Методична карта теоретичного заняття. 1.Визначення невропатології як однієї з медичних дисциплін, її роль і місце серед інших медичних наук

План лекції.

1.Визначення невропатології як однієї з медичних дисциплін, її роль і місце серед інших медичних наук. Історія розвитку неврології і невропатології, роль ітчизняних і зарубіжних вчених у її вивченні. Організація неврологічної допомоги в Україні. Основні принципи реабілітації неврологічних хворих. Роль молодшого медичного персоналу в організації неврологічної допомоги. Особливості роботи молодшого медичного персоналу в неврологічних відділеннях, психоневрологічних диспансерах.

2.Будова й функції центральної та периферійної нервової системи. Нервова клітина, синапси, передача збудження через нейрон. Поняття про сіру й білу речовину мозку.

3. Спинний мозок. Його сегментарна будова, передній і задній роги, корінці, спинномозкові нерви, сплетення, зони іннервації, периферійні нерви.

Провідні шляхи спинного мозку. Провідна та рефлекторна функція спинного мозку.

4.Головний мозок, основні його відділи, їх функція. Стовбур мозку. Черепні нерви. Мозочок. Шлуночки головного мозку й мозкові оболони. Утворення та циркуляція спинномозкової рідини. Склад спинномозкової рідини, її роль. Півкулі головного мозку, їх частки, кора головного мозку. Поняття про аналізатори. Види чутливості (больова, температурна, тактильна, суглобом’язова, стереогностична).

5.Поняття про автономну нервову систему, її функції і значення. Роль гіпоталамуса. Лімбікоретикулярний комплекс, його значення в соматовегетативній іннервації, участь у регуляції процесів сну і неспання, уваги, емоційної сфери, процесів пам’яті.

6.Кровопостачання великого мозку. Поняття про басейни внутрішньої сонної й хребтової артерій.

Тема:. „ Функціональна анатомія та патологія центральної й

периферичної нервової системи„

Спеціальність:5.110101 „Лікувальна справа „

кількість годин 2.

Місце проведення - аудиторія.

1.Актуальність теми: Соціальна економічна нестабільність призводить до кількісних і якісних змін структури нервово-психічної захворюваності населення. Ця нестабільність призводить до негативного впливу на кількість деструктивно-дестабілізуючих та соціально зумовлених стресогенних чинників, а також зростання й розширення масштабів техногенних аварій і природних катастроф, що мають серйозні віддаленні медико-соціальні наслідки.

2.Навчальні цілі заняття:

а)ознайомитися з: Роль молодшого медичного персоналу в організації неврологічної допомоги. Особливості роботи молодшого медичного персоналу в неврологічних відділеннях, психоневрологічних диспансерах.

б) знати: 2.Будова й функції центральної та периферійної нервової системи. Нервова клітина, синапси, передача збудження через нейрон. Поняття про сіру й білу речовину мозку.

Провідні шляхи спинного мозку. Провідна та рефлекторна функція спинного мозку.

Півкулі головного мозку, їх частки, кора головного мозку. Поняття про аналізатори. Види чутливості (больова, температурна, тактильна, суглобом’язова, стереогностична).

в) вміти: обстежувати хворого з нервовими та психічними розладами;

— визначати основну неврологічну та психопатологічну симптоматику;

— надавати долікарську невідкладну допомогу хворим з нервовими та психічними розладами;

— забезпечувати транспортування й догляд за хворими;

3. Виховна ціль: Дуже важливо, щоб випускники медичних училищ і коледжів мали знання й навички, необхідні для кваліфікованого клінічного обстеження хворих, обґрунтування діагнозу, виконання лікувальних маніпуляцій, проведення протиепідемічних і диспансерних заходів.

