Категорія роду

ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ІМЕННИКА

Частиномовною ознакою іменника є граматичне значення предметності, закладене в основний зміст категорії. У мові предметність передається рядами або групами співвідносних форм слів, які одночасно з основним, категоріальним, можуть виражати часткові граматичні значення, зумовлені різновидами змісту категорії іменника, до яких належать родова і числова ознаки предмета. Значення предметності, роду та числа утворюють систему диференційних ознак категорії іменника, які грунтуються на понятійних категоріях субстанціальності (предметності), від-') несеності до статі і кількості. Система значень кожної *з* морфологічних категорій імені, зокрема категорій відмінка, роду і числа, має відповідну структурну організацію; або план змісту. Його формують семантично протиставлені', але однорідні значення; або компоненти, які дістали назву грамем, напр.: грамема чоловічого і грамема жіночого роду, грамема однини і грамема множини, грамема називного відмінка і т. ін. За кількістю грамем граматична * категорія є двочленною (категорія числа), тричленноюх (категорія роду), семичленною (категорія відмінка), •

У системі граматичної семантики грамеми кваліфікуються як узагальнені абстрактні поняття, виражені однотипними рядами словоформ або системою форм слів, тобто парадигмою. Всередині кожної парадигми конкретні словоформи протиставляються за значенням і граматичним вираженням, напр.: числова парадигма з грамемами однини і множини: вершник — вершники, рука — руки. Формальну структуру, або план вираження, утворюють конкретні словоформи, де граматичні значення передаються словозмінними, зрідка словотвірними афіксами, при цьому афікс-закінчення може одночасно виражати кілька значень, тобто вказувати на відмінок, рід, число.

Категорія роду іменника — несловозмінна (класифікаційна) самостійна морфологічна категорія, яка в типових виявах має диференційовану сукупність афіксів (флексій і суфіксів) для свого вираження, поєднує семантико-граматичний зміст назв істот на ґрунті їхнього стосунку до біологічної статі або недорослості та формально-граматичний зміст назв неістот і складається з грамем чоловічого, жіночого і середнього роду.

На противагу іменниковій морфолого-синтаксичній категорії відмінка як категорії з суто семантичною спрямованістю — категорії роду притаманні семантичні ознаки і формальні. Формальними ознаками вона зближується з граматичними формальними класами, найтиповішими репрезентантами яких виступають типи відмін іменника та дієвідмін дієслова. У цих іменникових і дієслівних формальних класах спостерігаємо досить чіткі формальні відмінності, не супроводжувані відмінностями в семантиці. Специфічна внутрішньомовна інформація формальних класів являє собою план їхнього змісту, планові вираження якого слугують експоненти формантів. У формальних класах відбувається деяка нівеляція протиставлення плану змісту і плану вираження. Граматична категорія роду, попри свою близькість до формальних граматичних класів, істотно відрізняється від них тим, що її одна частина перебуває у сфері семантико-граматичного змісту, а інша — у сфері формально-граматичного змісту, дотичного до змісту формальних класів.

Поєднання в категорії зазначених суперечливих ознак дало підставу Л. Єльмслеву висловити думку про те, що "у своїй типовій формі граматичний рід — категорія суто граматична, або, точніше, граматикалізована, залежна передусім від чистої форми, від самої схеми мови. Вона легко набуває вигляду категорії суто механічної, що слугує, відповідно до правил керування, простій меті узгодження" [Ельмслев 1972: 115]. Впадають у вічі різноманітні зв'язки цієї категорії з морфологією, синтаксисом і словотворенням та її помітна динаміка в лексико-семантичному просторі мови в сенсі змін стосовно охоплення грамемами роду шарів іменникової лексики.

Протиставлення за родом передавано тільки у формах однини. Кожний іменник, якому притаманна форма однини, входить до одного з граматичних родів. Іменники у формах множини перебувають поза категорійним протиставленням грамем роду. Тому іменники ріигаїіа іапіит не належать до жодної з трьох грамем категорії роду.

