2014-02-02
583
Фотографія, як любий з інших видів мистецтв, пройшла свої етапи становлення. Історія формування фотографічної мови бере свій початок з момента народження світлопису і продовжується по сьогоднішній день.
Фотографія говорить особливою мовою. Вона одночасно і проста, і складна. Історії її формування присвячені книги. Як не дивно, дуже довго фотографії приходилося бороти за право бути причисленою до сфери образотворчих мистецтв. Питання про те, чи може вона вважатися самостійним видом мистецтва, не раз викликало суперечки. Причиною подібних дискусій було удаване механічне копіювання при одержанні зображень і процес постійної зміни мови фотографії.
Рання фотографія кінця XIX - початку XX ст. прагнула затвердити своє положення серед близьких їй видів мистецтв шляхом максимального зближення з ними за своїми формальними якостями, іншими словами, вона просто імітувала живопис. Але фотографи незабаром відчули, що світлопису властиві свої особливості - не зверхдостовірна документальність, але і авторська суб'єктивність, основана на виборі сюжету і моменту зйомки. Почалося формування власне фотографічної художньої мови. У першу чергу світлопис заявив про себе в портреті, зйомці жанрових сцен і ранніх репортажних ілюстраціях. І якщо стилістика фотопортретів ще довго була близька до живопису і суперничала з нею в основному в точності зображення і масовій доступності, то документальна фотографія незабаром почала активно витісняти живопис і графіку в багатьох сферах життя, наприклад у науці і газетно-журнальній публіцистиці. У пейзажі і натюрморті фотографії спочатку довелося удосконалюватися в якості монохромного зображення і лише потім доводити, що вона може передати світлотіньові стани інакше, ніж живопис чи графіка, і здатна одержати недоступні їм ефекти.
Фотографічна художність розвивалась під впливом нових віянь у образотворчому мистецтві. Не володіючи кольором, але в досконалості запам'ятовуючи світлові ефекти, фотографія в результаті змогла повторити імпресіоністичну манеру – основну течію живопису того часу. Майстри так званої пікторіальної фотографії старались уникати буквальної вірогідності. Недосказаність, розмитість зображення, самодостатній образ стають головними складовими стилістики фототворчості. Це досягалося шляхом відновлення прийомів самої зйомки і наступної роботи зі знімками - сюди відноситься використання об'єктива, що м'яко-малює, (спроба забрати деталі), поява більш виразного тону. Іноді фотограф одержував знімок в єдиному екземплярі, що ще раз доказувало близькість фотографії і класичних образотворчих мистецтв. Майстри, що працюють у цій манері, утверджували пріоритет категорії настрою, враження замість достовірності і подібності з натурою. Класиками напряму, що ввійшли в історію фотографії, стали К. Пюйо і Р. Демаші у Франції, Е. Нотман у Німеччині, Н. Андрєєв у Росії, а також австрійська фотографічна співдружність, що мала назву «Трилистник».
Фотографія була створена як метод найбільш достовірного відображення світу. Довгі роки пішли на те, щоб домогтися технічно точної передачі реальності. І коли це стало під силу фотографам, відбувся відхід від «фотографічного об'єктивізму» вбік суб’єктивного бачення з метою передачі емоціональної суті. Фотографів зацікавила виразність схопленої миті. Завдяки цьому у фотографії почали цінувати не документалізм і правдиву фіксацію, а виразність, емоційність, що досягались м'яким малюнком ліній і відсутністю деталей. Освоївши технічні новації, фотографи стали працювати над тим, щоб змінити зображення, стилізувати його. Таким чином, коли фотографія досягла статусу найбільш правдивого документа, деякі майстри світлопису відмовилися від цього заради перадачі емоцій і відчуттів, оскільки симуляція як така, на їхню думку, суперечила принципам мистецтва. Процес відмовлення від об’єктивізму був цілком закономірний. Фотографія розвивала свою художню мову і новий спосіб вираження.
Однак пошук у фотографічній творчості продовжувався. Як тільки фотографія досягла формальної виразності, змогла передати настрій, імітувати живопис чи графіку, даний етап був завершений. Автори-новатори 20-30-х рр. XX ст. знову звернулись до чіткої реалістичної фотографії, відмовившись від перекручування зображення при обробці матеріалів. Але це був зовсім інший реалізм. Він прагнув досліджувати властивості об'єктів і відкривати нові, не помітні повсякденному погляду. Це був ще один крок у розвитку фотографічної мови. Використовуючи техніку, чітко фіксуючу дійсність, фотографи стали показувати явища, предмети з досить незвичайних ракурсів чи в якомусь незвичному ключі. Фотографія почала відкривати новий світ, що існує поруч, але котрий під силу розглянути тільки за допомогою об'єктива камери. Майстрів світлопису 20-30-х рр. інтересувала перспектива. Саме в такий спосіб фотографія робить свої відкриття: будь-який дріб'язок перетворюється в образ, а будь-яка мить стає вічністю. Світ змінюється щосекунди, і цей вихоплений з часу і простору елемент реальності є найбільш виразним.
