Завдання роботи. 1. Закони виховання та їх характеристика

План.

1. Закони виховання та їх характеристика.

2. Закономірності виховання та їх характеристика.

1. Визначити поняття “закономірності виховання”, “закономірності виховання”.

2. Виявити значення знання та реалізації законів та закономірностей виховання в ході організації виховного процесу.

3. Розкрити сутність законів виховання.

4. Схарактеризувати закономірності виховання.

5. Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати міжпредметні зв’язки, порівнювати.

Основні поняття. Закони виховання, закономірності виховання.

Список літератури.

Бабанский Ю. К., Победоносцев Г. П. Комплексный подход к воспитанию школьников. — М., 1980.

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007. – С.103–108.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посіб. / С.Г. Карпенчук. – К.: Вища шк., 1997. – 304 с.

Лозова В.І. Теоретичні основи виховання і навчання: навч. посіб. / В.І. Лозова, Г.В. Троцко; Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – 2-е вид., випр. і допов. – Х.: ОВС, 2002. – С.32–58.

Пермяков О. А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – С91–93.

Пономарьова Г.Ф. Словник-довідник з курсу педагогіки / Г.Ф. Пономарьова. – Х., 2004. – С.31–34.

Фіцула М. М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К.: Академія, 2001. – С.235–241.

1. Закони виховання та їх характеристика

Нагадаю, що у кожної науки є своя сукупність законів. Про закони в педагогіці писали Я.А.Коменський та Дистервег. Однак, зараз більшість науковців говорять про закони та закономірності в педагогіці як синоніми.

Процес виховання, як специфічний вид соціальної діяльності, підпорядковується певним правилам, має свої закони та закономірності. Вони визначають порядок досягнення цілей і завдань виховання, сприяють ефективному управлінню виховною діяльністю, дають можливість передбачити результати виховної роботи і науково обгрунтувати, гуманізувати та оптимізувати мету, ідеал, зміст, методи й форми виховання українських громадян на сучасному етапі розбудови нашої держави.

Закони виховання – це об'єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв'язки, які виявляються під час організації та проведення виховного процесу.

Складність педагогіки та причини недостатньої розробки її законів в тому, що успіх їхнього використання, багато в чому, обумовлений професіоналізмом педагога. Багато авторів пишуть про педагогіку як науку та мистецтво.

Закони виховання дають можливість з'ясувати сутність виховного процесу, відбивають його об'єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв'язки. В педагогічних працях А. М. Алексюка, Ю. К. Бабанського, А. М. Бойко, С. У. Гончаренка, С. Г. Карпенчук, І. П. Підласого, М. М. Фіцули, І. Ф. Харламова, М. Д. Ярмаченка та інших учених сформульовано багато педагогічних законів. Проаналізуємо зміст тих законів, які проявляються в більшості освітньо-виховних систем.

• Закон соціальної зумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання виявляє об'єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу виховання.

Сьогодні актуальною є проблема національного чи громадянського виховання або національної спрямованості виховання. Теорія виховання на основі загальнопедагогічних концепцій виховання громадян України має опрацювати мету, ідеал, завдання, принципи, зміст, форми й критерії оцінки національного виховання – зокрема і визначитись із національною спрямованістю змісту всього виховання. Цей процес неминучий, він необхідний, тому що пов'язаний з українським державотворенням, формуванням національної системи освіти та виховання, формуванням менталітету українського громадянина.

Звідси випливає така закономірність виховання: найбільш успішно виховання проходить у природному для нього національному середовищі з урахуванням національного менталітету вихованця. «Мова народу кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворюється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі й грози – весь той глибокий, сповнений думки й почуття, голос рідної природи, який гучно лунає в любові людини до її інколи суворої батьківщини, який виразно відбивається в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів». На основі української мови у вихованців найефективніше формується національна психологія, характер, світогляд, свідомість, самосвідомість та інші компоненти духовності українського народу.

