Перевизначення переривань

Repeat

Begin

Begin

Uses

Begin

Var

End

Var

Var

Public

Private

Public

constructor Init (x,y: integer);

procedure Show; virtual;

procedure Hide; virtual;

procedure Move (Da, Db: integer);

destructor Done;

end;

У цьому прикладі в якості схованих оголошені поля А и В, а також методи Hide і Move. У той же час методи Init, Show і Done мають тут статус загальнодоступних. Читач уже зрозумів, що кожна чергова директива PRVATE чи PUBLIC скасовує дію попередньої директиви. При цьому, якщо в описі типу зазначених директив нема, за замовчуванням вважається, що всі поля і методи цього типу загальнодоступні.

Поля і методи об'єкта, оголошені після директиви РRVАTЕ, будуть доступні тільки в межах даної програми чи модуля. Однак якщо цей об'єкт міститься в підключеному до програми модулі, ідентифікатори прихованих полів і методів виявляться для програміста невидимі. При цьому сам об'єкт буде цілком відкритий для використання. Для чого це потрібно? Наприклад, якщо це комерційний додаток, цілком природно, що його творці обмежують доступ користувачів до подробиць реалізації даного додатка (у результаті додатком можна користатися, але його не можна модифікувати на свій смак). Крім того, часто має сенс обмежити доступ до деяких полів і методів об'єкта, щоб програміст випадково (по недогляду) не вніс у них змін, які можуть спричинити непередбачені наслідки.

Системно- залежні розширення

У даній главі зосереджені описи вбудованих у Turbo Pascal засобів, орієнтованих на безпосередній доступ до можливостей операційного середовища, в оточенні якого працює система Turbo Pascal, - операційної системи MS-DOS, a також до оперативної пам'яті і пристроїв персонального комп'ютера.

Набір цих засобів включає безпосередній доступ до оперативної пам'яті по фізичних адресах, включаючи настроювання Pascal-змінних на конкретну адресу, доступ до портів (також по їх номерах), виклик переривань і функцій операційної системи, явну роботу з кодами команд центрального процесора. Сюди ж примикає оверлейний механізм, який дозволяє будувати великі програми, що перевершують по розмірах об’эм оперативної пам'яті.

Дані засоби в сукупності дозволяють у максимальный ступені використовувати можливості апаратури й операційної системи персонального комп'ютера і значно збільшують потужність мови Turbo Pascal. Для детального ознайомлення із системно-орієнтованими розширеннями мови варто звернутися до фірмових матеріалів поТurbоРаsсаl

Налагодження змінних

Як відомо, пам'ять під змінні приділяється автоматично при вході в ту підпрограму, де вони описані. Однак Тurbо Pascal містить засоби, що дозволяють впливати на розміщення змінних в оперативній пам'яті. Конкретно, є два способи завдання розташування змінних. По-перше, можна визначити розміщення змінної в тій області пам'яті, що уже відведена для збереження деякої іншої змінної. Наприклад, нехай у поточному (чи в деякому охоплюючому) блоці описана змінна А.Тоді опис змінної В виду

var В: Т absolute A;

де Т - деякий тип, задає розміщення змінної в тій же області пам'яті, у якій міститься перемінна А. Важливо розуміти, що у випадку такого опису нова область для збереження змінної В НЕ ВИДІЛЯЄТЬСЯ. Крім того, істотним є той факт, що змінні А и В можуть бути будь-яких (зокрема, різних) типів і отже можуть займати різні об’єми пам'яті. Ніяких перевірок на цей рахунок не робиться. Таким чином, можна вважати, що приведений приклад задає розміщення змінних А и В ПОЧИНАЮЧИ з тої самої адреси.

Таке сполучення пам'яті для різних змінних використовується, в основному, для досягнення більшої ефективності об'єктного коду, а також для виключення громіздких операцій перетворення типів у деяких спеціальних випадках.

Розглянемо кілька прикладів.

У випадку інтенсивних операцій над рядками приходиться досить часто звертатися до стандартної функції Length, яка повертає поточну довжину рядка-параметра. З іншого боку, структура представлення рядків у пам'яті однозначно визначає нульовий байт рядка як місце збереження її поточної довжини. Тому можна використовувати, таку техніку роботи з рядками: крім опису самого рядка, увести додаткову змінну типу byte:

S: string[80];

L: byte absolute S;

Пам'ять під змінну L буде відведена там же, де по визначенню розміщений нульовий байт рядка. Отже, значення змінної завжди буде збігатися з результатом виклику Length (S). Природно, доступ до байта з довжиною за допомогою простої змінної приводить до більш компактного тексту програми і більш ефективному коду.

