Розділ 1

У складі Римської держави з'явилася чимала кількість но­вих утворень, за якими було визнано право на внутрішнє само­управління. До таких належали місцеві общини, муніципії, які раніше складали самостійні держави (civitates liberae), а потім були наділені правами юридичної особи та інкорпоровані. На­працьований муніципіями принцип юридичної особи було зго­дом перенесено на різноманітні приватні корпорації. Останні починають наділятися цивільною правоздатністю. У зв'язку з цим слід згадати закон імператора Августина — Lex Julia de col­leges, яким закріплювалося положення про запит дозволу в се­нату на створення союзів.

Якщо звернутися до ще однієї пам'ятки римського приват­ного права — Інституцій Гая, то можна констатувати, що в них покладено початок сучасного розуміння поняття «права на част­ку (пай) у статутному фонді». Адже саме модернізоване понят­тя майна призвело до використання концепції «безтілесного майна», згідно з якою реальні речі виступають в юридичному житті тільки за посередністю прав, які визначаються відповідно до цих же речей. Римському праву було відомо поділ речей на тілесні і безтілесні (ідеальні). В Інституціях згадується, що «без­тілесні речі» (res in corporales) — це речі, які не можуть бути осяж-ні. До таких належать зобов'язання. Відповідно, право на частку можна розглядати як безтілесну річ.

Таким чином, римському праву ми завдячуємо вже тим, що воно започаткувало ідею створення юридичної особи та її прак­тичного вираження: було розроблено поняття правоздатності, її незалежності від фізичної особи і визначено основні типи юри­дичних осіб (корпорації, установи).

Українська традиція приватного права зумовлена історич­ними, геополітичними, культурними особливостями розвитку Української держави. Проіснувавши кілька століть як самостійна держава (Київська Русь), потім будучи роздробленою на окремі князівства, з часом увійшовши до складу різних держав, зокре­ма, спершу до Великого князівства Литовського і згодом — Речі Посполитої, після цього — до Російської та Австро-Угорської імперій та зрештою до СРСР, і знову відродивши незалежність аж у 1991 p., Україна перебувала поміж західною (європейською) і східною (російською) цивілізаціями¹.

Поняття корпоративних відносин та їх розвиток в Україні _____________________ 21^

Розвиток корпоративного права України у складі Росій­ської імперії (XIX — початок XX ст). Унаслідок остаточної лік­відації у 1783 р. полково-сотенного устрою України і запрова­дження губернського поділу та поширення російської системи органів влади і управління Україна, втративши автономію, уві­йшла до складу Російської імперії та залишалася її частиною до 1917 р.

Після приєднання України до Московської держави джерела права різних частин України, що входили до складу Російської імперії до 40-х pp. XIX ст., мали певні відмінності — у Слобід-сько-Українській губернії застосовувалось російське законодав­ство; у лівобережних і правобережних губерніях — Литовський Статут 1588 р. і збірники магдебурзького права, а до початку 40-х pp. на території України у складі Росії було введено в дію «Звід законів Російської імперії», що припинив застосування інших джерел права. На території Російської імперії діяли та­кож закони: «Звід місцевих законів губерній, областей, приєдна­них від Польщі», «Зібрання цивільних законів, які діють у Ма­лоросії» (1807р.).

На початку XIX ст. з'являються перші нормативні акти, які стосуються діяльності акціонерних компаній. Найбільш відо­мим є Указ від 6 вересня 1805 р., у якому була розтлумачена суть обмеженої відповідальності учасників торгової компанії. Указ був прийнятий у зв'язку із банкрутством Петербурзької компанії з будівництва кораблів¹.

У Маніфесті Олександра І від 1 січня 1807 p., яким дарува­лись певні привілеї купцям, уперше згадано певні форми това­риств: повні товариства, товариства на вірі і «товариства по те­риторіях», тобто товариства, які мають складений капітал. При цьому суть їх діяльності не була врегульована; йшлося тільки про те, що до участі у цих товариствах допускаються всі учасни­ки, а не тільки купці.

У 1805 і 1807 pp. було видано ще кілька постанов, які сто­сувались компаній, але вони майже не вплинули на зміну їх статусу. Цією невеликою кількістю постанов про корпорації ко­ристувались також укладачі Зводу законів. Майже повна від­сутність законодавства, яке б регулювало правове становище

¹ Харитонов Е. О. Гражданское право в вопросах и ответах / Е. О. Ха­ритонов. - X.: ООО «Одиссей», 2001. - С. 21.

¹ Кашанина Т. В. Корпоративное право: право хозяйственных товари­ществ и обществ / Т. В. Кашанина. - М.: НОРМА-ИНФРА, 1998.

22