• Закон зумовленості виховання характером діяльності та спілкування вихованців з'ясовує співвідношення між педагогічним керуванням і розвитком активності вихованців як суб'єктів самовиховання, між способами організації виховного процесу та його результатами, тобто характер виховної та іншої діяльності вихованців має формувати гармонійно розвинутих громадян України, здатних ефективно реалізувати власні життєві настанови. В цьому процесі діяльність і спілкування – важливі фактори формування свідомості та самосвідомості, провідних рис особистості вихованця.

Російський психолог О. Г. Асмолов підвалиною формування особистості вважає спільну діяльність, в якій відбувається соціалізація особистості, тобто опанування нею соціальним досвідом. Набуття соціального досвіду – основний зміст виховання.

• Закон цілісності та єдності процесу виховання виявляє співвідношення частини та цілого у виховному процесі, необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів. Характер майбутньої професійної діяльності вихованців передбачає наявність у них комплексних духовних і професійних якостей. Через це процес виховання має організовуватись у комплексі, становити як у теоретичному, так і прикладному аспекті суцільну єдність і слугувати основному призначенню – формуванню духовно багатої, національно свідомої, професійно розвиненої особистості вихованця – громадянина Української держави, з активним позитивним ставленням до планети Земля, до України, до людства, до іншої людини і до самої себе, до праці, до сім'ї.

• Закон єдності і взаємозв'язку теорії та практики виховання розкриває співвідношення між змістом і методами виховання та майбутньою діяльністю вихованців, залежністю теорії виховання від сучасної соціальної практики. Зміст діяльності вихованців у сучасних умовах має складний характер, накладає на їхню свідомість і психіку надзвичайно великі навантаження. Тому більшість виховних заходів повинна мати професійну та національну спрямованість і грунтуватися на загальнолюдських, національних і професійних цінностях, які повинні своєчасно відбиватися в змісті виховання, як і останні досягнення педагогічної та психологічної науки, зокрема – педагогіки співробітництва, гуманістичної педагогіки та особистісно орієнтованої педагогіки.

Висновок. Отже, закони виховання – це об'єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв'язки, які виявляються під час організації та проведення виховного процесу. В цих законах – сутність процесу виховання. Тому їх знання допомагає вихователям науково обгрунтувати зміст виховання, правильно визначити прийоми та засоби виховної роботи, уникати шаблонного підходу до педагогічної діяльності, інноваційно і творчо організовувати та проводити виховні заходи, ефективно вирішувати виховні завдання і в цілому оптимізувати та гуманізувати цей складний соціально значущий процес.

2.Закономірності виховання.

Конкретні прояви законів виховання у процесі виховання визначаються як закономірності виховання, котрі мають об'єктивні, суттєві, стійкі та повторювальні зв'язки між складовими компонентами цього процесу і сприяють ефективному його функціонуванню.

Знання педагогічних закономірностей сприяє успішності організації педагогічного процесу, але не гарантує успіх, адже дуже багато залежить від їхнього врахування конкретною людиною.

Закономірності виховання – це стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі суттєві зв’язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

Закономірності і принципи - основа організації виховного процесу.

Також необхідно мати на увазі й фактори формування й розвитку особистості, бо вони завжди діють у комплексі, являють собою складну систему, залежать від багатьох умов і об'єктивно відображають найбільш суттєві, об'єктивні та повторювальні зв'язки процесу виховання. Усвідомлення закономірних зв'язків дає змогу вихователям працювати не механічно, а цілеспрямовано і гуманно, свідомо обгрунтувати мету, завдання, зміст, методи, форми виховної роботи та оптимально оцінити її результати.

Оскільки процес виховання реалізується в системі відносин "людина-людина", остільки в нім велика доля взаємної суб'єктивної залежності вихователя і вихованця. Тому так складно встановлювати закономірності виховання.