В іменниковій категорії роду вирізняється семантичне підґрунтя, яке стосується тільки назв істот. Отже, стосовно назв осіб та інших істот для розрізнення граматичного роду вступає в силу семантичний чинник. Стосунок до статі — це значення грамем чоловічого і жіночого роду. На іншому семантичному вирізненні побудовано грамему середнього роду, де акцентовано на молодому вікові істот. Звідси випливає, що із семантичного погляду категорія роду пов'язана з позначенням іменниками істот чоловічої статі (чоловічий рід), істот жіночої статі (жіночий рід) і нейтралізацією ознаки статі та акцентуванням ознаки недорослості (середній рід). У граматичній системі сучасної української мови наявна градація розрізнення назв істот за статтю, а отже, і за граматичним родом. Здатність позначати стать найсильніше виявлено в назвах осіб і меншою мірою в назвах тварин. Назви неістот позбавлено такого, як у назвах істот, семантичного розрізнення, вони ґрунтуються на формально-граматичному змісті іменникової категорії роду.

Категорію роду структурують три грамеми: грамема чоловічого роду як

центральна грамема, грамема жіночого роду і грамема середнього роду. Грамеми роду іменників формально розрізнювані морфологічною системою флексій в однині, суфіксами і синтаксичною сполучуваністю із залежними компонентами прикметникового типу (формами узгоджених слів) чи координованими словами (дієсловами та їхніми еквівалентами в позиції присудка).

Грамема чоловічого роду іменника — центральна грамема несловозмінної (класифікаційної) самостійної морфологічної категорії роду, яка в типових виявах має диференційовану сукупність афіксів (флексій і суфіксів) для свого вираження, поєднує семантико-граматичний зміст назв істот на ґрунті їхнього стосунку до чоловічої статі й формально-граматичний зміст назв неістот. Вона є продуктивною вихідною базою для утворення співвідносних іменникових слів у формі грамеми жіночого роду, напр.: учитель — учителька, пенсіонер — пенсіонерка, співак — співачка, лікар — лікарка, програміст — програмістка, песиміст — песимістка, оптиміст — оптимістка, ентузіаст — ентузіастка, лис — лисиця, вовк — вовчиця.

Грамема жіночого роду іменника — одна з грамем несловозмінної (класифікаційної) самостійної морфологічної категорії роду, що в типових виявах має диференційовану сукупність афіксів (флексій і суфіксів) для свого вираження, поєднує семантико-граматичний зміст назв істот на ґрунті їхнього стосунку до жіночої статі і формально-граматичний зміст назв неістот. Їй притаманне в СУМ розгортання словотвірної продуктивності назв жіночої статі на базі вихідних грамем чоловічого роду.

Грамема середнього роду іменника — одна з грамем несловозмінної (класифікаційної) самостійної морфологічної категорії роду, що в типових виявах має диференційовану сукупність афіксів (флексій і суфіксів) для свого вираження, поєднує семантико-граматичний зміст назв істот на ґрунті їхнього стосунку до молодого віку і формально-граматичний зміст назв неістот.

У морфологічній категорії роду іменників співіснУють зміст семантико-граматичний і зміст формально-граматичний. Назви істот родовою диференціацією на ґрунті природного розрізнення їх за статтю підтримують існування семантико-граматичних функцій категорії роду. Важлив*сть ї граматична сильнооформленість цього шару лексики засвідчують, що пов'язані з назваВ каїегорн роду ми [сггот [ номінацією статі семантико-граматичні функції категорії роду сприяють її збереженню у граматичній системі української мови. Навіть у групі іменників так званого "спільного роду" (забіяка, заїка, листоноша, невдаха, недотепа, непосида, сирота і под.), а також у групі іменників — назв роду занять, діяльності, посад, звань людини {інженер, ректор, доцент, професор, академік, депутат, лейтенант, капітан тощо), звичайно співвідносних із формою чоловічого роду, потрібно вбачати омонімічні форми чоловічого і жіночого роду, з граматичного погляду розщеплювані на дві родові форми й найчастіше диференційовані синтаксично узгоджуваними або координованими словами, напр.: — Я думала: "О Боже мій милий! Він сирота,— хто без мене Його привітає? Хто про долю, про недолю, Як я, розпитає? Хто обніме, як я, його? Хто душу покаже? Хто сироті убогому Добре слово скаже?" Я так думала, бабусю, І серце сміялось: "Я сирота: без матері, Без батька осталась, І він один на всім світі, Один мене любить; А почує, що я вбилась, То й себе погубить " (Т. Шевченко).