Усі ці творчі знахідки дозволяли показувати навколишню нас дійсність з іншої позиції - з тієї, котру може відкрити тільки фотограф. Отже, це був новий напрямок у мистецтві світлопису, нове бачення, що спиралося уже винятково на фотографічний спосіб сприйняття світу.
Цей період в історії становлення мови фотографії зв'язаний з іменами багатьох художників. Одним із найбільш яскравих представників нового напрямку можна вважати Олександра Родченко. Будучи різноплановим художником, виявляючи себе майже у всіх сферах образотворчої творчості (живопис, книжкова ілюстрація, театр, кіно, реклама), Родченко не тільки створив ряд блискучих знімків, але і розробив цілу систему навчання фотомайстерності. Не можна також не згадати про Бориса Ігнатовича - новатора вітчизняної фотографії, що запропонував декілька універсальних прийомів організації фотокадру.
Однак розвиток фотографічної мови продовжувався, вона постійно трансформувалася. Цей процес характерний для усього світового фотомистецтва. Період рубежу Х1Х-ХХ ст. дав світу незвичайно багато майстрів, що так чи інакше сприяли розвитку нових форм мови фотографії.
Два вищезгаданих напрямки - це усього лише віхи історичного розвитку фотографічної мови, що ілюструють становлення фотомистецтва. Процес пошуку нових засобів виразності не припинявся протягом усього XX ст. Сюди відносяться й експерименти зі студійною зйомкою, коли всіма доступними засобами можна було видозмінити об'єкт зйомки і тим самим додати йому максимальну виразність, і досліди, проведені за допомогою хімічних процесів при ручному друкуванні. Період, що почався після 30-х рр., підготував ґрунт для наступного етапу розвитку фотографії і дозволив перейти до освоєння нових тем у творчості.
Продовжуючи розмову про історію розвитку фотографічної мови, згадаємо, що перша половина 30-х років ознаменувала собою народження новаторських плинів у фотографії, домінантою яких стали об'єктивізм, ясність і виразність зображення як документа.
Однак цікаво, що уже в другій половині 30-х років, у першу чергу в країнах Західної Європи й Америки, пікторіальна фотографія (чи як її ще називали, «облагороженая техніка») знову зайняла ведучі позиції. Але цей крок був не стільки поверненням до естетики попередньої епохи, скільки освоєнням колишніх сюжетів на новому етапі розвитку техніки. Майстри світлопису пробували різноманітні нові засоби вираження, продовжуючи модернізувати фотографічну мову. Багато хто з них знову звернулися до м’якорисуючої оптики, але були і цілком інші екслерименти, починалися спроби стилістичних новацій. Розроблялись технології, що наближають світлопис до графіки: соляризація, ізогелія, барельєф і т. д.
Так виникає сюрреалізм у фотографії. Чи точніше було б сказати, що сюрреалізм освоює фотографію для досягнення своіх художніх цілей. Світлопис стає ще однією сферою, у якій починає жити новий напрямок образотворчого мистецтва. Сюрреалізм знайшов своє відображення в живописі, графіці, кіно, театрі, літературі, і було б дивно, якби він не проявився у фотографії. Будучи не просто плином у мистецтві, але, скоріше, способом мислення, сюрреалізм намагався не тільки «змінити життя», але і «перетворити світ». У фотографії це виражалося в поверненні до образності й відмові від документалізму, у широкому застосуванні монтажу зображень, колажу. Наріжним каменем будь-якого твору сюрреалістів був образ як самостійний виразний знак.
Яскравим прикладом сюрреалістичного методу у фотографії є творчість Ман Рея. У будь-якому енциклопедичному довіднику по історії мистецтва Ман Рей прилічений до сюрреалістичного напрямку насамперед як фотограф-новатор. Він експериментував з соляризацією, досліджував ефекти лабораторної техніки і різноманітного освітлення, створював дуже виразні образи сучасників.
Цінність фоторепортажу про воєнні події полягає насамперед у тім, що знімок здобуває статус живого свідоцтва трагедії війни. Знімки воєнних подій дійсно унікальні.
Фотографи, що успішно працювали в жанрі воєнного репортажу, ввійшли в історію як творці повноцінних циклів, що зображали бої і типажі воїнів. Це були американці Стейхен, В. Юджин Сміт, Маргарет Берк-Уайт, французькі майстри Робер Капа й А. Картьє-Брессон. Серед вітчизняних фотокореспондентів теж було чимало талановитих авторів, що створили візуальну хроніку військових подій, що відбувалися на території Радянського Союзу.