4.Міждисциплінарні зв’язки:

Дисципліни	Знати	Вміти
1.Попередні дисципліни. Анатомія і фізіологія людини	— основні положення функціональної анатомії та фізіології нервової системи; — етіологію, клінічні ознаки, профілактику найпоширеніших нервових та психічних хвороб; — особливості лікування хворих на нервові та психічні хвороби.	— обстежувати хворого з нервовими та психічними розладами; — визначати основну неврологічну та психопатологічну симптоматику; — надавати долікарську невідкладну допомогу хворим з нервовими та психічними розладами; — забезпечувати транспортування й догляд за хворими;
2.Наступні дисципліни. Терапія. Хірургія. Гінекологія. Педіатрія.	методики дослідження неврологічного статусу хворого, топічної діагностики захворювань нервової системи, орієнтуватися в основних показниках лабораторно-інструментальної діагностики, проводити лікувальні заходи.	— визначати основну неврологічну та психопатологічну симптоматику; — надавати долікарську невідкладну допомогу хворим з нервовими та психічними розладами; — забезпечувати транспортування й догляд за хворими; — вести медичну документацію під час приймання й виписування пацієнтів; — виявляти динамічні зміни в психічній діяльності, поведінці хворих;
3.Внутрішньопридметна інтеграція. З усіма наступними темами.	— нові нормативні документи МОЗ України щодо неврологічних та психічних захворювань; — найновіші досягнення в обстеженні неврологічних хворих; — найновіші досягнення в галузі неврології та психології.	—. виявляти динамічні зміни в психічній діяльності, поведінці хворих; — вести журнал спостережень за психічно хворими; — запобігати суїцидальним та агресивним діям хворих; — проводити психопрофілактичну роботу з родичами хворих, санітарно-просвітницьку роботу.

5. План та організаційна структура заняття:

№	Основні етапи заняття	Методи контролю	Рівні засвоєння	Матеріали методичного засвоєння	Розподіл часу

	Підготовчий етап
	Організаційна частина	Перевірка присутніх, форми.			2 хв.
	Визначення навчальної цілі.а)ознайомитися з: Роль молодшого медичного персоналу в організації неврологічної допомоги. Особливості роботи молодшого медичного персоналу в неврологічних відділеннях, психоневрологічних диспансерах. б) знати: 2.Будова й функції центральної та периферійної нервової системи. Нервова клітина, синапси, передача збудження через нейрон. Поняття про сіру й білу речовину мозку. 3. Спинний мозок. Його сегментарна будова, передній і задній роги, корінці, спинномозкові нерви, сплетення, зони іннервації, периферійні нерви. Провідні шляхи спинного мозку. Провідна та рефлекторна функція спинного мозку. 4.Головний мозок, основні його відділи, їх функція. Стовбур мозку. Черепні нерви. Мозочок. Шлуночки головного мозку й мозкові оболони. Утворення та циркуляція спинномозкової рідини. Склад спинномозкової рідини, її роль. Півкулі головного мозку, їх частки, кора головного мозку. Поняття про аналізатори. Види чутливості (больова, температурна, тактильна, суглобом’язова, стереогностична). в)вміти: обстежувати хворого з нервовими та психічними розладами; — визначати основну неврологічну та психопатологічну симптоматику; — надавати долікарську невідкладну допомогу хворим з нервовими та психічними розладами; — забезпечувати транспортування й догляд за хворими;				5 хв.
	Основний етап				73 хв.
	1.Визначення невропатології як однієї з медичних дисциплін, її роль і місце серед інших медичних наук. Історія розвитку неврології і невропатології, роль вітчизняних і зарубіжних вчених у її вивченні. Організація неврологічної допомоги в Україні. Основні принципи реабілітації неврологічних хворих. Роль молодшого медичного персоналу в організації неврологічної допомоги. Особливості роботи молодшого медичного персоналу в неврологічних відділеннях, психоневрологічних диспансерах. 2.Будова й функції центральної та периферійної нервової системи. Нервова клітина, синапси, передача збудження через нейрон. Поняття про сіру й білу речовину мозку. 3. Спинний мозок. Його сегментарна будова, передній і задній роги, корінці, спинномозкові нерви, сплетення, зони іннервації, периферійні нерви. Провідні шляхи спинного мозку. Провідна та рефлекторна функція спинного мозку. 4.Головний мозок, основні його відділи, їх функція. Стовбур мозку. Черепні нерви. Мозочок. Шлуночки головного мозку й мозкові оболони. Утворення та циркуляція спинномозкової рідини. Склад спинномозкової рідини, її роль. Півкулі головного мозку, їх частки, кора головного мозку. Поняття про аналізатори. Види чутливості (больова, температурна, тактильна, суглобом’язова, стереогностична). 5.Поняття про автономну нервову систему, її функції і значення. Роль гіпоталамуса. Лімбікоретикулярний комплекс, його значення в соматовегетативній іннервації, участь у регуляції процесів сну і неспання, уваги, емоційної сфери, процесів пам’яті. 6.Кровопостачання великого мозку. Поняття про басейни внутрішньої сонної й хребтової артерій.		(a-II) (a-II) (a-II) (a-II) (a-II) (a-II)	Таблиці. Планшети. Рентгенологічні знімки Анатомічні атласи. Алгоритми обстеження Карта пацієнта Діагностичні карти постурального дисбалансу Мультимедійні атласи та фільми.
	Заключний етап
	1.Резюме лекції				5 хв.
	2.Підведення підсумків заняття та відповіді на питання				5 хв.
	3.Завдання для самопідготовки	Перелік літератури і завдання (окремо додається).
	4.Матеріали для самостійного вивчення	Окремо додається.