Граматичне значення чоловічого, жіночого та середнього роду визначається за основним показником —з а к і н ч е н н я м н а з и в н о г о в і д м і н к а о д н и н и та інших відмінків — родового, орудного. Для іменників чоловічого роду таким показником є н у л ь о в е з а к і н ч е н н я з основою на твердий і рідше на м'який приголосний: степ, двір, шлях, стіл, дощ, ключ, гай, кінь, окунь, приятель, хлопець. Окремо виділяються іменники чоловічого роду з закінченням -а (-я), -о, -е: батько, Дніпро, Петро, Микола, суддя, Ілля, вовчище, котище. Іменники жіночого роду мають закінчення -а (-я) (калина, вода, земля, армія, Галина, Надія, Наталя). До жіночого роду належать також іменники з н у л ь о в и м з а к і н ч е н н я м (зустріч, подорож, путь, сіль, галузь, більшість, крайність). Іменники середнього роду в називному відмінку однини закінчуються на -о, -е, -я: село, болото, горе, поле, знання, покриття, ім'я, лоша, дитя,весілля, учнівство, пасовисько, полотнище, знамено.

Іменники так званого с п і л ь н о г о р о д у в контексті бувають лише одного якогось роду — чоловічого або жіночого. До них належать іменники з закінченням на -а: базіка, трудяга, нечепура, служака, листоноша, бідолаха,

приблуда, такса, причепа, недоторка та ін. У цьому разі рід визначається за синтаксичним зв'язком іменника з іншими словами — за допомогою форм прикметників, займенників, дієслів, тобто контекстуального оточення: страшна потвора,добрий трудяга, прибув листоноша.

У невідмінюваних (ініціальних, буквених) абревіатурах рід визначається за о с н о в н и м с л о в о м: відомий ХТЗ,Київська ГЕС, дивовижний НЛО. У звукових (відмінюваних) абревіатурах рід визначається г р а м а т и ч н о: КрАЗ —КрАЗа — КрАЗові, КрАЗ — КрАЗом — на КРАЗІ; ТУМ — ТУМу — ТУМові, ТУМ — ТУМом —у ТУ Мі. Так само чоловічого роду іменники ВАК, ДЕК, НОП, вуз, загс. У невідмінюваних звукових абревіатурах рід також установлюється за стрижневим словом: облвно повідомив, Шевченківський райвно. Невідмінювані іменники, до яких належать слова іншомовного походження з основою на -а (з попереднім голосним основи), -о, -у, -є, -і, -ю, як назви неживих предметів належать до середнього роду: цікаве амплуа, широке панно, смачне рагу,густе пюре, велике фойє, чорне таксі, вдале інтерв'ю. До чоловічого роду належать іменники — назви тварин: жвавий кенгуру, маленький поні, волохатий шимпанзе. Назви осіб чоловічої статі належать до іменників чоловічого роду: аташе,мосье, Гейне,Гойя,Дюма, Золя. Назви осіб жіночої статі — до жіночого роду: міс, леді, модам, Зеґерс, Ожешко. До невідмінюваних належать й українські жіночі прізвища з основою на п р и г о л о с н и й та -о: Віра Луценко, Ніна Сагайдак, Алла Мазур,Оксана Гаидай. Власні географічні назви належать до того роду, який має р о д о в а н а з в а: зелене Тбілісі, високогірна Перу, глибоке Онтаріо, промислове Баку, південне Туапсе. Спостерігається хитання в граматичному роді іменників сусід — сусіда, зал — зала, змій — змія, птах — птаха,парасоль — парасоля, плацкарт — плацкарта, свердел — свердло, округ — округа, верховод — верховода. Переважно чоловічого роду іменники собака, друзяка, коняка, звірюка. У середньому або чоловічому роді вживаються іменники забудько, ледащо, незнайко, громию, здоровило, хлопчисько. То в жіночому роді, то в чоловічому бувають іменники купічь,харч, продіч (проділь). Іменник біль у чоловічому й жіночому роді розрізняється значенням. Біль (страждання) чоловічого роду: «А все те — злотні виламані зуби. Обручки й діаманти — скарб загуби, 3 гробовищ винюханий та з ярів. Біль, що горів,та не перегорів!» (Д. Павличкр). Іменник біль у жіночому роді виражає опредмечену ознаку (білість): «Діброва смутная вже листячко ронила, додолу у журбі клонилася чолом; Зима, скрадаючись, повіяла крилом і снігом — біллю білою — ії покрила» (О. Пчілка).

