2014-02-04
472
Ще одна парадигма сучасної західної соціології - теорія соціального обміну, що розвивається найбільше інтенсивно американськими соціологами Джорджем Хомансом і Пітером Блау. Прагнення (на психологічному рівні) людини до обміну розглядається як фундаментальний початок його діяльності і поведінки. Завдяки обміну в суспільстві мають місце не тільки різні структурні утворення (у тому числі такі складні, як соціальні інститути й організації), але і діють багато механізмів відносин, зокрема, визнання, повагу, схвалення, успіх, дружба, любов і т.д. Таким чином, на основі обміну можна інтерпретувати і пояснювати будь-які прояви соціального життя.
Але при цьому необхідно дотримуватися однієї важливої умови: вони повинні розглядатися в тісному зв'язку із соціальною взаємодією і поведінкою індивідів. Абстрактні процеси і відносини не розглядаються прихильниками теорії обміну під кутом зору соціологічного підходу на тій підставі, що вони (процеси і відносини) "позбавлені" конкретної людини.
Власне кажучи, саме тут, у питанні про дослідження елементарної людської поведінки і його суб'єкта - індивіда - як предмет соціології, і проходить вододіл між парадигмами обміну і структурного функціоналізму, про що постійно пишуть їхні дослідники. Якщо в останньому підкреслюється необхідність вивчення соціальних систем і соціальних структур, а людина передбачається і мислиться лише як абстрактна "начинка" і тієї й інший, то прихильники теорії обміну ставлять перед собою ціль "повернути" людини в соціологію, "забравши" його попередньо з психології.
Тому не випадково цю теорію, і в першу чергу погляди Хоманса як найбільш яскравого її представника і, власне кажучи, засновника, розглядають як напрямок соціальної думки, що з'єднує соціологію і психологію. Про це свідчить і біхевіористське походження теорії обміну, що також завжди підкреслюється дослідниками.
Взаємодія між людьми на такій основі розглядається соціологами як обмін "вигодами", що приносить користь обом сторонам. Обмінні акти розуміються як елементарні соціальні дії, на яких спочивають усі рівні суспільного й індивідуального життя. Відзначимо при цьому, що мова йде не про угоди, зв'язаних з купівлею-продажем, що було б украй примітивним теоретичним тлумаченням соціального обміну. Маються на увазі відносини і взаємодії між людьми, зв'язані із соціальним "присвоєнням" якостей, характеристик, властивостей особистості іншими.
Теорія обміну Дж. Хоманса
Розглянемо докладніше деякі положення теорії. Ключовими поняттями теорії обміну є: дія, поведінка, винагорода (нагорода), успіх, покарання, цінність, стимул, позбавлення, витрати, результат дії, доходи, схвалення, агресія, раціональність.
Хоманс говорить про шість аксіоматичних положень (постулатів) теорії обміну.
1. Аксіома успіху: чим частіше відповідні дії людей одержують винагороди, тим імовірніше, що ці дії будуть здійснюватися ними з визначеною частотою і далі.
2. Аксіома стимулу: якщо в минулому той чи інший стимул (чи набір стимулів) був зв'язаний з винагородою дії індивіда, те чим більш схожі на нього стимули в сьогоденні, тим імовірніше, що людина зробить таке ж (чи схожу на нього) дію.
3. Аксіома цінності: чим більшу цінність представляє для індивіда результат його дії, тим більше ймовірне здійснення їм даної дії й у наступному.
4. Аксіома депрівації - пересичення: чим частіше в недавнім минулому індивід одержував визначену нагороду, тим менш коштовним стає для нього будь-яке наступне одержання цієї нагороди.
5. Аксіома агресії - схвалення: а) якщо дія індивіда не викликає очікуваної винагороди чи несподіваного покарання, вона випробує стан гніву, і зросте імовірність того, що більш коштовним для людини стане агресивна поведінка; б) якщо дія індивіда одержить очікуване (або навіть більше) схвалення чи не приведе до очікуваного покарання, то він відчує задоволення, і тоді зросте імовірність того, що він відтворить схвалювану поведінку, оскільки вона буде для нього більш коштовною.
6. Аксіома раціональності: при виборі між альтернативними діями індивід обере те, для якого цінність результату, помножена на імовірність його одержанні, найбільша.
Усі ці шість аксіоматичних положень покликані конкретизувати поняття обміну як основного способу поводження людей у ході взаємодії між ними. Хоманс відкрито говорить про те, що його як соціолога хвилюють насамперед дії людей, їхні вчинки. Він пише: "Нас будуть набагато більше цікавити вчинки людей, чим їхні відносини, особливо якщо останні не ведуть до дії. Нам приїлася соціальна наука, у якій люди завжди "орієнтують себе" чи насправді лише "орієнтуються" на дію, але ніколи не діють". Названі вище положення теорії обміну мають істотне значення для оптимізації поведінки людей і їхніх взаємодій у всіляких соціальних структурах і сферах.
Таким чином, не можна не визнати корисності деяких закономірностей поведінки, відкритих і описаних Хомансом. Однак потрібно мати на увазі, що американський соціолог недооцінює макроструктури суспільства і його соціальні інститути, зводячи все різноманіття суспільних відносин до обміну в рамках описаних їм зразків на рівні міжособистісної взаємодії.