Наступний приклад ілюструє сполучення в пам'яті, змінних різних типів. Наступне опис:

I: longint;

R: record;

HiI, Loi: word

L absolute I;

уможливлює безпосереднє звертання до частин змінної I за допомогою конструкцій R.Hi і R.Loi. Tаким чином, Turbo Pascal, власне кажучи, допускає ще один спосіб неявного перетворення типів.

Конструкція зі службовим словом absolute застосовна і до параметрів підпрограм. Так, якщо параметр процедури специфікований як безтиповий, то можна інтерпретувати цей параметр необхідним чином, наприклад:

procedure P (var Par);

M: array[1..100] of real absolute Par;

end;

Усередині процедури P безтиповий параметр Par буде трактуватися як масив зі ста дійсних чисел, при цьому фактичний параметр може іменувати змінну будь-якого типу. Ще раз нагадаємо, що ніяких перевірок на відповідність у таких випадках не робиться, тому при роботі з такими змінними необхідна підвищена акуратність.

Другий спосіб настроювання дозволяє розмістити змінну довільного типу в деякомусь (буд-якому) місці оперативної пам'яті, починаючи з заданої фізичної адреси, що повинна бути зазначеною після службового слова absolute у виді пари "сегмент: зсув". Наприклад, опис:

var CrtMode: byte absolute $0040:$0049

визначає розташування змінної CrtMode у сегменті з адресою $0040 і зсувом відносно початку цього сегмента $0049. Цей спосіб настроювання змінних застосовується, в основному, для ефективного доступу до внутрішніх даних операційної системи і вимагає особливої уважності і точного знання адрес розташування системної інформації. Обидві константи у випадку завдання фізичної адреси повинні бути цілого типу і не можуть виходити за межі діапазону $0000.. $FFFF (тобто 0.. 65535).

Як приклад розглянемо техніку прямого звертання до відеопам'яті дисплейного адаптера, що часто використовується для побудови багатовіконних інтерфейсів і систем меню в текстовому режимі роботи дисплея.

Відомо, що для кольорового адаптера область пам'яті, у якій зберігається "образ" екрана дисплея в текстовому режимі роботи, починається із сегмента з адресою $B800 (точніше, така адреса власної відеопам'яті адаптера); у цій відеопам'яті кожному знакомісцю (одній позиції символу на екрані) відповідає два байти: один байт для коду відображуваного символу й один байт для колірних атрибутів символу (колір фону, колір самого символу, ознака мерехтіння). Таким чином, для звичайного режиму роботи дисплея (25 рядків по 80 символів у рядку) можна в такий спосіб описати структуру відеопам'яті

var

ColorBuffer: array[1..25,1..80] of

record

Symbol: char;

Attribute: byte

end

absolute $B800:$0000;

Далі в програмі присвоювання окремим елементам масиву ColorBuffer будуть приводити до негайного відображення отриманих значень на екрані (при цьому необхідно ще знати структуру байта з колірними атрибутами). Так наприклад, використовуючи системні константи, що позначають припустимі кольори, можна в такий спосіб формувати зображення на екрані:

with ColorBuffer[13,40] do

begin Symbol:= '*';

Attribute:= (Red shi 4) and Yellow

end;

Цей оператор виведе в середину екрана символ '*' жовтого кольору на червоному фоні.

Оверлеї

Використання мови Turbo Pascal для програмуванні реальних задач у ряді випадків ускладнюється обмеженнями зв'язаними з розміщенням великих програм в оперативній пам'яті. У загальному випадку без використання спеціальних засобів максимальний розмір програми не може перевищувати обсяг вільної оперативної пам'яті.

З метою подолання цього природного обмеження в системі Turbo Pascal мається спеціальний механізм, що називається оверлейним. Застосування оверлейного механізму дозволяє розробляти великі і складні програми, розмір яких значно перевищує об’єм оперативної пам'яті.

Базовим принципом оверлейного механізму є представлення програми у виді сукупності фрагментів, що поперемінно займають ту саму область оперативної пам'яті. При необхідності виконання того чи іншого фрагмента він завантажується в оперативну пам'ять, витісняючи з неї фрагмент, що виконувався раніше.