ДОД. До лекції №3

Іменники спільного роду

МАСКУЛІЗМИ

Маскулізми, які дослідники називають словами

«спільної статі, двородовими лексемами, у східнослов'янському

мовознавстві відносять до іменників «спільного» роду,

тому що розмежування статі не закладене в форму слова;

з цим терміном пов'язане вживання назв

соціально-активних осіб чоловічої статі для позначення осіб жіночої

статі. Назва «маскулізм» походить від лат. тазсиїіпиз —

чоловічий і зумовлена тим, що іменники мають форму,

марковану граматичним чоловічим родом, але позначають

осіб обох статей. Набір, лексичних значень іменників

«спільного» роду вміщає назви офіційних,

адміністративних, посадових осіб: президент, прем'єр-міністр, посол,

дипломат; назви учених ступенів і звань: кандидат або

доктор наук, доцент, науковий співробітник, професор;

назви осіб за військовими спеціальностями: лейтенант,

капітан, майор, офіцер; соціально-оцінних характеристик:

член уряду, профспілковий діяч, лауреат, депутат.

Утворення такого типу назв сягає тих часів, коли потреба

парних найменувань жіночого роду не диктувалася

виробничою зайнятістю, іменники позначали особу взагалі, без

вказівки на стать. \3 подальшим суспільним розвитком,

коли застосування жіночої праці розширилося^ частина

іменників, не змінюючи зовнішньої форми слова,

паралельно стала виражати грамему жіночого роду, пор.:

«Михайло Пилипчук, інженер-будівельник з Миколаєва,

активно залучився до політичного життя» (з газ.); «Лариса,

інженер-будівельник, протягом тривалого часу працювала

на будовах Сибіру» (з газ.); «Єдина в світі жінка-керів-

ник військового відомства, міністр оборони Фінляндії Елі-

забет Рен дала інтерв'ю «Собеседнику»» (журн.);

«Верховна Рада республіки затвердила першим міністром

оборони України командуючого повітряною армією

Морозова /С. Я,» (з газ.).

Семантична переорієнтація на особи жіночої статі при

збереженні зовнішньої, ідентичної, граматичної форми

яплинула на структуру родової парадигми, зокрема на

інтенсивність формування парних протиставлень і

конкретизацію їх компонентів. Специфіку сформованих бінарних

протиставлень становлять привативні відношення, ознакою

яких є сильний, маркований член і його

формально-граматичний корелят, позбавлений поза контекстом ознак

грамеми жіночого роду, напр.: лікар (чол. р.)—лікар

Тернова Павлина Василівна (жін. р.), депутат

запропонував (чол. р.)—депутат запропонувала (жін. р.).

