жав, чиї конституції чітко розмежовують права федерації та її суб'єктів (США). Однак на сучасному етапі до цієї групи відносять парламенти і деяких унітарних держав (Франція);
3) парламенти з відносно обмеженою законодавчою компетенцією. До них належать парламенти деяких федерацій (ФРН, Індія, Малайзія), де є спільна законодавча компетенція федерації та її суб'єктів. У тих унітарних державах, в яких сформовано автономні утворення, обсяг законодавчих прав парламенту, як правило, не визначено. Однак у законі встановлено перелік питань, що входять до компетенції цих автономних утворень (Данія, Іспанія, Фінляндія).
Нині для країн, які беруть активну участь у державних інтеграційних процесах, зокрема в євроінтеграційних процесах, є характерною передача частини законодавчих прав (переважно у сфері регулювання соціально-економічних відносин і деяких політичних питань) від парламентів країн, що входять до ЄС, до відповідних органів цього об'єднання1.
Щодо Верховної Ради України, то в Конституції України не встановлено вичерпного переліку питань, з яких парламент України може приймати закони, але здійснення ним своїх повноважень має відбуватися лише в межах, визначених Конституцією України (ч. 1 ст. 85 Конституції України встановлює повноваження Верховної Ради України, а в ч. 2 цієї статті зазначено, що Верховна Рада України здійснює і інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання). Тобто повноваження Верховної Ради України обмежені Конституцією України.
|
|
Виокремлюють декілька функцій парламенту.
Представницька функція парламенту. Ідея представницького правління полягає в тому, що воля парламенту і є волею нації (народу). Але світовий досвід свідчить, що парламент тоді виступає дійсно представником нації (народу), коли в його складі є великі політичні об'єднання депутатів, що виражають інтереси значних прошарків суспільства.
Установча функція парламенту передбачає формування ним державних органів та установ, призначення чи обрання посадових осіб або участь парламенту в цих процедурах.
Могунова М. А. Зазнач, праця. — С. 309—310.
Функція парламентського контролю. Об'єктом парламентського контролю найчастіше виступає виконавча влада, іноді — і и л на держави, судова влада, місцеве самоврядування, збройні СИЛИ тощо. При цьому контроль над виконавчою владою найча-і і іше має політичний характер, тобто він спрямований на полі-гичну діяльність уряду (за парламентських та змішаних форм правління), хоча здійснюється в юридичних формах; тоді як стотонно всіх інших суб'єктів парламентський контроль має чисто юридичний характер: якщо не вдається встановити порушення правових норм, то для підконтрольного суб'єкта не може виникнути негативних правових наслідків1. Парламенти здійснюють контрольні повноваження безпосередньо на пленарних засіданнях або через спеціально створені та підпорядковані органи (рахункові палати, уповноважених з прав людини тощо)2.
|
|
Парламентська відповідальність уряду (слід мати на увазі, що відповідальність — це не форма контролю, а його наслідок) реалізується переважно у двох формах: • вотум недовіри — це результат парламентської ініціативи, що знаходить свій вияв у резолюції недовіри (осуду, несхвалення) уряду. Вотум недовіри може бути:
— конструктивним, за якого парламент або палата не просто мають прийняти резолюцію осуду, а й визначити голову нового уряду. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 90 Конституції України Прези дент України має право достроково припинити повноваження Нерховної Ради України, якщо протягом шістдесяти днів після підставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональ ний склад Кабінету Міністрів України. Зазначена норма не є за кріпленням конструктивного вотуму в класичному розумінні цього поняття, однак досить наближена до нього за змістом;
— деструктивним, за якого парламент або палата достроко- но припиняють повноваження уряду, не вчиняючи одночасно юридично значущих дій щодо формування його нового складу;
• відмова в довірі має місце тоді, коли уряд сам порушив питання про довіру у зв'язку із певним актом, прийняття якого він вимагає від парламенту3.
Рыжов В. А., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С. 468—469.
Погорілко В. Ф. Зазнач, праця. — С. 403.
Рыжов В. А., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С. 571—572.
■
Глава VIII
Законодавча влада в Україні
Фінансово-бюджетна функція передбачає, перш за все, повноваження парламентів затверджувати державний бюджет та встановлювати податки. Відповідні повноваження реалізуються, як правило, через прийняття закону за спеціальною процедурою. Хоча іноді фінансово-бюджетна функція не виокремлюється, а розглядається як складова законодавчої функції.
Зовнішньополітична функція (функція міжнародних зв'язків) полягає у ратифікації та денонсації міжнародних договорів, закріпленні за парламентами права оголошувати війну та укладати мирні угоди.
Ратифікація — це остаточна згода держави на укладення договору. Денонсація — це волевиявлення держави в установленій формі, спрямоване на розірвання договору.
Парламент, як правило, наділяється виключною компетенцією у питаннях війни та миру. Цю функцію парламенту деякі вчені виділяють як окрему його функцію у сфері оборони та зовнішньої безпеки1.
Призначення референдумів — порівняно нечасте у світовій практиці законодавче повноваження парламентів або їх палат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить призначення всеукраїнського референдуму з питань, передбачених ст. 73 Конституції (про зміну території України).
Судові повноваження парламентів знаходять свій вияв у:
1) діяльності слідчих комісій;
2) праві порушувати перед судовими органами питання про обвинувачення вищих посадових осіб у вчиненні злочину. В деяких країнах до повноважень парламенту належить застосування процедури імпічменту, тобто парламентського переслідування державних посадових осіб за вчинені ними під час перебування на службі злочини, наслідком якого може бути лише усунення з посади згаданих осіб, після чого до них може застосовуватися звичайне судове переслідування. Процедура імпічменту застосовується тільки щодо тих осіб, які користуються з огляду на свою посаду певним імунітетом від звичайного судового переслідування — президенти, міністри, судді тощо. Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 85, ч. 1 ст. 111 Конституції України Прези-
|
|
Рыжов В. А., Страшун Б. А. Зазнач, праця. - С 459.
цент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної Зради або іншого злочину;
3) у багатьох державах (у тому числі і в Україні) парламенти уповноважені оголошувати амністію (не плутати з помилуванням, що входить, як правило, до повноважень президента). Відповідно до ч. З ст. 92 Конституції України законом України оголошується амністія.