Що стосується післявоєнних тенденцій у фотографії, то вони були зовсім різними. Репортаж став одним з ведучих жанрів - друковані видання вимагали, щоб текстову інформацію супроводжував візуальний ряд фотографій. Саме в післявоєнні роки одержав свій розвиток той вид репортажної творчості, що існує і сьогодні. Її мова найбільш доступна і є найбільш розповсюдженою. Поступово репортаж ділиться кілька видів. Це насамперед так звана інформаційна фотографія, ціль якої дати ясну картину якій -небудь події. Такі знімки у величезній кількості використовуються в засобах масової інформації, і найчастіше художня виразність для них не саме головне.
Ситуаційна фотографія вихоплює з матеріалу реальності момент, що, як правило, не має якогось інформаційного чи історичного значення, і він зафіксований тільки тому, що автор уловив у ньому деякий підтекст. На перший погляд це може бути зовсім звичайний епізод, однак фотограф намагається розкрити його внутрішній, глибинний зміст, хоче показати те, що не лежить на поверхні. Дуже часто художник знаходить своїх героїв на вулиці, у транспорті - словом, у найбільш звичних місцях.
Фотографія подій, навпаки, присвячена історично або соціально значимим моментам. Найчастіше потрібно відзняти досить велику кількість кадрів, щоб потім вибрати один чи два, котрі виявляться знаковыми для даної події. Прикладом такого репортажу завжди були фотосесії, зроблені в період яких-небудь соціальних чи політичних конфліктів.
Однак глянсові журнали вимагали не тільки репортажний матеріал, і тому починає активно розвиватися «гламурна» і рекламна фотографія. Індустрія моди, реклами, кіноіндустрія, шоу-бізнес мали потребу в створенні певних образів, що повинні були набути статусу ідола, будь то модна річ, знаменитий бренд чи обличчя кінозірки.
Якщо метою репортажного фото була достовірна передача події, точна фіксація побаченого, і часто (хоча і не завжди) художність у ньому відходила на другий план, то в індустрії моди і реклами усе було інакше. Тут фотографам відкривалася можливість творчого підходу, чи, гово-рячи сучасною мовою, креативу. Ця сфера була відмінним полем для експериментів. Мода, реклама, а потім кіноіндустрія і шоу-бізнес уже з 1940-х років бачать у фотографії метод спілкування з глядачем, а значить - споживачем. З'являється ряд блискучих майстрів, чиї роботи не просто відповідають якимсь утилітарним вимогам, але і є справжнім мистецтвом. У 1950-і роки це були Ірвінг Пенн, Джон Роулінгс, Віктор Кеплер. У 1960-70-і роки - Грег Горман, що створив портрети кінозірок, музикантів і який успішно працював в області реклами (приміром, для фірми Сапоп); не можна також не згадати Енді Ворхола, класика поп-арту. У 1980-і -Херб Рітс, один з ведучих майстрів фотографії моди і чудовий портретист, і, звичайно, Хельмут Ньютон, що не боявся експериментів і блискуче втілював нові ідеї протягом усієї своєї творчої кар’єри. У результаті великого попиту фотографія для глянсових журналів отримала широкі можливості для розвитку і згодом виділилася в абсолютно самостійний жанр.
Підводячи підсумок, можна сказати, що фотографічна мова постійно знаходиться в розвитку, постійно збагачується. Кожне технічне нововведення неодмінно освоюється з ціллю створення того чи іншого художнього ефекту. Сьогодні ми є свідками того, який творчий імпульс дає світлопису застосування цифрових технологій.
Що є пікторіальна фотографія? Це відмова від подробиць, деталізації, узагальнення, образність. Є два шляхи в пікторіальщиків - оптичний і хімічний.
Прихильники першого чаклують над зображенням за допомогою оптики. Найбільш популярним є застосування об'єктива типу "Монокль".
Великою популярністю користується спосіб обробки позитива під назвою "псевдобромойль" Бромойль - бромомасляний процес. Зараз простіше його імітувати, ніж створювати за тією технологією, що застосовувалася на початку 19 століття.
Суть його в тім, що позитив обробляється олійною фарбою, а пристає вона в місцях тіней, а у світлах - змивається. Зараз ми просто фарбуємо позитив фарбою й самі стираємо ластиком або шкребком те, що хочемо, а тим самим акцентуємо увагу на ділянках, які хочемо виділити. AgBr + Na2(S2O3) ---і Na [Ag2O3] + NaBr