Відтворення синтаксичними засобами граматичного значення

протилежної статі фіксує тенденцію мови до симетрії

форми і змісту, оскільки структура компонентів привативної

Опозиції вказує на асиметрію граматичної семантики

(грамеми чол. і грамеми жін. роду) і словоформи, яка є її

виразником.

Розрізнення грамем у межах однієї лексеми є

нереальним. На морфологічному рівні іменники-маскулізми з тотожною формою вираження родової віднесеності кваліфікуються граматичними омонімами. У жодній словоформі, за твердженням О. І. Смирницького, не можуть поєднуватися дві категоріальні форми однієї й тієї ж категорії: не може бути одночасно двох відмінків, двох чисел і т. ін.1 Наявність омонімічних форм проектується семантичною

функцією маскулізмів — позначати особу-діяча, родостате-

ва диференціація якої не передбачена: іменники

позначали особу взагалі, без вказівки на стать. Особливість

змісту іменників, маркованих граматичним чоловічим родом,

йолягає в їх семантичній співвіднесеності з двома

денотатами навколишньої дійсності, здатності цих мовних знаків

Відтворювати в мові тотожні ^а суспільним призначенням

різні реальні об'єкти. Граматична омонімія виникла

внаслідок збігу однакових функцій слів, які грунтуються на

однотипних характеристиках позначуваних ними реалій.

У категорії іменника виділення маскулізмів в окрему

групу морфологічних одиниць зумовлене тією роллю, яку

вони виконують: називають не конкретну, а узагальнену

особу, здійснюючи цей процес одночасно з професійною

номінацією. Відтворюючи в контексті сему узагальненої

особи, вони не виявляють однаковою мірою цієї функції,

а демонструють поступовий перехід від часткового до

повного підпорядкування окремих явищ загальному

принципові, тому генералізація (узагальнення) у маску-

лізмах має три ступені і залежить від синтаксичної ролі,

яку вони виконують у реченні. Генералізація першого сту-

1 Смирницкий А. Я, Синтаксис английского языка. М., 1957. С. 9. ^

пеня передбачає ситуацію, де діє не особа взагалі, а кон*

кратний індивід. Особа, названа іменником «спільного»

роду *, є суб'єктом або об'єктом дії, а словоформа, яка

відтворює в реченні сему суб'єкта або об'єкта, перебуває

на позиції підмета або додатка (прислівного члена). Но-

мінуючи конкретний індивід, іменник-маскулізм виділяє

його з класу подібних йому і зазнає розрізнення за

родами у складі синтаксичних конструкцій з дієсловом-присуд-

ком, напр.: «Вчора на Україну з робочим візитом прибула

міністр закордонних справ Канади...» (з газ.); «Із власти*

вою їй м'якістю професор сказала...» (з газ.); «У дискусії

за круглим столом взяла участь кандидат філологічних на*

ук Ольга Андріївна Коломіець..\$ (журн.)г «Уроки з

народознавства вела етнограф В. Т. Чайковська» (журн.).

Вираження грамеми роду за допомогою синтаксичних

засобів стало ознакою структури мови і закріпилося

граматичною моделлю «іменник+дієслово», передане формою минулого часу. Засобом вияву родової віднесеності є власні назви, займенники. їхня присутність компенсує потребу

в розрізненні грамем роду тоді, коли присудок виражений

дієсловом теперішнього або майбутнього часу» напр.і

«...іде апробація вітуриду... під керівництвом професора

А Ф. Романової» (з газ.); «Пояснення дає директор

заводу... сам за спеціальністю інженер-машинобуоівник*

(А. Носенко).