Оверлейний механізм є відомим і найбільш поширеним методом подолання обмежень по оперативній пам'яті при відсутності в операційної системи засобів віртуалізації пам'яті. Крім системи Turbo Pascal, розвитий оверлейний механізм використовується, наприклад, при формуванні об'єктного коду в системі Сlіррег. Як правило, алгоритм розміщення і видалення оверлейних фрагментів реалізується спеціальним системним монітором, який розташовують в коді розроблювальної програми.

Природно, оверлейна програма буде виконуватися повільніше, ніж виконується (чи могла б виконуватися) еквівалентна їй звичайна програма, за рахунок часу підкачування оверлейних фрагментів. Однак це уповільнення є необхідною платою за виграш у загальному розмірі програми.

Засоби побудови оверлейних структур у мові Turbo Pascal досить прості для використання (зберігаючи в цьому відношенні загальний дух ясності і компактності мови Pascal), і базуються на наступних основних принципах.

1. Оверлейна програма повинна бути реалізована як керуюча (резидентна) частина, що постійно буде знаходитися в пам'яті, і декілька оверлейних фрагментів, коди яких будуть поперемінно завантажуватися в спеціальний оверлейний буфер в оперативній пам'яті, що автоматично виділяється між сегментом стека і динамічною областю пам'яті. За замовчуванням для оверлейного буфера вибирається мінімальний можливий розмір, але під час виконання програми його розмір може бути легко збільшений шляхом виділення додаткової області.

2. Оверлейні фрагменти повинні бути оформлені у виді МОДУЛІВ, з спеціальною директивою {$О+}.

3. Ніяких додаткових мовних конструкцій для оверлейного механізму не передбачено; усі засоби керування оверлеями зосереджені в системному модулі Overlay.

4. При трансляції оверлейної програми Turbo Pascal-компілятор працює в так: керуюча (не-оверлейна) частина програми оформляється у виді EXE-файлу; всі оверлейні частини (тобто коди модулів) об’єднуються у файл із тим же самим ім'ям, але з розширенням. OVR:

Усі звертання до оверлейних процедур і фуикцій повинні здійснюватися за допомогою далекого типу викликів. Для цього такі підпрограми (чи оверлейні модулі в цілому), а також основну програму необхідно компілювати з включеною директивою $F чи додавши після заголовка підпрограм службове слово far.

5. Основна частина оверлейнї програми повинна, зрозуміло, містити оператор uses, у якому перелічуються використовувані оверлейні модулі (у цьому ж описі можуть бути зазначені і не оверлейні модулі, використовувані програмою). Першим модулем в описі повинний бути зазначений системний модуль Overlay. Крім того, слідом за цим описом повинні розміщатися директиви компілятора, що вказують, які модулі з перерахованих в описі uses є оверлейними. Кожна така директива має вид:

{$О Ім'я_модуля}

Ім'я модуля в цій директиві повинне ідентифікувати дисковий файл із кодом оверлейного модуля. Допускається вказівка дисковода і/або адреси модуля. Розширення імені (. TPU) може бути опущено.

Помітимо, що з усіх системних модулів TurboPascal у якості оверлейного може бути використаний ТІЛЬКИ модуль Dos.

6. У тілі головної програми перед першим звертанням до якої-небудь оверлейної підпрограмі повинний бути виклик стандартної процедури OvrInit з модуля Overlay. Ця процедура ініціалізує підсистему керування оверлеями; єдиним її параметром є рядок з ім'ям файлу, у якому зібрані коди оверлейних модулів (ovr-файл).

Нижче приведений простий приклад оверлейної програми, що складається з головної програми і двох оверлейних модулів. Цей приклад входить у групу демонстраційних файлів стандартного постачання системи Turbo Pascal.

{ $F+,O+} { директиви $F, $0 включені }

program OvrDemo;{ головна частина оверлейної

програми }

{ У uses-списку повинний бути зазначений модуль Overlay, a також оверлейні модулі; указівка модуля Crt показує, що в списку повинні бути усі використовувані в програмі модулі }

Overlay, Crt, OvrDemol, OvrDemo2;

{ $0 OvrDemol} { Вказівка оверлейних модулів з }

{ $0 OvrDemo2} { числа зазначених у uses-списку }

{ Використовуємо засоби модуля Crt }

TextAttr:= White; ClrScr;

{ Ініціалізація системи керування оверлеями }

OvrInit('OVRDEMO.OVR')

if OvrResult <> 0 then

Writeln('Помилка: ', OvrResult); Halt(l)

end;

{Коди процедур Writel і Write2, розташовані в оверлейних модулях, будуть при виконанні програми поперемінно завантажуватися в оверлейний буфер }

Writel; Write2 until

KeyPressed

end.

