Незалежні гарантії достовірності

—Результати зовнішнього аудиту слід повідомляти законодавчим органам та застосовувати коригуючі заходи.

— Стандарти проведення зовнішнього аудиту повинні відповідати міжнародним стандартам.

—Методи і розрахунки, використані під час підготовки макроекономічних прогнозів, необхідно обнародувати.

Обсяг діяльності органів державного управління визначається за сумою державних видатків. У цьому зв'язку серйозні проблеми з прозорістю може створити роздільний порядок визначення величини і розподілу видатків, фінансованих із державного бюджету і за рахунок іноземної допомоги, зловживання резервами на непередбачувані видатки, а також розрахунку показників самого бюджету — з урахуванням чи неврахуванням позабюджетних коштів. Тому для забезпечення належної прозорості бюджетного менеджменту ключове значення мають три умови: дотримання принципу повноти бюджету, тобто повна аналітична інформація про діяльність, фінансовану з бюджетних і позабюдже­тних джерел; чітко визначена правова основа оподаткування з метою обмеження адміністративного втручання в застосування податкового законодавства (що може трансформуватися в адміністративне свавільство); високі етичні норми поведінки персоналу, передбачені міжнародним Кодексом поведінки державних посадових осіб, прийнятим ООН у 1996 р. У сфері оподаткування в контексті вимог транспарентності важливим є питання так званих податкових видатків. Під ними розуміють різні вилучення із податкової бази, а також знижки з валового доходу, податкові кредити, зниження податкових ставок, прискорену амортизацію, відстрочення сплати податків. Отже, по суті, під назвою податкових видатків мають на увазі податкові пільги або упущені доходи. Так, у Німеччині дані про податкові видатки за два попередні, поточний і наступний роки наводяться в статті «звітність із субсидування», що відображає всі форми федеральної підтримки як шляхом прямих видатків, так і податкових видатків або пільг.

За своїм економічним впливом податкові видатки ідентичні субсидіям або програмам видатків для тих осіб і корпорацій, на які поширюється пільговий режим оподаткування. Але сама назва «видатки» підкреслює зворотний бік кожної пільги як форми скорочення державних доходів. До того ж точне кількісне визначення податкових видатків порівняно з «еталонною» потенційною податкоспроможністю, відхилення від якої і вважаються видатками, підвищує прозорість бюджетної сфери в цілому.

Оцінка і звітність за податковими видатками регулярно публікується в країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). США і ФРН стали першими країнами, які починаючи з 1967 р. відображають у бюджетній звітності інформацію про податкові видатки. Крім США і Німеччини, сьогодні ін­формація про податкові видатки передбачена законами в Австралії, Австрії, Бельгії, Іспанії, Португалії, Фінляндії, Франції і в деяких інших країнах. У ФРН у федеральній бюджетній звітності про субсидування за кожною статтею податкових видатків перераховуються доходи, недоодержані федеральним бюджетом, а також бюджетами земель та інших територіальних органів. Звітність класифікує всі податки за галузевими ознаками їх походження, а в межах галузі — за типами податків. Звітність із субсидування (податкових видатків) подається в бундестаг, де розглядається в різних комітетах, а також перевіряється феде­ральною аудиторською інстанцією. Незалежні дослідницькі інститути проводять власний аналіз динаміки, економічного впливу та ефективності податкових видатків і прямих субсидій.

Отже, у розвинених країнах Заходу податкові видатки (пільги), зважаючи на їх вплив на величину державних доходів, перебувають під особливим контролем. Гострою є проблема податкових видатків і в країнах із перехідною економікою. Наприклад, в Україні через податкові пільги бюджет втрачав до останнього часу майже половину потенційних доходів.

Контроль ефективності. Структуроване за інстанціями оформлення фінансових рішень і операцій необхідне для функціонування державного механізму. Про апаратно-процесуальну діяльність можна сказати те саме, що і про державне регулювання соціально-економічної сфери взагалі. Як можлива неефективність державного втручання не перекреслює доцільності такого втру­чання в необхідних випадках у принципі, а свідчить про необхідність зробити його більш ефективним, так і надмірна інколи заформалізованість чи громіздка процедура приймання рішень не означає їх непотрібності, а лише створює привід до їх раціоналізації.

Підзвітність — важлива умова демократії з тим, однак, притаманним бюрократичному середовищу недоліком, що воно створює атмосферу пасивності, тяганини, прагнення одних чиновників перекласти відповідальність на інших. По суті, право вето має будь-який апаратний працівник. Для типового бюрократа ліпше пропустити можливу вигоду для державної організації, ніж прийняти ризиковане для особистої кар'єри рішення. Тому не раз звучали справедливі звинувачення, що бюрократію більше турбують проблеми самозбереження, ніж суспільне ефективне виконання своїх функцій. На основі поведінкових мотивацій бюрократії розроблена так звана економічна теорія бюрократії, класиком якої вважають американського економіста Вільяма Нісканена.

Громадянське суспільство за своєю природою передбачає контроль над владою. По суті, в умовах розвиненого громадянського суспільства відносини між громадянами і державою мають договірний характер — громадяни сплачують податки, а державні структури за їх рахунок беруть на себе обов'язок належним чином захищати інтереси громадян у тих сферах, де індивідуальні зусилля чи самодіяльні суспільні організації не здатні їх забезпечити (оборона, правопорядок, судочинство тощо). Проте навіть у демократичних країнах існує проблема контролю над діями представників державної влади. Тому суспільству необхідно мати знаряддя впливу на бюрократію, якими є контроль ефективності та аудит. Вони забезпечують певну підконтрольність і прозорість дій функціонерів державних органів. Коли державні фінансові ресурси перебувають у розпорядженні бюрократичного апарату, особливо актуальним стає раціональне їх використання за допомогою методів, що дістали назву контролю ефективності.

Принцип контролю ефективності походить із притаманних ринковій економіці властивостей досягати намічених цілей, маю­чи обмежені ресурси і діючи в умовах конкуренції, а також імперативу підприємницько-комерційної ефективності, вимірюваної кількісними грошовими показниками. Ринкові мотивації мають настільки універсальне значення, що поширюють свій вплив на неринкові сфери, у тому числі і на бюджет.

Основні позитиви ринків полягають у їх здатності найефективніше розподіляти існуючі фінансово-економічні ресурси та вивільняти творчу енергію суб'єктів господарювання. Отже, мета контролю ефективності зводиться до забезпечення ефективності використання ресурсів у державному секторі до рівня, наближе­ного і порівнянного з ринковим. Головне завдання контролю ефективності можна сформулювати так: покласти в основу роботи контрольних органів не критику попередньої діяльності, формальну перевірку виправдувальних документів та інші дріб'язкові питання, а вивести на перший план проблеми формування бюджетної політики, аналізу і перспективного фінансового планування, складання і реалізації програм, забезпечення ефектив­ного бюджетного менеджменту в цілому.

У західних країнах контроль ефективності почали запроваджувати з середини 60-х років. Доктрина контролю ефективності означала перехід від контролю формальної правильності вже про­ведених робіт і витрачених грошових коштів до контролю ефективності за здійснюваними в реальному масштабі часу і/або майбутніми операціями. Такий тип контролю, по суті, має характер контролю за ефективністю здійснюваних державними відомствами (установами) управлінських операцій.