Викладач __________ І.В. Лазебник

Нервова система регулює діяльність всіх органів та систем, зумовлюючи їх функціональну єдність, і забезпечує зв'язок організму як цілого із зовнішнім средовищем.

Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина з відростками - нейрон. Уся нервова система є сукупність нейронів, які контактують одним з допомогою спеціальних апаратів - синапсів. За структурою і функцією розрізняють три типи нейронів:

1. рецепторні, або чутливі;

2. вставочні, кондукторні;

3. ефекторні, рухові нейрони, імпульс яких іде до виконавчих органів (м'язи, залози).

Нервова система умовно підрозділяється на два великих відділи - соматичну, чи анимальную, нервову систему і вегетативну, чи автономну, нервову систему. Соматична нервова система здійснює переважно функції зв'язку організму із зовнішнього середовищем, забезпечуючи чутливість і рух викликаючи скорочення скелетної мускулатури. Так як функції руху, і відчуття властиві тваринам і відрізняють їхню відмінність від рослин, цю частину нервової системи назвають анимальною (тваринною). Вегетативна нервова система впливає на процеси так званого рослинного життя, притаманні тваринам і рослинам (обмін речовин, дихання, виділення та інших.), тому й називається дослівно вегетативна - рослинна. Обидві системи тісно пов'язані між собою, проте вегетативна нервова система є частково самостійною і залежить від нашої волі, унаслідок чого її також називають автономною нервовою системою.

У нервовій системі виділяють центральну частину - головний та спинний мозок і периферичну, утворену нервами головного і спинного мозку. На розрізі мозку видно, що він з сірої і білої речовини.

Сіра речовина утворюється скупченнями нервових клітин (з початковими відділами відведених від своїх тіл відростків). Окремі обмежені скупчення сірої речовини носять назви ядер.

Білу речовину утворюють нервові волокна, які у свою чергу утворюють провідникові шляхи.

Периферичні нерви залежно від цього, з яких волокон (чутливих або рухових) вони складаються, поділяються на чутливі, рухові і змішані. Тіла нейронів, відростки яких становлять чутливі нерви, лежать у нервових вузлах поза мозком. Тіла рухових нейронів лежать у передніх рогах спинного мозку чи рухових ядрах головного мозку.

Відповідна реакція організму на подразнення із зовнішнього чи внутрішнього середовища, відбувається з участю центральної нервової системи, називається рефлексом. Шлях, по якому проходить нервовий імпульс від рецептора до эффектора, (діючий орган), називається рефлекторним колом.

В рефлекторному колі розрізняють п'ять елементів:

1. рецептор;

2. чутливе волокно, яке проводить подразнення до центра;

3. нервовий центр, де відбувається переключення подразнення з чутливих клітин на виконавчі;

4. рухове волокно, несе нервові імпульси на периферию;

5. діючий орган - м'яз чи залоза.