Файл OVRDEM01.PAS {$0+,F+} unit OvrDemol; interface procedure Writel; implementation procedureWritel; begin Writeln('Один... '); end; end.

Файл OVRDEMO2.PAS {$0+,F+} unit OvrDemo2; interface procedure Write2; implementation procedure Write2; begin Writeln('Два...'); end; end.

Переривання і системні виклики

Стандартні модулі системи Turbo Pascal містять дуже великий набір засобів для різних застосувань, що використовують більшість можливостей операційної системи MS-DOS. Проте в багатьох випадках виникає необхідність прямого звертання до MS-DOS як для одержання більшої ефективності програми, так і з метою використання деяких специфічних засобів операційної системи.

Для цих цілей у системному модулі Dos маються дві стандартні процедури. Перша процедура має ім'я Intr і дозволяє безпосередньо викликати програмні переривання, через які і реалізується доступ до всіх ресурсів операційної системи. Заголовок цієї процедури виглядає в так:

Intr (IN: byte; var Regs: Registers)

Зміст параметрів наступний:

- IN - номер програмного переривання, яке необхідно викликати (0..255);

- Regs – запис за допомогою якого передаються параметри зазначеного переривання. Тип цього запису Registers визначається в модулі Dos так:

type

Registers = record

case integer of 0:(AX,BX,CX,DX,BP,SI,DI,DS,ES,

Flags:word);

l:(AL,AH,BL,BH,CL,CH,DL,DH:byte)

end;

Структура цього запису моделює набір регістрів центрального процесора (варіанти в цьому записі відбивають той факт, що з першими чотирма регістрами можна працювати або як з єдиними словами, або з їх старшими і молодшими частинами по окремості).

При виконанні процедури Intr значення полів AX, BX, СХ, DX, ВР, SI, DІ, DS і ЕS запису-параметра завантажуються в однойменні регістри ЦП. Після цього процедура реалізує виклик переривання з номером IN. Після того, як переривання буде виконане, новий уміст цих регістрів записується в запис Regs (цей запис передається в процедуру як параметр-змінна) у ті ж поля, а вміст регістрів прапорів розташовується в поле Flags. Таким чином, у програмі стають доступними результати виклику переривання.

Ця процедура не може використовуватися для виклику тих переривань, що вимагають завдання визначених значень регістрів SP чи SS чи змінюють значення цих регістрів. Для роботи з процедурою Intr потрібно детальне знання семантики, параметрів і результатів викликуваного переривання. Ці відомості містяться в технічних посібниках no операційній системі MS-DOS. Нижче приводиться простий приклад використання процедури Intr для визначення розмірів основної і розширений (extended) оперативної пам'яті ЕОМ. Параметрами процедури TotalMemory є змінні DosMemory і ExtMemory, у которі будуть поміщений розмір пам'яті, що адресується DOS, в одиницях по lК, і розмір розширеної оперативної пам'яті (з адресами, більшими 1 МБ). Процедура використовує переривання із шістнадцятьковими номерами $12 і $15, які, власне, і реалізують відповідні запити до операційної системи.

procedure TotalMemory(var DosMemory,ExtMemory:word);

var

Regs; Registers;

begin

with Regs do

begin

Intr($12,Regs);

DosMemory:= АХ;{у полі АХ повертається розмір основної пам'яті};

AX:=$8800;{параметр виклику}

Intr{$15,Regs);
ExtMemory:= АХ {у полі АХ повертається розмір розширеної пам'яті}

end

end;

Ця процедура може бути використана, наприклад, так:

uses

Dos; var

DosM, ExtM: word;

procedure TotalMemory (varDosMsmory,ExtMamory: word);

begin

TotalMemory(DosM,ExtM);

Writeln('Ocновна пам'ять DOS = ',Dos,'K');

Writeln('Pозширена пам'ять = ',Ext,'K') end.

Друга процедура, використовувана для звертання до операційної системи, має ім'я MsDos і реалізує виклик конкретного переривання із шістнадцятьковим номером $21. Справа в тім, що дане переривання виконує велику кількість дій, об'єднаних під загальною назвою "функції MS-DOS". Тому для більш комфортабельного звертання до цих функцій доступ до переривання $21 виділений в окрему процедуру.