Контроль ефективності буває: традиційний, операційний, програмний. Традиційний контроль має підготовчий зміст, зосереджуючись на питаннях перевірки відповідності фінансових опе­рацій, бюджетних кошторисів і звітності чинному законодавству. Операційний контроль виконує функцію власне контролю ефективності в управлінні ресурсами та режиму економії у витрачанні коштів. Програмний контроль посилює контроль ефективності за рахунок перевірки досягнутих результатів під кутом зору їх відповідності завданням, поставленим органами державної влади і відображеним у цільових програмах, кошторисах, бюджетах.

Контролю ефективності властиві специфічні риси, які розкривають його зміст і призначення.

Конструктивність і об'єктивність. Якщо результативними показниками традиційного контролю вважають виявлення негативних фактів: порушень, зловживань, викриття злочинів тощо, то контроль ефективності, не виключаючи розкриття негативу, на перший план висуває завдання вдосконалення бюджетного менеджменту і контрольної роботи, раціоналізації витрачання коштів на об'єкті, що перевіряється. Умовою такого вдосконалення є співробітництво контролера з тими, кого перевіряють, а не їх протистояння. Конструктивність більше спирається на лояльність перевіряльників і відвертість підконтрольних осіб, ніж на детективні методи контролю. Навіть критика за результатами контролю у відкритій пресі має дозований характер.

Об'єктивність під час здійснення контролю ефективності передбачає відображення, крім негативних, і позитивних сторін контрольованого об'єкта. В обов'язок контролера навіть входить поіменна популяризація ініціаторів найбільш високоефективних методів управління та раціонального витрачання коштів з метою поширення їхнього досвіду.

Кваліфікованість. Якісний контроль може бути здійснений за наявності у контролера спеціальних знань. Контроль ефективності потребує не лише безумовно необхідних знань із питань бюджету, фіску, права, а також навиків фінансово-економічного аналізу і бухгалтерського обліку, а й запасу знань із економічних, політичних, соціальних і навіть технічних наук (наприклад, до­сконалого знання певних технологій під час перевірки оподаткування деяких суб'єктів господарювання).

Належний кваліфікаційний рівень контролера передбачає всебічне оцінювання інформації, почерпнутої з планів, наказів, звітів та інших матеріалів. За таких вимог набувають великого значен­ня професійна підготовка і систематичне підвищення кваліфікації працівників контрольних установ. Із цією метою у західних країнах розгорнута широка мережа факультетів і дослідних центрів при університетах, створено Міжнародний інститут державного контролю, на національному і міжнародному рівнях проводяться наукові конференції та практичні семінари з питань контролю, видаються спеціальні журнали.

У зв'язку з високими кваліфікаційними вимогами до операторів контролю ефективності останній покладають здебільшого на центральний контрольний апарат, укомплектований найбільш підготовленими працівниками. Водночас відомство державного контролю виконує функції методологічного центру з розроблення ефективних засобів контролю. Простіші завдання контролю правильності (відповідності формальним вимогам, законності, рахунково-бухгалтерської точності) передаються регіональним і периферійним контрольним органам. Тобто контроль ефективності передбачає організаційні заходи щодо спеціалізації і децентралізації контрольної роботи, а також координацію дій позаві­домчого, відомчого і місцевого контролю, за якої кожна з ланок доповнює іншу.

З методологічного погляду контроль ефективності по суті означає системний підхід до оцінювання діяльності державних структур. У режимі контролю ефективності одна й та сама опе­рація перевіряється в різних аспектах: її законності, рахунково-бухгалтерської правильності, соціально-економічної виправдано­сті, практичної корисності, державної доцільності тощо. Конт­роль ефективності передбачає навіть скасування законно санкці­онованих видатків, якщо їх визнають неефективними. Зрозуміло, подібні рішення розраховані на функціонерів, яких можна назвати просвіченою бюрократією, що прагне постійно поповнювати запас знань, набувати нових навиків аналізу дійсності.

Слід мати на увазі, що порівняно з мотиваціями ефективності ринкового походження, демократія суперечливо впливає на стан державних фінансів. Вона сприяє функціонуванню механізму конкуренції між приватним і державним секторами економіки за доступ до обмежених ресурсів і формуванню політичного середовища для конкурентної боротьби різних інтересів, суспільних сил і владних структур за розпорядження бюджетними коштами. Зазвичай конкуренція передбачає ефективність. Проте конкурен­ція цього виду не завжди результативна з погляду ефективності саме тому, що її основна мета — розпорядження ресурсами в певних інтересах.

У такому разі ефективність сприймається в обмеженій корисливій інтерпретації. Так, французький соціолог Алексіє Токвілль (1805—1859), відомий своєю книгою «Демократія в Америці», яку і досі перевидають та цитують, дійшов висновку, що «народна влада справляє шкідливий вплив на державні фінанси». «Демократія марнотратна. Демократії не відоме мистецтво дотриму­ватися ощадливості». Отже, вплив ринкових і політичних мотивацій на ефективність може бути протилежним.

Принципи контролю ефективності реалізуються на стадіях розроблення заходів фінансової політики, прогнозування агрегованих бюджетних показників, складання річних і, особливо, багаторічних бюджетів (кошторисів, фінансових програм), практичної аудиторської роботи. Прийоми аудиту значною мірою повторюють загальні технології аудиторської перевірки фінансової звітності за деяких особливостей, обумовлених належністю контрольованих об'єктів (за винятком платників податків як об'єктів податкового аудиту) до державного сектору та специфікою бюджетного менеджменту в даному секторі. Найбільш дієвим практичним інструментом здійснення контролю ефективності є аудит.

3. Податковий контроль корпорацій

У контексті фінансового контролю над доходами бюджету особливу увагу привертають податки на корпорації. Адже прибуток як об'єкт податку найбільшою мірою залежить від успіху го­сподарювання та фінансово-економічної кон'юнктури, а рівень та режим корпоративного оподаткування, у свою чергу, суттєво впливає на господарські процеси. Отже, економіка і фіск найтісніше взаємодіють саме у сфері оподаткування приватного сектору. Крім того, податок на прибуток — найбільш універсальна форма корпоративного оподаткування, властива всім країнам, тоді як податку на додану вартість немає, наприклад, у США.

З усього комплексу питань, пов'язаних з податками на корпорації, найактуальніші для українського читача два: прийоми фіскального контролю та апеляційні процедури. Ці аспекти національних податкових кодексів ряду країн світу вибрані для ознайомлення не випадково. Перший з них розкриває організаційні підходи до контрольної роботи, підпорядковані державницькому принципу — діяльності фіску з мобілізації державних доходів. Другий торкається гарантування юридичних прав і демократичних свобод платників у податковому процесі, тобто відповідає індивідуалістичному принципу в оподаткуванні.

Особлива значущість фінансового контролю за сплатою податків підприємницьким сектором зумовлена зростаючою складністю господарської діяльності, зокрема міжнародних операцій транснаціонального бізнесу. В останні роки у сфері фіскальних взаємовідносин держави з юридичними платниками відбулися суттєві зміни, пов'язані не тільки зі спрощенням і зниженням оподаткування прибутку, а й з удосконаленням звітності, посиленням відповідальності за порушення податкового законодавства. Адже, попри пієтет до правопорядку й високу ділову етику як ідеали західного підприємництва, і там є чимало бізнесменів та менеджерів, які не зупиняються перед обманом фіску.