Будь-яке подразнення - механічне, світлове, звукове, хімічне, температурное, сприймається рецептором, кодується у нервовий імпульс і у тому вигляді по чутливим волокнам направляється у центральну нервову систему. З допомогою рецепторів організм отримує інформацію про зміни, які відбуваються у зовнішньому середовищі і усередині організму. В центральній нервовій системі ця інформація переробляється, відбирається і передається на рухові нервові клітини, що надсилають нервові імпульси до виконавчих органів - м'язів, залоз і викликають той чи інший пристосувальний акт - рух чи секрецію. Рефлекс як пристосувальна реакція організму забезпечує тонке, точне та досконале зрівноважування організму з довкіллям, і навіть контроль і регуляцію функцій всередині організму. У цьому її біологічне значення. Рефлекс є функціональною одиницею нервової діяльності.

Вся нервова діяльність, якой би вона не була складною, складається з рефлексів різного рівня складності, тобто вона є відповідю, викликаною зовнішнім приводом, зовнішнім поштовхом.

В центральнsq нервовій системі, крім процесу подразнення, одночасно виникає процес гальмування, включаються ті нервові центри, які можуть перешкоджати здійсненню будь-якого виду рефлексу. Подразненням називають нервовий процес, який викликає діяльність органу, або посилює існуючю функцію.

Під гальмуванням розуміють такий нервовий процес, який послаблює або припиняє діяльність чи перешкоджає її виникненню. Взаємодія цих двох активних процесів є основою нервової деятельности.

Процес гальмування у центральній нервовій системі було відкрито 1862 р. І. М. Сеченовым. Значно згодом англійський фізіолог Шеррингтон відкрив, що згадані процеси подразнення та гальмування беруть участь у будь-якому рефлекторному акті. При скороченні групи м'язів гальмуються центри м’язів-антагонистів. При згинанні руки чи ноги центри м’язів-разгиначів затормажуються. Рефлекторний акт можливий лише при сумісному, так званому реципрокном гальмуванні м'язів- антагоністів. При ходьбі згинання ноги супроводжується розслабленням розгиначів і, навпаки, при разгинані гальмуються згиначі. Якби було інакше, то постала б механічна боротьба м'язів, судоми, а не пристосувальні рухові акти. При подразнені чутливого нерва виникає сгинальний рефлекс, імпульси направляються до центрів м’язів - згиначів і крізь гальмівні клітини Реншоу до центрів м’язів - розгиначів. У перших викликають процес подразнення, тоді як у других - гальмування. У відповідь виникає органічний, узгоджений рефлекторний акт - сгинальний рефлекс.

В центральній нервовій системі під впливом тих чи інших причин може виникнути осередок підвищеної збудженості, який має здатність викликати порушення з боку інших рефлекторних дуг і тим самим посилювати свою активність і гальмувати інші нервові центри. Це називається домінанти.

Домінанта належить до основних закономірностей у діяльності центральної нервової системи. Вона може виникнути під впливом різних причин: голоду, спраги, інстинкт самозбереження, розмноження. У людини причиною домінанти може стати будь-що тому, можливо захопленість роботою, любов, батьківський інстинкт. Якщо студент зайнятий підготовкою до іспитів чи читає захоплюючу книжку, то сторонні шуми не заважають йому, а навіть поглиблюють його зосередженість, увагу. Дуже важливий чинник координації рефлексів є структура центральної нервової системи відомої функціональної субординації, тобто певного підпорядкування між її відділами, виникає у процесі тривалої еволюції. Нервові центри й рецептори головного мозку розвиваються швидше. Вищі відділи центральної нервової системи набувають здатність змінювати активність і напрям діяльності нижчележачих відділів.

Важливо: що чи вище стоїть рівень тваринного, тим більше влада самих вищих відділів центральної нервової системи, " тим більшою мірою вищий відділ є розпорядником і розподільником діяльності організму " (І. П. Павлов).

У людини таким " розпорядником і розподільником " є кора великих півкуль мозку. Немає функцій в організмі, які не піддавалися вирішальному регулюючому впливу коры.

