючій необхідності, а також оцінювати наслідки прийнятих рішень.

Людина як індивід – це сукупність природних, генетично зумовлених властивостей, розвиток яких здійснюється під час онтогенезу. Результатом цих процесів є біологічна зрілість людини.

Людина як особистість проходить свій життєвий шлях, в ході якого відбувається соціалізація індивіда, результатом цих процесів є соціальна зрілість людини.

Людина як субєкт – характеризується розвитком сукупності діяльностей та ступеня їх продуктивності. Основна форма розвитку субєкта – це історія формування діяльностей, серед яких особливе місце займає професійна діяльність. Результат розвитку субєкта – психічна зрілість людини.

Людина становить цілісність – індивіда, особистості, субєкта, що визначається впливом біологічних і соціальних чинників.

Індивідуальність – неповторне поєднання в людині рис з усіх цих структур психіки. Зрозуміти її можна лише охопивши всі факти і дані про людину в усіх аспектах її буття.

Особливої уваги заслуговує розуміння особистості як духовної істоти в православній антропології. Особистість (іпостась) – однез основних понять православної антропології, яке народжується в християнському світовідчутті збезпосереднього переживання віруючою людиною відчуття особистого предстояння Особистому Живому Богу, Джерелу об'єктивної Краси і Любові. Це поняття вислизає від всякого раціонального визначення і усвідомлюється лише безпосередньо через духовний досвід.

Особистість – це спосіб існування, який пронизує і робить особистісним всю істоту. Це інтегруючий принцип, що творить єдність людської істоти, дає їй буття. У будові людини, в православному розумінні, рівню особистості відповідає рівень духу. В особистості вміщена унікальність людини, і саме особистість необхідно розкрити.

Поняття особистості тісно пов'язане з поняттям лице, лик. Лице, за словами митрополита Амфілохія (Радовіча) – це розкриття, одкровення особистості, її світлий символ, вираз і віддзеркалення. Лице Боже, Яке відкривається в Христі, сяє нескінченним людинолюбством, яке обіймає всю людину, і тим освячує і просвіщає її.

Академік А.А. Ухтомський, який глибоко відобразив в своєму ученні християнський світогляд, категорії особистість відводить одну з центральних ролей в системі своїх психологічних ідей і вважає, що ця категорія повинна бути прийнята нарівні з такими категоріями, як причина, буття, єдність, множина.

Світському поняттю індивідуальність в православній антропології відповідає поняття prosopon – душевно-тілесний рівень істоти людини, яка є соціологічною і біологічною категорією. Якщо рrosopon відображає зверненість тільки до власного внутрішнього світу і самосвідомості, а її розвиток пов'язаний з процесом відособлення, то особистість відображає відвертість іншим особистостям і Вищому Іншому і рух до Нього. Цей рух характеризує боголюдське вимірювання особистості.

За думкою А.А. Ухтомського, наша справжня природа полягає саме у відході від себе у вище.

За думкою архімандрита Софронія: «Личность – это сокровенный сердца человек в нетленной красоте … что драгоценно пред Богом, наиболее ценное ядро всего человеческого существа, проявляющееся в способности человека познавать себя и распоряжаться собой в том, что он обладает созидательной энергией и может познавать не только видимый мир, но и самого Бога».

2. Особистість – складне цілісне утворення, саморегульована динамічна, функціональна система властивостей, які безперервно взаємодіють між собою, а також відносин і дій, що складаються в процесі онтогенезу людини.

Структура особістості – цілісне системне утворення, сукупність соціально значущих властивостей, відносин і дій индивида, що склалися в процесі онтогенезу та визначають її поведінку як свідомого суб'єкта.

Розрізняють статистичну і динамічну структури особистості.

Під статистичною структурою розуміється відвернута від реально функціонуючої особистості абстрактна модель, що характеризує основні компоненти психіки індивіда. Підставою для виділення параметрів особистості в її статистичній моделі є відмінність всіх компонентів психіки людини за ступенем їх представленості в структурі особистості.

На відміну від статистичної моделі структури особистості модель динамічної структури фіксує основні компоненти в психіці індивіда не відвернуто від щоденного існування людини, а лише в безпосередньому контексті людської життєдіяльності.

У кожен конкретний момент свого життя людина предстає не як набір тих або інших утворень, а як особистіть, що перебуває в певному психічному стані, який так чи інакше відбивається в поведінці індивіда. Якщо розглядати основні компоненти статистичної структури особистості в їх русі, зміні, взаємодії і живій циркуляції, то здійснюється перехід від статистичної до динамічної структури особистості.

Дослідженню структури особистості присвячені праці багатьох психологів.

В зарубіжній психології широкого поширення набуло уявлення, пов'язане з психоаналізом, про пошарову структуру особистості (І.Хофман, Д.Браун і ін.): зовнішнім шаром є ідеали, внутрішнім – «глибинні» інстинктивні потяги. Американський психолог Р. Кеттел указує на три аспекти особистості: інтереси, здібності та темперамент.