У найбільш загальних рисах призначення податкового контролю полягає в перевірці виконання податкових зобов'язань платників на основі функціональних та інформаційних можливостей фіскальних властей. Крім того, контроль забезпечує дотримання суб'єктами господарювання установлених правил бухгалтерського обліку та фінансового рахівництва. Інформаційний потенціал податкового контролю полягає у розпорядженні конфіденційними даними про заходи і фінансово-господарські операції платників, а також у доступі (хоч і дещо обмеженому) до банківської і комерційної таємниці.

У Сполучених Штатах Америки контроль за декларуванням доходів та справлянням податків входить до компетенції Бюро внутрішніх доходів, що міститься в структурі міністерства фінансів. Повноваження Бюро внутрішніх доходів (БВД) є складовою функціонального механізму забезпечення фіскальної законності, здійснюваного центральним апаратом БВД та його регіональни­ми відділеннями. Розподіл платників між різними рівнями БВД та вибір декларацій для контролю робиться за спеціальною рейтинговою системою.

Про складність і трудомісткість перевірок свідчить уже те, що найпростіша декларація за формою 1040 включає дані, тільки на заповнення яких, за підрахунками фахівців БВД, платниками витрачується пересічно 9 годин 17 хвилин. Що ж стосується склад­ніших форм, то тут потрібно по кілька днів. Проте справа варта зусиль, оскільки фіскальне розслідування двох з кожних трьох декларацій приводить до додаткових нарахувань податків, штрафів і процентів. За розрахунками, кожен додатковий долар, вкладений у службу податкового контролю, додає 5 дол. надходжень до бюджету.

Рис. 2. Схема судочинства з податкових справ у Сполучених Штатах Америки

За податкові правопорушення на американські корпорації накладаються додаткові, понад звичайні, суми податків, нараховуються штрафи і пеня. Штраф за порушення строків подання декларацій не може перевищувати 25 % суми нарахованого податку (у разі затримки не довше двох місяців). У випадку приховування прибутків податок, нарахований на прихований дохід згідно з установленою ставкою для даної категорії доходів, додатково підвищується на 75 %'.

Система податкового контролю у Великобританії відрізняється від інших країн тим, що в цій країні податкова інспекція не завжди безпосередньо перевіряє бухгалтерську звітність платників. Британські податкові органи не мають власної аудиторської служби. Спосіб, яким стягуються податки з англійських фірм, суттєво відрізняється від традиційного механізму самооподаткування. З 1993 р. в Англії запроваджена процедура «спочатку заплати, потім повідомляй», згідно з якою компанії-платники зобов'язані повідомляти Управління податкових зборів про вже сплачені податки і слідом за цим подати декларацію про прибутки. Перевірка здійснюється лише в тому разі, коли подані документи викликають сумнів.

Функціонування подібної системи пояснюється прийнятим в Англії оригінальним порядком справляння податків «біля джерела», тобто в момент одержання доходу і за місцезнаходженням оподатковуваних майна чи власності (так звана шедулярна система оподаткування). Відсутність аудиторської служби компенсується широкими правами Податкового управління щодо затребування будь-якої інформації стосовно податкових зобов'язань самих платників, їх ділових партнерів і клієнтів, у тому числі даних про ціни та умови фінансово-господарських операцій. Шедулярна система створює можливість контролювати не стільки податкоплатників безпосередньо, скільки формальних розпорядників джерел оподатковуваних доходів та майна (банкірів, роботодавців, власників орендованого майна тощо).

Щоправда, в останні роки, особливо з 1996 р., традиційна для Великобританії шедулярна система під впливом уніфікації податків у рамках європейської інтеграції все більше трансформується в глобально-деклараційну систему, прийняту в континентальних країнах Європейського Союзу.

Грошовому стягненню в Англії підлягають платники, податкова звітність яких визнана неправильною через їх недбалість або спробу обману. Затримка податкових платежів чи ухилення від них по суті рівнозначне безпроцентному кредиту податкоплатникам з боку фіску. Тому на суму недоплаченого податку, крім вла­сне штрафу, нараховуються проценти за недооподаткований період за звичайною комерційною нормою процента. Максимально нарахування можуть подвоїти початковий розмір податку, але в кожному конкретному випадку враховується серйозність порушення, а також співпраця платника з фіскальними органами в хо­ді розслідування.

Ще одна оригінальна риса податкової системи в Англії — улагодження конфліктних ситуацій між Податковим управлінням і платниками, не вирішених на рівні податкових інспекторів, доручене так званим податковим уповноваженим. (Детально ці питання розглянуті українськими вченими В. М. Суторміною, В. М. Федосовим і В. Л. Андрущенком в першій в Україні фундаментальній праці з питань світового досвіду оподаткування «Держава — податки — бізнес (із світового досвіду фіскального регулювання економіки)».) Діяльність останніх має арбітражний, третейський характер. Цей інститут фіскальної служби складається з уповноважених двох категорій: загальних і спеціальних. І ті, і ті призначаються на посади лорд-канцлером (спікером Палати лордів бри­танського парламенту), що підкреслює їх незалежний від виконавчої влади статус.

Уповноважені мають ідентичні функції, але відрізняються характером підбору персоналу і методами роботи. Загальні уповноважені комплектуються за локальною ознакою з відомих у певному регіоні авторитетних громадських діячів, а також з досвідчених економістів, юристів, технологів. Загальні уповноважені не обов'язково мають бути фахівцями з фінансового права, головна їх місія полягає в глибокому знанні місцевих умов, людей і кон'юнктури бізнесу. Це схоже на почесні посади експертів на громадських засадах. Вони мають штатних помічників, які і є консультантами з фіскально-юридичних питань.

Навпаки, спеціальні уповноважені — це оплачувані державні фахівці податкової справи. Будучи службовцями Міністерства фінансів, вони за викликами постійно роз'їжджають по країні. Платник має право альтернативного вибору між загальним і спеціальним уповноваженими, а також право брати участь у слуханні свого позову особисто або, як правило, через свого представника — адвоката. За образним зауваженням одного англійського податкоплатника, сподіватися на щире співчуття скоріше можнавід загальних уповноважених, а розраховувати на холодну голову — від спеціальних.

Оскарження рішень уповноважених подаються в Канцлерський суд — структурний підрозділ Верховного суду, де розглядаються цивільні справи. У суд потрапляють, звичайно, не всі спра­ви, а лише ті рішення уповноважених, які сумнівні з погляду закону або під час розгляду яких були порушені правові фор­мальності. Нарешті у випадку, коли й сама буква закону допускає різні інтерпретації, наприклад у разі особливо важливих і складних податкових деліктів, справу вирішує Апеляційний суд або вона доходить навіть до Палати лордів (див. схему).

Рис. Схема податкового судочинства у Великобританії

Британська система податкового контролю та судово-парламентської апеляційної процедури вже тим заслуговує на особливу увагу, що вона є чи не найдавнішою у світі. Основні її інститути існують з часів «Славної революції» 1688—1689 рр., коли в країні була установлена конституційно-парламентська монархія, закріплені демократичні права і свободи. В організації британської податкової адміністрації вдало скомбіновані бюрократично-апаратні й громадські засади. Залучення з метою вирішення спірних питань до податкового процесу і контролю представників населення та самих платників з числа авторитетних і компетентних громадян, безумовно, є однією з рис демократичного суспільства.