Головний мозок лежить у черепній коробці і покритий трьома оболонками. Мозок дорослої людини у середньому важить 1300-1350гр. головний мозок складається:

1.Двох півкуль, з'єднаних між собою спайкою (мозолисте тіло);

2.Межуточного мозку (зорові бугри і подбугрова область);

3.Среднього мозку;

4.Заднего мозку (мозочок і варолиєв міст);

5.Продолгуватого мозку;

Коротко зупинимося на описі анатомії перелічених вище відділів мозку. Довгастий мозок лежить у порожнини черепа на блюменбаховом схилі. Донизу довгастий мозок переходить у спинний мозок. На передній поверхні продовгуватого мозку є поздовжня щілину, по сторонам якої розташовано два підвищення у вигляді валиків - це піраміди і оливи. На задній поверхні проходять поздовжня борозна і двоє задніх канатика, що є продовженням задніх стовпів спинного мозку. У довгастому мозку розрізняється сіра та біла речовина. Задній мозок (варолиев міст і мозочок). Варолиев міст розташовується над довгастим мозком як потовщення. Бічні відділи мосту поступово звужуються під мозочок – це ніжки мосту, вони з'єднують міст з мозочком. На передній поверхні варолиева мосту розташовані пучки нервових волокон,які йдуть до головного мозку і переходить в ніжки мозку.У глибині варолиєвого мосту розташовані ядра. У довгастому мозку, й в мосту розташовані також парасимпатичні ядра, які обумовлюють слиновиділення і життєво важливі функції (серцево-судинний і дихальний центри). Мозочок складається з двох півкуль, з'єднаних між собою так званим черв'ячком. Мозочок пов'язаний з середнім мозком, з варолиевым мостом і довгастим мозком. Розрізняють зовнішню сіру речовину мозочка - його кору та білу речовину, розташовану в середині.

Середній мозок (ніжки мозку і четверохолміє). Ніжки мозку - це скупчення нервових волокон, які мають вигляд двох товстих нервових пучків. У ніжках мозку виділяють основу і покришку, між якими закладено чорна субстанція. Четверохолміє має вигляд платівки із чотирма узвишшями в формі невеликих горбочків, двоє з них верхні і двоє нижні. Між верхніми горбками розташований епіфіз. У верхніх бугорках є скупчення нервових клітин, які функціонально відносяться до подкоркових зорових центрів; нервові клітини нижніх горбочків є підкорковими слуховими центрами.

Проміжний мозок (зорові бугри і подбугрова область). Зорові бугри – це дві великі ділянки, які складаються з скупчення сірої речовини. Вони містять первинні зорові центри. Підбугрова область (гіпоталамус) розташована до низу від зорових бугрів. Головними утвореннями стали сірий горб і сосочкові тіла. В них лежать ядра, які стосуються регулювання обміну речовин в організмі.

Великі півкулі мозку складаються з сірої і білої речовини. Сіра речовина півкуль лежить з зовні як тонкий шар і називається корою мозку. Основний масив півкуль становить біла речовина, розташоване під корою. В неї є скупчення сірої речовини у вигляді окремих вузлів. На поверхні мозкової кори добре виражені численні складки, які відокремлюються друг від друга то більш глибокими, то менш глибокими борознами. Ділянка кори, розташована між двома борознами, називається звивиною. Півкулі мозку поділяються на такі частки: лобні, тем’яні, скроневі і потиличні. Розташування частково відповідає кісткам черепа. Кордоном між частками є постійні й виражені борозни. Встановлено, що майже вся кора великих півкуль людини складається з шести верств. Кожен шар має свої особливості будівлі. Ці верстви такі:

1.Молекулурный (поверхневий);

2.Зовнішний зернистый;

3.Пірамидний;

4.Внутрішний зернистий;

5.Ганглиозний;

6.Полиморфний.

У різних ділянках будова кори має свої особливості, що виявляється переважно різним ступенем виразності того чи іншого шару, кількістю і густотою клітинок.

И.М.Сеченов і І.Павлов своїми дослідженнями довели, діяльність вищих відділів нервової системи (кори мозку) є рефлекторна. Однак між рефлексами, утворювані й без участі кори, і рефлексами, шлях яких відбувається через кору мозку, є різниця. Без участі кори можуть здійснюватися безумовні рефлекси. Їм властива сталість: існують від народження. Умовні рефлекси формуються за рахунок безумовних чи умовних рефлексів які утворилися у минулому. Ці рефлекси умовними названі бо для їх виникнення необхідні певні умови, підкріплення умовного подразника безумовним. Завдяки умовним рефлексам організм пристосовується до різних постійно змінюваних умов довкілля. Протягом усього життя організму відбувається постійне вироблення нових умовних рефлексів. Старі умовні рефлекси, якщо вони не підкріплюються, згасають. При повторенні колишніх умов раніше згаслі рефлекси можуть відновитися. Зрештою, вся діяльність людини, вся поведінка його обумовлюється поєднанням і взаємодією безлічі самої різної складності умовних рефлексів за наявності низки безумовних рефлексів і инстинктів.