Незмінювані іменники, у функції узагальненої особи

простежуються на першому ступені генералізації коли

здійснена номінація особи як конкретного індивіда, напрд

«Маринка-конферансьє оголошувала номер за номером»

(з газ.); «Вайлуватий конферансьє неквапом з'явився з-за

лаштунків» (І. Вільде). Маркером для розрізнення

найменувань жіночої статі служать дієслова, власні назви,

займенники, зрідка прикметники. Відсутній зв'язок з

відмінковими формами утверджує синтаксичний спосіб мовного

відтворення родових грамем, що вносить у структуру

мовних знаків риси аналітизму.

На другому ступені генералізації іменник-маскулізм,

замість функції виділення особи-діяча з ряду подібних

йому, стає наЗвою-характеристикою, у його реченнєвому

вжитку з'являється відтінок оцінності, зумовлений

переходом маскулізма з позиції підмета або додатка на пози-

1 Функцію узагальнення виконує частина іменників «спільного»

роду, але маркованих граматичним жіночим родом, напр.: «Листи дов«

тождані приніс листоноша» (І. Нехода); «Листоноша чорноброва носить

вісточки-листи» (А. Малишко).

цію присудка, напр.: «Тамара Севернюк — лауреат премії

ім. Кузьми Голкіна» (з газ.); «Доктор медичних наук

А. Ф. Романова — провідний гематолог, один з небагатьох

визначних спеціалістів із захворювань крові» (з газ.).

Додатково сему оцінності у назвах-характеристиках формує

прикладка, виражена маскулізмом, напр.: «Якщо понад

15 % службовців потерпає в приміщенні від захворювань,

треба вживати заходів, радить Ян Столвік, епідеміолог...»

(з газ.).

Характеризуючу роль виконують сполучення маскуліз-

ма і власної назви, напр.: «Моя колега Тамара

Севернюк— така ж, як це життя...» (з газ.).

Маскулізм третього ступеня узагальнення позначає

типового представника відповідної категорії осіб, який

поєднує в собі її характерні особливості, формуючи у

вислові поняття множинності. У синтаксичній структурі речення

йому належить роль підмета або додатка (прислівного

члена), зрідка — неузгодженого означення. Можливі при

ньому допоміжні слова-атрибути подають додаткову

інформацію до Повідомлюваного, але граматичної функції

не виконують, «розщеплення» ними форми іменника

«спільного» роду не відбувається, напр.: «Учений агроном- еколог вирішуватиме три групи питань: охорона грунтів, охорона рослин, вирощування екологічно чистої

продукції...» (Вісник АН України); «Лікар, адвокат, інженер може винайти в глибинах життя, у тайниках природи ще одну якусь невідому тайну» (Г. Хоткевич); «Не так давно лікар-терапевт мав широку сферу діяльності й не обмежувався лікуванням конкретної патології» (журн.); «Участь у спортивній діяльності лікаря-психолога, психогігієніста

настільки очевидна, що потрібно подбати про їх

підготовку» (журн.); «Агронома називають технологом поля»

(журн.); «На підприємствах існує посада інженера з

техніки безпеки» (з газ.).

В окремих випадках вказівка на стать може

виражатися лексемою, що нейтралізує родову ознаку маскулізма,

залишаючи за ним тільки функцію назви особи за

видом діяльності, напр.: «Дівчина-інженер господарським

оком оглянула нескладне майно вишки» (М. Трублаїні);

«Не можна не згадати, що в нашій'музиці працює

талановита жінка-композитор...» (з газ.). Використання лексем

у ролі виразників граматичного значення роїіу4 свідчить

про граматикалізацію лексичних одиниць *.

1 Тут наявна асиметрія структури в мові, коли лексичне і

граматичне значення слова виражені окремо.