Подібний порядок надає податковим проблемам максимальної гласності та свідчить про суспільне усвідомлений характер оподаткування. Тут цілком доречна аналогія з судом присяжних. Справа податкоплатника-підприємця вирішується в колі компетентних представників бізнесу з урахуванням особистості відповідача. Рішення залежить від конкретної ситуації й зароджується лише під час розгляду. Значною мірою вердикт уповноважених ґрунтується на етичних критеріях довіри, громадянського обов'язку. Така демократична раціоналізація виводить податковий процес за межі простого фіскалізму, перетворюючи його в активний чинник економічної доцільності та соціальної позиції.

За німецькою системою податкового контролю, кожна з корпорацій щорічно подає декларацію, дані якої служать і базою для оподаткування, і об'єктом перевірки та державного контролю за підприємницьким сектором. З метою здійснення аудиту компанії класифіковані на кілька категорій відповідно до характеру господарської діяльності та величини доходів. Великі фірми перевіряються суцільно і регулярно, решта фірм — у строки, визначені податковими органами.

Податкова служба Німеччини правомочна затребувати необхідну інформацію від бухгалтерії і податкових консультантів відповідної компанії, взагалі від будь-яких посадових осіб як у структурі компанії, так і за її межами. Бухгалтерські книги, документи, баланси мають зберігатися протягом десяти років, що значно довше, ніж у Великобританії (три—шість років) і в США (три роки).

Типові санкції: штрафи за приховування доходів та пеня за прострочені платежі. Якщо компанія оскаржує суму податку, на­раховану податковою інспекцією, вона подає апеляцію в Податковий суд федеральної землі за місцем свого розташування. Вищою й остаточною інстанцією для вирішення податкових справ є федеральний Верховний суд у Мюнхені.

У Франції податкова декларація подається разом з підтвердним річним балансом фірми, на підставі якого визначається оподатковуваний дохід. На відміну від США і ФРН прибуток виробничого та комерційного походження французьких фірм оподатковується згідно з так званим територіальним принципом. Це означає, що податки з доходів (прибутку, дивіденду, процента) стягуються частинами в тих адміністративно-територіальних межах, де вони створені. Навпаки, у податкових системах, побудованих за принципом платника, національний фіск оподатковує сукупний (глобальний) дохід платника незалежно від його виду, внутрішнього чи закордонного походження.

Контроль за сплатою податків підприємницьким сектором здійснюється центральними, регіональними і місцевими податковими службами (залежно від розміру господарського обороту компанії-платника). Нормативна періодичність перевірок — три роки, термін зберігання бухгалтерської документації, що стосує­ться податкових платежів, — 10 років. Французькі податкові органи наділені правом доступу до будь-яких матеріалів, що є в розпорядженні приватних підприємств, державних установ, бан­ків, страхових компаній, різних фондів, осіб вільних професій та ін. Якщо платник ігнорує повторні нагадування податкової ін­спекції чи злісно ухиляється від сплати податку, штраф досягає 80 % від величини попереднього нарахування податку.

Компанія-платник має право оскаржити скориговані в резуль­таті перевірки податкові зобов'язання до кінця третього року від дати перевірки. Якщо податкова інспекція не погоджується на перерахунок, справа передається в Адміністративний трибунал. При цьому звертатися в цю арбітражну судову інстанцію може як платник, так і податкова служба. Коли сторони не приходять до згоди, справа надсилається в Апеляційний адміністративний суд і, насамкінець, — у Верховний суд.

Податкову службу Японії очолює Національне агентство по­даткової адміністрації, яке має 12 регіональних відділень. У країні існує кілька рівнів обкладання корпорацій: на загальнодержавному (національному), провінційному і муніципальному рівнях, а також податок на бізнес. Сплата цих податків здійснюється за комбінованою системою, яка поєднує режим самооподаткування з примусовим стягненням податку в момент одержання доходу. Самооподаткування передбачає справляння податку самими платниками на підставі сумарного декларування доходів, одержаних на японській території як резидентами, так і нерезидентами. В інших випадках діє порядок оподаткування поточних доходів кожного разу, коли корпорація отримує прибуток.

Японії властива своєрідна форма привілейованих, так званих блакитних декларацій. Право на таку декларацію надається (як заохочення) компаніям, які ведуть бездоганний бухгалтерський облік, безпомилково визначають та своєчасно виконують свої податкові зобов'язання. Платник за блакитною декларацією має низку суттєвих переваг: перенесення допущених у поточному році збитків наперед на п'ять наступних років; перенесення збитків назад з декларованого року на один попередній рік; створення на пільгових умовах резервних фондів; пільгові правила списання амортизації; скидки з податків на суму технологічних затрат за кордоном; податковий кредит на суму вартості науково-дослідних робіт¹.

Державна податкова служба Японії перевіряє також бухгалтерську і податкову звітність корпорацій, які потрапили в поле їх зору, незалежно від того, були вони до того перевірені приватними аудиторами чи ні. У процесі контролю податкові органи користуються широким правом доступу до документів та іншої необ­хідної інформації. Для матеріалів, які стосуються оподаткування, установлено термін зберігання 7—10 років. За прострочені податкові платежі нараховуються проценти в розмірі 7,3 або 14,6 % як за користування безпроцентним кредитом у період затримки. За несвоєчасно подані декларації стягується пеня в розмірі від 5 до 15 %. У разі зловмисного приховування доходів з метою ухилен­ня від податків належний за законом податковий оклад збільшує­ться ще на 35—40 %.

У випадках, коли корпорація-платник не погоджується з рі­шенням податкових органів, вона оскаржує нараховані податкові зобов'язання в судовому порядку в такій послідовності: Державний податковий трибунал — Суд з цивільних справ — Верховний суд.

Діючі на території Італії національні й іноземні компанії подають у міністерство фінансів декларації про доходи, самостійно розраховують належні платежі та вносять їх у бюджет. У цей процес «самообслуговування» податкоплатників фіскальні органи втручаються лише з метою внесення в декларації поправок, зумовлених невмисними помилками чи некомпетентністю платників, роблять порівняння з деклараціями минулих років для виявлення розбіжностей та умовчань. Ці рутинні деталі процедури можуть мати те значення, що у разі переплати податку, допущеної з вини фіскальної служби, згідно з італійським цивільним кодексом на користь платника буде здійснено нарахування процента (9 %) як за кредитування держави з боку «потерпілого».

В Італії широко практикуються нерегулярні, раптові перевірки. Можливе внесення змін у декларації особисто податковим інспектором, але в присутності представника корпорації, що перевіряється. Об'єкти для перевірки відбираються за принципом випадковості, а також у разі підозри у фіскальних правопорушен­нях або за ознакою незалежності до певного сектору економіки.

Перевірки виконання податкових зобов'язань здійснюються службовцями відомства прямих податків, а в окремих випадках — спецпідрозділом фіскальної поліції. Контролери мають широкий доступ до джерел інформації (бухгалтерська звітність зберігається десять років), у тому числі право вилучення необхідної документації безпосередньо з офісу корпорації.

Слід особливо підкреслити, що в Італії санкції за порушення податкового законодавства мають не лише фінансовий і адміністративний характер стосовно корпорацій як юридичних осіб, а й передбачають кримінальну відповідальність посадових осіб. У разі неподання або несвоєчасного подання декларації про доходи за підсумками року податок стягується в дво- чотирикратному розмірі. Якщо в декларації показано нижчий дохід, ніж виявлено під час перевірки, штраф сягає одного або двох податкових окладів залежно від репутації платника, розміру шкоди, завданої фіску, та ін.