Спинний мозок лежать у каналі хребта і становить тяж довжиною 41 - 45 см. (дорослої людини), трохи сплющений попереду. Вгорі він безпосередньо перетворюється на головний мозок, а внизу закінчується заостренням - мозковим конусом - на рівні II поперекового хребця. Від мозкового конуса вниз відходить термінальная нитка, що є атрофованою нижньою частиною спинного мозку. Спочатку, на II місяці внутрішньоутробного життя, спинний мозок займає весь хребетний канал, та внаслідок швидшого розростання хребта відстає у зростанні і переміщається вгору. Спинний мозок має два потовщення: шийне і поперекове, відповідні місцях виходу із нього нервів, які прямують до верхньої та нижньої кінцівкам. Передньою серединною щілиною і задньою серединної борозенкою спинний мозок ділиться на дві симетричні половини, кожна у свою чергу має по дві слабовиражені подовжні борозни, у цьому місці виходять передні і задні корінці спинномозкові нерви. Ці борозни поділяють кожну половину на три поздовжніх тяжа - канатика: передній, бічний і задній. У поперековому відділі корінці йдуть паралельно кінцевий нитки й утворять пучок, що носить назва кінського хвоста.

Внутрішнє будова спинного мозку. Спинний мозок складається з сірої і білої речовини. Сіра речовина закладена усередині спинного мозку і зусебіч оточена білою. У кожній із половинок спинного мозку вона утворює два неправильної форми вертикальних тяжа з передніми і задніми виступами - стовпами, з'єднаних перемичкою - центральною проміжною речовиною, у середині якої закладено центральний канал, що проходить уздовж спинного мозку і у якому знаходиться спинномозкова рідина. У грудному і верхньому поперековому відділах є також бічні виступи сірої речовини. Отже, в спинному мозку розрізняють три парних стовпа сірої речовини: передній, бічний і задній, котрі в поперечному розрізі спинного мозку звуться передніми, бічними і задніми рогами. Передній ріг має округлу чи чотирикутну форму і має клітини, що дають початок переднім (руховим) корінцях спинного мозку. Задній ріг вужчий і довший, і включає клітини, до яких підходять чутливі волокна задніх корінців. Бічний ріг утворює невеличкий трикутної форми виступ, що складається з клітин, які відносяться до вегетативної частини нервової системы.

Біла речовина спинного мозку становить передній, бічний і задній канатики утворенні переважно повздовжньо що йдуть нервовими волокнами, об'єднаними в пучки - провідні шляхи. У тому числі виділяють три основних вида:

1. Волокна, що з'єднують ділянки спинного мозку в різних рівнях;

2. Рухові (нисхідні) волокна, що йдуть з мозку в спинний на з'єднання з клітинами спинного мозку, дають початок переднім руховим корінцям;

3. Чутливі (висхідні) волокна, які частково є продовженням волокон задніх корінців, частково відростками клітин спинного мозку і пороходять догори до головного мозгу.

Від спинного мозку, утворюючись в передніх і задніх корінцях, відходить 31 пара змішаних спинномозкових нервів: 8 пар шийних, 12 пар грудних, 5 пар поперекових, 5 пар крижових і одну пара куприкових. Ділянка спинного мозку, що відповідає парі спинномозкових нервів, називають сегментом спинного мозку. У спинному мозку виділяють 31 сегмент.

Спинному мозку притаманні дві функції: рефлекторна і провідникова. Як рефлекторний центр спинний мозок здатний здійснювати складні рухові і вегетативні рефлекси. Афферентними (чутливими) шляхами вона пов'язана з рецепторами, а эфферентними (виконавчими) з скелетною мускулатурою та всіма внутрішніми органами.