Єдиним параметром процедури MsDos є запис типу Registers.

MsDos (var Regs: Registers)

Результат звертання до процедури MsDos буде той же самий, що і звертання до функції Intr з номером переривання $21.

Простий приклад використання процедури MsDos приведений нижче. Програма використовує функцію з номером 9 (цей номер передається через регістр АН) для виведення на екран тексту вітання. Через регістри DS і DX передається адреса першого байта виведеного рядка, що повинний завершуватися символом '$'.

program UseMsDos; uses

Dos; const

Msg: string = 'Привіт!$'; var

Regs: Registers; begin

with Regs do begin АН:= 9; DS:= Seg>(Msg), DX:= Ofs(Msg[l]) end;

MsDos(Regs) end.

Доступ до пам'яті і портів

У мові Turbo Pascal реалізовані три визначених масиви, що позначаються наступними ідентифікаторами:

Mem

MemW

MemL

Ці масиви використовуються для прямого доступу до пам'яті, інтерпретуючи її як таку, що складається з елементів різного формату. Кожен елемент масиву Mem являє собою байт (має тип-byte), кожен елемент Mem -слово (тип word), а елемент масиву Mem - тип longint (подвійне слово).

Для доступу до елементів цих масивів використовується спеціальний синтаксис, аналогічний адресації в конструкції absolute: як індекс цих масивів указуються два вирази типу word, розділені символом ':' двокрапка). Значення цих виразів задають фізичну адреса елемента пам'яті. Приведемо кілька прикладів:

Mem[$0040:$0049]:= 7;

Data:=Mem[Seg(V):Ofs(V)];

MemLong:=MemL[64:3*4];

Перший оператор зберігає значення 7 у байті з адресою$0040: $0049. Другий оператор поміщає значення довжиною слово, записане в перших двох байтах змінної v, у змінну Data. Третій оператор поміщає значення типу longint, записане за адресою $0040:$OOOC, у змінну МемLоng.

Звертання до оперативної пам'яті по фізичних адресах використовується, як правило, у тих випадках, коли необхідне максимально ефективне (без звертань до переривань) коректування системної інформації MS-DOS.

Для доступу до портів введення-виведення центрального процесора Intel 80x86 у мові Turbo Pascal реалізовані два визначених масиви, що позначаються ідентифікаторами

Port

PortW

Обидва масиви є одномірними і кожним їхнім елементом є якийсь порт введення-виведення; індекс масиву відповідає адресі порту. Як індекс допускється вираз типу word. Елементи масиву Port мають тип byte, елементи масиву PortW- тип word.

Коли елементу масиву Port чи РоrtW присвоюється значення, ця дія інтерпретується як виведення значення в обраний порт. Коли елементи масиву Port чи PortW виступають як операнди у виразах, то доступ до порту розуміється як введення з обраного порту. Приведемо кілька прикладів:

Port[$20,]:=$20;

Port[Base]:= Port[Base] xor Mask;

while Port[$B2] and $80= 0 do; { чекання}

Використання масивів Port і PortW обмежено тільки в тім відношенні, що елементи цих масивів не можуть використовуватися в якості параметрів-змінних. Більш, того, посилання на весь масив Port чи PortW (без вказівки індексів) не допускаються.

Приведемо приклад доступу до порту клавіатури (номер порту $60 чи $64) для керування швидкістю руху курсору (маються на увазі дві характеристики -частота переміщення курсору на екрані при довготривалому натисканні клавіші керування курсором і початкова затримка, переміщення після натискання цих клавіш). Пояснення містяться в програмі у виді коментарів; програма складена на основі рекомендацій електронного довідника PC-Help. Коди режимів визначаються значенням змінної Mode.

program RepeatMode; {Установка режимів руху курсора}

uses

Crt;

var

Mode: byte, { Значення, що розташовується в порт $60 ($64) і містить коди режимів:

}

begin

{ Mode:=$7F,- } {усе саме повільне}

Mode:=$00; { усе найшвидше }

Port[$60]:=$F3; { Посилаємо в порт команду }

Delay(10); { Затримку велить робити PC Help}

Port[$60]:=Mode { Посилаємо в порт значення Mode}

end.