Відповідальний за податки менеджер корпорації, з вини якого допущені недоплати або зловживання, підлягає ув'язненню на строк до двох років. Позбавлення волі може бути замінене штрафом 5 млн лір, якщо декларація подана пізніше, ніж через три місяці після установленого терміну, або непродекларований дохід перевищує 50 млн лір. Приховування прибутку компанії на суму вищу 100 млн лір призводить до тюремного ув'язнення на строк від трьох місяців до двох років або штрафується сумою від 10 до 20 млн лір.

За названими дещо екстраординарними за своєю суворістю покараннями проявляється посилена боротьба італійської держави проти поширеної у країні корупції, мафії, тіньової економіки.

При Міністерстві фінансів Італії діє Податкова комісія, куди попередньо направляються всі претензії щодо сплати податків. Поза юрисдикцією фіскальних властей функціонує чотирирівнева судова система (Податковий суд першої інстанції — Податковий суд другої інстанції — Головна податкова комісія — Верховний суд), кожна з ланок якої розглядає позови або апеляції обох сто­рін податкового процесу.

Для Канади характерний класичний податок на прибуток корпорацій, що справляється в режимі самооподаткування. Департаментом державних зборів Канади мобілізуються доходи від імені федерального уряду, а також більшості провінцій і територій за винятком Альберти, Онтаріо, Квебеку, які справляють провінційні податки на корпорації самостійно.

Податкова служба Канади на стадії приймання декларацій перевіряє повноту їх реквізитів і арифметичну правильність. Декларовані дані перевіряються також на відповідність показникам інших документів та джерел інформації про фінансовий стан корпорацій. На підставі зібраних матеріалів відбираються податкоплатники для більш детальної перевірки. Великі корпорації, як правило, перевіряються щорічно.

Податкові органи Канади вправі контролювати звітність, затребувати необхідні документи, у тому числі з-за кордону, опитувати з санкції судді будь-яку особу, обізнану з бізнесом і фінансовим станом відповідної компанії. На підтвердження даних декларацій податкові інспектори мають право обстежувати власність корпорацій-платників. Бухгалтерська документація та фінансова звітність, що стосуються нарахування й сплати податків, визначення пільг та скидок, повинна зберігатися протягом шести років у офісі корпорації за місцем її основної фінансової і господарсько-комерційної діяльності.

У Канаді прийнята звичайна процентно-штрафна система сан­кцій за порушення податкової дисципліни. У найбільш серйозних випадках корпорація, спіймана на ухиленні від сплати податків, штрафується в розмірі від 50 до 200 % недоплаченої суми податку на прибуток. Відповідно процент за простроченими платежами стягується на рівні поточного процента плюс 2 %, а в противному разі (у випадку переплат) відшкодовується за рахунок бюджету.

Якщо платник не згоден з перерахунком податку, запропонованим податковою інспекцією, на першому етапі конфліктна справа розглядається у відділі апеляцій регіонального податкового упра­вління, а потім — у федеральних податкових органах. Якщо на рівні платник — податкова служба конфлікт з приводу розміру й виконання податкових зобов'язань не розв'язується, справа в апеляційному порядку слухається в судових інстанціях у такій послідовності: Податковий суд Канади — Федеральний апеляційний суд — Верховний суд.

Фіскальні системи провідних економічно розвинутих країн досить ефективно функціонують завдяки максимізації податко­вих надходжень за поміркованого рівня оподаткування. Рівень податків, структура податкової системи завжди також є результа­том політичного торгу й соціального компромісу, що можуть прямо і не стосуватися ні економіки, ні фінансів. Крім фіскаль­них імперативів, економічних міркувань і матеріальних інтересів, у сфері оподаткування оперують також у принципі неекономічними і неправовими категоріями соціальної справедливості, рівності, закликами ділитися та бути чесними. Тобто аргументація переноситься в етичну площину, де взаємодіють між собою податкова етика сукупності конкретних платників і фіскальна мораль державного керівництва за даного соціального стану суспільства і співвідношення політичних сил.

Фінансові взаємовідносини корпорацій з фіском спираються на налагоджений порядок самооподаткування та платіжної дисципліни під дієвим державним контролем. У правових демократичних країнах давно відкриті і реалізовані істини, що ухилення від сплати податків тим сильніше, чим складніше податкове за конодавство та чим вищі норми оподаткування. Ці ж причини породжують і адміністративні проблеми управління податковими системами, ускладнюють контроль, створюють додаткові труднощі для податкового менеджменту.

Неабияке значення має також громадське ставлення до податкових порушень. Нетерпимість громадської думки до кримінального приховування доходів як до аморального, антидержавного за своєю сутністю явища помітно зменшує масштаби ухилення від податків. І навпаки, суспільне співчуття до порушників, котре може спонукатись надто високими, непопулярними, ірраціональними податками, підбурює до ухилення. З цього погляду на Заході впадає в очі виважений баланс прав і обов'язків обох сторін фіскального процесу, ретельно підібраний компроміс між держа­вницьким й індивідуалістичним принципами в оподаткуванні.

Коли податки не мають конфіскаційного характеру, немає потреби в інквізиторських контрольних заходах. Правова держава захищає платників від незаконних чи помилкових податкових зобов'язань через багатоступінчасту апеляційно-судову систему. Існуючі в країнах з розвинутою ринковою економікою правові вимоги податкової дисципліни, фіскальний раціоналізм державної влади, етично зумовлене ставлення до податків як до непорушного громадянського обов'язку значно полегшують місію податкового контролю. Податкова культура західного підприємництва сформо­вана самою логікою конкуренції, оскільки фірма, яка ухиляється від податків, ставить себе в завідомо виграшне становище. Ось чому порушення податкових зобов'язань сприймаються як аморальність, кримінал, замах на устої ринкової економіки і правової держави.

На початку XXI ст. стало особливо помітно, що у світовому ма­сштабі оподаткуванню властиві міждержавні процеси синхронізації проведення податкових реформ, уніфікації та гармонізації національних податкових систем, а також форм контролю і методів аудиторської роботи. Так, згідно зі «Світовим довідником з корпоративного податку», в якому відображено 145 держав і територій, у більшості країн, за винятком «податкових оазисів», ставки податку на прибуток корпорацій перебувають у діапазоні 24 —36 %. У кожній країні є свої особливості, які, проте, не виходять за межі звичай­них процедур сучасного податкового процесу, що має космополіти­чний характер. Тут уся справа в деталях, яких — безліч.

Наприклад, у рубриці «адміністрування» названого «Довідника» у статті про США зазначено, що щорічну податкову декларацію корпорація (компанія) має подати до 15-го числа третього мі­сяця після закінчення фіскального року. На прохання корпорації подання декларації може бути відстрочене на термін до шести місяців. Як правило, 100% податкових зобов'язань мають бути сплачені поквартальне частковими авансовими платежами протягом того року, в якому одержано прибуток. Дані платежі вносяться 15-го числа четвертого, шостого, дев'ятого і дванадцятого місяців упродовж фіскального року.

У Великій Британії компанії визначають розрахунковий (звітний) період на свій вибір; декларації, звіти і розрахунки мають бути подані в податкову службу протягом 12 місяців після закінчення звітного періоду. Великі компанії на основі річного розрахунку податкових зобов'язань вносять щоквартальні авансові платежі на 13-й день шостого, дев'ятого, дванадцятого і п'ятнадцятого місяців від початку звітного періоду. Усі інші британські компанії визначають свої зобов'язання за корпораційним податком у межах дев'яти місяців після закінчення звітного періоду. Компанії, які невчасно подали декларації або не розрахувалися з бюджетом, підлягають штрафним санкціям. Останнім часом повноваження податкової служби щодо посилення контролю і розслідування податкових правопорушень значно розширені.