У вітчизняній психології існує багато спроб представити структуру особистості, але особливо виділяються погляди А.Г.Ковальова, С.Л.Рубінштейна та К.К. Платонова.

А.Г.Ковальов ставить питання про цілісну духовну зовнішність особистості, її походження та будову як питання про синтез складних структур: 1) темпераменту (структура природних властивостей); 2) спрямованості (система потреб, інтересів, ідеалів); 3) здібностей (система інтелектуальних, вольових і емоційних властивостей). Всі структури виникають з взаємозв'язку психічних властивостей особистості, що характеризують стійкий, постійний рівень активності, який забезпечує найкраще пристосування індивіда до впливаючих подразників унаслідок найбільшої адекватності їх відображення. В процесі діяльності властивості певним чином зв'язуються один з одним відповідно до її вимог.

За С.Л.Рубінштейном, структура особистості включає три підструктури: 1) відносини і спрямованість (установки, інтереси, потреби) як основні тенденції особистості (те, що людина хоче); 2) здібності як людські можливості і потенції (те, що людина може); 3) темперамент і характер як домінуючі і стійкі тенденції використання, реалізації і розширення можливостей (яка людина є).

С.Л.Рубінштейн розробив особистісний принцип, що розкривав залежність всіх психічних процесів від особистості як єдиної основи та розглядав її як основу зв'язку свідомості і діяльності.

Але найбільш обґрунтованою, розгорнутою та поширеною є запропонована К.Платоновим концепція динамічної функціональної структури особистості, якавиділяє детермінанти, що визначають ті або інші властивості і особливості психіки людини, обумовлені соціальним, біологічним і індивідуальним життєвим досвідом.

В структурі особистості К.К.Платонов виділив чотири процесуально-ієрархічні підструктури або рівні із субординацією нижчих підструктур відносно вищих, які розрізняються по «питомій вазі» соціального і біологічного змісту:

1) соціально обумовлені особливості або підструктура спрямованості особистості, яка включає – переконання (вища форма спрямованості ), світогляд, ідеали, установки, прагнення, інтереси, схильності, бажання, потяги, які взаємоповязані між собою та характеризують ставлення особистості, її матеріальні й духовні потреби та моральні якості. Спрямованість характеризує вибіркове ставлення людини до дійсності. Ставлення є елементом свідомості особистості, що впливає на прояви її активності, тому активність спрямованості в основному проявляється через переконання, які спонукають людину діяти відповідно до ціннісних орієнтацій. Поєднання компонентів спрямованості і відносин особистості виявляються як її моральні риси.

Елементи (риси) особистості, що входять у цю підструктуру, переважно не мають безпосередніх уроджених задатків (крім потягів і схильностей), а відображують індивідуально преломлену суспільну свідомість, мислення. Ця підструктура формується шляхом виховання і визначається суспільним буттям індивіда. Соціальна детермінація особистості представлена саме на рівні цієї підструктури.

2) підструктура досвіду – придбані людиною знання, навики, уміння і звички. Досвід отримується в процесі навчання і виховання, і провідним в його надбанні є соціальний фактор. Набуті знання й сформовані в процесі навчання вміння і навички органічно вплітаються в структуру особистості, стають її невід'ємними властивостями. Цю підструктуру іноді називають індивідуальною культурою чи подготовленністю.

3) підструктура психічних процесів (форм відображення) – індивідуальні особливості окремих психічних процесів, що стали властивостями особистості (пам'яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприйняття, почуттів і волі), які формуються в процесі соціального життя та специфічно проявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини. Психічні процеси є динамічним відображеннямдійсності в різних формах психічних явищ і забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. На їх основі утворюються психічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Основні компоненти цієї підструктури формуються й розвиваються за допомогою вправ. Велике значення тут мають вольові якостііндивіда, бо вони лежать в основі свідомого регулювання психічних процесів і станів особистості.

4) біологічно обумовлена (біопсихологічна) підструктура – об’єднує типологічні властивості (темперамент), статеві, вікові, а іноді патологічні зміни. Вона головним чином зумовлена фізіологічними особливостями мозку, її активність визначається основними властивостями НС. Соціальні впливи тільки субординують ці властивості.

Всі 4 підструктури особистості тісно взаємодіють між собою. Проте, домінуючий вплив завжди залишається за соціально-обумовленою стороною особистості – її спрямованістю тощо.

Крім того, на всі зазначені ієрархічні рівні К.К. Платоновим " накладаються " два інтегральні особистісні утворення – характер і здібності, які на відміну від ієрархічних підструктур, пронизують усі чотири рівні ієрархії, вбираючи в себе якості з підструктур кожного виділеного рівня.

Володіючи різноманіттям властивостей, особистість разом з тим представляє собою єдине ціле.

За думкою психологів причину змін в суспільстві слід шукати в специфіці структури особистості.