Ключові слова та терміни

Лекція №5. ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ СВІТОВОЇ ПЕДАГОГІКИ кінця XIX — початку XX століття.

Змістовий модуль 2. Зарубіжна педагогіка і школа XIX-XX ст.

Актуальність теми: у зв'язку зі зміною соціальних орієнтацій та ціннос­тей, в умовах сьогодення, нового прочитання потребує творча спад­щина багатьох зарубіжних і вітчизняних педагогів, передовсім без іде­ологічних нашарувань, упередженості і так званого класового підходу до виховання.

Цілі лекції (мета): ознайомитись з виникненням освіти і виховання в світовій суспільній цивілізації, загальними тенденціями світової педагогіки, формування інтересу до історії педагогіки як історії загальнолюдської культури.

План.

1. Реформаторська педагогіка (педагогіка вільного виховання, педаго­гіка особистості, експериментальна педагогіка).

2. Прагматична педагогіка Д. Дьюї.

3. Гуманістичні засади освіти й виховання. Рух нового виховання (М. Монтессорі, С. Френе).

4. Ідея цілісного виховання Р. Штайнера.

5. Ідеї виховання й навчання в педагогіці екзистенціалізму.

Література

1. Абашкіна Н.В. Нові концепції навчання й виховання у сучасній німець­кій педагогіці: Методико-інформаційний матеріал. — К., 1995.

2. Бине А. Современные идеи о детях / Пер. с франц. — М., 1910.

3. Дьюи Д. Школа и общество / Пер. с англ. — М,, 1907.

4. Кей Э. Век ребенка / Пер. с нем. — М„ 1905.

5. Кершенштейнер Г. Понятие трудовой школыї /Пер. с нем. — М., 1915.

6. Монтессори М. Руководство к моему методу / Пер. с итал. — М., 1916.

7. Помелов В.Б.. Петер Петерсен й его «Йена-план» // Педагогика. —1997. — № 3.

8. Френе С. Избраные педагогические сочинения. — М., 1990.

9. Історія педагогіки / За ред. М,В. Левківського, О.А. Дубасенюк. — Жи­томир, 1999.

10. Кравець В. Зарубіжна школа і педагогіка XX століття. — Тернопіль, 1996.

11. Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діагра­мах: Навчальний посібник. — Суми: СумДПУ, 2000.

Клерикальна педагогіка, реформаторська педагогіка, теорія вільного ви­ховання, експериментальна педагогіка, інстинкт боротьби, навчання за «цент­рами інтересів», функціональна педагогіка, педагогіка особистості, педоцент­ризм, ідея «абсолютної свободи» учнів, концепція педагогічного праг­матизму, інструменталізм, рух нового виховання, вальдорфська педагогіка, антропосо­фія, евритмія.

1. Реформаторська педагогіка (педагогіка вільного виховання, педагогіка особистості, експериментальна педагогіка)

На рубежі XIX—XX століть з'являється цілий ряд нових кон­цепцій освіти і виховання, що склали у своїй сукупності якісно нову теоретичну базу розвитку шкільництва у Західній Європі та США. Провідними причинами роз­витку педагогічної думки у цей період стали такі чинники: а) невідповідність школи вимогам часу, перш за все, потребам промислового виробництва у ква­ліфікова­них робітниках та науково-технічних кадрах, що стала не тільки осві­тньою, а державною проблемою; б) розвиток науково-техніч­ного прогресу, який вимагав надання учням у школі значно біль­шого обсягу знань, умінь та навичок; в) накопичення педаго­гікою та психологією достатньої для побудови нових концепцій кілько­сті знань про природу дитинства та пізнавальні про­цеси.

Педагогічні орієнтири попередньої епохи — гербартіанство, спенсеріанс­тво, клерикальна педагогіка, — базувались на жорст­ких авторитарних методах управління процесом формування осо­бистості, обмежували самостійність ди­тини, її ініціативу в рамках глобальної регламентації всіх аспектів навчально-виховного про­цесу. Ці орієнтири не відповідали вимогам нового часу, що при­звело до кризи традиційної педагогіки, появи цілого ряду нових концепцій і ці­лих течій. Всі вони взяті у сукупності отримали на­зву реформаторської педа­гогіки (або нового виховання).