У Федеративній Республіці Німеччини умовами податкового адміністрування передбачено, що фіскальний рік збігається з календарним. Якщо компанія приймає звітний період, відмінний від календарного року, податок на прибуток справляється на основі визначення оподатковуваного доходу в звітному періоді, який має закінчуватися в межах календарного року. Щорічна податкова декларація має бути подана 31 травня року, наступного після податкового. Допускається відстрочення за умови клопотання самої компанії або заповнення й подання декларації ліцензованим податковим консультантом.

Поточні податкові платежі на прибуток німецьких корпорацій визначаються в розмірі однієї четвертої податкового зобов'язання за попередній рік і вносяться в бюджет 10-го числа березня, червня, вересня і грудня. На прострочені платежі нараховується пеня в розмірі 6 % річних, яку починають стягувати через 15 мі­сяців. У разі несвоєчасного подання декларації накладається штраф у розмірі до 10 % від величини податкового зобов'язання. Ще більша схожість щодо норм оподаткування, організації податкового процесу та проведення аудиторської роботи властива податку на додану вартість, особливо в межах Європейського Союзу, а також країн Центральної і Східної Європи.

ГЛОСАРІЙ

А

Акциз - різновид непрямого податку. Розрізняють індивідуальні акцизи (по окремих видах і групам товарів) і універсальні (наприклад, податок на додану вартість).

Акція - вид цінного папера; буває іменний або на предьявителя Акції підрозділяються на звичайні й привілейовані. Останні відрізняються тим, що їхній власник, по-перше, має право на першочергове одержання доходу у вигляді фіксованого відсотка на вкладений капітал, по-друге, має кумулятивне право на одержання дивідендів, по-третє, при ліквідації підприємства користується перевагою в порівнянні з іншими кредиторами в задоволенні своїх майнових прав.

Акціонерне товариство відкритого типу - одна з організаційно-правових форм господарювання, орієнтована на велику кількість членів у зв'язку з випуском у відкритий продаж акцій. Діє на підставі уставу і є юридичною особою. Випускаються суспільством акції виступають інструментом мобілізації фінансових ресурсів, ефективним методом швидкого переливу коштів з одних галузей в інші.

Амортизаційний фонд - щорічно формується на підприємствах за рахунок амортизаційних відрахувань, що включаються в собівартість продукції. Його величина розраховується шляхом множення балансової вартості основних фондів на норму амортизації. В умовах гіперінфляції може індексуватися.

Б

Банкрутство - визнання підприємства (суб'єкта господарювання) неплатоспроможним з наступною його ліквідацією.

Бюджетна система - заснована на економічних відносинах і юридичних нормах сукупність всіх видів бюджетів країни, що мають між собою встановлені законом взаємини.

Бюджетне право - сукупність установлюваних державою дических норм, що визначають основи бюджетного устрою країни й порядок складання, розгляду, затвердження й виконання бюджетів, що входять у бюджетну систему держави.

Бюджетне регулювання - система перерозподілу коштів між бюджетами, що складається в передачі частини ресурсів у ящих бюджетів нижчестоящим з метою збалансування останніх.

Бюджетний устрій - організація й принципи побудови бюджетної системи, її структура, взаємозв'язок між окремими ланками. Засновано на юридичних нормах, що визначають компетенцію центральних, територіальних і місцевих органів влади по складанню, розгляду й виконанню бюджету. Бюджетний устрій включає розподіл доходів і видатків між окремими видами бюджетів.

Бюджетне фінансування - подання юридичним особам у безповоротному порядку коштів з бюджетних і позабюджетних фондів.

Бюджетні асигнування - коштів державного й місцевого бюджетів, виділені на розвиток народного господарства, фінансування соціально-культурних заходів, оборону країни й утримування органів державної влади й керування.

Бюджетні резерви - частина, що відокремлюється заздалегідь, бюджетних коштів, призначені на фінансування різних непередбачених

видатків держави.

Бюджетні стимули - різновид економічних стимулів зростання суспільного виробництва й підвищення його ефективності. Представлені конкретними видами податкових платежів і системою бюджетного фінансування, націленими на одержання високих народнохсоянственных результатів.

Бюджетний рік - час (12 місяців), протягом якого здійснюється виконання затвердженого бюджету. У Російській Федерації бюджетний рік збігається з календарним: починається 1 січня й закінчується 31 грудня.

Бюджетний дефіцит - величина перевищення видатків бюджету над його

доходами.

Бюджетний механізм - сукупність конкретних форм бюджетних відносин, специфічних методів (способів) мобілізації й використання

бюджетних коштів.

Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження й виконання державного й місцевого бюджетів.

У Позабюджетні фонди - специфічна форма перерозподілу й використання фінансових ресурсів, приваблюваних для фінансування деяких суспільних потреб і комплексно використовуваних на основі організаційної самостійності фондів. Головне призначення складається у фінансуванні цільових заходів за рахунок спеціальних цільових відрахувань і інших джерел.

Г

Державне фінансування - метод безповоротного надання фінансових ресурсів суб'єктам господарювання за рахунок коштів бюджетних і позабюджетних фондів. За допомогою державного фінансування відбувається цілеспрямований перерозподіл фінансових ресурсів між суб'єктами господарювання.

Державні доходи - грошові відносини по мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження державних структур. Застосовуються три основних методи мобілізації державних доходів: податки, державні позики, емісія (паперово-грошова й кредитна).

Державні видатки ~ грошові відносини, пов'язані з використанням централізованих і децентралізованих державних коштів на різні потреби держави. Фінансуються державні видатки в трьох формах: самофінансування, бюджетного фінансування, кредитного забезпечення

Державні фінанси - сфера грошових відносин із приводу розподілу й перерозподілу вартості суспільного продукту й частини національного багатства, пов'язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядження держави і його підприємств і використанням державних коштів на витрати по розширенню виробництва, задоволенню зростаючих соціально-культурних потреб членів суспільства, потреб оборони країни й державного керування. Державні фінанси функціонують на федеральному, регіональному й місцевому рівнях і включають бюджет, позабюджетні фонди, державний кредит, фінанси державних і муніципальних підприємств.

Державний бюджет - термін, уживаний для позначення різних по своїй суті понять: а) економічної категорії, наданої грошовими відносинами, що виникають у держави з юридичними й

фізичними особами із приводу перерозподілу національного доходячи (частково - і національного багатства) у зв'язку з утворенням і використанням бюджетного фонду країни, призначеного на фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів, потреб оборони й державного керування; б) фінансової бази діяльності держави, що характеризується фондом коштів, що забезпечують виконання державою його функцій; в) фінансового документа - кошторису доходів і видатків держави.

Державний борг - величина заборгованості (внутрішньої й зовнішньої) держави своїм кредиторам; підрозділяється на капітальний і поточний. До першого ставиться вся сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави; до другого - видатки держави по виплаті доходів кредиторам і погашенню зобов'язань, строк оплати яких наступив.

Державний кредит - грошові відносини, що виникають у держави з юридичними й фізичними особами у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів у розпорядження органів державної влади і їхнім використанням на фінансування державних видатків. Основними формами державного кредиту є позики й казначейські позички.

Д

Грошовий фонд - частина, що відокремилася, коштів, що одержала цільове призначення й відносну самостійність функціонування. Утворяться у всіх ланках фінансової системи; обумовлені необхідністю виділення й відносного відокремлення цільових частин у складі суспільного продукту.