Довгими висхідними і нисхідними шляхами спинний мозок з'єднує двостороннім зв'язком периферію із головним мозком. Афферентні імпульси по провідникових шляхах спинного мозку проходять у головний мозок, несучи йому інформацію про зміни у зовнішньому і внутрішньому середовищі організму. По нисхідним шляхам імпульси від мозку передаються эффекторним нейронам спинного мозку і викликають чи регулюють їх деятельность.

Рефлекторна функція. Нервові центри спинного мозку є сегментарными, чи виконавчими, центрами. Їх нейрони безпосередньо пов'язані з рецепторами й виконавчими органами. Крім спинного, мозку, такі центри є у довгастому і середньому мозку. Над сегментарні центри, наприклад проміжного мозку, кори великих півкуль немають безпосередній зв'язок з периферією. Вони управляють нею у вигляді сегментарних центрів. Рухові нейрони спинного мозку іннервують всі м'язи тулуба, кінцівок, шиї, і навіть дихальні м'язи - діафрагму і міжреберні м’язи.

Крім рухових центрів кістякової мускулатури, в спинному мозку знаходиться низка симпатичних і парасимпатичних вегетативних центрів. У бічних рогах грудного і верхніх сегментах поперекового відділів спинного мозку розташовані спінальні центри симпатичної нервової системи, що інервують серце, судини, потові залози, травний тракт, кісткові м'язи, тобто. усі органи й тканини організму. Саме там лежать нейрони, безпосередньо пов'язані з периферичними симпатичними ганглиями.

У верхньому грудному сегменті, перебуває симпатичний центр розширення зіниці, в п’яти верхніх грудних сегментах - симпатичні серцеві центри. У крижовому відділі спинного мозку закладено парасимпатичні центри, що інервують органи малого таза

Проводникова функція спинного мозку. Спинний мозок виконує проводникову функцію з допомогою висхідних і нисхідних шляхів, які проходять в білій речовині спинного мозку. Ці шляху пов'язують окремі сегменти спинного мозку один з одним, та з головним мозком. Спінальний шок. Перерізка чи травма спинного мозку викликає явище, що отримало назву - спинального шоку (шок у перекладі англійського означає удар). Спинальный шок проявляється у різкому падіння збуджуваності та пригніченні діяльності всіх рефлекторних центрів спинного мозку, розташованих нижче місця пошкодження. Після пошкодження зникають як скелетно-моторні рефлекси, так й вегетативні. Знижується кров'яний тиск, відсутні судинні рефлекси, акти дефекації і сечовипускання.

Тривалість шоку різна у тварин, що стоять в різних щаблях еволюційної драбини. У жаби шок триває 3 - 5 хв, собаки - 7 - 10 днів, у мавпи - більше 1 місяця, в людини - 4 - 5 місяців. Шок у людини нерідко спостерігається як наслідок побутових чи військових травм. Коли шок проходить, рефлекси відновлюються.

Причиной спинального шоку є вимикання вищерозташованних відділів мозку, які мають активуючий вплив на спинний мозок, в якому велика роль належить ретикулярній формації стовбура мозку.

Нервова система грає найважливішу роль в регуляції функцій організму. Вона забезпечує узгоджену роботу клітин, тканин, органів та їх систем. Тому організм функціонує як єдине ціле. Завдяки нервовій системі здійснюється зв'язок організму із зовнішньою средою.

Діяльність нервової системи є основою почуттів, навчання, пам'яті, мови і

мислення, психічних процесів, з допомогою яких людина не лише пізнає довкілля, а може активно його змінювати.

література

Основна

Вінничук С.М., Дубенко Є.Г. Нервові хвороби. — К.: Здоров’я, 2001.

Драчова З.М., Блейхер В.М., Крук І.В. Нервові та психічні хвороби. — К.: Вища шк., 1986.

Морозов Г.В., Романенко В.А., Нервные и психические болезни. — М.: Медицина, 1986.

Чабан О.С. Медсестринство в психіатрії. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001.

Додаткова

Дельта В.О., Весельський І.Ш. Догляд за хворими в неврологічному стаціонарі. — К.: Здоров’я, 1986.

Дунаєвський Л.В., Лебедєва В.А. Психічні порушення та догляд за хворими. — М.: Медицина, 1987.

Шкробот С.І. Нервові хвороби. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001.