В загальній педагогіці немає чіткого визначення чи єдиного підходу до обгрунтування загальних закономірностей виховання. Наприклад, С. У. Гончаренко виокремлює вісім закономірностей: «виховання особистості відбувається лише у процесі включення в різносторонню діяльність з позиції її учасника та організатора; дієве виховання – таке виховання, яке стимулює власну (внутрішню) активність особистості в організованій діяльності; процес виховання будується на принципах гуманізму і демократизму, що забезпечують поєднання поваги гідності особистості вихованця з високою вимогливістю до нього; процес виховання особистості спрямовується на забезпечення їй радості успіху від діяльності й досягнутого результату; процес виховання виявляє та опирається на позитивні якості дитини; ефективність виховання залежить від врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; виховання особистості найефективніше в колективі та через колектив; процес виховання залежить від єдності й погодженості педагогічних зусиль учителів, школи, сім'ї та громадськості».

І. П. Підласий виокремлює 11 закономірностей, від яких залежить ефективність виховання:

– виховні взаємини, що склалися;

– відповідність цілі та організації дій, необхідних для досягнення цієї цілі;

– відповідність соціальної практики та характеру (направленості, змісту) виховного впливу на вихованців;

– сукупність дії об'єктивних і суб'єктивних факторів;

– інтенсивність виховання і самовиховання;

– активність його учасників у педагогічній взаємодії;

– ефективність розвитку і навчання, які супроводжують виховний процес;

– якість виховного впливу;

– інтенсивність впливу на «внутрішню сферу» вихованця (Г. І. Щукіна);

– поєднання педагогічного впливу й рівня розвитку вербальних і сенсомоторних процесів вихованців (Г. І. Щукіна);

– інтенсивність та якість взаємодії (спілкування) між самими вихованцями.

Крім того, дослідники виділяють і інші закономірності виховання:

- орієнтація виховання на розвиток особистості;

- розвиток особистості в гармонії із загальнолюдською культурою залежить від ціннісних підстав виховання;

- результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, сто­сується формування її думок, поглядів, переконань, цін­нісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес по­винен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, уста­новки, орієнтації, ставлення);

- чим різноманітніше і продуктивно значуща для особи діяльність, тим ефективніше відбувається оволодіння загальнолюдською і професійною культурою. Визначальними у вихованніє діяльність та спілкуван­ня. Діяльність — головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльно­сті (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.);

- процес розвитку особистості набуває оптимального характеру, коли сам виховуваний виступає суб'єктом виховання;

- саморозвиток особи залежить від міри індивідуалізації і творчої спрямованості виховного процесу;

- готовність учасників педагогічного процесу перейняти на себе турботи про долі людей, про майбутнє нашого суспільства передбачає їх гуманістичний спосіб життя, дотримання норм педагогічної етики;

- ефективність виховного процесу залежить від стосун­ків в учнівському колективі. Здорова морально-психологіч­на атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей пози­тивних моральних якостей, відбувається процес взаємови- ховання. І навпаки, у колективі спеціального виправно-ви- ховного закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.

Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова незалежної держави Україна потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до своєї Вітчизни, до рідної мови, до свого народу, його традицій, історії та культури.

Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Недарма кажуть, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на них особливу відповідальність.

Процес виховання відбувається найуспішніше в природному для нього національному річищі з урахуванням менталітету вихованця. З огляду на це, дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо.

Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність - головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.).

Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності взагалі та до спрямованих на неї педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. У разі несприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив.

Ефективність виховного процесу зростає, коли учні здійснюють самовиховання, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.

Висновок. Отже, вищевикладене свідчить, що автори не мають єдиного погляду як на визначення кількості, так і формулювання основних закономірностей виховання на сучасному етапі розвитку педагогічної науки.

Однак, закономірності виховання необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу педагогу відпрацювати задану схему дій, щоб досягти поставленої мети, допомагає йому в процесі виховної роботи (у плануванні, організації, оцінюванні процесу виховання) перетворити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, на дійсність.

Лекція № 8.

Тема. Закономірності виховання. Принципи виховання. Система принципів виховання. Характеристика принципів виховання