В межах даної теми необхідно визначити принципи і норми, покликані регулювати становище і діяльність представників держав у міжнародних відносинах, а також з’ясувати функції та організаційну структуру, привілеї та імунітети дипломатичних і консульських представництв.
Розкриваючи перше питання потрібно зауважити, що право зовнішніх зносин є одним із давніших галузей міжнародного права. Його витоки можна знайти ще в період родоплемінних відносинах людської цивілізації, що базувалися на віросповіданнях, традиціях і звичаях. Серед джерел сучасного права зовнішніх зносин слід відзначити Віденську конвенцію про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, Віденську конвенцію про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року, Віденську конвенція про консульські зносини і факультативні протоколи від 24 квітня 1963 року, Конвенцію про спеціальні місії і факультативний протокол від 8 грудня 1969 року. В межах даного питання слід визначити компетенцію державних органів у сфері зовнішніх зносин, їх систему, яким державним органам надано право здійснювати загальне керівництво і, які державні органи уповноважуються представляти свою державу за кордоном.
|
|
Відповідь на друге питання насамперед повинна містити визначення дипломатичного представництва, як постійного зарубіжного органу зовнішніх зносин держав з метою підтримки взаємних дипломатичних відносин. Вивчаючи порядок відкриття дипломатичних представництв слід з’ясувати сутність термінів “акредитування”, “агреман”, “вірча грамота”. Варто зауважити, що персонал дипломатичного представництва поділяється на певні категорії (дипломатичний, адміністративно-технічний, обслуговувальний). Зміст правого становища цих категорій осіб доцільно розкрити через їхні функції, привілеї та імунітети.
Третє питання присвячене висвітленню діяльності консульських установ – постійних державних органів зовнішніх зносин. Після визначення терміну “консульські установи”, слід вказати на їх розмежування на консульські відділи разом з керівниками і самостійні консульські установи. Варто звернути увагу на діяльність позаштатних (почесних) консулів. Встановити порядок формування консульських установ і призначення консулів можливо після ознайомлення з термінами “консульський патент”, “екзекватура”. З метою вивчення питань пов’язаних з привілеями і імунітетами доцільно звернутися до положень Віденської конвенції про консульські зносини і факультативні протоколи 1963 року. Варто відмітити, що вихід України на міжнародну арену в якості суверенної держави значно розширює сферу дипломатичних і консульських відносин з багатьма державами. При цьому бажано проаналізувати Закон України “Про дипломатичну службу” від 20 вересня 2001 року (із змінами, внесеними згідно із Законами № 253 - IV (253-15) від 28.11.2002, ВВР, 2003, № 4, ст. 30; № 2105 – IV (2105-15) від 21.10.2004, ВВР, 2005, №2, ст. 32), Закон України “про дипломатичні ранги України” від 28 листопада 2002 року.
|
|
Розглядаючи четверте питання плану потрібно звернутися до Віденської конвенцію про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року, що регулює правове положення постійного представництва при міжнародних організаціях. При цьому слід дати характеристику двом категоріям місій держав при міжнародних організаціях: постійні представництва і постійні місії глядачів для виконання певних місій.
В заключному питанні плану необхідно розкрити міжнародно-правовий статус спеціальних місій. Насамперед варто зауважити, що спеціальні місії мають представницький характер і їх завдання має бути чітко визначеним. Значну увагу доцільно приділити питанням щодо складу, функцій і привілеїв та імунітетів спеціальних місій.
ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 г. // УРСР у міжнародних відносинах: міжнародні договори, конвенції, угоди та інші акти, учасником яких є Україна. – Київ, 1966.
2. Віденська конвенція про консульські зносини 1963 г. // Інформаційно-довідковий бюлетень з консульських питань. – Київ, 1996. Вип. 1. – С. 43-68.
3. Венская конвенция о представительстве государств в их отношениях с международными организациями универсального характера от 14 марта 1975 года. //Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 582 - 615.
4. Конвенция о специальных миссиях и факультативный протокол от 8 декабря 1969 года. // Там же, С. 562 - 582.
5. Конвенция о привилегиях и иммунитетах ООН от 13 февраля 1946 года. //Там же, С. 615 - 619.
6. Конвенция о привилегиях и иммунитетах специализированных учреждений ООН от 21 ноября 1947 года. //Там же, С. 620 - 632.
7. Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи // Офіційний вісник. (зі змінами). – 2006. - № 6. – Ст. 483.
8. Закон України “Про дипломатичну службу” від 20 вересня 2001 року (із змінами, внесеними згідно із Законами № 253 - IV (253-15) від 28.11.2002, ВВР, 2003, № 4, ст. 30; № 2105 – IV (2105-15) від 21.10.2004, ВВР, 2005, №2, ст. 32).
9. Закон України “Про дипломатичні ранги України” від 28 листопада 2002 року № 253 – IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. -№ 4. – Ст. 30.
10. Консульський статут України від 2 квітня 1994 року Затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 року № 127/94.
11. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.
12. Баймуратов М.А. Международное Публичное право. – Х.: Одиссей, 2003.
13. Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.
14. Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: Изд-во «Щит – М», 2004.
15. Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: Изд-во “ЭКСМО”, 2004.
16. Лукашук И.И. Международное право: Особенная часть. Учебник / Российская Академия Наук. Институт государства и права. Академ. правовой университет. - М.: БЕК, 1997.
17. Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.
18. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.
|
|
19. Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.
20. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999.
21. Миланко О. Дипломатичний захист: Загальний огляд // Юридичний вісник України. – 2002. - № 52. – С. 11.
22. Сандровский К.К. Дипломатическое право: Учебник. - Киев: Вища школа, 1981.
23. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2006.
24. Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.
25. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.