Досить частою є ситуація, коли в програмі необхідно визначити власні алгоритми реакції на переривання операційної системи, скасувавши при цьому стандартні реакції. Мова Turbo Pascal підтримує такі можливості введенням процедур спеціального виду. Заголовок таких процедур повинний мати стандартний набір параметрів, що виглядають так:

procedure IntHandler (Flags,

CS, IP, AX, BX, CX, DX,

SI, DI, DS, ES, BP: word);

Допускається завдання тільки деяких з цих параметрів, але при цьому їхній порядок повинний обов'язково зберігатися:

procedure IntHandler{DI,ES,BP: word);

procedure IntHandler(SI,DI,DS,ES,BP: word);

Додавання інших параметрів у заголовок не допускається, хоча ніяких діагностичних повідомлень у цьому випадку не видається.

Далі, після заголовка процедури, призначеної для визначення власної реакції на переривання, і перед її блоком повинно стояти службове слово interrupt, що завершується крапкою з комою. Загальний вид такої процедури показаний нижче.

procedure IntHandler (Flags, CS, IP, AX, BX, CX,

DX, SI, DI, DS, ES, BP: word); interrupt;

begin

end;

Регістри центрального процесора передаються в процедуру в якості (псевдо) параметрів, так що в процедурі їх можна використовувати і змінювати. Якщо використовуються не всі регістри, то список параметрів, як було сказано, можна скоротити.

При активізації процедури обробки переривань вона автоматично зберігає поточний стан усіх регістрів (незалежно від того, які з них зазначені в заголовку процедури) і ініціалізує регістр DS. Це можна виразити командами ассемблера:

PUSH AX

PUSH BX

PUSH DX

PUSH SI

PUSH DF

PUSH DS

PUSH ES

PUSH BP

MOV BP,SP

SUB SP,LocalSize

MOVAX, SEG DATA

MOV DS,AX

При виході з процедур обробки переривань стан регістрів автоматично відновлюється і виконується спеціальна команда повернення з переривання:

MOV SP,BP

POP BP

POP ES

POP DS

POP DI

POP SI

POP DX

POP CX

POP BX

POP AX

IRET

Процедура обробки переривання може модифікувати свої параметри. Коли ця процедура поверне керування, зміна описаних параметрів приведе до зміни умісту відповідних регістрів. Це може виявитися корисним, коли процедура використовується в якості користувальницького сервісного засобу, аналогічного викличу функції DOS по перериванню $21.

У процедурах, призначених для обробки переривань, одержуваних від апаратних схем, варто утримуватися від використання яких-небудь операцій введення-виведення або розподілу пам'яті, оскільки вони не є реентерабельними. Через їх не реентерабельність в процедурах обробки переривань не можна також використовувати ніяких функцій DOS.

Власне перевизначення деякого переривання виробляється звертанням до стандартної процедури SetIntVec модуля Dos. Перший параметр цієї процедури визначає номер переривання, другий параметр повинний містити адресу нової процедури, що буде автоматично запускатися при виникненні зазначеного переривання. При цьому адреса старої реакції на переривання буде загублена. Щоб зберегти попередню реакцію (наприклад, для її відновлення через якийсь час), можна скористатися стандартною процедурою GetIntVec, що присвоює другому параметру-змінній адресу поточної реакції на переривання з номером, обумовленим першим параметром.

У наступному прикладі перевизначається переривання з номером $l, що виникає при натисканні комбінації клавіш Ctrl-Break. Адреса процедури старої (стандартної) реакції на це переривання запам'ятовується в змінній IntlBSave і перед завершенням програми відновлюється.

uses

Dos; const

BreakFlag: boolean = false, var

IntlBSave: pointer;

{$F+}

procedure BreakHandler; interrupt;

{ Процедура, що буде викликатися }

{ при натисканні комбінації Ctrl-Break }

begin

BreakFlag:= true;

end;

{$F-}

begin

{ Одержуємо адресу стандартної реакції }

GetIntVec($l,IntlBSave);

{ Замість нього встановлюємо адресу своєї процедури }

SetIntVec($l,@BreakHandler);

WriteLn('Press Ctrl-Break to exit');

{ Запускаємо цикл, що завершиться }

{ коли BreakFlag стане рівним true, тобто }

{ при виникненні переривання lВ }

repeat

until BreakFlag,

{ Відновлюємо первісну адресу реакції }

SetIntVec($lB,IntlBSave);

end.

Більш докладні відомості про переривання і техніку перевизначення переривань можна дістати в технічній документації по операційній системі MS-DOS і у фірмових посібниках із системи Turbo Pascal.