Дивіденд - частина прибутку акціонерного товариства,, що розподіляється щорічно між акціонерами після сплати податків, відрахувань на розширення виробництва, поповнення резервів і інших невідкладних потреб. Дивіденд по звичайних акціях коливається по роках залежно від розміру одержуваного прибутку. По привілейованих акціях виплачується в розмірі заздалегідь установленого відсотка, твердо фіксованого до номінальної вартості акції.

Доходи бюджету - економічні відносини, що виникають у держави з юридичними й фізичними особами із приводу формування бюджетного фонду країни. Формою прояву цих відносин служать різні види платежів юридичних і фізичних осіб. Конкретні види бюджетних доходів по способі їхнього зарахування в різні ланки бюджетної системи підрозділяються на закріплені й регулююче.

Земельний кадастр - реєстр земель по класах залежно від родючості, близькості до ринків збуту, виду культур, що засіваються, і т.д. Оскільки земельний кадастр є основою оцінки середньої прибутковості 1 га землі кожного класу, він використовується для визначення ставок податку за землю.

И

Інвестиційний податковий кредит - кошти, що залишаються податковими інспекціями підприємствам за рахунок зменшення податку на прибуток і податок на майно, якщо прибуток у розмірі зниженого податку реинвестируется у виробництво, а кошти від зменшення податку на майно направляються на викуп майна в процесі приватизації підприємства. Повернення інвестиційного кредиту здійснюється у відповідності зі строками й умовами, застереженими в кредитній угоді, укладеній між платником податків і податковою інспекцією.

Інвестор - юридична особа, що вкладає фінансові ресурси в будівництво нових об'єктів, розвиток діючих підприємств, розширення сфери послуг і т.п.

К

Комерційний розрахунок - метод ведення господарства, що укладається в порівнянні в грошовій формі витрат і результатів діяльності; його метою є одержання максимуму прибутку при мінімумі витрат. Комерційний розрахунок припускає обов'язкове одержання прибутку й достатнього для продовження господарювання рівня рентабельності.

Конверсія позики - зміна рівня прибутковості по ньому.

Консолідація позики - зміна умов його обігу, зв'язана

з терміном дії.

Котирування - визначення ринкового курсу цінного папера; здійснюються на біржах спеціальними котирувальними комісіями.

Кредитування - одна з форм фінансового забезпечення відтворювальних витрат, при якій видатки суб'єкта господарювання покриваються за рахунок банківських позичок, надаваних на засадах платності, терміновості й зворотності-

Ліквідність підприємства - здатність суб'єкта господарювання в будь-який момент робити необхідні видатки.

М

Медичне страхування - форма соціального захисту інтересів населення в охороні здоров'я; пов'язане з компенсацією видатків громадян по медичному обслуговуванню й іншим видаткам по підтримці здоров'я.

Н

Податок - обов'язковий внесок платника в бюджет і позабюджетні фонди в певних законом розмірах і у встановлений термін. Виражає грошові відносини, що складаються в держави з юридичними й фізичними особами у зв'язку з перерозподілом національного доходу й мобілізацією фінансових ресурсів у бюджетні й позабюджетні фонди держави.

Податкова система - сукупність різних видів податків, у побудові й методах обчислення яких реалізуються певні принципи. Складається із прямих і непрямих податків; перші встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника податків, другі включаються у вигляді надбавки в ціну товару (тарифу на послугу) і оплачуються споживачем У складі непрямих податків виділяють акцизи, фіскальні монополії,

мита

Податкові канікули - певний період часу, протягом якого платникові надається пільга у вигляді звільнення від сплати податку.

Податковий кредит - одна з податкових пільг, що складалася у відстрочці стягнення податку.

О

Облігація - вид цінного папера боргового характеру.

Оборотність оборотних коштів - показник эерфективности використання оборотних коштів. Визначається часом, протягом якого кошти роблять повний оборот, починаючи від придбання виробничих запасів і кінчаючи надходженням грошей на рахунки підприємства. Тривалість одного обороту виражається в днях.

Оборотні кошти - кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди й фонди обігу. Оборотні виробничі фонди представлені такими активами, як сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво, видатки майбутніх періодів і ін.; фонди щения - товарами (на складі й у відвантаженні) і коштами (у підприємства, на його розрахунковому рахунку й інших рахунках, у розрахунках).

Основні кошти - кошти, інвестовані в основні фонди виробничого й невиробничого призначення.

П

Пенсія - гарантована щомісячна грошова виплата, надавана громадянам при досягненні певного віку, при настанні інвалідності, у випадку втрати годувальника, а також за вислугу років у певних сферах трудової діяльності.

Перестрахування - особлива форма страхування, що дозволяє розподілити великі ризики між багатьма страховими організаціями.

Платоспроможність підприємства - це властивість суб'єкта господарювання вчасно й повно виконувати свої платіжні зобов'язання, що випливають із торговельних, кредитних і інших операцій грошового характеру.

Допомога - регулярна або одноразова грошова виплата, надавана громадянам країни при тимчасовій перерві в роботі, а також призначена для компенсації підвищених видатків, що виникають у певних випадках.

Прибуток - фінансовий результат діяльності підприємств, що функціонують на засадах комерційного розрахунку; розрізняють балансовий прибуток, валовим, оподатковуваним податком і т.д.

Приватизаційний чек (ваучер) - державний цінний папір цільового призначення, що має номінальну вартість у рублях. Будучи документом на предьявителя, видається кожному громадянинові Російської Федерації. Може купуватися й продаватися без обмежень. Використовується на всій території Росії як платіжні кошти при придбанні об'єктів приватизації. Приватизаційний чек має певний термін дії, установлюваний при його випуску Урядом Російської Федерації й вказли на самому чеку. Термін дії чека не може бути менш 1 року й більше 2 років.

Р

Роздержавлення - переклад державної власності в інші її форми. Якщо роздержавлення виражається в придбанні громадянами в приватну власність державних і муніципальних підприємств, а також у створенні акціонерного товариства, то це -приватизація.

Розподіл вартості суспільного продукту в грошовій формі -це процес руху грошових коштів по суб'єктах господарювання, а в рамках кожного з них - по цільовому призначенню. Розрізняють первинний розподіл, коли дробиться вартість реалізованої продукції (робіт, послуг) і вычленяются в її складі первинні доходи, відрахування й нагромадження, що відповідають елементам ціни товару (заробітна плата, прибуток, відрахування на соціальне страхування, амортизаційні відрахування), і перерозподіл, пов'язане з подальшим розподілом уже розподіленого. Розподіл вартості відбувається за допомогою різних економічних інструментів - ціни, фінансів, заробітної плати й ін. На відміну від інших фінансовий метод розподілу характеризується тим, що кошти надходять у розпорядження суб'єктів господарювання й держави й приймають форму фінансових ресурсів.