ФЕМІНАТИВИ

Серед іменників «спільного» роду окрему групу

морфологічних одиниць утворюють словоформи, які потенційно

є виразниками чоловічої або жіночої статі, а в структурі

мови марковані граматичним жіночим родом, що й

зумовило їх назву (лат. \етіпа— жінка), напр.: просторіка,

замазура, ненажера, невмивака, хапуга, нероба, невдаха,

плакса, нечема, нахаба, непосида, нездара, хитрюга,

ябеда, варивода, забіяка, всезнайка тощо. Позбавлені

структурно-морфологічних засобів вияву родової віднесе-

ності, вони називають неозначену за статтю особу, тобто

є нейтралізованими формами. Рід подібних найменувань

виражається «поза» даними слів, тобто аналітично:

флексією дієслова-присудка або флексією залежних від нього

слів у ролі означення, напр.: «Не знав сіромаха, що

виросли крила, що неба достане, коли полетить» (Т.

Шевченко); «Та вона [Хима] тут видає із себе тихоню» (Панас

Мирний); «І такий вже тихоня: хоч проти шерсті його

гладь» (М. Кропивницький}; «Почвалала «сіромаха»

Скільки видно через брід» (С. Олійник). Іноді грамему

роду дозволяє визначити тільки контекст, напр.: «З-за

паркана вибігла немолода жінка, кинулась до замазури: —

Боже мійі Як же ти замурзався та обідрався» (М. Ру-

денко).

За типом семантичної функції іменники неозначеної

особи не становлять єдності. Невелика частина імен нази^

ває особу-діяча, на цьому грунті зближується з маскуліз-

мами, оскільки виконує аналогічну, тотожну роль у

мовному вжитку, напр.: листоноша, суддя, слуга. Основна

частина найменувань формує ряди експресивно-оцінних

слів, які називають осіб за їх діям», вчинками,

рисами характеру, зовнішніми ознаками, поведінкою,

станом тощо. Здебільшого такі оцінки негативного змісту і загострюють увагу на поведінці, моралі, зовнішньому

вигляді, рівні інтелекту, вроджених вадах тощо, напр.:

сплюха, п'яниця, волоцюга, єхида, нікчема, ^аїка, каліка,

недотепа, незграба. Група найменувань з експресією

доброзичливості, співчуття, захоплення значно менша за обсягом,

напр.: трудяга, сердега, сиротина, симпаїяга, бідолаха,

добряка, розумака. Перелічені особливості лексичного

наповнення' іменників не охоплюють усієї повноти змісту фемінативів. Назви із семою родової неозначеності особи

утворюють численний, здебільшого стилістично

забарвлений прошарок словникового складу, сфера вжитку якого

часто перебуває за межами літературно^р мовлення.

Розгалуженість значеннєвих - відтінків ^доповнюється

різноманітним категоріальним набором твірних основ

(Дієслово, прикметник, іменник), на базі яких відбулося

утворення фемінативів за допомогою неоднотипних

словотворчих афіксів, пор.: чванитися*— чвань-к-о; роззявити —

роззяв-а; хапати — хап-уг-а; сонний—сонь-к-о;

незграбний — незграб-а; друзяка — друз-як-а. Однак перелічені

розбіжності лексичного І структурно-морфологічного

характеру не впливають на семантичну функцію

фемінативів: носія ознаки (єхида — єхидна людина), носія проце-*

суального стану (задавака—той (та), хто задається, хва^

стає). Усі похідні є словами-характеристиками, тобто

означають, але не називають (номінують) особу, на цьому

ґрунтується роль фемінативів у тексті — дати про ^люди*

Ж якусь інформацію або висловити до неї своє ставлення.

>й сигніфікативний компонент властивий найменуванням

обох статей, для яких роль присудка-предиката,

вираженого прикметником, є спорідненою, пор.: нероба — людина

не робоча.

На рівні змісту і форми окремого слова «розщеплення»

родових оЗнак не відбувається. У структурі родової

парадигми в парних- протиставленнях ((цей) розумака-г-

(ця) розумака) існує привативна опозиція, оскільки

морфологічно виражений один член — грамема жіночого роду.

Подібно до маскулізмів, тут наявна асиметрія змісту-

і форми, яка супроводжується граматичною омонімією.

