Феномен здібностей. Концепції здібностей. Задатки та здібності. Характеристики, рівні та властивості здібностей

ТЕМА 1. ЗДІБНОСТІ ТА ІНТЕЛЕКТ

МОДУЛЬ 2. ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

План

1. Феномен здібностей. Концепції здібностей. Задатки та здібності. Характеристики, рівні та властивості здібностей.
2. Індивідуальні відмінності в інтелекті: факторні теорії, теорії множинності інтелекту,. Джерела варіативності інтелекту.
3. Обдарованість і геніальність.

Способности ‑ это индивидуально-психологические особенности личности, являющиеся условием успешного выполнения той или иной продуктивной деятельности. Самыми главными в определении способностей представляются три момента: во-первых, указание на то, что способности отличают одного человека от другого, во-вторых, что, в отличие от дефектов, они обеспечивают успех, в-третьих, факт несводимости способностей к знаниям, умениям, навыкам (2, 4, 15).

Відомо, що в свій час деякі країни з маленькою територією та дуже обмеженими природними ресурсами (Японія,Південна Корея,Таїланд, Тайвань) здійснили незвичайний ривок у своєму економічному розвитку.

Аналізуючи цей феномен, експерти відзначили вміле, надзвичайно раціональне використання інтелектуальних ресурсів в цих країнах, та, зокрема, підвищену увагу до обдарованих дітей.

У нашій країні таке ставлення почало формуватись з кінця ХХ століття. Зросли вимоги спеціалістів-практиків (вчителів, клініцистів, консультантів, керівників) щодо дослідження загальних і спеціальних здібностей. Оскільки диференціальна психологія завжди відрізнялась зв’язком фундаментальних і прикладних досліджень з потребами практики, дослідження здібностей та інтелекту посіли у ній одне з центральних місць.

Науці сьогодні відомі приклади як ранніх проявів обдарованості й таланту, так і досить пізньої їх реалізації. Наприклад, філософ І.Бентам почав вивчати давньогрецьку мову до того, як навчився ходити; Г.Лейбніц у 14 років писав праці з логіки та філософії.Натомість І.А.Крилов почав писати твори аж у 40 років, С.Т.Аксаков – у 55 років, а Ж.-Ж.Руссо до 37 років не міг визначитися зі своїм професійним нахилом.

Сучасне побутове ставлення до так званих «чудо-дітей» є, на думку Н.С.Лейтеса, неоднозначним: «поряд із захопленням і милуванням такими дітьми склалось, а потім почало переважати надто критичне, недовірливе до них ставлення. Отримали розповсюдження погляди, відповідно до яких дуже ранній розумовий розвиток – це хворобливе явище або результат «натаскування»…».

Поняття здібностей, за зауваженням О.В.Лібіна, здавна було пов’язане із встановленням людських відмінностей.

Спостереження за роботою різних людей, зіставлення їх досягнень, порівняння темпів духовного зростання свідчать про те, що люди відрізняються за своїми здібностями (Б.Ф.Ломов).

У дослідженні здібностей основну складність являє собою визначення цього поняття. Усю різноманітність його трактувань об’єднують за такими трьома групами:

- здібності – індивідуально-психолоічні особливості особистості, що є умовою виконання певної продуктивної діяльності або її освоєння, які не зводяться до знань, умінь, навичок (Б.М.Теплов, А.В.Петровський, Є.А.Клімов);

- здібності – психічні властивості особистості, які є умовою успішного виконання певних видів діяльності або їх освоєння (Н.С.Лейтес, П.А.Рудик);

- здібності – синтез властивостей особистості, які відповідають вимогам діяльності та забезпечують успішність її виконання (О.Г.Ковальов).

Загалом зазначається, що здібності:

1) відрізняють одну людину від іншої;

2) на відміну від дефектів забезпечують успіх;

3) не тотожні знанням, умінням, навичкам;

4) мають комплексну природу, пронизують усі рівні індивідуальності та пов’язані з іншими якостями;

5) є динамічним явищем;

6) історичні, відповідають запитам культурної практики;

7) мають синтетичну природу;

8) мають складну структуру, що забезпечує можливість компенсації;

9) взаємовплив окремих здібностей обумовлює появу феномену обдарованості.