Видатки бюджету - економічні відносини, що виникають у зв'язку з розподілом фонду коштів держави і його використанням по галузевому, цільовому й територіальному призначенню. Формами прояву даної категорії є види бюджетних видатків, що утворять у сукупності систему видатків бюджету

Регулювання економіки - це цілеспрямована зміна темпів розвитку народного господарства й окремих його структурних підрозділів на основі перерозподілу фінансових ресурсів. Регулювання економіки здійснюється у двох формах - саморегулювання й державного регулювання. Перша характеризується такими методами формування фінансової бази в різних ланках суспільного виробництва, які виробляють і використовують самі суб'єкти господарювання. Друга форма відображає втручання держави в процес розвитку суспільного виробництва через різні економічні інструменти, у тому числі через фінансові важелі. У державному регулюванні економіки беруть участь всі сфери й ланки фінансової системи, причому регулюючий вплив кожної ланки фінансової системи характеризується специфікою, зв'язаної, зокрема, з тим, що регулюються різні види народногосподарських пропорцій (відтворювальних, галузевих, територіальних і т.д.).

С

Самофінансування - один з методів фінансового забезпечення відтворювальних витрат, заснований на використанні суб'єктами господарювання власних фінансових ресурсів. При недостатності власних коштів підприємства використовують фінансові ресурси, приваблювані на основі випуску цінних паперів.

Сберегатель - юридична або фізична особа, що нагромадила кошти, які можна інвестувати в цінні папери.

Секвестр - пропорційне зниження державних видатків по всіх статтях бюджету (крім захищених) протягом часу, що залишився до кінця поточного бюджетного року.

Кошторис видатків і доходів - фінансовий план установи (організації), що здійснює некомерційну діяльність.

Кошторисне фінансування - метод покриття витрат установ і організацій відповідно до затвердженого кошторису.

Утримування й форма - філософські категорії, взаємозв'язок між якими характеризується тим, що форма - це спосіб існування й вираження втримування. Утримування визначає внутрішню структуру якоїсь спільності явищ, що входять в одне поняття; так, утримування фінансів характеризується сукупністю різних сфер і ланок фінансових відносин. Утримування ширше сутності, тому що включає всю сукупність елементів, що становлять одне поняття.

Соціальне страхування - система економічних відносин, за допомогою яких формуються й витрачаються фонди коштів, призначених для матеріального забезпечення непрацездатних.

Страхування - система особливих, перерозподільних відносин, що виникають між учасниками страхового фонду у зв'язку з його утворенням за рахунок цільових грошових внесків і використанням на відшкодування збитку суб'єкта господарювання й надання допомоги громадянам (або їхнім родинам) при настанні страхових випадків у їхньому житті (досягнення певного віку, втрата працездатності, смерть і т.д.). Розрізняють: майнове страхування, об'єктом якого виступають різні матеріальні цінності; особисте страхування, основою якого є події в житті фізичних осіб; страхування відповідальності, предметом якого служать можливі зобов'язання страхувальника по відшкодуванню збитку (шкоди) третім особам; страхування підприємницьких ризиків, де об'єктом уважається ризик неотримання прибутку або утворення збитку.

Страхувальник - фізична або юридична особа, що страхує майно або, що укладає зі страховою організацією договір особистого страхування, що сплачує страхові внески.

Страховий захист - економічні відносини, пов'язані з попередженням, подоланням, локалізацією руйнівних наслідків стихійних і інших нещасть, а також з безумовним відшкодуванням нанесеного збитку.

Страхова медицина - система фінансування медичних установ за рахунок страхових фондів, формованих на основі медичного страхування, проведеного в обов'язковій і добровільній формах.

Страхова відповідальність - обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування або страхову суму при застережених наслідках страхових випадків, що происшли.

Страхова оцінка - вартість майна, прийнята для цілей страхування.

Страхова сума - величина коштів, на яку фактично застраховане майно, життя й здоров'я громадян.

Страхове відшкодування - сума, виплачувана страховиком по майновому страхуванню й страхуванню відповідальності в покриття збитку при настанні страхового випадку.

Страхове забезпечення - відношення страхової суми до вартості застрахованого майна. Існують різні системи страхового забезпечення - прснюрционалыюй відповідальності, першого ризику й ін.

Страхове поле - максимальна кількість об'єктів, які можуть бути охоплені тим або іншому виду страхування.,-- Страхове свідоцтво (поліс) - документ страхової організації, що підтверджує висновок угоди про страхування. - Страховий акт - документ, оформлений у встановленому порядку, що підтверджує факт і причину страхового випадку, що происшли.

Страховий внесок (платіж) - сума, сплачена страхувальником страховикові.

Страховий інтерес - міра матеріальної зацікавленості в страхуванні.

Страховий маркетинг - діяльність страховика по вивченню страхового ринку, формуванню страхових послуг, визначенню ціни на страхову послугу по кожному виді страхування, керуванню продажем страхової послуги.

Страховий нагляд - контроль за діяльністю страхових організацій, здійснюваний державними органами.

Страховий портфель - фактична кількість застрахованих осіб і об'єктів або діючих договорів страхування на даній території (на підприємстві, в організації).

Страховий ризик - термін, що має різні значеннєві значення: а) подія або сукупність подій, на випадок настання яких проводиться страхування; б) страхова сума по конкретних об'єктах страхування. Розрізняють великі, середні й дрібні страхові ризики залежно від їхньої вартості. Крім того виділяють більше небезпечні й менш небезпечні ризики по ступені ймовірності загибелі або ушкодження об'єкта страхування.

Страховий ринок - особлива сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає страхова послуга, надавана юридичній і фізичній особам спеціалізованими страховими організаціями.

Страховий випадок - фактично, що происшли подія, при настанні якого страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування (страхову суму).

Страховий тариф - виражена в рублях і копійках ставка платежів по страхуванню з одиниці страхової суми за певний період.

Страховий збиток - вартість повністю загиблого або ступінь забезпечення часткового ушкодженого майна по страховій оцінці.

Страховик - спеціалізована організація державна, акціонерна, кооперативна), що проводить страхування й приймає на себе зобов'язання відшкодувати збиток страхувальникові (або іншим особам) або виплатити страхову суму.

Сутність - філософська категорія, що означає єдину основу, загальну для однорідних явищ, що становлять одне поняття; характеризується рисами (властивостями), що виражають у єдності внутрішню природу однорідних явищ.

Ф

Фінансова політика - діяльність держави по цілеспрямованому використанню фінансів. Утримування фінансової політики багатогранно й включає: вироблення науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів, визначення основних напрямків їхнього використання й розробку мер, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Залежно від тривалості періоду й характеру розв'язуваних завдань фінансова політика підрозділяється на фінансову стратегію й фінансову тактику. Перша визначає довгостроковий курс держави в області фінансів і передбачає рішення великомасштабних завдань, друга - рішення завдань конкретного етапу розвитку шляхом своєчасного перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв'язків.

Фінансова система - термін, уживаний для позначення різних по своїй суті понять: а) сукупність сфер і ланок фінансових відносин, взаємозалежних між собою. У цьому значенні фінансова система країни включає три великі сфери: фінанси підприємств, установ, організацій; страхування; державні фінанси. Кожна з них складається з ланок; б) сукупність фінансових установ країни, до яких ставляться фінансові органи й всі структурні підрозділи Державної податкової служби.

Фінансове забезпечення відтворювального процесу - покриття витрат за рахунок фінансових ресурсів, аккумулируемых суб'єктами господарювання й державою. Здійснюється в трьох формах: самофінансування, кредитування й державного фінансування. Фінансове забезпечення відтворювальних витрат - один з важливих напрямків впливу фінансів на процеси суспільного розвитку поряд з фінансовим регулюванням і фінансовим стимулюванням.

Фінансовий апарат - працівники фінансових органів, податкової служби, фінансових відділів і керувань на підприємствах (в організаціях і установах), міністерствах і відомствах, що здійснюють функції оперативного керуван