Назви осіб чоловічої і жіночої статі, наділені тотожними

функціями носіїв стану або ознаки, передаються у мові

однаковими за звучанням формами. Асиметричні

відношення є наслідком нейтралізації, або використання, форм

жіночого роду для позначення осіб чоловічої статі.

В українській мові іменниками потенційного роду є

частина найменувань, маркованих граматичним середнім

родом 19 напр.: ледащо, мурло, базікало, мазило, одороб-

ло, брехло, убоїще, пор.: «...дядько Биб, мовчкуватий

вайло, перший на селі молотник...» (Г. Тютюнник); «Гей ти,

вайлої — гукала вона [Маланка] на неї, коли Гафійці

ненароком вилітало з рук веретено» (М. Коцюбинський).

Омонімічні форми середнього роду на позначення осіб

чоловічої і жіночої статі є специфікою саме української

мови, від фемінативів вони відрізняються рівнем

експресивно-емоційної насиченості компонентів парного*

протиставлення. «Причина перенесення імен адвпііз та ін. жіночих *

1 Зрідка форми яа -о марковая! чоловічим родом, напр.: чванько,

сонько.

на чоловічі особи-в «принизливому* *,— зазначав О. О/ По*

тебня. Емоційний компонент у «фемінативах», які

виражають функцію носія жіночої статі, значно нижчий того

ступеня метафоризації, якого досягають «фемінативи» у ролі

носія чоловічої статі. Щодо морфологічних одиниць із

структурними ознаками середнього роду, які

контекстуально відтворюють грамеми чоловічої або жіночої статі*

то їх рівень експресивної насиченості однаковий.

У тексті назви експресивно-емоційної оцінки можуть

виконувати роль різних членів речення. Звичною для

нихг оскільки за суттю вони — предикати, є позиція іменної

частини у складеному присудку або прикладки, напр.:

«Може, хтось коли і тікав, тільки не я,— гордовито

сказав Микола,—я не волоцюга» (І. Нечуй-Левицький);

«Хіба ніхто не знає твого Івани, волоцюги всесвітнього»

(Панас Мирний). У ролі підмета або додатка ці гіазвц біль*

ша тяжіють до номінації особи, ніж до її характеристики,

напр.: «І хлинули сльози. Поплакав сердега% утер рука-,

вом» (Т. Шевченко); «Годинка сну всміхається трудягам*

(М. Коцюбинський). Форми іменників потенційного роду

можуть бути вживані як звертання, напр.: «Здоров був,

друзяко, привіт, привіт» (А. Малишко). Крім того, у тексті

назви експресивно-емоційної оцінки виконують функцію

уточнення присудка, підмета, додатка, вокатива

(звертання) у ролі підмета, напр.: «Беріть її...беріть її, леоацю-

гуЬ (Л. Яновська); «Бач, як мете (Давид) до воріт і

подається, «чортове» одороблог в економію* (М. Стельмах);

«Не ворог він — друзяка щирий був* (Дніпрова Чайка);

«Миколо, мій друзяко давній, Ідеалісте непоправний*

(І. Франко).

Лекція № 4

Категорія числа і відмінка іменника

План

1. Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження.

2. Іменники, які вживаються у формах однини та множини.

3. Іменники, що мають тільки форми однини або тільки форми множини.

4. Залишки форм двоїни /у значенні множини/ в сучасній українській мові.

5. Роль наголосу у вираженні категорії числа іменників.

6. Категорія відмінка. Відмінкова система сучасної української літературної мови. Основні значення відмінків.

7. Кличний відмінок у парадигмі іменника.

Література

1. Сучасна українська літературна мова: Підручник /М.Я.Плющ, С.П.Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред..М.Я.Плющ. – К.:Вища шк., 2005. – С. 209-212.

2. Сучасна українська мова: Підручник /О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін., За ред. О.Д.Понамаріва. – К.:Либідь, 2005. – С. 118-123.

3. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. – К.: Либідь, 1993. – С.20-92.

4. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; за ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004.– С. 54-82, 92-96.