При усій важливості таких досліджень, що дозволяють спостерігати і фіксувати поведінку взаємодіючих людей і факторів, що впливають на нього, вони так чи інакше викликають питання. Наприклад, чи можна пояснити поведінку людей прагненням їх до одержання нагороди, досягненню успіху, прояву агресивності і т.д.? При відповіді на ці й інші питання ми повинні завжди пам'ятати, що обмін - це далеко не повна і не єдина модель взаємодії людей. Тим більше що при переході від мікротеоретичного до макротеоретичного рівня аналізу ця модель уже не працює, оскільки з її допомогою пояснити й інтерпретувати численні "великі" явища і процеси соціальної життя стає неможливо.
Тим часом, на думку американського соціолога, саме тут, в області вивчення міжособистісної взаємодії, зосереджені можливості соціології як науки. Вона, вважає Хоманс, повинна розглядати суспільство як таке, що складається із взаємодіючих людських індивідів, що є задачею мікросоціології. Причому ця взаємодія, як уже відзначалося, характеризується соціологом як поведінка, що базується на обміні нагородами, заохоченнями, досягненнями, успіхом, цінностями, агресією, пересиченням і т.д.
Погляди П. Блау
Розглядаючи парадигму обміну, не можна не охарактеризувати погляди ще одного американського соціолога - П. Блау. Основна його робота, написана в рамках теорії обміну, - "Обмін і влада в соціальному житті". На відміну від Хоманса, його цікавили більше не психологічні, а соціологічні аспекти обміну, причому не тільки в міжособистісних відносинах, але й в різних типах соціальних структур. Сам обмін Блау визначає як "дії, що залежать від одержуваних одними людьми від інших винагород і, що припиняються з закінченням цих винагород".
Будучи другом і учнем Хоманса, Блау багато в чому використовував його характеристики обміну як елементарної економічної моделі поведінки людей. Звідси - додання категоріям вигоди, користі важливого значення, що пов'язано з поясненням різних сторін взаємодій між індивідами і суспільними структурами. Так, одним із принципів теоретичного підходу Блау до обміну був наступний: чим більше вигоди людина очікує одержати від іншого в ході здійснення власної діяльності, тим більше імовірність того, що вона буде здійснена.
Однак цей принцип обміну цілком може бути екстрапольований на взаємодії між організаціями та іншими соціальними структурами. У відносинах між ними, вважає соціолог, обмін має найчастіше не прямий, а непрямий і тому значно більш складний і опосередкований характер. У нього активно "втручаються" фактори нормативності і контролю. Такий підхід дає можливість Блау здійснити спробу перекладу трактування обміну з мікрорівня на мезорівень (рівень фірм, організацій, соціальних структур, інститутів).
Американського соціолога постійно цікавили проблеми соціальної структури, соціальних організацій і інститутів. Визначаючи в самому загальному виді соціальні структури як багатомірний простір, утворений лініями диференціації, він характеризує їх як вхідний друг у друга серії наступних рівнів усе більш широкого масштабу. Наприклад, "при вивченні структури трудових колективів їх безпосереднім соціальним середовищем є умови в підрозділі організації, де вони працюють. При вивченні структури фірм таким безпосереднім соціальним середовищем є умови ринку....Наступний, більш низький рівень складається із сукупності елементів досліджуваної структури. Прикладами таких складових елементів можуть бути члени трудового колективу, етнічні групи міста, відділи і філії компанії".
Одна з основних задач соціології Блау полягала в тому, щоб поєднати, інтегрувати теорії обміну і соціальної структури. Кожна з них додає своє в розуміння соціальної взаємодії. Так, теорія обміну сама по собі недостатня для пояснення складних соціальних структур (особливо на мезо- і макрорівні). У той же час концепції соціальної структури, позбавлені аналітичних можливостей характеристики поведінки людей у процесі обміну між ними соціальними якостями і властивостями, цінностями і благами, не в змозі пояснити багато відносин і процеси в суспільстві.
Власне кажучи ж, ми бачимо в Блау дві "картини" соціального аналізу. Перша є результатом використання теорії обміну для аналізу мікропроцесів, пов'язаних з міжособистісною взаємодією. Друга виступає як "картина", що висить над першою, і свідчить про активне застосування їм теорій соціальної структури, більш широко - структурного функціоналізму для характеристики макропроцесів суспільства. У цьому випадку центральною проблемою стає глибина і щільність зв'язку між названими рівнями аналізу. Спроба синтезувати їх у творчості Блау, звичайно ж, мала місце, однак, навряд чи її можна вважати реалізованою до кінця.
Література основна:
1. Американская социологическая мысль: Тексты / Под. ред. В.И. Добренькова. – М.: Изд-во МГУ, 1994.
2. Громов И.А., Мацкевич А.Ю., Семенов В.А. Западная теоретическая социология. – СПб., 1996.
3. История социологии в Западной Европе и США. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1999.
4. История теоретической социологии В 4-х томах /Отв. редактор и составитель Ю. Н. Давыдов. – М.: Канон, 1997.
5. Тернер Дж. Структура социологической теории: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1985.
Література додаткова:
1. Монсон П. Современная западная социология. Теории, тенденции, перспективы. – СПб.: Нотабене, 1992.
2. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття: Навчальний посібник. – К. Либідь, 1996.
3. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. – К.: Наукова думка, 1995.
4. Ритцер Дж. Современные социологические теории: Пер с англ. – СПб.: Питер, 2002.
